Гостра кишкова непрохідність

Гостра кишкова непрохідність (ГКН) належить до тяжких захворювань органів черевної порожнини. Наявність цілого ряду причин, які призводять до виникнення ГКН, різні форми ГКН і, як наслідок, особливості діагностики та хірургічної тактики при кожному виду ГКН диктують індивідуальний підхід до кожного хворого з ГКН.

Серед гострих хірургічних захворювань органів черевної порожнини ГКН складає від 9,4 до 27,1%. Вона відзначається складним перебігом, високою летальністю до 25% серед хворих, оперованих з приводу “гострого живота” (А.А. Грінберг, 2000).

ГКН зустрічається в любому віці, найчастіше – у працездатному. В останні роки, поряд зі стабільними цифрами хворих зі спайковою непрохідністю, інвагінаціями, заворотами росте кількість хворих з ГКН пухлинної етіології. Серед цієї категорії хворих 2/3 – пацієнти старечого та похилого віку.

Фактори, які сприяють розвитку ГКН.

1. Вроджені аномалії розвитку кишкової трубки (мальротація, здвоєння ШКТ, дивертикул Меккеля, загальна брижа клубової та сліпої кишок, наявність отворів, “воріт”, заглиблень у брижах кишок).

2. Надмірна рухливість органів черевної порожнини як вродженого (coecum mobile, доліхосігма), так і набутого характеру.

3. Наявність різних утворень, які знаходяться у просвіті кишки (пухлина, стороннє тіло, калові та жовчні каміння, глисти), які виходять з її стінки (пухлина, рубець, гематома) або сусідніх органів (пухлина, кіста).

4. Наявність спайок, тяжів, зрощень, які сприяють патологічному положенню кишечника та його брижі (перекрути, перегин, защемлення).

Однією з поширених та прийнятих класифікацій є класифікація В.П. Петрова та І.А. Єрюхіна (1989), в основу якої покладені морфофункціональні ознаки, рівень обтурації та стадія розвитку процесу: