Поняття про класифікацію грунтів

Спроби класифікувати грунти були зроблені задовго до виникнення ґрунтознавства як науки. Ще давньогрецький філософ Теофраст (ІV ст. до н.е.) різні за плодючістю грунти поділяв на гарні, добрі, плодовиті, допустимі, виснажені та інші. На Русі в ХVІ столітті для правильного обкладення землевласників податками зорані землі були поділені на добрі, середні, погані, а серед останніх розрізняли заболочені землі, болота, ліс. Пізніше деякі дослідники класифікували й окремі грунти. Так, М.І. Афонін розділяв чорноземи на глинисті, кам’янисті, лісові та інші.

Робились спроби класифікувати грунти і за кордоном. У ХVІІІ столітті Теєр в Германії запропонував класифікацію, основану на механічному складі та відношенні до грунту тієї чи іншої культури. За сукупністю цих ознак він виділяв грунти глинисті (пшеничні), суглинисті (ячмінні), пісчані (житні). Інші закордонні класифікації були основані на якій-небудь одній ознаці. Так, петрографічна класифікація виходила зі складу гірських порід і ділила грунти на гранітові, базальтові, сієнітові; хімічна класифікація будувалась на вмісті у грунті хімічних елементів (грунти кременисті, вапнові, квасцові). Всі ці класифікації були формальними, тому що не відображали властивостей грунту і зовсім не торкались процесів утворення грунтів.

Першу науково обґрунтовану класифікацію створив у 1886 році В.В. Докучаєв. У розподілі грунтів він виходив не з однієї якої-небудь ознаки, а з умов і характеру утворення грунтів, тому класифікація В.В. Докучаєва називається генетичною. Пізніше ця класифікація була перероблена та доповнена М.М. Сибірцевим, але генетична основа її залишилась.

На сьогоднішній день існує класифікація, яка основана на генезисі грунтів, враховує агровиробничі властивості їх та являє собою творче продовження класифікації В.В. Докучаєва і М.М. Сибірцева. Для розподілу грунтів зараз прийняті наступні таксонометричні (класифікаційні) одиниці: тип, підтип, вид, різновидність.

Тип – одиниця, яка об’єднує грунти, що сформувались в однакових природних умовах, під впливом одних і тих же процесів, і мають профіль з однотипних взаємозв’язаних горизонтів. Прикладом типу можуть бути дерново-підзолисті грунти, чорноземи солончакові грунти.

Підтип – більш дрібна одиниця, яка відображає ступінь прояву процесів, що сформували тип (наприклад, дерново-середньопідзолисті грунти, чорнозем вилужений, солончак корковий).

Різновидність - одиниця, яка характеризує механічний склад грунту (супісчаний, глинистий, пісчаний, тощо).

Вид - одиниця, яка відображає характер материнської породи, на якій утворився грунт (флювіогляційні наноси, морені відкладення, леси).

Повна назва грунту дається з урахуванням всіх таксонометричних одиниць: дерново-слабопідзолистий на мореному карбонатному суглинку; темно-каштановий середньо суглинистий на лесовидному суглинку.