Фінансово-економічний механізм управління територіями

Території є об’єктом як державного управління, так і місцевого самоврядування. Нині в центрі гострих дискусій знаходяться проблеми створення ефективного економічного механізму управління територіями. Ці проблеми стали однією з причин появи протиріч між центральною і місцевою владою, між радами різних рівнів, радами і місцевими державними адміністраціями. Нагальною потребою стало запровадження більш досконалого економічного управління територіями. Новий економічний механізм управління територіями має гармонійно поєднати інтереси держави і місцевого самоврядування, представницьких і виконавчих органів влади, стати основою регіональної політики України.

Який зміст має поняття економічного механізму управління територіями? Це сукупність економічних важелів, за допомогою яких держава управляє територіями, а органи місцевого самоврядування забезпечують реалізацію своїх господарських функцій.

Зупинимось на основних елементах економічного механізму управління територіями. Серед них: бюджетне регулювання, вирівнювання фінансово-економічних можливостей окремих територій, податкове регулювання, інвестиційне регулювання, регулювання майнових відносин та господарської діяльності органів місцевого самоврядування і місцевих державних адміністрацій, касове планування по окремих територіях та ін. А тепер про деякі з них більш детально.

Бюджетне регулювання. Ключове питання бюджетної політики – формування та розподіл фінансових ресурсів між державним бюджетом і бюджетами територій, знаходження оптимальних меж централізації коштів. Протягом останніх років місцеві бюджети України об’єднували трохи менше половини всіх бюджетних ресурсів держави. Частка місцевих бюджетів в сукупному бюджеті України в 1990 р. становила трохи більше ніж 46%. У 1992 р. цей показник прогнозується на рівні 45%. Чи оптимальний такий розподіл бюджетних коштів?

Відповідаючи на це питання, слід підкреслити, що зараз в Україні недоцільно йти на посилення децентралізації використання бюджетних ресурсів.

У більшості розвинутих країн, у тому числі з федеративним устроєм, ступінь централізації коштів бюджету навіть вищий ніж в Україні. Існуючий механізм вирівнювання в Україні нині базується на простому перерозподілі ресурсів, що зводить нанівець господарську ініціативу „багатих” територій і заохочує споживацтво „бідних” регіонів. З метою вдосконалення такого механізму слід сформувати фонди вирівнювання розвитку територій як на державному, так і обласному та районному рівнях. Слід запровадити стабільні на кілька років нормативи відрахувань до місцевих бюджетів від загальнодержавних податків.

Доцільно встановити базовий рівень надходжень від закріплених за місцевими бюджетами податків. Частину надходжень понад цей рівень слід залишити в розпорядженні тих територій, де вони забезпечені. Потребують розробки і запровадження нормативи мінімальної бюджетної забезпеченості на одного жителя, хоча в умовах гіперінфляції застосувати їх дуже важко.

Податкове регулювання. Потребує вдосконалення існуюча практика податкового регулювання розвитку окремих територій. Більшість органів місцевої влади, особливо в сільській місцевості, має дуже слабку прибуткову базу. Зміцнення цієї бази – одне з нагальних завдань, які сьогодні постали як перед державою, так і перед органами місцевого самоврядування. В зв’язку з цим потребує вирішення проблема розробки і запровадження системи місцевих податків. Нинішні місцеві платежі не відповідають сучасним потребам. Систему місцевих податків доцільно запровадити відповідним законом. Є потреба в розробці типового положення, яке регламентувало б перелік, способи формування та використання позабюджетних фондів органів місцевої влади. Треба визначитись із такого питання, як встановлення меж податкової ініціативи органів місцевої влади і самоврядування. Слід запровадити правило, що податки і платежі, які встановлюються місцевими радами за власною ініціативою, реєструються в центральній податковій службі.

Інвестиційне регулювання. Протягом тривалого періоду основним важелем регулювання інвестиційної діяльності територій були ліміти централізованих капіталовкладень, що виділялись центральною владою органам місцевої влади, а також „дольова участь” міністерств і відомств як структур центру у розвитку територій. Сьогодні значення цих важелів різко зменшилося через значне скорочення централізованих коштів, які виділяються місцевій владі. Всі органи цієї влади потерпають від нестачі джерел фінансування інвестицій.