Досягнення селекції. В Європі селекція віки ярої розпочата порівняно недавно

В Європі селекція віки ярої розпочата порівняно недавно. На початку ХХ ст.у Швеції були створені перші селекційні сорти: Сфальофська солодка і Сфальофська сіронасінева.

В Україні селекція цієї культури започаткована на Харківській дослідній станції в 1912 р. Методом індивідуального добору з місцевих плопуляцій був створений сорт Харківська 134.

У Державний реєстр сортів рослин придатних для поширення в Україні на 2006 р. внесено 21 сорт вики ярої і 14 сортів вики озимої. Близько половини всіх сортів вики ярої створено на Білоцерківській дослідно-селекційній станції: Білоцерківська 10, Білоцерківська 88, Білоцерківська 9, Білоцерківська 70, Білоцерківська 34, Білоцерківська 7, Білоцерківська 96, Гібридна 85, Ізида, Ярослава. Вказані сорти займають великі площі посіву в Україні і за її межами. Основним методом створення вихідного матеріалу для селекції вики з 1934 р. тут використовують внутрішньосортову гібридизацію. Селекціонери цієї станції опрацювли методи підбору пар для схрещування, техніку гібридизації, оцінки і браковки селекційного матеріалу.

Сім сортів вики ярої створено в Інституті кормів: Аріадна, Віаріка, Маргарита, Прибузька 19, Подільська 18, Подільська 9, Світлана.

Успішно проводиться селекція вики ярої у Тернопільському Інституті АПВ і Полтавській державній сільськогосподарській станції. На останній створено п’ять сортів вики озимої.

За кордоном достатньо успішно селекційну роботу з ярою викою проводять у Польщі, Франції, Болгарії, Румунії, Японії, ФРН і інших країнах.

Питання для самоконтролю

1. Які види вики вирощуються в Україні і які основні напрямки їх використання?

2. Які вимоги висуваються до сортів ярої вики різного використання?

3. Які особливості біології цвітіння і запилення вики ярої?

4. Які основні завдання селекції вики ярої для використання в Україні?

5. Які основні методи застосовують в селкції вики ярої?

РІПАК

Ріпак належить до найбільш стародавніх олійних культур. Він вирощувався ще за 4 тис. років до н.е. В Європі в культурі відомий з другої половини XVI ст. Вирощується в багатьох країнах, особливо в районах, де природні умови не дають змоги вирощувати інші більш продуктивні олійні культури.

В зерні озимого ріпаку міститься до 50% олії, в зерні ярого – 45%, 20 – 30% протеїну і 25 – 30% вуглеводів. Ріпакова олія використовується на харчові цілі, для виготовлення маргарину, в металургійній, лакофарбовій, миловарній, хімічній і текстильній промисловості.

При переробці зерна ріпаку на олію залишається жом або шрот – цінний корм, у якому міститься 38 – 40% збалансованого за амінокислотним складом і добре перетравного білку. Недолік ріпакового жому і шроту – високий вміст ерукової кислоти і глікозинолатів, які в надмірних кількостях шкідливі для тварин.

Зростає роль ріпаку як кормової культури. Ріпак добре відростає. На його посівах можна випасати худобу. Зелена маса за забезпеченністю кормової одиниці протеїном перевищує кукурудзу, соняшник, ячмінь, горох і інші культури. Ріпак – хороший медонос. Цінний і як сидерат.

Ріпак – основна олійна культура в 28 країнах світу, в тому числі в більшості країн Західної Європи. Основні виробники ріпакової олії – Індія, Китай і Канада. За площами посіву в світі серед олійних культур поступається лише сої і арахісу. Вона становить біля 13,5 млн. га, валове виробництво – 15 млн. т. з них 30% доводиться на Канаду.

В Україні для промислових і кормових цілей вирощують озимий ріпак у Західних областях. Ярий ріпак вирощують в нашій країні повсюдно.

Систематика і походження.

Ріпак - Brassica napus oleifera D.C. – відноситься до роду Brassica L., сімейству капусні - Brassicaceae Bens. (хрестоцвітні – Cruciferae juss.) і має яру (B. napus oleifera annua Metzg.) і озиму (B. napus oleifera biennis Metzg.) форми.

Більшість ботаніків відносять представників сімейства капустяні до рослин середземноморського походження. Дикорослий ріпак не відомий, але в багатьох країнах Європи, Америки, Азії і Північної Африки зустрічається в здичавілому стані як бур’ян. На думку Є. Н. Синської, ріпак походить з Європи. Його батьківщина – Голландія і Англія, звідкіля він у XVI ст. розпосюдився на Німеччину, потім Польщу і західні райони України.

На практиці під назвою „ріпак” часто поєднують дві культури – аргентинський, або справжній, ріпак (B. napus oleifera D.C., 2n = 38) і польський, або суріпицю (B. campestris oleifera Metzg., 2n = 20). Справжній ріпак – природній амфідиплоїд, у походженні якого приймали участь суріпиця (геном АА) і капуста – B. oleracea L. (2n = 18, геном СС). (мал. 49). С.488). Ресинтез ріпаку проведений в Японії, Швеції і інших країнах.

Ріпак – недостатньо вивчений вид. Серед озимих і ярих форм його виділяють 12 різновидностей. До основних ознак їх відносяться тип суцвіття, забарвлення квіток, черешків листків і нижньої частини стебла, довжина і положення стручків, розмір зерна. Найбільш розповсюджені різновидності озимого рапсу: rossica, guiemalis i italica; ярого – corimbosa i subrubescens.

Усі сорти озимого ріпаку поділяють на три агробіологічні групи: пізньостиглу, середньостиглу і ранньостиглу.

Пізньостигла група переважно включає сорти Великобританії, Швеції і Канади. До неї відносяться високорослі рослини з великим числом крупних листків (до 20). Вегетаційний період більше 310 днів. При весняному посіві вони здатні накопичувати до 100 т зеленої маси на 1 га і утворюють не більше 3% квітконосних пагонів. Дуже цінні для виробництва на зелений корм.

Найбільш багаточисельна група озимого ріпаку на земній кулі ранньостигла. Вегетаційний період до 280 – 290 днів. До неї відноситься більшість сортів Угорщини, Польщі, Чеської Республіки. При весняному посіві рослини цієї групи утворюють до 30 – 100% квітконосних пагонів. В Україні найбільш розповсюджений середньостиглий озимий ріпак (сорти Перерахувати). Вегетаційний період 300 – 310 днів).

Вегетаційний період ярого ріпаку скоростиглої групи до 80 – 90 днів, середньостиглої – 90 – 110, пізньостиглої – більше 110 днів. В Україні вирощують переважно сорти середньостиглої групи (Перерахувати). Пізньостиглі українські сорти ярого ріпаку – (перерахувати).

Морфобіологічні особливості.

Морфологічні ознаки. Корінь стрижневий, потовщений у верхній частині і добре розгалуджений в орному шарі, проникає в грунт у озимого ріпаку до 3 м, у ярого до 2 м.

Стебло циліндричне, пряме розгалуджене, з 9 – 10 рівномірно розміщеними боковими пагонами першого порядку, висотою 130 – 190 см (мал. 50). С. 489.

Листки почергові, черешкові, сизо-зелені або фіолетові, вкриті восковим нальотом, неопушені або легко волосисті: нижні ліроподібно-перистонадрізані з овальною або округлою тупою верхньою частиною, утворюють компактну або легко підвищену над поверхнею грунту розетку; середні – видовжено-списоподібні; верхні – цільні, видовжено-ланцетні. Листки на 1/3 – 2/3 охоплюють стебло.

Суцвіття гроноподібне (інколи щиткопоібне), рихле. Квітки починають розкриватися з його нижньої частини. Квітка має чотири жовтих пелюстки різноманітних відтінків, чотири еліптично яйцеподібних чашелистиків, квітконіжку, шість тичинок (з них дві зовнішні коротші внутрішніх), біля основи коротких тичинок знаходяться два нектарника, одна маточка з головчастою приймочкою. Зав’язь двогніздна, верхня, з 20 – 40 насіневими зачатками.

Плід – стручок, прямий або легко зігнутий, розміщений відносно стебла під прямим або тупим кутом, довжиною 6 – 12 см. Стулки стручка гладенькі або слабобугорчасті. Тонка півчаста перетинка між стулками закінчується безнасіневим носиком. У стручку 25 – 30 насінин. Зерна кулеподібні, сотові, чорно-сизі, сірувато-чорні або темно-коричневі, діаметром 1,7 – 2,5 мм. Маса 1000 зерен 2,5 – 5 г у ярого і 4 – 7 г у озимого ріпаку.

Біологічні особливості. Ріпак – однорічна рослина довгого дня, холодостійка, вимоглива до вологи і родючості грунту. В культурі має ярі і озимі форми. Досить скоростиглий. Розмножується насінням, яке здатне зберігати схожість протягом 4 – 6 років. Насіння озимого ріпаку проростає при температурі 0,1⁰С, ярого – 1 – 3⁰С. Оптималальна температура для проростання 14 – 17⁰С. Сходи ярого рапса витримують заморозки 3 – 5⁰С, а дорослі рослини – до 8⁰С осінню. При доброму осінньому загартуванні озимий ріпак витримує зимові температури на рівні кореневої шийки до мінус 12 – 14⁰С. При цьому повинна бути добре розвинена розетка, яка складається з 5 – 7 листків. Діаметр розетки 30 – 60 см. Недостатньо розвинуті рослини ріпаку гинуть при мінус 10 – 12⁰С.

Озимий ріпак сильно потерпає від дії льодяної кірки, страждає від випирання, вимокання, бактеріозу коренів. Весняна вегетація озимого ріпаку відновлюється при середньодобовій темературі повітря 1,3⁰С і грунту 2,9⁰С, яка утримується протягом 10 днів. Весною через 2 тижні після початку відростання настає фаза стеблування і бутонізації. Період бутонізації – цвітіння триває 20 – 25, цвітіння – 25 – 30 днів. Від кінця цвітіння до дозрівання проходить 25 – 30 днів. Тривалість вегетаційного періоду озимого ріпаку 290 – 320 днів.

Сходи ярого ріпаку з’являються на 4 – 10-й день після посіву. Період сходи – цвітіння триває 45 – 60 днів. Загальна тривалість вегетаційного періоду 80 – 120 днів. Транспіраційний коефіцієнт 500 – 750. Найбільша потреба в вологі в період цвітіння – наливу насіння. Ріпак вимогливий до реакції грунтового розчину (рН 6,0 – 6,5). Погано росте на засолених, заболочених і важких глинистих грунтах. У фазі сходів ушкоджується хрестоцвітними блішками, в фазі бутонізації – цвітіння – ріпаковим пилильщиком, ріпаковим квіткоїдом, капустяною попелицею і міллю. З хвороб найбільш поширені бактеріоз коренів, борошниста роса, несправжня борошниста роса, фузаріоз, стеблова гниль, чорна ніжка і кіла.

Біологія цвітіння і запліднення. Ріпак – факультативний самозапилювач. В залежності від умов вирощування перехресне запилення у нього доходить до 30%. У цілому в природніх умовах воно коливається від 6 до 12%. Пилок переноситься комахами. Апоміксис зустрічається практично в усіх сортів і в значній кількості. Найбільш часто в квітці раніше дозріває яйцеклітина, пилок у цей час знаходиться в фазі гаметогенезу. Зрілий пилок у ріпака двохядерний, який містить вегететативне і генеративне ядра. Поділ генеративного ядра і утворення двох сперміїв відбувається під час проростання пилкового зерна в пилковій трубочці. В залежності від умов пилкова трубка досягає зародкового мішка за 20 – 30 хв, злиття гамет триває 2 – 3 год. Великих відмінностей у заплідненні яйцеклітини і центрального ядра не спостерігається. За терміном часу ці процеси відбуваються майже одночасно.

Цвітіння ріпаку починається вранці і триває протягом дня, особливо при вологій погоді. Першими зацвітають бутони в нижній частині суцвіття (у сурепиці – в верхній). В залежності від погоди яйцеклітина зберігає здатність до запліднення до 4 – 7 діб від початку розкривання квітки. Життєздатність пилку добра. В стерільних умовах і при пониженій темературі її зберігали протягом року. При кімнатній температурі пилок може зберігатися 2 – 3 тижні, але вже через тиждень утворення насіння знижується і з’являється багато недорозвинутих насінин. При стресоих умовах (підвищення температури, дефіцит вологи, заморозки) пилкові зерна дуже часто втрачають здатність до запліднення, що призводить до появи апоміктів.

При розкриванні квітки першими з’являється приймочка маточки, потім чашелистики, пелюстки видовжуються, в результаті чого маточка знову виявляється в середині квітки – нижче або на рівні пиляків. У багатьох сортів ріпаку зустрічається селективне запліднення, яке обумовлене різною швидкістю роста пилкових трубок. При вільному перезапиленні двох і більше сортів необхідно звертати увагу на одночасність цвітіння. Відмінності між сортами бувають дуже істотними.