Середні значення Кпосл. дози радіації

Найменування укриттів та транспортних засобів	Кпосл	Найменування укриттів та транспортних засобів	Кпосл
Автомобілі		Житлові кам’яні будинки: багатоповерхові підвал
Пасажирські вагони
Виробничі однопо-вер­хові будівлі цехи)		Житлові дерев’яні будинки: одноповерхові підвал
ПРУ
Житлові кам’яні будинки: одноповерхові підвал		Сховища	400 -1000

Об'єм і характер захисних заходів, як правило, встанов-люється рішенням начальників і рекомендаціями управлінь (відділів) з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення. Ними визначаються терміни і порядок проведення захисних заходів у мирний час, в період появи реальної загрози нападу противника і в обстановці, що. склалася після ядерного вибуху противника. Але за всіх обставин важлива роль належить самому населенню, яке повинно знати і вміти застосовувати способи захисту, суворо додержуватись правил і норм поведінки на радіо-активне зараженій місцевості. У першу чергу треба підго-тувати необхідні засоби захисту та визначити порядок їх використання.

У ряді випадків виникне потреба поповнити захисні спо-руди, яких не вистачає, за рахунок пристосування під ПРУ щілин, землянок, підвалів, сховищ, підземних переходів, різних траншей та інших споруд. Всі роботи по дооблад-нанню укриттів, герметизації приміщень, посиленню пере-криттів і підвищенню захисних властивостей можуть бути швидко виконані лише за активної участі всього дорослого населення. За відсутності табельних засобів захисту вико-ристовуються простіші (тканинні маски проти пилу, ватно-марлеві пов'язки тощо), що виготовляються своїми силами.

Важко припустити, що завчасно буде відомий час, про-тягом якого треба буде знаходитись у захисних спорудах. Тому неминуче виникає складна задача забезпечення людей продуктами харчування, водою, медикаментами. Необхідно кожному завчасно запастися ними, надійно укрити або запакувати, щоб запобігти їх зараженню..

Під безпосередньою загрозою слід розуміти імовірність радіоактивного зараження території не пізніше, як за 1 годину після оповіщення. Тому в населених пунктах і районах, де виявлено РЗ, або у напрямку яких рухається радіоактивна хмара, подається сигнал. За цим сигналом всі надягають респіратори (тканинні маски проти пилу або ватно-марлеві пов'язки, а за їх відсутності - протигази), беруть підготовлений запас продуктів харчування і води, медикаменти, предмети першої необхідності і йдуть у сховища або протирадіаційні укриття.

Якщо обставини вимушують укритися у будинку (квар-тирі) або виробничому приміщенні, то необхідно, не гаячи часу, закрити вікна і двері, завісити їх цупкою тканиною, закрити всі щілини, що маються. У тому випадку, якщо люди вже опинилися в зоні зараження або їм треба буде подолати її, вони повинні прийняти радіозахисні засоби.

При повному з'ясуванні радіаційної обстановки у межах зони А першу добу можна знаходитись у простіших захис-них спорудах і у звичайних загерметизованих приміщен-нях. Населення тут не отримає доз радіації, які могли б призвести до втрати працездатності. Прийом радіозахис-них засобів не обов'язковий.

У зоні Б небезпека радіаційного ураження значно зрос-тає. Тут уберегти людей від опромінення можна лише у спорудах з коефіцієнтом захисту не нижчим, як 20. Пере-бування людини на відкритій місцевості протягом перших 12 годин після випадіння РР може вивести її з ладу. У даному випадку виникне потреба приймати радіозахисні засоби.

У зоні В на відкритій місцевості і у дерев'яних будівлях, навіть при короткочасному знаходженні там, люди можуть зазнати важких радіаційних уражень, особливо у першу добу після ядерного вибуху. Тому населення треба укри-вати у сховищах і ПРУ з коефіцієнтом захисту не нижчим за 50. Дії на зараженій місцевості повинні бути суворо регламентовані, причому треба буде застосовувати радіо-захисні засоби.

Якщо люди опиняться ще ближче до центру ядерного вибуху, у зоні найбільш небезпечного радіоактивного зара-ження (зона Г), то від важких уражень і втрат їх можуть зберегти лише сховища з високим коефіцієнтом захисту (не нижче 200). Знадобиться здійснювати весь комплекс медичних заходів з профілактики променевої хвороби.

Однак зони підвищеної радіаційної небезпеки складати-муть невеликий процент на всьому сліді радіоактивної хма-ри (5-б% при потужності вибуху 50 кт і швидкості віту 50 км/год). Тому, якщо вжити необхідних заходів захисту, радіаційні втрати населення можна буде звести до міні-муму.

При ядерних вибухах ступінь радіоактивного зара-ження, а також форма і розмір районів зараження залежать від потужності і виду ядерного вибуху, метеорологічних умов, рельєфу місцевості, часу, що минув після вибуху, характеру грунту і рослинності.

Сховища (укриття) є ефективним засобом захисту відсучасної зброї аварій (катастроф) у мирний час.

Тривалість перебування у сховищах (укриттях) зале-жить від ступеня радіоактивного зараження місцевості. Якщо сховище (укриття) знаходиться в зоні зараження з рівнем радіації через 1 год. після вибуху від 8 до 80 р/год. то час перебування у ньому людей складатиме від декіль-кох годин до однієї доби; у зоні зараження з рівнем радіації від 80 до 240 р/год знаходження людей у захисній споруді збільшується до 3 діб; у зоні зараження з рівнем радіації 240 р/год цей час складатиме 3 доби і більше.

Після закінчення вказаних термінів із сховищ (укриттів) можна перейти до житлових приміщень. Протягом нас-тупних 1-4 діб (в залежності від рівнів радіації у зонах зараження) із таких приміщень можна періодично вихо-дити назовні, але не більше 3-4 годин на добу. В умовах сухої і вітряної погоди, коли можливе пилоутворення при виході з приміщень слід використовувати засоби індиві-дуального захисту органів дихання.

При вказаних термінах перебування у сховищах (укрит-тях) стає зрозумілою необхідність мати запаси продуктів харчування (не менш як на 4 доби), питної води (із роз-рахунку 3 л на людину на добу), а також предмети першої необхідності і медикаменти.

Якщо у результаті ядерного вибуху сховище (укриття) виявиться пошкодженим, і подальше перебування у ньо-му буде пов'язане з небезпекою для людей, вживають заходів до швидкого виходу з нього, не чекаючи прибуття рятувальних формувань. Попередньо слід негайно надяг-ти засоби захисту органів дихання. За вказівкою комен-данта сховища (старшою по укриттю) люди виходять із сховища (укриття), використовуючи виходи, що вияви-лися цільними: якщо основний вихід завалено, необхідно скористатися запасним або аварійним виходом. У тому випадку, коли ніяким виходом із захисної споруди скористатися неможливо, люди удаються до розчищення одного з завалених виходів або до пророблення виходу у тому місці, де вкаже комендант сховища (старший по укриттю). Із заваленого укриття взагалі вийти не складно, для цього досить розібрати частково перекриття і обва-лити земляне обвалування в середину.

Не виключено, що із сховищ, а тим більше із протира-діаційних або простіших укриттів, що опинилися в зоні небезпечного (з рівнем, радіації більшим ніж 240 Р/год) радіаційного зараження, буде проводитись евакуація населення в незаражені або слабо заражені райони. Це викликається тим, що тривале (протягом декількох діб) перебування людей у захисних спорудах пов'язане з серйозними фізичними і психологічними навантаження-ми. В цьому випадку необхідно буде швидко і організо-вано здійснити посадку на транспорт, з тим, щоб менше піддаватися опроміненню.

В усіх випадках перед виходом із сховища (укриття) на заражену територію необхідно надягти засоби індивідуаль-ного захисту і уточнити у коменданта (старшого) захисної споруди напрям найбільш безпечного пересування, а також про місцезнаходження медичних формувань і пунктів об-мивання поблизу шляху пересування.

При знаходженні населення під час ядерного вибуху поза сховищами (укриттями) з метою захисту слід вико-ристовувати природні укриття.

Якщо у місцях, де знаходяться люди, що рухаються до укриття, таких сховищ немає, треба повернутися до вибуху спиною, лягти на землю обличчям донизу, руки заховати під себе; через 5-12 секунд після вибуху, коли мине ударна хвиля, встати і негайно надягти протигаз, респіратор або якийсь інший засіб захисту органів дихання (закрити рот і ніс хусткою, шарфом або цупкою матерією) з метою вик-лючення потрапляння всередину організму радіоактивних речовин, дія ураження яких може бути значною і протягом тривалого часу, оскільки виділення їх з організму відбуває-ться повільно, потім струсити пил, що осів на одяг та взут-тя, надягти засоби захисту шкіри, що маються, (викорис-тати одягнуті одяг і взуття як засоби захисту), і вийти із осередку ураження або укритися у найближчій захисній споруді.

Знаходження людей на зараженій радіоактивними речо-винами місцевості поза сховищами (укриттями), не дивля-чись на використання засобів індивідуального захисту, по-в'язане з можливістю небезпечного опромінення і, як нас-лідок цього, розвиток променевої хвороби. Щоб попере-дити важкі наслідки опромінення і послабити прояви про-меневої хвороби в усіх випадках знаходження на зараженій місцевості необхідно здійснювати медичну профілактику уражень іонізуючими випромінюваннями.

Більшість протирадіаційних препаратів, що маються, вводиться в організм з таким розрахунком, щоб вони встигли потрапити в усі клітини і тканини до можливого опромінення людини. Час прийому препаратів встановлює-ться в залежності від способу їх введення в організм: таблеткові препарати, наприклад, приймаються за 30-40 хв., препарати, що вводяться шляхом ін'єкцій внутрішньо-м'язово - за 5 хв. до початку можливого опромінення. Застосовувати препарати рекомендується і у випадках, якщо людина опроміненню вже піддавалася.

Протирадіаційні препарати маються у спеціальних набо-рах, що розраховані на індивідуальне користування (ап-течка АІ-2 та її аналоги, колективні аптечки і тощо).

З метою зменшення можливості ураження радіоактив-ними речовинами на території осередку ураження (в зонах зараження) забороняється приймати їжу, пити, палити.

При виході із осередку ураження необхідно врахо-вувати, що в результаті ядерних вибухів виникли руйну-вання будівель, мереж комунального господарства. При цьому окремі елементи будівель можуть зруйнуватися через деякий час після вибуху, зокрема від струсів при русі важкого транспорту, тому підходити до будівель тре-ба з найменш небезпечної сторони (де немає елементів конструкцій, що загрожують падінням). Просуватися впе-ред треба посередині вулиці з урахуванням можливого швидкого відходу у безпечне місце. З метою виключення нещасних випадків не можна торкатися електропроводів, оскільки вони можуть виявитися під напругою; треба бути обережним у місцях можливого загазування.

Напрям руху із осередку ураження слід обирати з ура-хуванням знаків огороджування, що розставлені розвід-кою цивільної оборони, - в сторону зниження рівня радіа-ції. Рухаючись по зараженій території, треба намагатися не здіймати пилу, у дощову погоду обминати калюжі і нама-гатися не здіймати бризок.

По шляху руху від осередку ураження можуть трапля-тися люди, завалені уламками конструкцій, травмовані. Необхідно надати їм посильну допомогу. Розбираючи уламки, слід звільнити потерпілому перш за все голову і груди. Надання допомоги передбачає наявність навичок і знання певних прийомів в зупинці кровотечі, створенні нерухомості (іммобілізації) при переламах кісток, гасінні одягу, що спалахнув на людині, в захисті рани або опіко-вої поверхні від наступного забруднення.

В населених пунктах велику небезпеку для людей будуть створювати пожежі, що викликані світловим опро-міненням ядерного вибуху, вторинними факторами після вибуху, а також у результаті застосування противником запалювальних речовин. Треба вміти вести боротьбу з пожежами, правильно діяти при гасінні їх, щоб не зазнати ушкоджень.

Після виходу із вогнища ядерного ураження (зони радіоактивного зараження) необхідно якомога швидше провести часткову дезактивацію і санітарну обробку, тоб-то видалити радіоактивний пил: при дезактивації - з одягу, взуття, засобів індивідуального захисту, при санітарній обробці - з відкритих ділянок тіла і слизових оболонок очей, носа і рота.

Складною проблемою при діях у зоні радіоактивного зараження є організація харчування людей. Готувати їжу на відкритій місцевості можна після випадіння РР при рівні радіації не більшому за 1 р/год. При рівнях до 5 р/год розгортання кухонь допускається у палатках. На місцевості з більш високими рівнями їжу треба готувати тільки в закритих герметичних і дезактивованих приміщеннях або в закритих спорудах. Ділянку навколо них доцільно дезакти-вувати або зволожувати у радіусі від 20 до 100м.

Прийом їжі на відкритій місцевості і у відкритих спо-рудах дозволяється при рівні радіації до 5 р/год. При більш високих рівнях харчуються на дезактивованій зволоженій території у спеціально обладнаних захисних спорудах або у загерметизованих спорудах. Продукти і вода доставляю-ться сюди у герметичній упаковці і посуді.

Виникнення аварій (катастроф) на атомних енергетич-них установках може привести до радіоактивного заражен-ня повітря і довкілля, що являє собою серйозну небезпеку для населення усієї України.

Оповіщення про аварію (катастрофу) на радіаційному небезпечному об’єкті проводить управління з питань над-звичайних ситуацій і цивільного захисту населення облас-ті (МНС України).

З цією метою по обласній (міських і районних) радіо-трансляційній мережі буде передано спеціальне повідом-лення. Дублювання повідомлення буде здійснюватися за допомогою радіо, телебачення і рухомих звукомовних ус-тановок, а також працівниками суб’єктів господарювання і житлових експлуатаційних контор (домоуправлінь).

Отримавши повідомлення про небезпеку радіоактив-ного зараження, негайно надіньте протигаз або респіратор, а при їх відсутності, ватяну марлеву пов’язку, дітей до півтора року помістіть у камери захисні дитячі та ідіть в захисну споруду.

Якщо захисна споруда далеко і у вас нема протигазу (камери захисної дитячої для дитини), залишайтесь в при-міщені. Включіть радіоточку (радіоприймач, телевізор) для прослуховування інформаційних повідомлень управління (відділу) з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення області (району, міста), закрийте вікна, двері, вентиляційні отвори (люки), віддушини, ви-конайте герметизацію приміщення.

З метою захисту від дії радіонуклідів необхідно з мо-менту отримання повідомлення про радіоактивне зара-ження негайно приступити до проведення йодної профі-лактики. Для цієї мети на протязі семи днів кожний день приймайте по одній таблетці (0,25 г) йодистого калію і давайте дітям до 2-х років ¼ таблетки, дітям від 2-х до 14 років – половину таблетки. Таблетки необхідно придбати в аптеці або отримати в лікувально-профілактичному зак-ладі в перші години після аварії (катастрофи). Можна ви-користати йодистий калій із аптечки індивідуальної АІ-2. Йодну настойку можна приготувати самому: три-п’ять крапель розчину йоду на стакан води, дітям до двох років – одну-дві краплі.

Якщо за умовами радіаційної обстановки подальше пе-ребування людей в даному будинку (вулиці) небезпечно, тоді проводиться евакуація населення. Слідкуйте за пові-домленнями управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення області (відділу з НС та ЦЗН міста обласного підпорядкування або району). Уточ-ніть час початку евакуації, місце подання автотранспорту. Залишаючи квартиру (будинок), виключіть джерела елект-роенергії, візьміть з собою документи, гроші, необхідні речі, надіньте протигаз (респіратор або змочену ватяну марлеву пов’язку), накидку або плащ, резинові чоботи. Не забудьте попередити сусідів про початок евакуації.

Після прибуття до нового місця проживання, необхідно провести дезактивацію засобів захисту органів дихання, одягу, взуття і санітарну обробку покровів шкіри на об-ладнаному санітарному обмивочному пункті (СОП) або самостійно. Самостійна обробка заключається в видаленні радіоактивних речовин з відкритих часток шкіряних пок-ривів тіла, одягу, взуття і засобів захисту. Послідовність дії така: зняти накидку (плащ, пальто і т.д.) і, ставши спиною проти вітру, витрусити її. Після того повісити одяг на перекладину (мотузку) і віником (щіткою) змести з неї радіоактивний пил.

Після цього потрібно почистити взуття щіткою або будь-яким підручним засобом і вимити водою. Після цього обро-бити відкриті частини шкіри водою або розчином із інди-відуального протихімічного пакета (ІПП-8). Для обробки шкіри можна використовувати сухі тампони, рушник і т.д.

В подальшому проводиться повна санітарна обробка на помийних пунктах (бані, пральні і т.д.) з заміною одягу.

Перед початком проведення санітарної обробки і після неї необхідно пройти дозиметричний контроль.

При аваріях (катастрофах) на радіаційно небезпечних об’єктах частина території області може опинитися в умо-вах підвищеного радіаційного зараження.

В цій обстановці треба суворо дотримуватися заходів радіаційної безпеки і санітарної гігієни.

Головну небезпеку для людей на такій території, заб-рудненій радіоактивними речовинами, становить внутрішнє опромінювання внаслідок потрапляння радіоактивних ре-човин всередину організму з повітрям, що вдихається та при прийомі харчів і води.

Ось чому необхідно захистити органи дихання від ра-діоактивних речовин, підготувати своє житло, дотриму-ватися правил поведінки на зараженій території.

Для захисту органів дихання використовуйте респі-ратор типу “Пелюсток”, респіратори Р-2, У-2К (для дорос-лого населення), ватяні марлеві пов’язки, маски від пилу ПТМ-1 із тканини, а також цивільні протигази.

Засоби захисту органів дихання необхідно обов’язково використовувати при випаданні радіоактивних речовин на території, де знаходиться ваша робота, житло, при всіх видах пилоутворення у зонах радіаційного зараження (силь-ний вітер, проїзд транспорту, особливо по грунтовим доро-гам, при проведенні робіт на місцевості і т.д.).

Засоби індивідуального захисту можна не використо-вувати при находженні в житлових і адміністративних бу-динках, в тиху безвітряну погоду і після дощу.

Для уникнення ураження шкіряних покровів необхідно використовувати плащі з капюшонами, накидки із щільної тканини або поліетиленової плівки, комбінезони, гумове взуття, рукавиці, а при наявності і захисний спеціальний одяг.

Всі вікна в споруді (домі) закрийте плівкою, вхідні двері обладнайте м’якими шторами. Закрийте димоходи, венти-ляційні віддушини (отвори, люки). Килимові доріжки і килими зверніть. М’які меблі накрийте чохлами, столи накрийте плівкою або клейонкою. Перед вхідними двери-ма поставте ємність з водою і поруч розстеліть килимчик.

Водорозбірні колонки обладнайте наметами і відміст-ками. Продукти зберігайте в скляній тарі або поліетиле-нових пакетах, в холодильниках.

Для попередження або послаблення дії на організм ра-діоактивних речовин та можливого уникнення захворю-вання променевою хворобою:

максимально обмежте перебування на відкритій тери-торії, при виході з приміщення використовуйте засоби ін-дивідуального захисту (респіратор, пов’язку, плащ, гумові чоботи);

при знаходженні на відкритій території не роздягай-тесь, не сідайте на землю, не паліть;

перед входом в приміщення взуття вимийте водою або витріть мокрою ганчіркою, верхній одяг витрусіть і почис-тіть вологою щіткою;

суворо дотримуйтесь правил особистої гігієни;

у всіх приміщеннях, що призначені для перебування людей, кожний день робіть вологе вбирання, бажано з використанням миючих засобів;

приймайте харчі тільки в закритих приміщеннях, рете-льно мийте руки з милом перед їжею;

воду вживайте тільки з перевірених джерел;

сільськогосподарські продукти з індивідуальних госпо-дарств, особливо молоко, зелень, овочі і фрукти вживайте в їжу тільки за рекомендаціями органів охорони здоров’я;

виключіть купання в відкритих водоймах до перевірки ступеня їх радіоактивного забруднення;

не збирайте в лісі ягоди, гриби і квіти.

Керівник заняття ставить 2-3 запитання навчаємим що-до визначення повноти засвоєння викладеного матеріалу і при необхідності робить додаткові пояснення.

Підводить короткі підсумки проведеного заняття за те-мою і ставить завдання на самостійну підготовку до нового заняття.

Т Е М А 7.

ХІМІЧНОНЕБЕЗПЕЧНІ ОБ’ЄКТИ. СИЛЬНОДІЮЧІ ОТРУЙНІ РЕЧОВИНИ, ОСОБЛИВОСТІ ЇХ ВПЛИВУ НА ОРГАНІЗМ ЛЮДИНИ. ПРОМИСЛОВІ ЗАСОБИ ІНДИВІДУАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ОРГАНІВ ДИХАННЯ. ПРИЛАДИ ХІМІЧНОЇ РОЗВІДКИ ДЛЯ СИЛЬНОДІЮЧИХ ТА БОЙОВИХ ОТРУЙНИХ РЕЧОВИН.

Навчальна ціль:

Вивчити: структуру хімічно небезпечних об’єктів; сильнодіючі отруйні речовини, особливості їх впливу на організм людини; промислові засоби індивідуального захисту органів дихання; прилади хімічної розвідки для сильнодіючих отруйних та бойових речовин.

Вид навчальних занять – групове заняття.

Тривалість – 2 години.

Метод проведення занять – бесіда, розповідь, показ.

Місце проведення заняття – клас.

Навчальні питання і орієнтовний розрахунок

навчального часу:

Передмова. 5 хв.

1. Структура хімічно небезпечних об’єктів. Сильнодіючі отруйні речовини, особливості їх впливу на організм лю-дини. 30 хв.

2. Промислові засоби індивідуального захисту органів дихання. 35 хв.

3. Прилади хімічної розвідки для сильнодіючих отруй-них та бойових отруйних речовин. 15 хв.

Підсумки. 5 хв.

Навчальна література і посібники:

1. Закон України “Про Цивільну оборону України”, ВРУ, № 2974-Х11, 1993р.,.№ 555-Х1У, 1999р., Київ.

3. Закон України “Про аварійно-рятувальні служби”, ВРУ, № 1281-Х1У, 1999 р., Київ.

4. Попередження надзвичайних ситуацій. Під редакцією генерал-лейтенанта В.Ф. Гречанінова. РІЦ ЦО і НС, 1997 р., Київ.

5. Положення про класифікацію надзвичайних ситуацій, постанова КМУ, № 1099, 1998 р., Київ.

6. Загальні вимоги до розвитку і розміщення потен-ційно небезпечних виробництв з урахуванням ризику над-звичайних ситуацій техногенного походження, наукові ке-рівники: член-кореспондент НАН України С. І. Дорогун-цов і генерал-лейтенант В.Ф. Гречанінов, 1995 р., НАН України, Київ.

7. ГСРФ “Безпека в надзвичайних ситуаціях”, Стан-дартвидав Росії, Москва, 1995-2000 рр.

8. Методика прогнозування масштабів зараження сильно-діючими отруйними речовинами при аваріях (руйнуван-нях) на хімічно небезпечних об’єктах і транспорті (РД 52.04.253-90), Держгідромет СРСР, 1991 р., Москва.

9. Дія населення в надзвичайних ситуаціях. РІЦ ЦО і НС, 1997 р., Київ.

10. Періодичні інформаційні видання. МНС України, 1997-2000 рр., Київ.

11. Періодичні інформаційні видання. МНС Росії, 1995- 2000 рр., Москва.

12. Нормативно-методична література. Міністерства і відомства України, 1990-2000 рр., Київ.

13. Сильнодіючі отруйні речовини, Укртехногрупа, Київ, 1998 р.

Матеріальне забезпечення

1. Стенди або схеми в класі:

1. Концепція захисту населення і територій.

2. Єдина державна система запобігання і реагування на надзвичайні ситуації.

3. Дії органів управління і сил ЦО та населення у надзвичайних ситуаціях.

4. Захист населення у надзвичайних ситуаціях.

5. Класифікація надзвичайних ситуацій.

6. Характеристики надзвичайних ситуацій.

7. Засоби радіаційної і хімічної розвідки та дозимет-ричного контролю.

11. Прибори хімічної розвідки (всі типи).

111. Засоби індивідуального захисту (всі типи).

ПЕРЕДМОВА

На території України розміщено більше 1,5 тис. хімічно небезпечних об’єктів; їх діяльність пов’язана з виробницт-вом, використанням, зберіганням і транспортуванням силь-нодіючих отруйних речовин, а в зонах їх розміщення про-живає понад 22,0 млн. чоловік.

Небезпека функціонування цих об’єктів господарської діяльності пов’язана з ймовірністю аварійних викидів (виливів) великої кількості сильно-діючих отруйних речовин за межі об’єктів, оскільки на багатьох із них зберігається 3-15 добовий запас хімічних речовин. Ось чому кожна нас-тупна надзвичайна ситуація може бути пов’язана із вили-вом або викидом в повітря СДОР.

Збільшення потенційної небезпеки виникнення, можливі важкі наслідки обумовлюють актуальність захисту насе-лення і ліквідації наслідків хімічних небезпечних ситуацій на території України.

Основні терміни і визначення, що вживаються при надзвичайних ситуаціях з СДОР:

Потенційно небезпечний об’єкт–об’єкт, на якому вико-ристовуються, виготовляються, переробляються, зберігаю-ться або транспортуються небезпечні радіоактивні, поже-жовибухові, хімічні речовини та біологічні препарати, гід-ротехнічні і транспортні споруди, транспортні засоби, а також інші об’єкти, що створюють реальну загрозу виник-нення надзвичайних ситуацій.

Забезпечення промислової безпеки в надзвичайних ситуаціях – прийняття і дотримання правових норм, вико-нання екологічних захисних, галузевих або відомчих вимог і правил, а також проведення комплексу організаційних, технологічних, інженерних і технічних заходів, спрямо-ваних на відвернення промислових аварій і катастроф в зонах надзвичайної ситуації.

Потенційно небезпечна речовина - речовина, що внаслідок своїх фізичних, хімічних, біологічних або токсич-них властивостей визначає собою небезпеку для життя і здо-ров’я людей, сільськогосподарських тварин і рослин.

Гранично допустима концентрація небезпечної речо-вини – максимальна кількість небезпечних речовин в ґрунті, повітряному або водному середовищі, продовольстві, харчовій сировині, що вимірюється в одиницях об’єму або маси, які при постійному контакті з людиною або при дії на нього за певний термін часу практично не впливає на здоров’я людей і не викликає несприятливих наслідків.

Хімічна аварія (аварія зі СДОР) – небезпечна подія техногенного характеру, що настала від виробничих, кон-структивних, технологічних чи експлуатаційних причин або від випадкових зовнішніх впливів, що призвела до пошкодження технічного обладнання, пристроїв, споруд, транспортних засобів з виливом (викидом) СДОР в атмос-феру і реально загрожує життю, здоров’ю людей.

Небезпечна речовина – рідка, тверда, газоподібна або у стані пару хімічна, радіоактивна, біологічна, пожежови-бухова речовина, суміш або склад вищезазначених речо-вин, які можуть викликати різні види небезпеки для людей, тварин або навколишнього середовища (вибух, пожежу, отруєння, ураження і та ін.).

Викид небезпечного хімічної речовини – вихід при розгерметизації за короткий термін часу із технологічних установок, ємностей для зберігання або транспортування небезпечної хімічної речовини або продуктів її переробки в об’ємах, які можуть привести до хімічної аварії.

Хімічно небезпечний об’єкт (ХНО) – промисловий об’єкт (підприєм-ство або його структурні підрозділи), на якому знаходяться в обігу (виробляються, переробляються, завантажуються або розвантажуються, використовуються у виробництві, розміщуються або складуються постійно або тимчасово, знищуються тощо) одне або декілька СДОР.

Зона можливого хімічного зараження – територія, в межах якої під впливом зміни напрямку вітру може виник-нути переміщення хмари СДОР. При прогнозуванні зона можливого хімічного зараження є площа кола з радіусом, який дорівнює глибині розповсюдження хмари зараженого повітря з концентрацією ураження (токсодозою).

Зона хімічного зараження СДОР – територія, яка включає місце, де розлито СДОР і ділянки території, над якими виникло розповсюдження пару СДОР з вражаючими концентраціями.

Надзвичайні ситуації з викидом (виливом) СДОР та з урахуванням територіального поширення, характеру сил і засобів, що залучаються для ліквідації їх наслідків поділяються на НС:

загальнодержавного рівня – надзвичайна ситуація розвивається на території двох та більше областей (Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя) або загрожує транскордонним перенесенням, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси у обсягах, що перевищують власні можливості окремої області (Автономної Республіки Крим, міст Києва і Севастополя), але не менше одного відсотка обсягу ви-датків відповідного бюджету;

реґіонального рівня – надзвичайна ситуація розгор-тається на території двох та більше адміністративних райо-нів (міст обласного підпорядкування) Автономної Рес-публіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя або загрожує перенесенням на територію суміжної області дер-жави, а також коли у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси у обсягах, що перевищують власні можливості окремого району, але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету;

місцевого рівня – надзвичайна ситуація, яка виходить за межі потенційно небезпечного об’єкту, загрожує поши-ренням самої ситуації або її вторинних наслідків на дов-кілля, сусідні населені пункти, інженерні споруди, а так же у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси, що перевищують власні можливості по-тенційно небезпечного об’єкту, але не менш одного відсот-ку обсягів видатків відповідного бюджету. До місцевого рівня також належать всі надзвичайні ситуації, які вини-кають на об’єктах житлово-комунальної сфери та інших, що не входять до затверджених переліків потенційно не-безпечних об’єктів;

об’єктового рівня - надзвичайні ситуації, які не підпа-дають під зазначені визначення.

ПЕРШЕ НАВЧАЛЬНЕ ПИТАННЯ:

ХІМІЧНОНЕБЕЗПЕЧНІ ОБ’ЄКТИ. СИЛЬНОДІЮЧІ ОТРУЙНІ РЕЧОВИНИ, ОСОБЛИВОСТІ ЇХ ВПЛИВУ НА ОРГАНІЗМ ЛЮДИНИ.

Сьогодні в народному господарстві України викорис-товуються десятки тисяч різних хімічних сполук, при-чому щорічно ця кількість збільшується на 200-1000 но-вих речовин.

За ступенем токсичності при інгаляційному (через органи дихання) і пероральному (через шлунково-кишко-вий тракт) шляхах попадання в організм хімічні речовини можна розбити на шість груп, а за ступенем дії на організм людини на чотири класи.

Характеристика СДОР за ступенем токсичності

Клас токсичності	ГДК в повітрі, мг/м3	Середні смертельні
Концентрація мг/л	Доза при внутрішньому надходженні, мг/кг
Надзвичайно токсичні	0,1	< 1	< 1
Високо токсичні	0,1 – 1	1-5	1-50
Сильно токсичні	1,1 – 10	6–20	51-500
Помірно токсичні	Теж	21–80	501-5000
Мало токсичні	> 10	81–160	5001-15000
Практично не токсичні	-	> 160	>15000

Клас небезпеки СДОР за ступенем дії на організм людини

Клас небезпеки	Характеристика класу небезпеки	ССК, мг/м3
	Речовини надзвичайно небезпечні	< 500
	Речовини високо небезпечні	501-5000
	Речовини помірно небезпечні	5001-50000
	Речовини мало небезпечні	> 50001

ССК - середня смертельна токсодоза LC₅₀, яка приво-дить до загибелі 50% людей або тварин при 2-4 годинній інгаляційній дії.

До найбільш небезпечних (надзвичайно і високо ток-сичних) хімічних речовин відносяться:

деякі сполуки металів (органічні і неорганічні похідні миш’яку, ртуті, кадмію, свинцю, талію, цинку та інших);

карбоніли металів (тетракарбоніл нікелю, пентакарбоніл заліза та інші);

речовини, що мають ціанисту групу (синильна кислота та її солі, бензальдегідціангідрон, нітрили, органічні ізоціа-нати);

сполуки фосфору (фосфорорганічні сполуки, хлорид фосфору, фосфін, фосфідин);

фторорганічні сполуки (фтороцтова кислота і її ефіри, фторетанол та інші);

хлоргідрони (етиленхлоргідрон, епіхлоргідрон);

галогени (хлор, бром);

інші сполуки (етиленоксид, аліловий спирт, метил бро-мід, фосген, інші).

До сильно токсичних хімічних речовин відносяться:

мінеральні і органічні кислоти (сірчана, азотна, фосфор-на, оцтова, інші);

луги (аміак, натронне вапно, їдкий калій та інші);

сполуки сірки (діметилсульфат, розчинні сульфіди, сір-ковуглець, розчинні тіоціанати, хлорид і фторид сірки);

хлор- і бромзаміщені похідні вуглеводню (хлористий і бромистий метил);

деякі спирти і альдегіди кислот;

органічні і неорганічні нітро- і аміносполуки (гідрок-силамін, гідрозин, анілін, толуїдин, нітробензол, динітро-фенол);

феноли, крезоли та їх похідні; гетероциклічні сполуки.

До помірно токсичних, мало токсичних і практично не токсичних хімічних речовин, які не представляють собою хімічної небезпеки, відноситься вся основна маса хімічних сполук.

Необхідно відмітити, що особу групу хімічно небезпеч-них речовин складають пестициди – препарати, які призначені для боротьби з шкідниками сільськогос-подарського виробництва, бур’янами і т.д. Більшість з них дуже токсична для людини. За хімічним складом пести-циди можна розділити на групи:

фосфорорганічні сполуки (паратіон, диметоксидихлор-вінілфосфат, карбофос, хлорофос та інші);

карбомати (севін, карботіон та інші);

хлорорганічні сполуки (ДДТ, дильдрін, гексахлоран та інші);

ртутьорганічні сполуки (метилртуть, ацетат метоксіетил-ртуті та інші);

похідні фенікси оцтової кислоти (2, 4-дихлорфенікс-оцтова кислота-2, 4-Д; 2, 4, 5-трихлорфеніксоцтова кислота – 2, 4, 5-Т);

похідні дипиридила (паракват, дикват та інші);

органічні нітросполуки (динітроортокрезол – ДНОК, динітрофенол – ДНФ); інші.

Більшість із вище перерахованих хімічних речовин, у тому числі і слабко токсичні (помірно, слабко токсичні і практично не токсичні), можуть стати причиною тяжкого ураження людини. Водночас привести до масових сані-тарних втрат в наслідок аварій (катастроф), що супровод-жуються викидами (виливами) хімічних речовин, можуть не всі хімічні сполуки, включаючи навіть надзвичайно, високо і сильно токсичні.

Тільки частина хімічних сполук при поєднанні визна-чених токсичних і фізико-хімічних властивостей, таких, як висока токсичність при дії через органи дихання, шкіряні покрови, велика тоннажність виробництва, використання, зберігання і перевезення, а також можливість легко перехо-дити в аварійних ситуаціях в головний фактор ураження (пар або тонко дисперсний аерозоль), який може стати при-чиною ураження людей. Ці хімічні сполуки відносяться до групи сильнодіючих отруйних речовин (СДОР).

Таким чином, СДОР – це обертання в великих кіль-костях у промисловості, сільському господарстві і на транспорті токсичних хімічних сполук, що можуть при руйнуванні (аварії) на об’єктах легко переходити в повітря і викликати масові ураження сил цивільної оборони та населення.

До хімічно небезпечних об’єктів відносяться:

заводи і комбінати хімічних галузей промисловості, а також окремі установки і агрегати, які виробляють або використовують СДОР;

заводи або їх комплекси по переробці нафтопродуктів;

виробництва інших галузей промисловості, які використовують СДОР;

підприємства, які мають на оснащенні холодильні установки, водонапірні станції і очисні споруди, які вико-ристовують хлор або аміак;

транспортні засоби, контейнери і наливні поїзди, автоцистерни, річкові і морські танкери, що перевозять хімічні продукти;

склади і бази із запасами отрутохімікатів для сіль-ського господарства.

Фізико-хімічні властивості СДОР в більшості визна-чають їх можливість переходити в головний фактор ура-ження і створювати концентрації, що можуть поражати людей. Найбільше значення мають агрегатний стан речо-вини, розчинність її в воді і різного роду розчинниках, щільність речовини та її газової фази, гідроліз, летучість, максимальна концентрація, питома теплота випарювання, питома теплоємність рідини, тиск насиченого пару, коефі-цієнт дифузії, температура кипіння і замерзання, в’язкість, теплове розширення і стискання, корозійна активність, температура загорання та інші.

Агрегатний стан. При звичайних умовах СДОР мо-жуть бути у виді твердих, рідких або газоподібних речо-вин. Однак при виробництві, використанні, зберіганні або перевезенні їх агрегатний стан може змінюватися від такого в звичайних умовах, що може оказати вплив як на кількість СДОР, яка викидається в повітря, так і на фазовий дисперсний склад зараженої хмари.

Розчинність – можливість однієї речовини рівномірно розповсюджуватися в середовищі другої або інших речо-вин, створюючи розчин. Розчинність СДОР у воді та орга-нічних розчинниках має суттєве значення. Добра розчин-ність може привести до сильного зараження водосховищ, внаслідок чого вони на тривалий час можуть складати серйозну небезпеку для людини.

В той же час добра розчинність в воді і органічних розчинниках може дозволити використання при необхід-ності розчини різних речовин для дегазації (нейтралізації СДОР).

Щільність – масовий стан даної речовини в одиниці об’єму. Вона оказує вплив на розповсюдження СДОР. Як-що щільність газової фази СДОР більше повітря, то на по-чатковому етапі виникнення зараженої хмари вони будуть скупчуватися в низинних місцях рельєфу місцевості, ство-рюючи високі концентрації.

Гідроліз – розклад речовини водою. Він визначає умови зберігання, стану в повітрі і на місцевості, стійкість СДОР у випадку їх аварійних викидів (виливів). При чому менше СДОР піддається гідролізному розкладу, тим більше три-валість дії його факторів ураження.

Летучість – можливість конкретної хімічної речовини переходити в пароподібний стан. Кількісною характерис-тикою летучості є максимальна концентрація пару СДОР при даній температурі (кількість речовини, що є в одиниці об’єму його насиченого пару при даній температурі в замк-нутій системі, коли рідка і газоподібна фази СДОР знахо-дяться в рівновазі).

Теплоємність визначає характер викиду і випарову-вання СДОР з поверхні у випадку аварійної ситуації. Вона представляє собою відношення кількості теплоти, що пере-даються системі в якому-небудь процесі, до відповідної зміни температури. Питомою теплоємністю називають від-ношення кількості теплоти до одиниці маси речовини.

Теплота випарювання – кількість теплоти, яку погли-нає речовина при ізотермічному випаровуванні рідини, рівновеликій з своїм паром. У випадку відношення до оди-ниці маси речовини (1 г, 1 кг) вона називається питомою теплотою випарювання. Так само, як і теплоємність, дана величина є одною із головних фізико-хімічних характе-ристик, які визначають характер викидів і наступних випа-ровувань СДОР.

Температура кипіння дозволяє побічно судити про летучість СДОР і характеризувати тривалість дії фактору ураження. Чом вище температура кипіння СДОР, тим пові-льніше вона випаровується.

Температура замерзання – температура, при якій ріди-на лишається рухомості і загустіє настільки, що при нахилі пробірки з продуктом під кутом 45° його рівень залишає-ться незмінним на протязі 1 хвилини. Температура замер-зання має важливе значення при транспортуванні і визна-чає характер поведінки СДОР при низьких температурах.

В’язкість – властивість рідинних, а також пароподібних середовищ оказувати опір їх течії (переміщенню одного шару відносно другого) під дією зовнішніх сил. В’язкість оказує вплив на характер поведінки СДОР в аварійній ситуації (характер дроблення, убирання і інших).

Корозійна активність – властивість руйнувати оболон-ки, в яких зберігається (перевозиться) СДОР. Вона є причиною більшості аварій (руйнувань) на промислових і транспортних об’єктах, в тому числі в процесі зберігання. Більшість СДОР має підвищену корозійну активність.

Температура спалаху – сама низка температура речо-вини, при якій в умовах спеціальних випробувань над його поверхнею виникають пари або гази, які здібні загоратися в повітрі від стороннього джерела вогню. Стійкого горіння речовини при цьому не виникає.

Температура загорання - найменша температура речо-вини, при якій в умовах спеціальних випробувань речовина виділяє горючі пари і гази з такою швидкістю, що після їх запалювання стороннім джерелом вогню виникає самос-тійне горіння цієї речовини. Дана характеристика харак-терна тільки горючим речовинам.

Температура самозагорання – сама низка температура речовини (або її оптимальної суміші з повітрям), при нагріві до якої виникає різке збільшення швидкості екзо-термічних реакцій, що приводять до виникнення горіння з полум’ям.

Для кількісної характеристики токсичних властивостей конкретних СДОР при їх дії через органи дихання людини застосовуються межа переносності і такі токсодози: гра-нично допустима, порогові, виводячи із строю і смертельні.

Межа переносності – це мінімальна концентрація, яку людина може витримувати визначений час без стійкого ураження.

Гранично допустима токсодоза (ГДК) – така доза (концентрація) при якій симптоми отруєння ще не нас-тупають. Вона реґламентує допустиму ступінь зараження сильнодіючою отруйною речовиною (СДОР) повітря робочої зони і використовується в інтересах дотримання умов безпеки на виробництві. Ця концентрація визначена як максимально допустима, яка при постійній дії на люди-ну на протязі робочого дня (8 годин) не може визвати через тривалий проміжок часу патологічних змін або захворю-вань, що визначаються за допомогою сучасних методів діагностики. Вона не може використовуватися для оцінки небезпеки аварійних ситуацій у зв’язку з значно низьким інтервалом дії СДОР.

Середня порогова (токсодоза РС₅₀) – доза, яка викли-кає початкові симптоми ураження СДОР у 50% уражених. Це мінімальна ефективна концентрація (найменша кіль-кість речовини, яка може викликати відчутний фізіоло-гічний ефект).

Середня виводяча (токсодоза ІС₅₀) – доза, яка приво-дить до виходу із строю 50% уражених.

Середня смертельна (токсодоза LC₅₀) – доза, яка при-водить до загибелі 50% людей або тварин при 2-4 годинній інгаляційній дії СДОР.

При загальній дії токсичний ефект появляється після попадання СДОР в кров через шкіряні покрови (шкіряна резорбтивна токсичність), органи дихання (інгаляційна токсичність) або шлунково-кишковий тракт (пероральна токсичність). Відповідно, при оцінці токсичності необхідно враховувати як характер і ступінь токсичності, так і спосіб попадання сильнодіючої отруйної речовини (СДОР) в організм людини.

При місцевій дії токсичний ефект появляється в місті контакту сильнодіючої отруйної речовини з тканинами організму (ураження шкіряних покровів, роздратування органів дихання, розлад зору).

Для кількісної характеристики токсичності різних хіміч-них сполук користуються визначеними категоріями ток-сичних доз, що враховують шлях проникнення речовин в організм людини.

Інгаляційні токсичні дози вимірюються в грамах (мілі-грамах) за хвилину (секунду) на кубічний метр (г·хв/м³, г·с/м³, мг·хв/л).

Шкіряно-резорбтивні токсичні дози вимірюються кіль-кістю речовини, яка приходиться на одиницю поверхні або одиницю маси тіла (мг/см², мг/м², г/см², кг/см², кг/м² або мг/кг).

Значення інгаляційних і шкіряно-резорбтивних токсич-них доз СДОР дозволяють, з однієї сторони, порівнювати їх між собою, а з другої сторони, оцінювати ступінь важ-кості ураження потерпілих в аварійній ситуації.

Хімічні речовини, які можуть викликати масові ура-ження населення, при аваріях з викидом (виливом) в повітря, можна розділити на групи:

перша група – речовини з переважною дією удушення:

з вираженою дією припікання (хлор, трьох хлористий фосфор, оксихлорид фосфору);

з слабкою дією припікання (фосген, хлорпікрин, хлорид сірки);

друга група – речовини переважно загальної отруйної дії (окисел вуглецю, синильна кислота, динітрофенол, динітроортокрезол, етиленхлоргідрин, етиленфторгідрин);

третя група – речовини, які мають дією удушення та загальну отруйну дію:

з вираженою дією припікання (акрилонітрил);

з слабкою дією припікання (сірчаний ангідрид, сірково-день, окисли азоту);

четверта група – нейротропні отрути, речовини, що діють на генерацію, проведення і передачу нервового імпу-льсу (сірковуглець, фосфорорганічні сполуки);

п’ята група – речовини, що мають дію удушення і ней-ротропну дію (аміак);

шоста група – метаболічні отрути (етиленоксид, метил-бромид, метилхлорид, діметилсульфат);

сьома група – речовини, що порушують обмін речовин (діоксан).

До речовин з переважною дією удушення відносяться токсичні сполуки, для яких головним об’єктом дії на організм є дихальні шляхи. Ураження організму при дії речовин удушення умовно розділяють на чотири періоди: період контакту з речовиною, період скритої дії, період токсичного набряку легенів і період ускладнень. Трива-лість кожного періоду визначається токсичними власти-востями кожної речовини і величиною експозиційної дози. При дії пару ряду речовин в високих концентраціях мож-ливий швидкий літальний кінець від шокового стану, що викликається хімічним опаленням відкритих часток шкіри, слизистих верхніх дихальних шляхів і легенів.

До речовин переважно загальної отруйної дії віднося-ться сполуки, що можуть викликати гостре порушення енергетичного обміну, яке і є у важких випадках причиною гибелі ураженого. Ці речовини можна розділити на отрути крові і тканинні отрути.

Отрути крові розділяються на гемолітичні отрути і отрути гемоглобіну.

Тканинні отрути діляться на інгібітори ферментів диха-льної цепі (ціаніди, сірковуглець, акрилонітрил), роз’єд-нувачі окислення і фосфорилірування (динітрофенол, ди-нітроортокрезол,) і речовини, що виснажують запаси суб-стратів для процесів біологічного окислення (етилен-хлоргідрин, етиленфторгідрин).

До речовин з дією удушення і загально отруйною дією відноситься значна кількість СДОР, що здібні при інгаля-ційній дії визвати токсичний набряк легенів, а при резор-бції порушити енергетичний обмін. Більшість сполук цієї групи володіє сильною дією припікання, що значно утруд-нює надання допомоги потерпілим.

До речовин, що діють на генерацію, проведення і пере-дачу нервового імпульсу (нейротропні отрути), відносяться речовини, які порушують механізми периферичної нер-вової регуляції, а також модулюючи стан самої нервової системи. В основі їх дії лежить можливість вмішуватися в процес синтезу, зберігання, викиду, інактивації в синаптич-ній щілині нейромедіаторів; взаємодіяти з рецепторами нейромедіаторів; змінювати проникності іонних каналів збуджувальних мембран.

До речовин, що мають дію удушення і нейротропну дію, відносяться токсичні сполуки, які викликають при інгаляційному ураженні токсичний набряк легенів, на фоні якого формується важке ураження нервової системи.

В основі дії на мозок лежить порушення генерації, проведення і передачі нервового імпульсу, який усугуб-ляється станом важкої гіпоксії, що викликано порушенням зовнішнього дихання.

До метаболічних отрут відносяться токсичні сполуки, що вмішуються в інтимні процеси метаболізму речовин в організмі. Отруєння цими речовинами характеризується відсутністю реакції на отруту. Ураження організму розви-вається, як правило, поступово і в важких випадках закінчується смертю на протязі декількох діб.

В патологічний процес ураження цими речовинами залучаються багато органів, але головними є порушення з сторони центральної нервової системи, паренхіматозних органів і іноді системи крові.

За своєю побудовою ці речовини відносяться до різних класів сполук, однак всі вони володіють загальною власти-вістю: в організмі людини вони руйнуються з виникненням високо реакційнодійсних вуглеводневих радикалів.

До речовин, що порушують обмін речовин, відносяться токсичні сполуки групи галогенірованих ароматичних вуг-леводів. При цьому особою біологічною активністю від-значається дібензодіоксани і поліхлоровані бензофурани.

Дані речовини здібні, діючи через легені, травний тракт і неушкоджену шкіру, викликати захворювання з надзви-чайно в’ялим проходженням. При цьому практично в про-цес залучаються всі органи і системи організму людини. Характерною особливістю дії цих речовин є порушення обміну речовин, що в підсумку може іноді привести до літального кінця.

Фактором ураження хімічної небезпечної ситуації є токсична дія, що визначається концентрацією сильнодію-чої отруйної речовини (СДОР) в навколишньому природ-ному середовищі та щільністю (густиною) хімічного зара-ження місцевості і об’єктів господарської діяльності.

Щільність (густина) зараження небезпечними хімічними речовинами – це ступінь хімічного зараження місцевості.

На короткі відстані сильнодіючі отруйні речовини пере-возять автотранспортом в балонах, контейнерах та авто-цистернах. Із широкого спектра балонів середньої ємності для зберігання і перевезення рідких СДОР використо-вуються, як правило, балони ємністю від 0,016 до 0,05 м³. Ємність контейнерів варіюється в межах від 0,1 до 0,8 м³. Автоцистерни використовують для перевезення аміаку, хлору, гептилу і амілу. Стандартний аміаковоз має ванта-жопідйомність 3,2; 10 і 16 тн. Рідкий хлор транспортують в автоцистернах місткістю до 20 тн, аміл до 40 тн і гептил до 30 тн.

Безпека функціонування хімічно небезпечних об’єктів залежить від багатьох факторів: фізико-хімічних властивостей сировини, напівпродуктів і продуктів, від характеру техно-логічного процесу і надійності обладнання, умов зберігання і транспортування хімічних речовин, стану контрольно-вимірювальних приладів і засобів автоматизації, ефектив-ності засобів проти аварійного захисту і т.д. крім того, безпека виробництва, використання, зберігання і переве-зення СДОР в значній мірі залежить від рівня організації профілактичної роботи, своєчасності і якості планових попе-реджувальних робіт, підготовленості і практичних навиків персоналу, системи нагляду за станом технічних засобів проти аварійного захисту.

Наявність великої кількості факторів, від яких залежить безпека функціонування хімічних небезпечних об’єктів, робить цю проблему надто складною. Як показує аналіз причин виникнення великих хімічних аварій, що супро-воджуються викидом (виливом) СДОР, на сьогодні неможливо виключати вірогідність виникнення аварій, які приведуть до ураження виробничого персоналу і насе-лення, яке розташовано в районі функціонування хімічно небезпечного об’єкту.

Аналіз структури підприємств, що виробляють або використовують СДОР, показує, що в їх технологічних лініях обертається, як правило, незначна кількість токсич-них хімічних продуктів. Значно більша кількість СДОР за об’ємом знаходиться на складах підприємств. Це приво-дить до того, що при аваріях у цехах підприємств в біль-шості випадків мають місце локальне зараження повітря, обладнання цехів, території підприємств. При цьому ура-ження в таких випадках може отримати в основному виробничий персонал.

При аваріях на складах підприємств, коли руйнуються ємності, СДОР розповсюджується за межі підприємства, що приводить до масового ураження не тільки персоналу підприємства, але і населення, що розташовано в зоні ура-ження суб’єкта господарювання.

Місткість складів СДОР на любому підприємстві виз-начається в залежності від необхідного запасу, що забез-печує безперервну роботу підприємства, а також від до-цільно допустимого накопичення на виробничій площадці товарної продукції, яка підлягає відправці споживачам. У наслідку норми зберігання СДОР на кожному підприємстві визначаються з розрахунком умов їх споживання, вироб-лення, транспортування, попередження аварійних ситуацій, профілактичних зупинок, сезонних поставок, а також ток-сичності, пожежної і вибухової безпеки.

В середньому на підприємствах мінімальні (не пони-жуючі) запаси хімічних продуктів створюються на три доби, а для заводів з виробництва окремих хімічних речо-вин і мінеральних добрив – до 10-15 діб.

В результаті на великих хімічних підприємствах, а також на складах в деяких портах і на транспорті, що перевозить СДОР, може одночасно зберігатися тисячі тон різних сильнодіючих отруйних речовин.

На виробничих площадках або на транспорті СДОР, як правило, знаходиться в стандартних ємностях. Це можуть бути оболонки з алюмінію, заліза або залізобетону, в яких підтримуються умови, що відповідають заданим режимам зберігання. Форма і тип ємностей вибираються виходячи із масштабів виробництва або використання, умов їх транспортування. Найбільш широке розповсюдження сьо-годні отримали ємності циліндричної форми та шарові резервуари.

Місткість резервуарів буває різною. Хлор, наприклад, зберігається в ємностях місткістю від 1 до 1000 т, аміак – від 5 до 30000 т, синильна кислота – від 1 до 200 т, окисел етилену – в шарових резервуарах об’ємом 800 м³ і більше, окисел вуглецю, двоокис сірки, гідразин, тетраетилсви-нець, сірковуглець – в ємностях місткістю від 1 до 100 т.

Наземні резервуари, як правило, розміщуються групами. В кожній групі передбачається резервна ємність для перекачування СДОР на випадок їх виливу із якогось резервуару. Для кожної групи наземних резервуарів за периметром робиться замкнуте обвалування або загород-жувальна стінка з не горючих і стійких до корозії мате-ріалів висотою не менше 1 м. Внутрішній об’єм обвалу-вання, розраховується на повний об’єм групи резервуарів. Відстань від резервуарів до підошви обвалування або загороджувальної стінки приймається рівною половині діаметру ближнього резервуару, але не менше 1 м.

Відстань від складів СДОР об’ємом більше 8000 м³ до населених пунктів повинна бути не менше 1000 м. Від-стань від складів з наземним розташуванням резервуарів до місць масового скупчення людей (стадіонів, базарів, парків і т.д.) збільшується в два рази.

Для зберігання СДОР на складах підприємств викорис-товуються наступні головні способи:

в резервуарах під високим тиском;

в ізотермічних сховищах при тиску, близькому до атмосферного (низькотемпературне сховище), або до 1 Па (ізотермічне сховище, при цьому використовуються шаро-ві резервуари великої місткості);

зберігання при температурі навколишнього середовища в закритих ємностях (характерно для високо киплячих рідин).

Спосіб зберігання СДОР у більшості визначає їх пове-дінка при аваріях (розкриття, пошкодження, руйнування оболонок резервуарів).

У випадку руйнування оболонки ємності, що зберігала СДОР під тиском, і наступного розливу великої кількості речовини в піддон (обвалування) його попадання в повітря може здійснюватися на протязі тривалого часу. Процес випаровування в даному випадку можна умовно розділи-ти на три періоди.

Перший період – бурне, майже моментальне випарову-вання за рахунок різниці пружності насиченого пару СДОР в ємності і парціального тиску в повітрі. Даний процес забезпечує головну кількість пару СДОР, що потрапляє в повітря за цей період часу. Крім того, частина СДОР переходить в пар за рахунок теплоутримання рідини, температури навколишнього повітря і сонцевої радіації. В результаті температура рідини знижується до температури кипіння. Враховуючи, що за даний період часу випаровує-ться значна кількість СДОР, то може виникнути хмара з концентраціями СДОР, значно перевищуючи смертельні.

Другий період – нестійке випаровування СДОР за раху-нок тепла піддону (обвалування), зміни теплоутримання рідини і притоку тепла від навколишнього повітря. Цей період характеризується, як правило, різким спадом інтен-сивності випаровування в перші хвилини після розливу з одночасним пониженням температури рідкого шару нижче температури кипіння.

Третій період – стаціонарне випаровування СДОР за рахунок тепла навколишнього повітря. Випаровування в цьому випадку буде залежати від швидкості вітру, тем-ператури навколишнього повітря і рідкого шару. Підвід тепла від піддону (обвалування) практично буде дорівню-вати нулю. Тривалість стаціонарного періоду в залежності від типу СДОР, його кількості і зовнішніх умов може складати години, добу і більше.

У випадку руйнування оболонки ізотермічного сховища і наступного розливу великої кількості СДОР в піддон (обвалування) випарування за рахунок різниці пружності насиченого пару СДОР в ємності і парціального тиску в повітрі у зв’язку з малим надмірним тиском майже не спостерігається. Для даного типу ємностей характерні періоди нестаціонарного і стаціонарного випаровування СДОР. Формування первинної хмари здійснюється за рахунок тепла піддону (обвалування), зміною теплоутри-мання рідини і притоку тепла від навколишнього повітря. При цьому кількість речовини, що переходить в первинну хмару, як правило, не перевищує 3-5 % при температурі навколишнього повітря 25-30 °C.

При відкритті оболонок з високо кип’яченими рідинами виникнення первинної хмари не спостерігається. Випару-вання рідини здійснюється за стаціонарним процесом і залежить від фізико-хімічних властивостей СДОР і темпе-ратури навколишнього повітря. Враховуючи малі швид-кості випаровування таких СДОР, вони будуть являти собою небезпеку тільки для навколишніх, що знаходяться в районі аварії.

Треба відмітити, що на багатьох об’єктах скупчена значна кількість різних легко горючих речовин, у тому числі СДОР (аміак, окисел етилену, синильна кислота, окисел вуглецю та інші). Багато СДОР вибухонебезпечні (гідразин, окисли азоту та інші). Цю обставину необхідно враховувати при виникненні пожеж на об’єктах. Більше того, сама пожежа на підприємстві може сприяти виді-ленню різних отруйних речовин. Так наприклад, горіння поліуретану та інших пластмас приводить до виділення синильної кислоти, фосгену, окислу вуглецю, різних ізоціанатів, іноді діоксану та інших СДОР в небезпечних концентраціях, особливо в закритих приміщеннях.

При організації робіт з ліквідації хімічної небезпечної аварії на об’єкті господарської діяльності і її наслідків не-обхідно враховувати не тільки фізико-хімічні властивості СДОР, але і їх вибухову і пожежну небезпеку, можливість виникнення протягом пожежі нових сильнодіючих отруй-них речовин і на цій основі приймати необхідні заходи щодо захисту персоналу, який приймає участь в роботах.

Аналіз аварійних ситуацій які мали місце і виконані розрахунки показують, що об’єкти з хімічними небезпеч-ними компонентами можуть бути джерелом: залпових викидів СДОР в атмосферу, в водойми; хімічної пожежі з поступом токсичних речовин в довкілля; руйнівних вибу-хів; зараження об’єктів і місцевості в осередках аварії і на сліді розповсюдження хмари; широких зон задимлення у сполуці з токсичними продуктами.

Для любої аварії характерні стадії виникнення, розвитку і спаду небезпеки. На хімічному небезпечному об’єкті в розпалі аварії можуть діяти, як правило, декілька факторів ураження: пожежа, вибухи, хімічне зараження повітря і місцевості та інші, а за межами об’єктів – зараження довкілля.

Дія СДОР через органи дихання частіше, ніж через інші шляхи дії, приводить до ураження людей, реалізується на великих відстанях і площах з швидкістю вітрового пере-носу. Для багатьох СДОР характерна тривалість зараження навколишнього середовища, а також прояв віддалених ефектів ураження людей і об’єктів біосфери.

Масштаби ураження при хімічних небезпечних аваріях дуже сильно зависять від метеорологічних обставин і умов зберігання СДОР. Так, іноді сильний викид може не спричинити значної шкоди або він буде мінімальним, в той же час менший викид в інших умовах може привести до більшої шкоди.

Із цих особливостей хімічних небезпечних аварій слі-дує: захисні заходи і, понад все, прогнозування, вияв і періодичний контроль за змінами хімічної обстановки, оповіщення персоналу підприємства, населення і сил ЦО, повинні проводитися з надзвичайно високою оператив-ністю; серед населення і сил ЦО, що знаходяться в зонах розповсюдження СДОР, можуть бути уражені, для обслі-дування яких і надання їм медичної допомоги знадоб-ляться значні сили і засоби. Локалізація джерела поступу СДОР в довкілля має визначну роль в попередженні масового ураження людей. Швидке здійснення цієї задачі може направити аварійну ситуацію в контролюємо русло, зменшити викиди СДОР і значно знизити шкоду.

ДРУГЕ НАВЧАЛЬНЕ ПИТАННЯ:

ПРОМИСЛОВІ ЗАСОБИ ІНДИВІДУАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ОРГАНІВ ДИХАННЯ.

Для захисту сил цивільної оборони і населення від дії факторів ураження сильнодіючих отруйних речовин вико-ристовуються засоби індивідуального захисту.

Основними засобами захисту органів дихання є фільт-руючі протигази, респіратори і ізолюючі протигази.

Фільтруючі протигази забезпечують захист органів дихання, очі і шкіру обличчя від СДОР.

Протигаз ГП-5 призначається для дорослого населен-ня. Складається з фільтруючої коробки поглинання ГП-5; шлему-маски типу ШМ-62 або ШМ-62У. В комплект протигазу входить також сумка і коробка з не запітнілими плівками. Ріст шлему-маски підбирається за обміром голови (довжина замкнутої лінії, яка проходить через маківку голови, щоки і підборіддя).

Протигаз ГП-5М призначається для командного складу невоєнізованих формувань ЦО, а також для особового складу, який працює з переговорними апаратами. Складає-ться з фільтруючої коробки поглинання ГП-5; шлему-маски типа ШМ-66МУ (з переговорним устроєм). В комп-лект протигазу входять також сумка, коробка з не запітні-лими плівками і коробка з мембранами. Ріст шлему-маски підбирається за обміром голови (довжина замкнутої лінії, яка проходить через маківку голови, щоки і підборіддя).

Протигаз (лицева частина)	Ріст лицевої частини і відповідний вертикальний обхват голови, см
ГП-5 (ШМ-62)	До 63	63,5-65,5	66-68	68,5-70,5	>71
ГП-5М (ШМ-66Му)	До 63	63,5-65,5	66-68	>68,5	-

Протигаз ГП-7 (ГП-7В) призначається для командного складу невоєнізованих формувань ЦО, а також для особо-вого складу, який працює з переговорними апаратами. Протигаз ГП-7В дозволяє здійснювати приймання води в зараженій атмосфері. Протигаз складається з фільтруючої коробки поглинання з чохлом, шлему-маски, сумки, ко-робки з не запітнілими плівками, утеплених манжет, спе-ціальної кришки для фляги і вкладишу. Ріст шлему-маски підбирається за обміром параметрів голови: вертикального (довжина замкнутої лінії, яка проходить через маківку голови, щоки і підборіддя) і горизонтального (довжина замкнутої лінії, яка проходить через лоб, скроні і поти-лицю). Результати вимірювань закругляються до 0,5 см. По сумі двох вимірювань визначають типовий розмір (ріст маски і номеру лямок наголовника з сторони кінців) лице-вої частини.