Змістовий модуль 2. «Україна в 1921-1938 рр. ». 2 страница

Українська партія лівих соціалістів - революціонерів (борьбисти) − УПЛСР − політична організація, яка виникла внаслідок розколу УПЛСР і діяла в березні 1919- липні 1920 рр. Отримала назву від центрального друкованого органу − газети «Борьба» − УПЛСР (борьбистів). Спочатку оголосила про своє визнання радянської влади та бажання співробітничати з КП(б)У. Обстоювала так звану диктатуру трудових класів. На початку 1920 р. Всеукраїнська конференція УПЛСР визначила курс на підготовку збройного повстання проти більшовицької влади. У зв’язку з цим органи ВУЧК заарештували учасників конференції. У кінці 1920 р. партія змінила назву на Об’єднану партію лівих соціалістів-революціонерів (синдикалістів та інтернаціоналістів) України. IV з’їзд УПЛСР прийняв рішення про самоліквідацію партії. Частину її членів було прийнято до КП(б)У.

Українська партія соціалістів - революціонерів (УПСР) − політична організація, що відбивала інтереси українського селянства. Створена у квітні 1917 р. на базі гуртків і груп, які діяли від часів першої російської революції. Лідери: М. Грушевський, М. Ковалевський, В. Залізняк, П. Христюк та ін. Друковані органи − «Народна воля», «Боротьба». Домагалися федеративного устрою Росії, республікансько-демократичної форми правління, соціалізації землі, брали активну участь у створенні УНР.

Українська партія соціалістів – самостійників (УПСС) − політична організація, яка обстоювала цілковиту державну незалежність України. Утворилася в грудні 1917 р. на базі Української народної партії (увійшла до УПСС на федеративних засадах) та ряду самостійницьких груп. Лідери: М. Андрієвський, І. Липа, М. Міхновський та ін. Партія перебувала в М.В. Яцюк, Л.М. Жванко, О.Л. Рябченко, Г.Г. Фесенко опозиції до Центральної Ради, особливо з земельного питання, хоча й мала в ній незначне представництво.

Українська партія соціалістів – федералістів (УІІСФ) − політична організація ліберально-демократичного спрямування, що виникла на базі ТУП та УДРП в червні 1917 р. Обстоювала еволюційний шлях соціально-економічних перетворень, що веде до перемоги соціалізму та автономії України в складі Російської федерації. Була партією інтелігентською, не чисельною за своїм складом. Лідери: С. Єфремов (голова), Д. Дорошенко та ін. Друкований орган − газета «Нова рада». Партія брала активну участь у створенні УНР. Після розгрому УНР ЦК УПСФ емігрував спочатку до Львова, а згодом − до Праги. У 1923 р. повернула собі колишню назву − УРДП − і прийняла нову програму, відмовившись від соціалістичних ідей.

Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП) − політична організація національно-демократичного спрямування. Утворилася в 1905 р. після розколу Революційної Української партії (РУП). Під час революції домагалася автономії України, демократичних свобод, націоналізації землі. Лідери: В. Винниченко (голова), Д. Антонович, Б. Мартос, С. Петлюра, М. Порш, М. Ткаченко. Партія брала активну участь у створенні УНР. У грудні 1917 р. від неї відкололись так звані ліві українські соціал-демократи, які підтримували радянську владу, а в січні 1919 р. − так звані незалежні, які в серпні 1919 р. створили разом з лівими українськими есерами УКП (боротьбистів). Після розгрому УНР керівництво партії емігрувало спочатку до Львова, а згодом − до Праги. У 1938 р, партія припинила своє існування.

Українська Центральна Рада – заснована у Києві громадсько-політична організація, яка під впливом революційних подій в Україні перетворилась у лідера національно-визвольного руху. З листопада 1917 року (після проголошення III Універсалу та Української Народної Республіки) виконувала роль вищого законодавчого органу України. Існувала до 29 квітня 1918 року.

Український буржуазний націоналізм − це поняття, яке, згідно з офіційним радянським ідеологічним догматом, включало будь-які прояви національної свідомості, культури, ідеологічні чи політичні спрямування, що не збігалися з державною ідеологією в національному питанні і могли (чи вважалося, що могли) загрожувати її пануванню або стати основою для сепаратистських тенденцій. У результаті вся більш як 70-річна історія існування радянської України супроводжувалася активною боротьбою радянської держави з проявами «українського буржуазного націоналізму» чи «українського націоналізму».

Український Національний Конгрес − з’їзд, що відбувся 6-8 квітня 1917 р. у Києві за участю 1500 делегатів. Основна мета скликання − поширення діяльності Центральної Ради на. території всієї України. У центрі обговорення було питання автономії України в складі Федеративної Російської Республіки.

Українсько-польська війна (1918–1919) – збройний конфлікт між Західноукраїнською Народною Республікою та Польською державою.

Універсали Центральної Ради – акти законодавчого характеру, що визначали зміни державно-правового статусу українських земель колишньої Російської імперії. Українська Центральна Рада видала 4 Універсали.

Федерація − форма державного устрою, союзна держава, яка складається з кількох державних утворень (штатів, земель, в колишньому СРСР − республік), що мають спільну територію, спільний уряд, спільні збройні сили, грошову та податкову систему, спільну Конституцію (при збереженні конституцій членів федерації), спільне законодавство, суд. Об’єднувалися для розв’язування спільних для всіх членів федерації завдань. Кожен з членів федерації володіє державним суверенітетом. Розрізняють два види федерації:

– федерація, заснована на автономії, суб'єкти якої — державні утворення, що не мають ознак суверенітету, але мають певну самостійність у вирішенні питань місцевого (автономного) значення.

– федерація, заснована на договорі, суб'єкти якої — суверенні держави, що зберігають за собою значний обсяг повноважень, аж до права виходу зі складу федерації;

Червоний терор – надзвичайні заходи, до яких вдавалися більшовиків при встановлення своєї влади на території України. Передбачав фізичне знищення ворогів нової влади, її ідейних опонентів що були оголошені «класовими ворогами», або звинувачувалися в «контрреволюційній» діяльності. Започаткований у Радянській Росії під керівництвом Леніна відразу ж після захоплення більшовиками влади восени 1917 року. Необхідність застосування терору була теоретично обґрунтована ним у працях ще раніше до узурпації влади. Вперше застосований в Україні на початку 1918 р.

Змістовний модуль 2. «Україна в 1921-1938 рр.»

Автономізація радянських республік – спроба перетворення формально незалежних радянських республік, які виникли після 1917 р., на автономні республіки Російської Федерації, здійснена у 1922 р. Й.Сталіним. Це викликало опозицію з боку периферійних керівників (в Україні — Х.Раковського). В.Ленін у свою чергу запропонував компромісний варіант, за яким Росія формально мала рівні з іншими незалежними республіками права. Утім пропозиція Леніна не змінювала унітарного характеру нової держави — Союзу Радянських Соціалістичних Республік, оскільки, будуючись на засадах т. зв. демократичного централізму, РКП(б) здійсню вала свою диктатуру в кожній республіці.

ВАПЛІТЕ (Вільна академія пролетарської літератури) – літературна організація в 1925-28 в Україні. ВАПЛІТЕ стояла на засадах творення нової української літератури шляхом засвоєння найкращих здобутків західноєвропейської культури. Фактичним лідером ВАПЛІТЕ був М.Хвильовий, який висунув лозунг «Геть від Москви!». Членами ВАПЛІТЕ були М.Яловий, О.Слісаренко, А.Любченко, М.Бажан, О.Досвітній, Г.Епік, М.Йогансен, О.Копиленко, Ю.Смолич, П.Тичина, Ю.Яновський, І.Сенченко, І.Дніпровський, Г.Коцюба та ін. В 1927 ВАПЛІТЕ видавала журнал «ВАПЛІТЕ». Погляди М.Хвильового зумовили критику ВАПЛІТЕ з боку партійних і державних діячів УРСР. Особливо гострих нападок зазнав твір М.Хвильового «Вальдшнепи». Внаслідок постійних переслідувань ВАПЛІТЕ була змушена «саморозпуститися». Члени ВАПЛІТЕ продовжували літературну діяльність в альманасі «Літературний ярмарок» (1928-29) і організації «Політфронт».

«Волобуєвщина» – одне з явищ у суспільному житті, пов’язане із обговоренням місця України у складі СРСР. На початку 1928 р. серед українських комуністів з'явився новий ухил. Його виразником став молодий український економіст Михайло Волобуєв. Вчений хотів викрити невідповідність між теорією й практикою більшовиків у царині економіки. У двох статтях, опублікованих в офіційному часописі «Більшовик України», Волобуєв доводив, що за радянської влади Україна, як і за царя, лишається економічною колонією Росії.

Геноцид – діяльність, спрямована на знищення (повністю чи частково) цілих груп населення за расовими, національними, етнічними чи релігійними ознаками, а також умисне створення умов, розрахованих на повне або часткове фізичне знищення усіх груп населення чи цілих народів за національними, етнічними, расовими або релігійними мотивами. До таких дій відносяться:

а) вбивство членів цієї групи;

б) нанесення тяжких тілесних або психічних ушкоджень членам такої групи;

в) навмисне створення членам групи життєвих умов, які розраховані на повне або часткове знищення групи;

г) дії, розраховані на унеможливлення народження дітей в середовищі групи;

д) насильницька передача дітей цієї групи іншій групі.

ГОЕРЛО – план електрифікації. В лютому 1920 р. було створено Державну комісію по електрифікації Росії (ГОЕЛРО). Під електрифікацією розуміли технічну реконструкцію народного господарства, тобто індустріалізацію, здійснювану на технічно найпрогресивнішій енергетичній основі — за допомогою електрики. Розглянувши план ГОЕЛРО, V Всеукраїнський з'їзд Рад (лютий — березень 1921 р.) схвалив його й доручив урядові республіки вжити заходів щодо узгодження роботи по електрифікації республіки із загальногосподарським планом. Виконання плану ГОЕЛРО, як вважалося, означатиме створення матеріально-технічної бази соціалізму.

Декрет Загальноросійського Центрального Виконавчого комітету «Про заміну продовольчої та сировинної розкладки натуральним податком» – перший державний акт, що визначив початок нової економічної політики (неп). Був прийнятий 21 березня 1921 р. у відповідь на доповідь В.І.Леніна під час Х з’їзду РКП(б) щодо необхідності відмови від політики «воєнного комунізму» і заміни її на неп. У Декреті детально викладені головні принципи нових форм оподаткування сільського населення.

Депортація — примусове виселення з місця постійного проживання осіб унаслідок адміністративного або судового рішення. В часи тоталітарного сталінського режиму було депортовано значну кількість української інтелігенції, а також тисячі «розкуркулених» селян.

Договірна федерація – система відносин між радянськими республіками. 28 грудня 1920 р. між РСФРР та УСРР укладено союзний робітничо-селянський договір, згідно з яким дві республіки вступали у воєнний і господарський союз. Договір лише підтвердив ті міжреспубліканські відносини, що склалися між в умовах воєнного комунізму. Уряди Росії й України оголошували об'єднаними сім наркоматів: військових і морських справ, ВРНГ, зовнішньої торгівлі, фінансів, праці, шляхів, а також пошт і телеграфу. За угодою об'єднані наркомати входили до складу РНК РСФРР і мали в РНК УСРР своїх уповноважених. Аналогічні угоди було також укладено між Російською Федерацією та іншими республіками. Так виникла договірна федерація радянських держав. Всеросійський ЦВК, куди республіки надсилали своїх представників, і Раднарком РСФРР, до якого входили об'єднані наркомати, стали загальнофедеративними органами.

Індустріалізація (лат. industria – діяльність, промисловість) – процес розвитку та втілення великої машинної техніки у народне господарство. У СРСР – курс уряду на створення в державі міцного промислового комплексу, переважно важкої та оборонної промисловості.

Колгосп (колективне господарство) – форма сільськогосподарського підприємства в СРСР. Економічною базою колгоспів була земля, яка належала державі і була передана колгоспам у безстрокове й безкоштовне користування та належна їм колгоспно-кооперативна власність (засоби виробництва, грошові накопичення, вся продукція, яку вони виробляли, тощо).

Колективізація сільського господарства — центральна ланка аграрної політики більшовицького режиму у 30-х роках, що полягала у розвитку сільськогосподарського виробництва на державних засадах у формі колгоспів. Офіційно проголошена як політичний курс на листопадовому (1929) пленумі ЦК ВКП(б). Координуючим органом у виконанні партійно-урядових настанов з питань колективізації була Всеукраїнська спілка сільськогосподарських колективів (Укрколгосп), утворена у вересні 1927 р. і реорганізована у вересні 1930 р. в Укрколгоспцентр. У грудні 1932 р. останній був ліквідований з переданням своїх функцій Наркомзему України. Основними методами здійснення колективізації сільського господарства були введення продрозкладки та «надзвичайщини» у хлібозаготівлях упродовж 1928 — 1932 рр., розкуркулення різних верств селянства, незгодних з усуспільненням власності, в т.ч. одноосібників середняків, що становили дві третини селянських господарств. У 1932 р. унаслідок насильницької колективізації близько 70 % селянських господарств. Процес колективізації в УРСР завершився у 1937 р.

Комісія допомоги голодуючим (ЦК Допгол ВУЦВК) — центральний орган у справах допомоги голодуючим при ВУЦВК. Створена 18 серпня 1921 на чолі з Г.Петровським. Завдяки надзвичайним заходам (спеціальні податки, реквізиції майна заможних верств населення, організація благодійницької допомоги голодуючим) Комісія утворила фонд у розмірі 3,2 млн. пудів зерна, з яких 40 % використала на врятування голодуючих РСФРР. 22 листопада 1922 ЦК Допгол ВУЦВК була реорганізована в Центральну комісію з боротьби з наслідками голоду, яка суттєво зменшила продовольчу допомогу голодуючим, а головні зусилля спрямувала на відбудову сільськогосподарського виробництва у неврожайних місцевостях.

Комітети незаможних селян (комнезами) — організації незаможних селян України в 1920 – 1933 рр., утворені з ініціативи ЦК КП(б)У. Правом вступу до них користувалися біднота й середняки, що мали до трьох десятин землі і звільнялися від хлібної розкладки. Комітети незаможних селян відрізнялися від комбідів широкою соціальною базою, а також тим, що не були органами державної влади. Основне їхнє завдання полягало в тому, щоб сприяти Радам і волосним виконкомам у здійсненні земельної та продовольчої політики радянського уряду, у культосвітній роботі на селі, в організації допомоги Червоній армії, у боротьбі з селянськими виступами, в «ліквідації куркульства як класу», в масовій колективізації сільського господарства. З перемогою колгоспного ладу існування комітетів незаможних селян стало недоцільним. Постановою ВУЦВК від 8 березня 1933 вони були ліквідовані.

Комуністична партія Західної України (КПЗУ) – створена в лютому 1919 на установчому з'їзді у Станіславові. До 1923 р. – Комуністична партія Східної Галичини (КПСГ). Попередницею КПЗУ була Інтернаціональна Революційна Соціал-Демократія (ІРСД) – нечисленна молодіжна організація, що нелегально діяла в Галичині в 1915–1918 рр. У заснуванні КПСГ взяли участь посланці з Наддніпрянської України – члени партії боротьбистів. Першим секретарем ЦК КПСГ було обрано колишнього боротьбиста К. Саврича (Марсимович). Інший центр формування КПСГ знаходився в УСРР, де в квітні 1920 р. було створено Галицький організаційний комітет КП(б)У (Галорком). У 1919–1920 рр. КПСГ вважалася обласною організацією КП(б)У, але мала окреме представництво в Комуністичному Інтернаціоналі. Під час короткого існування Галицької Соціалістичної Радянської Республіки партія вийшла з підпілля і діяла під назвою Комуністична Партія Галичини (КПГ).

Комуністична партія України (КПУ; до 1952 – Комуністична Партія (більшовиків) України (КП(б)У) – частина Комуністичної Партії Радянського Союзу, що об'єднувала осередки останньої в межах України, керувала всіма ділянками суспільного життя, посідаючи абсолютну владу. Ідеологічно КП(б)У ґрунтувалася на марксизмі-ленінізмі, проголошувала своєю метою побудову комуністичного суспільства. КПУ виникла з більшовицьких осередків Російської Соціал-Демократичної Робітничої Партії (РСДРП), що діяла в Україні.

Конституція СРСР 1936 р. – головний закон Радянського Союзу, розроблений і прийнятий за ініціативою Й.Сталіна. Отримала неголосну назву «сталінська Конституція». Декларувала широкі демократичні права та свободи громадян, зокрема, національних меншин, які в умовах тоталітарного режиму так й не були втілені на практиці.

Конституція УРСР — Основний Закон, що законодавчо закріплював суспільний і держаний устрій УРСР. Перша Конституція УРСР була затверджена ВУЦВК у березні 1919 на виконання резолюції III Всеукраїнського з'їзду Рад «Про Українську Радянську Конституцію», якою він затвердив документ у цілому і передав його для остаточного редагування комісії ВУЦВК. У травні 1925 ІХ Всеукраїнським з'їздом Рад були внесені зміни до Конституції УРСР, що законодавчо закріпили входження радянської України до складу Союзу РСР. Нову Конституцію УСРР було затверджено 15 травня 1929 р. Незважаючи на проголошену законодавчо суверенність, Україна фактично остаточно втратила її рештки. 30 січня 1937 Надзвичайний XIV Всеукраїнський з'їзд Рад прийняв нову Конституцію УРСР, яка також була побудована на основі та у відповідності з Конституцією СРСР.

Коренізація – принципово важливою складовою культурних процесів в Україні у 20–30-ті роки ХХ ст. була політика коренізації, спрямована на те, щоб надати народам, об’єднаним у СРСР, певної «культурно-національної автономії» — реальної можливості розвивати свої національні культури і мови. Ці ідеї покладені в основу рішень XII з´їзду РКП(б) (квітень 1923 р.), на якому вже чітко були сформульовані основні положення політики коренізації: підготовка, виховання та висування кадрів корінної національності; врахування національних чинників при формуванні партійного і державного апарату; організація мережі навчальних закладів усіх ступенів, закладів культури, газет і журналів, книговидавничої справи мовами корінних національностей; глибоке вивчення національної історії, відродження і розвиток національних традицій і культури. У практичному здійсненні політики коренізації в Україні виокремлюють два аспекти: українізацію і створення необхідних політичних та економічних умов для розвитку національних меншин.

Нова економічна політика (НЕП) –перехід більшовицької партії від політики воєнного комунізму до еквівалентного обміну продукцією між містом і селом на основі ринкових відносин. Започаткований X з'їздом РКП(б) у березні 1921. Викликаний подальшою неспроможністю комуністичного розподілу шляхом реквізиції продукції селянських господарств. Упроваджуючи НЕП, держава зберігала контроль над ринком, обмежуючи приватника на користь державного сектора економіки. До найважливіших заходів НЕП належали: грошова реформа (1922–1924), денатуралізація додаткової та організація кредитно-банківської, біржової систем, створення державної і кооперативної та легалізація приватної торгівлі; денаціоналізація дрібних промислових підприємств шляхом їх передання в оренду, дозвіл на концесії, концентрація великих підприємств державної власності у трестові об'єднання та запровадження принципу комерційного розрахунку в діяльності цих об'єднань; кооперація сільськогосподарського виробництва. Наприкінці 20-х років ХХ ст. відбувається згортання НЕПу.

Осадництво – політика заселення польськими колоністами (солдати у відставці, офіцери польської армії та члени їх родин; цивільні добровольці-переселенців з числа поляків, які проживали на «землях коронних») західноукраїнських та західнобілоруських земель, яку проводив уряд Польщі. Колонізація і військове осадництво в Західній Україні проводились польським урядом до 1939 року.

Пацифікація (втихомирення) – офіційна назва репресій проти українського населення, здійснюваних польським урядом на західноукраїнських землях у 30-х роках. Особливо широко застосовувалась восени 1930 р. із застосуванням поліції та армії проти українського цивільного населення Галичини. Пацифікація була проведена у відповідь на «саботажну акцію» ОУН і супроводжувалась масовими арештами, побиттям людей, закриттям і руйнуванням українських установ в Галичині. Було зруйновано й частково спалено близько 800 сіл, закатовано сотні людей, 1700 заарештовано. У 1931 спеціальна комісія Ліги Націй осудила польський уряд за проведення пацифікації. Незважаючи на це, репресивна політика не припинялась і в наступні роки.

Продовольчий податок — твердо фіксований натуральний податок з селянських господарств, введений у 1921 р. постановою X з'їзду РКП(б) замість продрозкладки. Розглядався як головний стимул реставрації ринкової економіки і піднесення сільськогосподарського виробництва. В Україні фактично запроваджений лише після жнив 1922 р. Введення продовольчого податку дало змогу скасувати пайкове постачання, поновити хлібний експорт, провести грошову реформу. «Оздоровлення» грошового обігу створило передумови денатуралізації податкової системи. У травні 1923 р. за рішенням XII з'їзду РКП(б) на селі було запроваджено єдиний прямий сільськогосподарський податок, який з 1924 р. почав стягатися виключно у грошовій формі.

П'ятирічки (п'ятирічні плани економічного і соціального розвитку СРСР) — складова частина директивного централізованого планування; перша п'ятирічка здійснювалася в 1928/29–1932/33 pp. У ході здійснення п'ятирічні плани неодноразово коректувалися у бік їх збільшення, але реально ніколи не виконувалися в повному обсязі.

Режим «санації» – поширена назва реакційного режиму Ю.Пілсудського в Польщі у 1926 – 1939 рр.

Репресії (лат. repression – придушення) – каральні заходи проти населення, безпідставні переслідування громадян аж до фізичного знищення.

Розкуркулення — кампанія експропріації селянських господарств у 30-ті роки ХХ ст., складова частина примусової колективізації. Здійснювалася на основі постанови ЦК ВКП(б) від 30 січня 1930 «Про заходи у справі ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації». Формально спрямована проти найзаможніших селян, на практиці вилилась у репресії проти значної кількості середняків, які в Україні складали дві третини селян. Поряд із примусовою колективізацією розкуркулення стало передумовою занепаду сільського господарства й голодомору.

Розстріляне Відродження – літературно-мистецьке покоління 20-х — початку 30-х рр. ХХ ст. в Україні, яке дало високохудожні твори у галузі літератури, живопису, музики, театру і було знищене тоталітарним сталінським режимом. Термін вперше запропонував діаспорний літературознавець Юрій Лавриненко, вживши його як назву збірника найкращих текстів поезії та прози 1920–30-х рр. Русини — самоназва етнографічної групи східнослов'янського населення Карпат, яке проживає на території Закарпатської області, а також Східної Словаччини (Пряшів), колишньої Югославії (Бачка), Угорщини, та емігрантів в Америці й Канаді. Сепаратизм – рух за територіальне відокремлення тієї чи іншої частини держави з метою створення нового державного утворення або надання певній частині держави автономії за національними, релігійними чи мовними ознаками.

Соціалістичне змагання – метод організації праці в соціалістичному господарстві, який заснований на поширенні досвіду передовиків виробництва і веде до підвищення продуктивності праці.

Союз Радянських Соціалістичних Республік (СРСР) – держава, у складі якої Україна під назвою Українська Радянська Соціалістична Республіка перебувала протягом 1923–1991 рр. Виник на основі Декларації про утворення СРСР та Союзного договору, затвердженого 30 грудня 1922 І з'їздом Рад СРСР, між Російською Федерацією, Україною, Білорусією та Закавказькою Федерацією. Разом вони утворили нову державу – СРСР. Декларація пояснювала мотиви створення СРСР. Договір визначав конституційні принципи нової держави. На остаточному етапі існування СРСР до його складу входило 15 республік. СРСР був формою відновлення колишньої Російської імперії з новим політичним режимом – комуністичним. Попри юридично проголошений федеративний устрій Союз зберігав усі ознаки унітарної держави. Зрештою виявив неефективність об'єднання народів на засадах радянського федералізму і в 1991 р. розпався.

Стахановський рух – масовий рух передових робітників, колгоспників, інженерно-технічних працівників за підвищення продуктивності праці. Виник в 2-ій п'ятирічці, в 1935 р, як новий етап соціалістичного змагання. «Стахановським» рух названий на ім'я його Олексія Стаханова — забійника шахти «Центральна — Ірміно» (Донбас), що добув за зміну 102 т. вугілля при нормі 7 т.

Суверенітет (фр. souverain) – повна незалежність держави від інших держав у його внутрішніх справах і зовнішніх відносинах.

Східні Креси — польська назва територій західної України, Білорусії і Литви, що входили до складу Польщі; «східна окраїна».

Торгзіни (в деяких джерелах – торгсини, від словосполучення «торговля с иностранцами») під час голодомору стали єдиною мережею державної торгівлі, де населення могло купити деякі найнеобхідніші продукти харчування. Але тільки за дорогоцінні метали або валюту. Формально ця всесоюзна контора виникла влітку 1930 р. при Наркоматі зовнішньої торгівлі. В Україні магазини торгзіну активно почали працювати з січня 1932 р., і на практиці - не з іноземцями, а з голодуючими селянами.

Тоталітаризм (лат. totus – цілий, увесь; итал. – totalitario –охоплюючий все) – політичний режим, для якого характерні підпорядкування всього суспільства єдиній ідеології, однопартійна система й зосередження влади в руках однієї партії, яка здійснює контроль над усіма сферами життя держави й суспільства, єдиновладдя і культ особи вождя, мілітарний, репресивний характер управління державою, всеосяжний централізм.

Трійки – позасудові органи в СРСР (колегії ОДПУ, особливі наради, особливі комісії, «двійки» тощо). Першу «трійку» організовано у складі керівників ВНК під головуванням Ф. Дзержинського та його заступників для позасудового розгляду справ про бандитизм. Незабаром вони з'явилися і в інших радянських республіках. В УСРР до складу «трійок» входили представники місцевого осередку КП(б)У, місцевого органу ВУНК і командири частин Червоної армії. Діяльність «трійок» регламентувалася інструкцією, затвердженою у квітні 1921 р. Постійною нарадою з боротьби із бандитизмом при РНК УСРР. Вони мали право брати заручників, застосовувати вищу міру покарання тощо. З упровадженням непу та зменшенням збройного опору радянській владі згідно з рішенням РНК УСРР від 3 квітня 1923 р. діяльність «трійок» припинилася.

Троцькізм – ідейно-політична течія, яка виникла на початку XX ст. Назва ідейно-політичної течії дана від імені її ідеолога Льва Давидовича Троцького (Бронштейна), який відіграв суттєву, багато в чому неоднозначну роль як політичний діяч та теоретик. Основу ідеології та практики троцькізму складала теорія «перманентної революції», що заперечувала можливість перемоги соціалістичної революції та побудови соціалізму в одній окремо взятій країні, необхідність створення пролетарської партії, що заперечувала спроможність робітничого класу зібрати навколо себе непролетарські верстви та зміцнити союз із селянством.

Українізація – процес відродження соціально-політичного, економічного, духовного життя України на принципах національної ідеї; форма коренізації як напряму національної політики більшовицької партії з середини 20-х – до початку 30-х років ХХ ст. Здійснювалася шляхом підготовки, виховання й висування кадрів корінної національності у партійний апарат і державні органи та формування національної культури. Сприяла запровадженню навчання, діяльності культурних закладів, виданню книг, газет і журналів мовами корінних національностей. Внаслідок директивно-розпорядчого підходу українізація охопила насамперед управлінську сферу (кадрову політику і діловодство), однак обмежувалась як у масовій культурно-освітній діяльності, так і в духовній сфері в цілому. Ця сфера стала фокусом гострих суперечностей, що викликало національну опозицію та націонал-ухильництво. Лідерами цих процесів були: М. Хвильовий – у літературній творчості; О. Шумський – у освітній; М. Волобуєв – в економічній політиці.

Українська автокефальна православна церква (УАПЦ) – об’єднання українських церков, проголошене Першим Всеукраїнським православним собором у жовтні 1921 р. Автокефалія (від грецьк. «сам» і «голова») – система організації православної церкви (зараз у світі існує 15 автокефалій на чолі з патріархами та митрополитами), що полягає у цілковитій автономії помісних церков. Автокефальна церква, таким чином, відносно самостійна, організаційно і адміністративно незалежна від Вселенського собору, а також має свою власну ієрархію.

Хвильовизм – культурна та політична течія. Виник під час літературної дискусії 1925–1928 рр. У ході дискусії обговорювані питання, які мали специфічно літературний характер (літературні стилі, школи і т.д.), доповнювалися питаннями політичними (роль і місце різних суспільних груп в українському культурному будівництві, «теорія боротьби двох культур», теорія «відродження нації» та інші). Походить від імені Миколи Хвильового – головного натхненника політики українізації та автора гасла «Геть від Москви! Дайош Європу!», що означало орієнтацію на «психологічну Європу». Погляди М.Хвильового були засуджені партійним керівництво.