Поняття процесу управління

Управлінська діяльність передбачає виконання певних функ­цій. Кожна функція спрямована на вирішення специфічних і складних проблем, які постають перед організацією у її діяльності. На сьогодні в теорії управління наявні досить великі розбіжності у визначенні функцій, їх диференціації та класифікації. Найчастіше в основу класифікації кладеться ступінь прояву тієї чи іншої функції в управлінській діяльності. За цією ознакою вирізня­ють загальні й часткові (окремі) функції. До загальних належать функції прогнозування, планування, організації, мотивації, контролю і координування (регулювання). Загальні функції визначають тільки вид управлінської діяльності незалежно від місця його виникнення. Вони властиві управлінню будь-якою організацією і будь-яким проце­сом в організації й у своїй сукупності складають управлінський цикл: • прийняття управлінського рішення; • реалізація прийнятого рішення; • контроль за реалізацією рішення.

Окремими функціями менеджменту визначаються види діяль­ності, що зумовлені горизонтальним розподілом управлінської праці в організаціях і відображають їхні специфічні особливості. До таких функцій належать управління інноваціями, вироб­ництвом, фінансами, маркетинговою діяльністю, персоналом та ін.

Поділ функцій на загальні і конкретні є умовним, оскільки в дійсності вони не відокремлені, а тісно переплітаються, взаємно проникаючи й доповнюючи одна одну. При цьому загальні функції наявні в кожній конкретній функції.

Процес прийняття управлінських рішень відбувається циклічно. Він починається з виявлення невідповідності параметрів плановим завданням і закінчується прийняттям і реалізацією рішень, завдяки яким можна ці відхилення ліквідувати.

Управлінський процес — це комплекс взаємопов'язаних операцій, що виконуються в певній послідовності і спрямовані па розв'язання конкретних проблем та досягнення поставлених цілей.

Центр цієї діяльності налічує три елементи процесу управління:

проблема, її вирішення та люди, що беруть участь у процесі на всіх його етапах. Розглянемо їх детальніше.

Проблема — це розрив між бажаним станом (насамперед цілями) об'єкта управління і його фактичним станом. Вирішення проблеми — засіб подолання такого розриву, вибір одного з бага­тьох напрямів дій, що дають змогу перейти від фактичного стану до бажаного.

Найважливіше питання управлінської практики полягає в тому, як організація може виявляти свої проблеми і як вона їх може вирішувати. Кожне господарське рішення має спрямовуватися на певну проблему, а правильне її рішення — це таке, що дає макси­мум вигод для організації.

Отже, проблеми виникають, коли в організації складається си­туація, яка відрізняється від запланованої. Ситуація описується су­купністю чинників і умов як внутрішнього, так і зовнішнього ха­рактеру.

До внутрішніх чинників, які залежать від самої організації, нале­жать її цілі та стратегія, технологія та ресурси, структура вироб­ництва та управління тощо. Вони формують організацію як систе­му, тому зміна одного з них зумовить необхідність вживання за­ходів, які б зберегли організацію як цілісну систему. Внутрішніми чинниками, що можуть викликати проблеми, є і відхилення в за­планованих темпах та обсягах робіт, які виникають через неправильні дії персоналу, відсутність у працівників виконавської дис­ципліни або нечітке розмежування між ними повноважень. Ці про­блеми зумовлені недоліками самої системи управління і їх не­обхідно своєчасно виявляти, усувати й унеможливлювати їх появу в майбутньому.

Дія зовнішніх чинників детально розглядалась раніше. Вони є складовими середовища, в якому функціонує організація і можуть бути як прямими, так і опосередкованими, як загрозливими для неї, так і створювати нові можливості. Зокрема, зміна смаків і пріоритетів споживачів може породити суттєві проблеми зі збутом і організація вирішуватиме їх, не просто відмовляючись від випуску звичної продукції, але й думаючи про можливість її модифікації чи про перехід на інші ринки.

Рішення — це творчий процес вибору однієї або кількох аль­тернатив із множинності можливих варіантів (планів) дій, спрямо­ваних на досягнення поставлених цілей. Рішення визначають такі чинники:

• хто і що має здійснити;

• в які строки;

• з якими затратами праці і коштів;

• в якому порядку;

• з яким розподілом обов'язків, прав і відповідальності;

• за якої організації контролю;

• яких результатів слід очікувати.

Важливим елементом процесу управління є люди, які беруть у ньому участь і приймають найрізноманітніші за змістом, значенням і характером рішення. Характер основних рішень менеджера зале­жить від його місця в системі ієрархічних відносин організації, а та­кож від предметного кола функцій, які закріплюються за ним у цій організації.