Соціально – економічна нерівність регіонів

Нерівність регіонів у соціально-економічному розвитку. Визначено п'ять таких груп:

1) території з високим рівнем розвитку: Запорізька, Дніпропетровська, Київська області;

2) території з рівнем розвитку вищим від середнього: Полтавська, Донецька, Харківська, Львівська, Луганська, Черкаська, Миколаївська області;

3) території з середнім рівнем розвитку: Одеська, Сумська, Херсонська, Чернігівська, Кіровоградська області;

4) території з рівнем розвитку нижчим від середнього: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Житомирська, Івано-Франківська, Чернівецька області;

5) території, що відстають у розвитку: Волинська, Рівненська, Хмельницька, Тернопільська, Закарпатська області.

Існує три групи градації територій для потреб бюджетного регулювання. з метою встановлення диференційованих нормативів відрахувань від регулюючих податків усі області України:

1) території з найбільш розвиненим промисловим комплексом, великим податковим потенціалом, а отже, з нормативами відрахувань від регулюючих податків на найменшому рівні (Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська, Львівська, Одеська, Харківська, Київська області);

2) території з рівнем розвитку дещо нижчим, ніж у першій групі, що зумовлює встановлення більших нормативів відрахувань від регулюючих податків у доходи місцевих бюджетів (Вінницька, Житомирська, Івано-Франківська, Кіровоградська, Миколаївська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська області);

3) території, де сума зібраних податків не забезпечує фінансування видатків місцевих бюджетів і вони потребують дотацій (Волинська, Закарпатська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська. Чернівецька, Чернігівська області, АРК).

Однією з новацій Закону "Про місцеве самоврядування в Україні” пропозиція застосовувати в процесі бюджетного планування такі показники, як "мінімальний бюджет місцевого самоврядування" та "мінімальний соціальних потреб". Мінімальні розміри місцевих бюджетів мають визначатися з урахуванням мінімальних соціальних потреб, які, в свою чергу становлять гарантований державою мінімальний рівень соціальних послуг на. душу населення на всій території України.

За час, що минув від дня ухвалення цього закону, мінімальні соціальні стандарти так і не розроблені через те, що "відсутнє науково обґрунтоване; підтверджене розрахунками єдине тлумачення рівня соціальних послуг на душу населення в межах усієї території України".

Процес визначення мінімального рівня соціальних потреб складний з погляду його наукового обґрунтування. Більше того, проблема визначення гарантованих державою мінімальних соціальних послуг передусім, проблемою політичною, а не фінансовою. Труднощі з обґрунтуванням мінімального рівня соціальних потреб підводять окремих економістів до висновку щодо беззмістовності спроб встановити мінімальні соціальні стандарти через значні відмінності між рівнями розвитку регіонів, щодо неможливості уточнити стандарти залежно від наявних ходів центрального бюджету.

Депресивними визнаються такі території:

— регіони, у яких протягом останніх п'яти років середні показники валової доданої вартості на одну особу є найнижчими;

— промислові райони, у яких протягом останніх трьох років середні показники рівня безробіття, зайнятості у промисловості є найвищими, обсяг промислового виробництва на одну особу та рівень середньої заробітної плати найнижчі;

— сільські райони, у яких протягом останніх трьох років щільність сільського населення, природний приріст населення найнижчі, найвища — частка зайнятих у сільському господарстві, обсяг виробництва сільськогосподарської продукції на одну особу та рівень середньої заробітної плати є найнижчими;

— міста обласного значення, у яких протягом останніх трьох років є найвищими середні показники рівня безробіття, зокрема довготривалого безробіття, та найнижчим рівень середньої заробітної плати.