Добір за специфічними ознаками

Одноростковість. Необхідність вирощування буряка без витрат ручної праці обумовила обов’язкове введення ознаки одноростковості в усі сорти і гібриди. В Україні вихідним матеріалом для створення одноросткового цукрового буряка використано спонтанні мутації (або рекомбінації). У 1934 р. серед 22 млн. кущів було відібрано 109 з одноростковістю від 10 до 90%. Протягом більше 20 років спрямованих жорстких доборів на одноростковість створено і в 1956 р. впроваджено у виробництво одноростковий сорт Білоцерцівський однонасіневий.

Підвищення продуктивності, зниження цвітушності, покращення якості одноросткового буряка проводять шляхом залучення в селекційний процес нових одноросткових форм, які виникли в результаті спонатнного і індукованого мутагенезу, застосування насичуючих схрещувань багаторосткового буряка з одноростковим і кормового буряка з цукровим, віддаленої гібридизації з одноростковими дикими видами (B. lomatogona і ін.), створення лінійних матеріалів з високою комбінаційною здатністю

Наявність двох або більшого числа генетичних систем, що контролюють розвиток ознаки одноростковості, призводить до того, що закріплення і стабілізація цієї ознаки можливі лише при дотриманні надзвичайно строгої ізоляції, спрямованого запилення і постіному спрмованому доборі

Технологічні особливості. Переважно, ознаки, які визначають якість, спадкуються комплексно, вони пов’язані з іншими ознаками позитивними і негативними кореляціями.

З появою автоматизованих лабораторій стало можливим серійне визначення найбільш важливих речовин корнеплодів цукрового буряка, що характеризують їх якість. Сучасні системи на основі комп’ютера дають змогу проводити аналіз по технологічних особливостях увесь селекційний матеріал при індивідуальному доборі. Цінні за якістю корнеплоди, які перевищили показники даної групи за масою і цукристістю, додатково аналізують за рештою технологічних показників. Для аналізу використовують приблизно чверть кожного корнеплода, що вирізана в вигляді сегмента вздовж його вісі, решу використовують весною для вегетативного розмноження і одержання насіння. У нащадків кращих зразків проводять повторні індивідуальні добори.

Стійкість до хвороб. Вивчення стійкості селекційних зразків і добір стійких біотипів і сортів проводять в умовах природнього розвитку хвороб, так і в спеціальних дослідах з штучним зараженням. Найбільш цінні селекційні зразки вивчають у міжстанційному випробуванні, які проводяться в восьми пунктах.

Метод діагностики стійкості буряка до коренеїда пердбачає випробування розвитку хвороби на природньому фоні. Такий підхід дає змогу проводити добір біотипів, які мають у своїй основі гени стійкості до всіх збудників, але відсутність у Реєстрі подібних сортів і гібридів свідчить про недоліки таких доборів. Для створення інфекційно-провокаційного фону використовують суміш гібридів – які нестійкі до основних збудників коренеїда в відповідній зоні. Провокаційний фон: недостатнє зволоження – в засушниках (полієтиленова плівка під час дощу); надмірне зволоження – полив; оптимальне зволоження – додаткові поливи з рихленням. Вологість грунту менше 30 – біля 60, більше 80% повної вологоємкості, відповідно.

Непрямі методи оцінки на стійкість до коренеїда грунтується на здатності ростків буряка долати грунтову кірку, величині сили всмоктування при пророщуванні насіння в урівняних соляних розчинах, показнику енергії проростання в умовах пониженої температури.

Штучний фон для добору на стійкість до церкоспорозу створюють у пониженій місцевості беззмінним вирощуванням бурякау, з оприскуванням рослин суспензією спор церкоспори, і розпилюванням минулорічних перетертих листків з ділянок, які були заражені цим збудником. Стійкість до церкоспорозу проявляється як домінантна ознака і вільно комбінується з її стійкістю до кагатної гнилі.

При селекції на стійкість до кагатної гнилі широко використовується мікробіологічний метод, який опрацьований В.Н. Шевченко. Оцінку проводять у лабораторних умовах за невеликими вирізками коренів, які поміщають у чисту культуру одного з активних збудників (частіш за все Botrutis cinerea Pers.). Стійкість до кагатної гнилі спадкується як домінантна ознака і вільно комбінується з урожайністю і цукристістю.

Добір на стійкість до борошнистої роси проводять в умовах природнього зараження.

Основні провокаційні фони для прояву цвітушності буряка є також провокаційними і для розвитку пероноспорозу. Заслуговує на увагу метод добору стійких родоначальних рослин і оцінка стійкості нащадків в умовах штучного зараження збудником цієї хвороби паростків при пророщуванні насіння.

Стійкість до цвітушності. Генетично ця ознака обумовлена однією парою алелів B/b. Алель В, який визначає цвітушність, проявляє неповне домінування над алелем b. У селекційній практиці для добору нецвітушних матеріалів застосовують декілька методів: 1) підзимній посів, що широко використовується на Уладово-Люлинецькій дослідно-селекційній станції; 2) посів тривало яровізованим насінням (45 - 60 днів), особливо ефективний у західних районах; 3) добір на яровізованій розсаді в умовах довгого дня, опрацьований М.А. Неговським, дає змогу застосовувати його з самих ранніх етапів селекції; 4) негативний добір найбільш скоростиглих висадків; 5) метод раннього (надраннього) посіву; 6) випробування в умовах безперервного дня в умовах крайньої Півночі. Добір у межах популяцій більш ефективний.

Високі посівні якості насіння. Перехід до вирощування одноросткових сортів і поліплоїдних гібридів значно загострив проблему схожості насіння буряка. Генетичних відмінностей по якості насіння між одноростковими і багаторостковими формами практично немає. Перш за все існує відмінність у методиці визначення схожості. При однакових умовах у багаторосткових клубочків більше шансів дати паросток, ніж у одноросткових, в плоді якого міститься лише одна насінина. Проблема полягає в тому, що схожості насіння при селекції буряка мало приділялося уваги. Аналіз самозапилених ліній показує, що серед них зустрічаються форми з високою схожістю і з низькою, але гетерозис за схожістю не проявляється. Основний чинник зниження схожості насіння тетраплоїдного буряка – ембріональні аномалії в зародковому мішку до і після запліднення, а також на наступних етапах розвитку зародка.

Для підвищення схожості насіння застосовують добір біотипів з округлою формою плода, що мають більш крупне насіння, щільне прикріплення кришечки, з бажаним типом насінника, добір за кількістю і якістю пилку, ранньому і дружньому дозріванню і т.д. До способів добору на покращення якості тетраплоїдів, крім того, застосовується подвійний цитоконтроль (на маточному буряку і штеклінгах) з метою вибраковування анеуплоїдів, а також створення синтетичних аутотетраплоїдних популяцій гібридного походження з добором високоврожайних насінників.

Більш високій якості насіння гібридів сприяє повнота запилення від гарної пилкоутворюючої здатності і синхронності цвітіння компонентів схрещування. Виділяти генотипи одноросткового буряка з підвищеною схожістю насіння можна наступними методами добору: шляхом випробування на схожість при низьких температурах (від 2 до 4⁰С), за силою росту, при глибокому посіві насіння (більше 10 см), за потужністю розвитку первинної кореневої системи.