Ного, що перекидалася на радянсько-польський фронт. Тим не

менше, селянство відмовлялося здавати хліб і до липня 1920 р.

загальний план продрозверстки, що становив 153 млн пудів

хліба, було виконано лише на 10%.

Водночас із загостренням дефіциту продуктів харчування

г>слі-іла ранили півдня У країни (насамперед — Донецька За-

порізька, Катеринославська, Миколаївська та Одеська губернії)

Поволжя та Північного Кавказу охопила посуха, наслідком

чого став голод 1921 —1923 рр. Лихо зростало: у грудні 1921 р.

голодувало 12% населення України, в січні 1922 р. — 20%, а

в травні — вже 48%, тобто не менше 10 млн чол.

Становище ускладнювалося тим, що в кризових ситуаціях

більшовики визначали свою політику, виходячи з єдиного

критерію: як би не послабити власної диктатури. Тому пере-

вага в продовольчому постачанні надавалася промисловим

районам, а не голодуючим у сільській місцевості. Згуртовані

й голодні робітничі колективи були набагато небезпечніши-

ми, аніж розпорошені селяни.

Проте не до всіх селян більшовицький уряд ставився одна-

ково. Факти свідчать, що поволзьким селянам і біженцям з

Поволжя в Україні надавалася хоч якась допомога, нерідко за

рахунок України. Але про голодуючих українських селян

держава постаралася забути. Газетам було заборонено висвіт-

лювати становище у південних губерніях України (цю блока-

ду було знято лише в 1922 р.). Було опрацьовано й техніку

замовчування пануючого в Україні голоду. 4 серпня 1921 р.

Політбюро ЦК КП(б)У прийняло резолюцію, що не потребує

пояснень: "Вказати губкомам, що під час проведення кампанії

необхідно розрізняти заклик до боротьби з голодом в Росії від

боротьби з неврожаєм на Україні, де допомога місцям, що по-

страждали від неврожаю, могла бути цілком надана своїми

губернськими або повітовими засобами".

Підрахунки фахівців переконливо підтверджують, що у

1921—22 рр. хлібний дефіцит степових губерній України ста-

новив майже 25 млн пудів. У той же час до РСФСР було виве-

зено 27 млн пудів зерна. Наступного року ситуація повтори-

лася. Крім того, з осені 1922 р., незважаючи на голод, партій-

но-державне керівництво Росії зробило перші спроби експорту

хліба (з України в цей час було забрано не менше 15 млн пудів