Як духовність потворне – це почуття і усвідомлен­ня людиною того, що здатне принести чи принесло лю­дям відразу

Зв'язок краси з ціннісною орієнтацією людини було по­мічено ще нашими пращурами. Тому гармонія завжди ви­знавалася благом, а здатність виявляти її цілеспрямовано ви­ховувалася через формування почуття насолоди від спогля­дання та переживання прекрасного. І навпаки, відсутність гармонії привчають переживати через почуття відрази, не­гативне сприйняття потворного. Відбувається це за допомо­гою естетичного виховання, формування певних естетичних смаків.

Переживання гармонії (чи її відсутності) через прекрас­не і потворне в житті людини виконує функцію найперших (а тому засадничих) форм її духовної життєдіяльності. Зав­дяки вмінню на рівні чуттєвих переживань виявляти та вста­новлювати зв'язок (чи навпаки, виявляти відсутність зв'яз­ку) між різним людина набуває здатності керувати своїми чуттєвими переживаннями цілеспрямовано. Так, за допомо­гою певного естетичного ідеалу краси, тобто сформованого поняття про гармонійне поєднання окремих звуків у мелодію, форм речей у символ певної ідеї, кольорів у картину тощо, людина набуває здатності викликати у себе певні почуття (суму, горя, веселого настрою, внутрішнього піднесення, віри в себе, приємного споглядання, передчуття змін та ін.). Роз­глядаючи твори живопису, скульптури, архітектурний ан­самбль, слухаючи музичний твір, переглядаючи театральну виставу чи кінофільм, людина переживає цілком конкретні почуття, що невід'ємні від ідеї, закладеної митцем.

Тому сучасна людина має бажання (досить поширене) та можливість залежно від своїх емоційних переживань зміни­ти їх або посилити, звернувшись, наприклад, до улюблених музичних творів. Поширеним є також звернення до музики як засобу, який викликає спільні емоційні переживання у різних людей, коли збирається гурт знайомих, близьких, що тимчасово об'єдналися з певної причини (релігійне свято, день народження, весілля, похорон).Історичну відносність переживань прекрасного і потвор­ного можна виявити у примхах моди, взаємозаперечних ідеа­лах краси різних епох чи різних народів. Наприклад, і сьо­годні серед деяких африканських народів існують ідеали жіночої краси, згідно з якими жінка стає красивою лише за умови, що вона важить 160 кілограмів (а найбільша красу­ня племені – 240 кілограмів).

Існує окрема філософська наука про прекрасне – есте­тика. З позицій естетики як особливої науки, прекрасне – це категорія, в якій виражається найвища оцінка природ­них і культурних явищ, що за своїми художніми цінностя­ми відповідають мірам естетичного, прийнятим у суспільстві. За художнє досягнення чи відкриття визнають реалізацію окремою людиною (творцем, творчою особистістю) своєї не­повторності у формах конкретного естетичного ідеалу. Якщо художник заперечує своєю діяльністю той чи інший естетич­ний ідеал, тоді про художню цінність його творчості не йдеть­ся. Тільки вільне виявлення творчих потенцій і здібностей людини, що утверджує певну суспільну міру гармонії (мож­ливості поєднати різні складові в єдине ціле), розглядають як багатство її духовного світу. Сам процес реалізації твор­чої свободи у процесі творення прекрасного полягає у здат­ності творити предметно-чуттєві форми, що виявляють гар­монію. За умов, коли гармонія чуттєво не наочна, художній твір визнають потворним та огидним.

Суспільна співмірність прекрасного та потворного може бути продемонстрована такою символічною тезою: "Прекрас­на троянда серед океану гною матиме вигляд монстра". Саме тому людина прагне побачити красу через прекрасне.

Прекрасне є для людини (людства) джерелом і наслідком почуття естетичної насолоди, естетичного виховання, радості від творення гармонії, у якій кожна складова знаходиться на своєму необхідному місці, без якої ціле неможливе, неповне, потворне. Тому естетичне почуття є одним із найбільш прита­манних людині, без нього вона не може уявити себе як частину світу, як частину суспільства, необхідність свого існування.