Північна Африка

Північна Африка займає 1/3 території, де проживає кожен четвертий житель материка. Регіон має прямий вихід до Середземного моря, що веде в Атлантику і через Суецький канал у Червоне море до Індійського океану, сусідить із розвинутими державами Європи і Південно-Західної Азії. До складу належить 8 країн: Алжир, Західна Сахара (окупована Марокко), Єгипед, Лівія, Мавританія, Марокко, Судан, Туніс.

Державне будівництво у країнах Північної Африки має складну історію. Неодноразово впродовж тисячоліть вони були колонізовані: в античний час – Фінікією, Давніми Грецією та Римом; у середньовіччя і Новий час – арабами, потім турками; у ХІХ і на початку ХХ ст. – європейцями. Найпомітніший слід в етнічному складі населення, його мові, культурі й способі життя залишила арабська колонізація.

Північна Африка є колискою давньоєгипедської цивілізації, що зробила значний внесок у світову культуру. В античний час землі південного Середземномор”я славилися культурою Карфагена, їх вважали „житнецею Риму”. З римлянами пов”язані й перші вживання назви „Африка”. У середні віки араби, які прийшли сюди, поширили іслам і арабську мову. Наприкінці середньовіччя в Північній Африці сформувалися самостійні держави – Марокко, Алжир, Туніс.

Природні умови. Північна Африка омивається на півночі Середземним морем, на заході – Атлантичним океаном, на сході Червоним морем. Довжина берегової смуги – 9337 км. Площа – 10 млн км2.

Велику частину території регіону займає найбільша пустеля світу Сахара площею понад 7 млн км2, у центрі якої підіймаються нагір”я Ахаггар і Тібесті. Багато безстічних западин, деякі зних розташовані нижче від рівня моря.

На північному заході простягаються Атланські гори.

Клімат на більшій частині регіону – виражений пустельний тропічний, на півночі – субтропічний. Опади на півночі бувають переважно взимку, на іншій території - влітку. У внутрішніх районах Сахари дощі можуть не випадати по кілька років. Температура повітря досягає +58 С, поверхня суші прогрівається до +80 С. У зимку вночі повсюднимиє заморозки на грунті. Часто здіймаються вітри і багатоденні пилові (піщані) бурі, швидкість вітру буває 3-5 до 50 м/с і більше.

Найбільшою рікою в регіоні є Ніл, довжина якого – 6671 км – найбільша у світі. Крім нього в регіоні немає рік із постійним водотоком. З метою регулювання стоку ріки, забезпечення водою каналів і ліквідації загрози повеней на Нілі та його притоках споруджені греблі й водоймища: Асуанська, Несер, Гебель-Аулія.

В окраїнних районах Сахари й у центральних гірських масивах збереглися невеличнкі реліктові озера, частково заболочені та дуже мінералізовані. Регіон має великі басейни підземних вод, використання яких забезпечує життя в оазісах.

Природні ресурси. Багаті на корисні копалини надра визначили специфіку господарювання багатьох країн регіону. Здавна в пустелі видобували сіль, розробляли родовища кам”яного вугілля, згодом – заліза, міді, вольфраму, інших рідкісних металів, урану. У Марокко зосереджено до 2/3 світових запасів фосфоритів.

Сахара є одним одним з найбільших нафтодобувних районів світу: в Алжирі та Лівії, у шельфовій зоні узбережжя Єгипту і Тунісу відкрито родовища нафти й газу, запаси яких мають світове значення.

Агрокліматичні ресурси дуже обмежують можливості розвитку сільського господарства. Землеробство потребує значних агромеліоративних робіт. Придатні для тваринництва території відносно невеликі, пасовищні ресурси обмежені, водопої для худоби важкодоступні.

Випасання худоби, ерозія грунтів, видобування нечисленних лісів, засолення зрошуваних земель спричиняють антропогенне опустелювання великих територій. Тому охорона довкілля є найактуальнішим завданням у країнах регіону.

Рекреація і туризм. Природно-кліматичні умови є сприятливими для розвитку туризму і відпочинку. На узбережжі Червоного моря розташовані всесвітньо відомі пляжі. Туристів приваблюють курорти субтропічного узбережжя Середземномор”я, численні історико-культурні пам”ятки античності та арабських халіфатів у Тунісі, Марокко, Лівії, Мавританії.

Основним рекреаційним районом є Єгипет, де більшість визначених пам”яток зосереджено у дельта та долині Нилу. Одні з найбільш відвідуємих центрів – Місто Мертвих (Каїр), величезний цвинтар, захоронення на якому належать до ІІ тис. до н.е., а також музей Єгипту, де знаходиться значна колекція експонатів Давнього Єгипту, в тому числі скарби гробниці Тутанхамона, у Гізі – піраміди й Сфінкс, Луксорі та Карнаці – руїни давньої Єгипетської столиці ІІІ тис. до н.е. Щорічно Єгипет відвідують 2,9 млн туристів, що забезпечує державі 2,7 млрд доходу.

До списку культурної спадщини ЮНЕСКО внесено 38 об”єктів.