Вихідний матеріал. В селкції соняшника використовують місцеві, старі і сучасні селекційні сорти; зразки, сорти лінії і гібриди закордонної селекції; дикі види

В селкції соняшника використовують місцеві, старі і сучасні селекційні сорти; зразки, сорти лінії і гібриди закордонної селекції; дикі види. В залежності від завдань і методів створення вихідного матеріалу для селекції залучають різноманітний матеріал.

Місцеві сорти збереглися лише в деяких місцевостях і в колекції ВІР. Більшість старомісцевих сортів колекції характеризуються низькою олійністю, але вони крупноплідні, стійкі до іржі і інших хвороб. Місцеві далекосхідні і сибірські форми можна використовувати як вихідний матеріал при створенні скоростиглих сортів, які мало вражвються склеротинією.

Сучасні сорти-популяції характризуються високою пластичністю і врожайністю, груповим імунітетом до багатьох патогенів, високою олійністю, тонкою лушпиною з добре розвиненим панцирним шаром і іншими цінними ознаками. Вони представляють істотну цінність як вихідний матеріал при створенні сортів і гібридів. В той же час необхідно враховувати, що всі вони близькоспоріднені; вихідним сортом усіх сучасних сортів є сорт ВНІІМК 1646, створений на основі місцевої популяції з с. Андріївка в Україні.

Лінії і гібриди закордонної селекції (США. Франції, Румунії і ін.) відрізняються високою комбінаційною здатністю, вирівняністю, стійкістю до вилягання і іншими цінними ознаками, але для багатьох з них характерні висока лушпинність і дещо знижена олійність, знижені технологічні особливості зернівок. Широко залучаються в селекцію соняшника дикорослі види і форми з Північної Америки, оскільки багато з них мають стійкість до окремих хвороб, і комплексний імунітет. Найбільш активно в міжвидових схрещуваннях з метою створення стійких до шкодочинних хвороб сортів використовується багаторічний вид H. tuberosus. Дикі форми використовуються як джерела ЦЧС.

В колекції ВІР нараховується біля 1,5 тис. зразків соняшнику. Вивчення їх з метою виявлення найбільш цінних форм для селекційного використання проводиться на дослідних станціях інституту, які розташовані в різних грунтово-кліматичних зонах.

Найбільш стійкими до вовчка виявилися сорти, які створені в СГІ і Кіровоградському інституті АПВ. Сорти іноземної селекції в ідентичних умовах уражувалися повністю, що, напевно, пояснюється відсутністю вовчка на Американському континенті. Джерелами імунітету до раси А в свій час були використані місцеві олійні сорти Зеленка і Американка, а до раси Б – межеумочні форми Донецької і Запорізької областей.

Найбільш стійкими до нових агресивних рас ворвчка виявилися сорти Одеський 63, Мираж, добори з сорта Армавірський 3497 покращений і ін.

Цінним джерелом імунності до нових рас вовчка використані міжвидові гібриди старших років репродукції між H. Tuberosus і H. annuus, створені Галиною Василівною Пустовойт в ВНДІОК, та низка імунних ліній, одержаних на цьому матеріалі в СГІ.

В культурного соняшнику не встановлено генетично контрольованого імунітету до білої гнилі. Але між сортами, гібридами і окремими інбредними лініями встановлені ймовірні відмінності. Періодичні добори і самозапилення окремих рослин дають змогу підвищувати відсоток стійкості в наступних поколіннях.

З колекції ВІР виділені толерантні форми, при цьому високою стійкістю вирізнялися деякі зразки з Африки і Чілі, що відносяться до високорослих форм різновидності australis.

Повна імунність до склеротинії знайдена в більшості багаторічних диких видів соняшника. При вивченні саозапилених ліній цієї культури, одержані в Україні і за кордоном, виявлена сприйнятливість практично всіх ліній до місцевої раси збудника несправжньої борошнистої роси P. helianthii. Імунні форми виділені з пізніх (F6 – F12) поколінь міжвидових гібридів H. tuberosus x H. annuus, причому припускають, що імунітет цих ліній обумовлений дією гена Р12. Стійкі лінії при аналогічних схрещуваннях одержані в Франції і Сербії.

В результаті вивчення великого числа зразків соняшника з усіх зон вирощування і 30 країн світу було встановлено, що всі зразки повністю вражвлися несправжньою борошнистою росою, тобто в культурного соняшника вдсутній імунітет до цієї хвороби. Однак існують сортові відмінності за польовою стійкістю до неї при природніх епіфітотіях.

Донорами імунності до різних рас несправжньої борошнистої роси соняшника є дикорослі види, особливо група багаторічних видів гексаплоїдного (2n = 102) ряду – H. tubtrosus, H. rigidis і ін. Знайдені стійкі форми і серед дикорослих популяцій підвидів однорічного і диплоїдного соняшника H. lenticularis і H. petiolaris.