Змістовий модуль 2. «Україна в 1921-1938 рр. ». 1 страница

Міжнародні угоди УСРР у 1921—1922 рр.:

31 січня 1921 р. – договір із Грузією.

14 лютого 1921 р. – договір із Литвою.

18 березня 1921 р. – Ризький і мирний договір із Польщею.»

23 квітня 1921 р. – угода між Україною та Німеччиною про об­мін військовополоненими та інтернованими громадянами,

3 серпня 1921 р. – договір із Латвією,

25 листопада 1921 р. – договір з Естонією.

7 грудня 1921 р. – тимчасова угода між урядами Росії, України й Австрії.

26 грудня 1921 р. – україно-італійський договір, підписаний представником РСФРР В. Вороним від імені УСРР.

2 січня 1922 р. – договір про дружбу та братерство з Туреччиною.

6 червня 1922 р. – тимчасова угода між УСРР і Чехословаччиною.

Вересень 1923 р. – ліквідація Народного комісаріату закордонних справУСРР.

8–16 березня 1921 р. – Х з’їзд РКП (б) і початок переходу до нової економічної політики (неп).

15 березня 1921 р.– зміна продрозверстки продподатком.

Осінь 1921-1923 рр. – голод на Півдні України.

14 червня 1921 р.– створення комісій допомоги голодуючим Центральну комісію очолив Г. Петровський.

1920 р. – створення в Празі УВО.

14-30 жовтня 1921 р. – в Києвi в соборi Святої Софiї вiдбувся Всеукраїнський православний собор, який проголосив Українську православну церкву автокефальною.

1921—1925 рр. — діяльність українського Таємного університету у Львові

1922 – 1925 рр. – проведення в Україні адміністративно-територіальної реформи.

Квітень 1922 р. – призначення Й.В. Сталіна на посаду Генерального секретаря ЦК ВКП (б).

30 грудня 1922 р. – прийняття Декларації про утворення СРСР.

24 грудня 1924 р.– ухвала Комінтерну про розпуск Української Комуністичної партії (УКП).

1922–1925 рр. – проведення в Україні адміністративно-територіальної реформи. Замість губерній і повітів утворюються округи та райони.

17–21 квітня 1923 рр. – ХІІ з’їзд РКП (б) й проголошення політики коренізації в радянських республіках (в УСРР - українізації).

21 січня 1924 р. – смерть В.І.Леніна.

31 січня 1924 р. – прийняття першої радянської Конституції на ІІ з’їзді Рад СРСР.

Березень 1924 р. – повернення М.С.Грушевського з еміграції.

18–25 вересня 1924 р. – Татарбунарське повстання.

18-31 грудня 1925 р. – ХІV з’їзд РКП (б). Проголошення курсу на індустріалізацію. Перейменування РКП (б) у ВКП (б).

26 квітня 1926 р. – лист Й. Сталіна «Тов. Кагановичу та іншим членам Політбюро ЦК КП(б)». початок боротьби проти «націонал-ухильництва».

1925, 1927-1928, 1928-1929 рр. – хлібозаготівельні кризи в СРСР.

січень 1928 р. – «сибірський рейд Сталіна». Поїздка Й. Сталіна до Сибіру, з метою прискорення створення колгоспів і радгоспів.

18 травня -5 червня 1928 р. – перший політично-судовий процес «Шахтинська справа» у Москві.

14 липня 1928 р. – обрання на пленумі ЦК ВКП(б) і ЦК КП(б)У Генеральним секретарем С. Косіора.

1928/29 – 1932/33 рр. – перший п’ятирічний план розвитку народного господарства.

1929 р.– остаточне згортання непу і перехід до форсованої індустріалізації та колективізації.

10-17 листопада 1929р. – проголошення курсу на суцільну колективізацію; початок масового «розкуркулення».

28 січня – 3 лютого 1929 р – перший Конгрес українських націоналістів у Відні та створення Організації Українських Націоналістів (ОУН).

1930 р. – судовий процес над «Промисловою партією» («Промпартією») в СРСР.

березень – квітень 1930 р. – судовий процес над «Спілкою визволення України».

3 березня 1930 р. – вихід статті Сталіна у газеті «Правда» «Запаморочення від успіхів».

10 жовтня 1932 – відкриття Дніпрогесу.

1932-1933 рр. – голодомор в Україні.

7 серпня 1932 р. – Постанова ЦВК і РНК СРСР«Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення суспільної (соціалістичної) власності».

30 жовтня 1932 р. - постанова Політбюро ЦК КП(б)У «Про заходи з посилення хлібозаготівель».

18 листопада 19132 р. - Постанова ЦК КП(б)У про заходи щодо посилення хлібозаготівель (запровадження практики натурального штрафування).

6 грудня 1932 р. –Раднарком і ЦК КП(б)У прийняли рішення «занести на чорну дошку» кілька сіл — по два на Дніпропетровську, Харківську та Одеську області.

13 травня 1933 р. – самогубство видатного українського письменника М.Хвильового.

7 липня 1933 р.– самогубство народного комісара освіти УСРР М.Скрипника.

1934 р. – перенесення столиці України з Харкова до Києва.

1933-1937 рр. – друга п’ятирічка.

24 червня 1934 р. – перенесення столиці радянської України з Харкова до Києва.

18 серпня 1934 р. – прийняття СРСР до Ліги Націй.

24 листопада 1934 р. – смерть М.С.Грушевського у Кисловодську.

1 грудня 1934 р. – вбивство С.М.Кірова.

5 грудня 1936 р. – прийняття «сталінської» Конституції.

25-30 січня 1937 р. – XVI Надзвичайний з’їзд Рад УРСР, затвердження нової Конституції УРСР.

1937-1938 рр. – період найбільшого розмаху сталінських репресії в СРСР.

10 квітня 1938 р. – Постанова ЦК КП(б)У «Про реорганізацію шкіл на Україні» (про перехід до обов’язкової семирічної освіти).

23 травня 1938 р. – убивство в Роттердамі голови проводу ОУН – Є.Коновальця.

11 жовтня 1938 р. – надання автономії Закарпаттю. Створення першого автономного уряду на чолі з А. Бродієм.

28 жовтня 1938 р. – створення автономного уряду на чолі з А. Волошиним.

Січень 1939 р. – формування Українського національного об’єднання (УНО) в Закарпатті.

15 березня 1939 р. – Проголошення незалежної держави Карпатської України.

СЛОВНИК ІСТОРИЧНИХ ТЕРМІНІВ ТА ПОНЯТЬ

Змістовний модуль 1. «Українська революція 1917-1921 рр.»

Автономія — право самостійного здійснення державної влади чи управління, надане якійсь частині держави, що здійснюється в межах, передбачених загальнодержавним законом або конституцією. Автономія означає право якого-небудь національно-територіального утворення самостійно здійснювати внутрішнє управління.

Акт злуки УНР та ЗУНР – проголошення об'єднання двох українських державних утворень: УНР і ЗУНР в єдину соборну незалежну українську державу, яке відбулося 22 січня 1919 р. у Києві на Софіївському майдані.

Анархізм (ходить від грецького avapxia – безвладдя) – суспільно-політична течія, що виступає за негайне знищення державної влади і впровадження добровільних асоціацій осіб та груп. Засобом здійснення мети вважали насилля, навіть терор.

Антанта (франц. Entente, букв. — згода) («Троїста згода») — союз Великобританії, Франції і Росії; склався в 1904—1907 pp. і об'єднав у ході Першої світової війни проти німецької коаліції більше ніж 20 держав (серед них США, Японія, Італія).

Білогвардійці – основні супротивники «червоних» в громадянській війні. Прихильники відновлення дореволюційних порядків, насамперед – повернення приватної власності колишнім господарям, чимала частина – за відновлення монархії. Виступаючи за відтворення «єдиної та неподільної» Росії, категорично заперечували автономію чи, тим більше, незалежність України. Останнє вело до збройного протистояння з українськими національно-державницькими силами. На території України білогвардійські війська очолювали генерали колишньої царської армії А.Денікін (1919 р.) і П.Врангель (з 1920 р.).

Більшовизм – політична течія (фракція) в російському соціал-демократичному русі на чолі з В.І.Ульяновим (Леніним). З 1912 р. остаточно оформилися в окрему партію РСДРП(б) (з 1918 р. – РКП(б), з 1925 р. – ВКП(б), з 1952 р. – КПРС). Виступали за негайне здійснення марксистської програми соціалістичних перетворень. З жовтня 1917 р. – правляча партія в Росії, що своїми діями прискорила початок громадянської війни. З розгортанням громадянської війни почали здійснювати політику «воєнного комунізму», створили Червону Армію, завдали якій здобули кінцеву перемогу над своїми супротивниками. Відносно України більшовицька позиція була неоднозначною: визнаючи право українців на самовизначення (аж до створення власної держави), виступали проти її відокремлення від Росії. В 1918 р. утворили КП(б)У як територіальну філію Російської комуністичної партії (більшовиків).

БУНД (з ідишу Bund - союз; «Загальний єврейський робітничий союз в Литві, Польщі і Росії») – єврейська політична партія. Виникла у вересні 1897 на установчому з'їзді єврейських соціал-демократичних груп у Вільнюсі (Литва). Вела соціалістичну пропаганду, переважно в Україні, Білорусії і в західних губерніях Росії. В 1898-1903 і 1906-12 входив як автономна організація в РСДРП. Після Лютневої революції 1917 в Росії підтримував політику Тимчасового уряду. В 1917-18 представники від БУНДу (А.Золотарьов, М.Лібер (Гольдман), М.Рафес входили до складу Української Центральної Ради, Малої Ради та займали відповідальні пости в Генеральному Секретаріаті УЦР-УНР. В листопаді 1917 М.Рафес був обраний до складу Крайового комітету для охорони революції в Україні. БУНД негативно поставився до ідеї створення незалежної української держави. Представники організації в УЦР і Малій Раді різко засуджували підготовку законів, спрямованих на забезпечення державної самостійності України, і голосували проти прийняття III і IV Універсалів УЦР. В період Директорії УНР члени БУНДу, незважаючи навіть на відновлення національно-персональної автономії для національних меншин (закон Ради Народних Міністрів УНР від 24.1.1919), постійно виступали проти української державності. В березні 1921 на 13 конференції в Мінську частина членів БУНДу проголосила про входження в РКП(б), решта – продовжила свою політичну діяльність за кордоном.

Вільне козацтво -добровільні військові формування в Україні 1917 – 1918 рр.

Вовчухівська операція 1919 (Вовчухівська офензива) - наступальна воєнна операція Української Галицької Армії в лютому-березні 1919 під час українсько-польської війни 1918–1919 рр.

Воєнний комунізм – економічна політика радянського уряду в умовах громадянської війни і господарської руїни 1918–1920 років. Найважливішими складовими політики були: націоналізація усієї великої, середньої і більшої частини дрібної промисловості, продрозкладка; повна заборона приватної торгівлі; впровадження карткової системи; загальна трудова повинність; встановлення контролю за виробництвом та розподілом. Підпорядковуючи суспільні, групові та індивідуальні інтереси населення державним інтересам, більшовики розраховували здійснити швидкий перехід до соціалізму.

Всеукраїнська Надзвичайна Комісія з боротьби з контрреволюцією, спекуляцією та службовими злочинами (ВУНК) — орган із надзвичайними повноваженнями для ведення розвідки та контррозвідки, боротьби з антибільшовицькими виступами в суспільстві, із саботажем, спекуляцією, посадовими злочинами, а також для знешкодження політичних опонентів більшовиків. Створена 3 грудня 1918. Була слухняним виконавцем лінії ВНК. Головними методами діяльності були терор, репресії (у т.ч. масові розстріли за підозрою, «за соціальною ознакою»), нищення заложників, залякування. Виконувала свої функції за допомогою розгалуженої мережі місцевих комісій, а також використовуючи в масових масштабах таємних співробітників. Постановою ВУЦВК від 22 березня 1922 ВУНК була перетворена на ДПУ.

Всеукраїнський З’їзд робітничих, солдатських і селянських депутатів відбувався 4–6(17–19) грудня 1917 р. у Києві. Скликаний за ініціативою більшовицьких організацій, які прагнули протиставити його Українській Центральній Раді і добитися її переобрання або передачі влади радам.

Всеукраїнський революційний комітет (Всеукрревком) – найвищий орган виконавчої та законодавчої влади в Україні під час громадянської війни.

Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК) – найвищий законодавчий, розпорядчий, виконавчий і контролюючий орган державної влади УРСР в період між Всеукраїнськими з'їздами Рад. Діяв упродовж 1917–1938 рр. Уперше обраний на І Всеукраїнському з'їзді Рад (Харків) у грудні 1917 р. як Центральний Виконавчий Комітет Рад України. В 1919 р. називався Всеукраїнським ЦВК Рад; із травня 1920 до 1935 рр. мав назву ВУЦВК; у 1935–1938 рр. – ЦВК УРСР. Відповідно до Конституції 1919 обирався Всеукраїнськими з'їздами Рад і був відповідальним перед ними. Кількість членів і кандидатів у члени ВУЦВК кожного скликання визначалася Всеукраїнськими з'їздами Рад. ВУЦВК видавав декрети, постанови, розпорядження, формував уряд республіки, встановлював її кордони,здійснював загальне керівництво державним, господарським і культурним будівництвом.

Всеукраїнські військові з’їзди (Українські військові з'їзди 1917) – з'їзди представників українських фронтових частин російської армії, Чорноморського і Балтійського флотів, військових організацій і товариств. Перший військовий з'їзд був скликаний з ініціативи Українського Військового Організаційного Комітету для координації дій українського військового руху.

Галицька Соціалістична Радянська Республіка – маріонеткове територіальне утворення, проголошене 15 липня 1920р. Галицьким революційним комітетом (Галревком) на частині західноукраїнських земель під час польсько-радянської війни 1920 р. Створення ГРСР відбулося за директивами з Москви і під безпосереднім керівництвом В.Леніна.

Генеральний Секретаріат – виконавчий орган, уряд Центральної Ради.

Гетьманат П. Скоропадського – авторитарно-бюрократичний режим з близькими до диктаторських повноваженнями глави держави, відсутністю представницького органу влади, поєднанням в уряді виконавчих і законодавчих функцій, вузькою соціальною базою і тимчасовим характером правління.

Гетьманський переворот – державний переворот, здійснений 29 квітня 1918 року у Києві прихильниками генерала П. Скоропадського за підтримки німецького командування. Внаслідок перевороту було розігнано Центральну Раду, а Українську Народну Республіку – ліквідовано.

Громадянська війна – організована збройна боротьба за державну владу між політичними силами, соціальними групами однієї країни.

Директорія – тимчасовий революційний орган, утворений у ніч з 13 на 14 листопада 1918 року на засіданні Українського Національного Союзу для організації та керівництва повстанням проти гетьмана П. Скоропадського. Після усунення останнього верховний орган влади УНР складався з п'яти членів. Директорія намагалась провести ряд важливих політичних та економічних реформ в Україні. Але суперечності серед членів Директорії, а також несприятлива зовнішньополітична ситуація зірвали здійснення цих реформ і привели до краху самої Директорії. 10 лютого 1919 року подав у відставку голова Директорії В. Винниченко. З 20 листопада 1920 року одноосібним керівником (диктатором) вже неіснуючої УНР став С. Петлюра.

Добровольча армія – військове формування білогвардійців, створене під час громадянської війни на добровольчій основі з офіцерів, юнкерів, студентів та ін. З 1919 р. увійшла до складу збройних сил Півдня Росії.

Західноукраїнська народна республіка (ЗУНР) — українська держава, створена на західноукраїнських землях після розпаду Австро-Угорщини. Офіційно проголошена 13 листопада 1918 у складі Галичини, Буковини й Закарпаття. У двох останніх регіонах українська влада проіснувала дуже короткий час. Вищим органом влади ЗУНР була Українська Національна Рада. Виконавча влада належала Державному Секретаріатові. В січні 1919 названа Рада обрала Президента ЗУНР — Є.Петрушевича. Збройні сили держави складала Українська галицька армія (УГА). Місцем перебування уряду був спочатку Львів, а після його окупації польськими військами — Станіславів (нині Івано-Франківськ).

Зимові походи армії УНР 1919-1920 і 1921 - визначні бойові рейди військових з'єднань Армії Української Народної Республіки по тилах більшовицьких військ і денікінців в 1919–1920 рр. і 1921 р. у Правобережній Україні.

Ідеологія – упорядкована, струнка система поглядів, які виражають ставлення до дійсності, цілі й програми, спрямовані на закріплення, розвиток чи зміну суспільних відносин. Як і політика, ідеологія має універсальний характер, тобто охоплює найрізноманітніші галузі думки, діяльності, поведінки, визначає їх спрямованість, цілі й засоби.

Інтелігенція – соціальна група, що сформувалася Європі, в тому числі і в Україні, у ХІХ ст. Перші генерації інтелігенції походили переважно з освіченого чиновництва та дворянства, а в Україні, до того ж, з представників козацької старшини. Інтелігенція стала провідником у суспільстві певних ідей та ідеологічних концепцій, творцем культури, науки, техніки, мистецтва. В Україні така її роль була зумовлена й тим, що українське суспільство, внаслідок ряду причин утратило свою дворянську еліту. Українська інтелігенція завжди виступала носієм національної свідомості.

Історіософія (грец. historia та sophia мудрість) – сукупність суспільно-світоглядних ідей, які складають ціннісний каркас в філософському осмисленні історії.

Комітети бідноти (комбіди) — організації сільської бідноти. В Україні почали створюватися в процесі ліквідації Директорії як осередки радянської влади на селі, за винятком територій, де діяли Ради чи ревкоми. Сільські комітети бідноти обиралися у складі трьох осіб на загальних зборах чи сходах, волосні — у складі 5–7 чоловік на волосних з'їздах. На початок червня 1919 комітети бідноти охоплювали більше половини сіл України. Головними завданнями їх були: зміцнення революційного порядку в селах, допомога військкоматам у проведенні мобілізації до Червоної армії, забезпечення армії і промислових центрів країни продовольством, здійснення аграрних законів радянської влади. Діяльність комітетів бідноти в Україні була перервана загарбанням її території денікінцями. Після розгрому останніх вони були відновлені в окремих місцевостях і діяли до створення комітетів незаможних селян.

Конституція Української Народної Республіки - Основний Закон Української Народної Республіки, що закріплював суспільний та державний устрій, основи її політики, основні права і обов'язки громадян, систему й принципи організації та діяльності державних органів. Прийнята Українською Центральною Радою 29 квітня 1918 р. Проект Основного Закону був підготований спеціальною конституційною комісією на чолі з головою УЦР М. Грушевським, яка вивчила досвід конституційного законодавства різних країн світу, насамперед, найближчих сусідів України, що мали спільні або подібні з нею історичні, економічні та політичні умови розвитку. Конституція складалася з 85 статей і 8 розділів: Загальні постанови, Права громадян України, Органи влади Української Народної Республіки, Всенародні Збори Української Народної Республіки, Про Раду Народних Міністрів Української Народної Республіки, Суд Української Народної Республіки, Національні союзи, Про тимчасове припинення громадянських свобод.

Листопадове повстання (Листопадовий Чин, Листопадовий Зрив) – українське національно-визвольне повстання, що відбулося в ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 р у Львові, внаслідок якого було утворено Західноукраїнську Народну Республіку.

Лібералізм – політична та ідеологічна течія, що об'єднує прихильників парламентського ладу, демократичних свобод і вільного підприємництва.

Лінія Керзона – проект польсько-радянської демаркаційної лінії, запропонованої Дж. Керзоном під час радянського наступу на Варшаву в середині 1920 р. на підставі східного кордону Польщі, визначеного найвищою радою Паризької мирної конференції.

Махновщина — масовий повстанський рух селянства України в роки громадянської війни. Назву дістав за прізвищем лідера руху Н.Махна. Виник у період окупації України німецькими та австро-угорськими військами як реакція на визиск села та непопулярну серед хліборобів політику гетьмана П. Скоропадського. Уособленням махновщини була Революційна повстанська армія України (махновців), яка в окремі періоди налічувала десятки тисяч бійців і користувалася великою підтримкою селянства Півдня України. Махновці вели безкомпромісну боротьбу з режимами гетьмана Скоропадського, Денікіна та Врангеля. На ґрунті цієї боротьби вони неодноразово ставали союзниками більшовиків у відновленні радянської влади, входили до складу Червоної армії, але тричі були оголошені поза законом. Розходження махновського повстанства з більшовизмом мало глибокий соціальний підтекст, який полягав у негативному ставленні села до політики воєнного комунізму та більшовицької диктатури. Ідейно-політична платформа махновщини утілювалася в гаслі «вільного радянського ладу», під яким розумілася система громадського самоуправління та свобода господарської і суспільно-політичної діяльності. Конфлікт махновців з радянською владою набув особливого розмаху весною — влітку 1920 та в 1921.Тоді махновці здійснили велику кількість рейдів в Україні й навіть за її межами, під час яких громили радянські державні, політичні структури, військові частини, продзагони. В цих рейдах була вироблена специфічна партизанська тактика ведення бойових дій з використанням тачанок та кулеметів, багатокілометрових переходів, оперативної розвідки, поширення дезінформації через населення тощо. В середовищі руху поряд із Н.Махном висунулися талановиті організатори партизанської війни — В.Білані, Г.Вдовиченко, П.Гавриленко, С.Каретников, В.Куриленко, Х.Кожин, П.Петренко, Ф.Щусь. Знекровлений у боях з Червоною армією загін Н.Махна 28 серпня 1921 перейшов через Дністер і був інтернований румунською владою. У сукупності зі змінами в настроях селянства, зумовленими відмовою більшовиків від політики воєнного комунізму, це спричинилося до згортання махновщини.

Народний секретаріат – уряд радянської України, сформований 12 січня 1918 р. у Харкові.

Народний секретаріат УНР − перший радянський уряд України як альтернатива Центральній Раді, створений у Харкові за постановою ЦВК радянської України і затверджений 17 грудня 1917 р. За винятком одного есера, цілком складався з більшовиків. Народний секретаріат оголосив про повалення УЦР та про визнання чинними лише своїх постанов. Упроваджував в Україні декрети РНК РСФСР, анулював український карбованець, видав декрет про організацію «Червоного козацтва». Реорганізований на спільному засіданні з ЦВК 19 квітня 1918 р. у Всеукраїнське бюро організації боротьби проти німецьких та австрійських військ.

Націоналізація – перехід землі, приватних підприємств, транспорту чи окремих галузей економіки від приватної власності у державну.

Націоналізм – радикальний політичний напрям; ідеологія, психологія, соціальна практика, світогляд, відповідно до яких нація вважається головним і вирішальним чинником історії, її інтересам підпорядковані всі елементи суспільного життя.

Націонал-комунізм – узагальнена назва політичних течій і напрямків в Україні, представники якого намагалися поєднати комунізм з національним рухом. Виникнення націонал-комунізму на українському ґрунті зумовлене тогочасними суспільно-політичними реаліями, а також слабкістю, незрілістю та розколом українського демократичного руху. Багато представників української демократії вбачали вихід із катастрофічного становища у співпраці з більшовиками Його речниками в Україні були Микола Хвильовий, Олександр Шумський, Михайло Волобуєв і Микола Скрипник.

Національно-персональна автономія – форма організації життя національних меншин, що проживають компактно і не мають на території певної країни своїх національних державних утворень. Адміністративними формами даної автономії є національні райони, національні селища, національні сільські населені пункти. Специфічні національні інтереси представляє місцева влада в територіальних та федеративних органах влади.

Отаманщина – виникнення та діяльність чисельних збройних формувань та загонів в роки революції та громадянської війни на території Україні, контролювані отаманами.

Політичний компроміс – політична угода, досягнена на основі взаємних поступок.

Продрозкладка – система заготівель харчових продуктів і сільськогосподарської сировини, побудована на примусовому товарообміні, конфіскації. Складова частина політики воєнного комунізму.

Ради робітничих, солдатських та селянських депутатів – виборні населенням на певний термін колегіальні представницькі органи в період становлення радянської влади в Росії та Україні в період революції т громадянської війни.

Революція -швидка зміна встановленого політичного, соціального чи економічного порядку суспільства здебільшого насильницьким способом.

Регіональні республіки – утворювані більшовиками «республіки» на території найбільш промислово розвинених частин України (Донецько-Криворізька, Одеська Республіки, Республіка Тавриди) на початку 1918 р. Більшовики планували побудувати нове державне утворення на основі федеративного об’єднання республік за економічним, а не національним принципом.

Самостійники – напрямок в українському суспільно-політичному русі представлений в УПСС (Українська партія соціалістів самостійників), що виступали за негайне проголошення незалежності України. Лідери М.Міхновський, О.Макаренко, І.Липа.

Сепаратний мир – у міжнародному праві – договір про мир чи перемир'я у війні, укладений однією державою або групою держав із противником окремо від своїх союзників. (Брест-Литовський мирний договір між Росією та Четвертним союзом).

Синдикалізм, анархо-синдикалізм – одна із самостійних течій анархізму, представники якої вважають найвищою формою організації робітників профспілки, до яких мають перейти засоби виробництва й управління виробництвом. Теоретики Ж.Сорель, Ю.Лагардель та ін.

Соборна Україна – ідея об'єднання в одне державне утворення всіх етнічно-історичних українських земель. Постала водночас із християнством і час від часу набувала актуальності в релігійній чи світській формі, особливо в періоди феодальної роздробленості, чужоземного панування, церковного розколу. В різних тлумаченнях поставала в часи Хмельниччини, ліквідації козацької держави, в концепціях діячів «Руської трійці» та Кирило-Мефодіївського товариства. Вагомий внесок у розвиток ідеї соборності зробили М.Драгоманов, В.Антонович, М.Грушевський, В.Винниченко, В.Липинський, діячі українських партій початку XX ст., ОУН. Визвольні змагання українського народу не привели до створення соборної держави. Реалізація ідеї на практиці відбувалась у формі імперіалістичних територіальних надбань російського царизму, а потім сталінізму. Зі здобуттям незалежності ідея Соборної України виступає як альтернатива регіональному сепаратизмові.

Соціалізм — назва учень, в яких мета та ідеал – здійснення принципів соціальної справедливості, свободи й рівності, а також суспільного устрою, що втілює ці принципи. Термін «соціалізм» уведений у науку французьким філософом П. Леру, однак уявлення про суспільство соціальної справедливості походять від давніх ідей про «золотий вік», вони розвивалися в різних релігіях, а потім у багатьох різновидах утопічного соціалізму. Теорія «наукового соціалізму», розроблена К. Марксом і Ф. Енгельсом, розглядала соціалізм як нижчу фазу (рівень) комунізму, що приходить на зміну капіталізму внаслідок пролетарської революції і встановлення диктатури пролетаріату. Після Жовтневої революції 1917 р. в Росії, що проголосила своєю метою втілення на практиці ідей «наукового соціалізму», соціалізм розвивався у двох напрямках, на які розколовся міжнародний соціалістичний рух, — комуністичному і соціал-демократичному. Соціалістичний устрій характеризувався такими рисами: усуспільненням усіх засобів виробництва; вони переходять під юрисдикцію суспільної влади; організацією виробництва і розподілом продуктів виробництва; декларуванням скасування класової структури суспільства та знищення експлуатації людини людиною. Послідовники марксистської традиції дотримуються таких тлумачень соціалізму: 1) перша фаза комуністичної суспільно-економічної формації; 2) науковий соціалізм – марксистсько-ленінська теорія, яка доводить необхідність встановлення комуністичної формації та обґрунтовує принципи її організації; 3) певна наукова традиція, в концепція якої як мета, так суспільний ідеал доводяться встановленням соціалізму та засоби його досягнення.

Трикутник смерті – образний вислів, який характеризував критичну ситуацію в якій опинилася армія УНР восени 1919 р., затиснена з трьох боків арміями більшовиків, білогвардійців та поляків. У липні 1919 р. ліва частина партії об’єдналася з лівою частиною УСДРП (незалежних) в Українську комуністичну партію (боротьбистів). Права частина УПСР у січні 1919 р. оформилася в УПСР (центральної течії). Наприкінці громадянської війни припинила своє існування. За радянських часів колишні члени УПСР були піддані репресіям.

Українізація багнет – процес створення українських національних збройних формувань на початку революції 1917 р.

Українська Комуністична Партія (боротьбистів) − політична партія, яка виникла внаслідок розколу УПСР (1918-1920 рр.). Назву отримала від свого центрального органу − газети «Боротьба». У березні 1919 р. УПСР (боротьбистів) набула назви Української партії соціалістів-революціонерів (комуністів) на своєму з’їзді, який прийняв комуністичну платформу. Наприкінці липня 1919 р. УПОР (комуністів) об’єдналася з лівими УСДРП (незалежними), утворивши Українську комуністичну партію (боротьбистів), яка в подальшому самоліквідувалася з одночасним індивідуальним вступом її членів до КП(б)У.