Тема 2. Теорія граничної корисності та поведінка споживача

Основи хімії полімерів

опорний конспект лекцій

Автори:

Голодаєва Олена Анатоліївна – кандидат хімічних наук, доцент,

доцент кафедри хімії Кіровоградського державного педагогічного університету ім. В.Винниченка

Святенок Людмила Костянтинівна – кандидат хімічних наук,

доцент кафедри хімії Кіровоградського державного педагогічного університету ім. В.Винниченка

Конспект лекцій

з дисципліни “Мікроекономіка”

Харків

Затверджено на засіданні кафедри економічної теорії

Протокол № 11 від 09.04.2008 р.

Мікроекономіка. Конспект лекцій для студентів спеціальностей 6.050100 “Фінанси” та “Облік і аудит” усіх форм навчання / к. е. н., Є. Ю Кузькін, Т. М. Куценко. – Харків: Вид. ХІФ УДУФМТ, 2008 – 95 с. (Укр. мов.)

Рецензент – канд., екон. наук, доцент кафедри управління фінансовими послугами Харківського національного економічного університету Н. В. Кузьмінчук

Рецензент – канд. екон. наук, професор кафедри фінансів Харківського інституту фінансів Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі Афанасьєв А.О.

Конспект лекцій відповідає вимогам програми навчальної дисципліни “Мікроекономіка” і включає дванадцять тем. Ураховані зміни в законодавчій базі України.

Рекомендовано для студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів усіх форм навчання.

© Харківський інститут фінансів Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі, 2008

© Т.М. Куценко

ЗМІСТ

Тема 1. Предмет і метод мікроекономіки
Тема 2. Теорія граничної корисності та поведінка споживача
Тема 3. Ординалістська теорія поведінки споживача
Тема 4. Аналіз поведінки споживача
Тема 5. Попит, пропозиція, її взаємодія. Еластичність
Тема 6. Мікроекономічна модель підприємства
Тема 7. Витрати і результати виробництва
Тема 8. Ринок досконалої конкуренції
Тема 9. Монопольний ринок
Тема 10. Олігополія та монополістична конкуренція
Тема 11. Загальна характеристика факторних ринків. Ринок праці
Тема 12. Ринок капіталу
Рекомендована література

Тема 1. Предмет і метод мікроекономіки

1. Мікроекономіка, як складова частина теоретичної економіки.

2. Предмет, концептуальні основи та об’єкт мікроекономіки.

3. Методологія мікроекономіки.

Питання1. Мікроекономіка, як складова частина теоретичної економіки.

Економічна наука вивчає поведінку людей і допомагає пояснити, як і чому приймаються різноманітні економічні рішення в суспільстві.

Мікроекономіка – розділ економічної теорії, що вивчає поведінку окремих суб’єктів господарювання (домогосподарств, підприємств, держави) за умов рідкісності (обмеженості) ресурсів та альтернативності напрямів їх використання.

Отже мікроекономіка – розділ економічної теорії і одночасно самостійна базова дисципліна, яка тісно пов’язана з іншими економічними науками.

Важливим аспектом дослідження на мікрорівні також виступає діяльність суб’єктів при утворенні таких ринкових структур як локальні ринки та окремі галузі. Тому префікс “мікро”, який означає “маленький”, в контексті визначення назви економічної дисципліни носить умовний характер. По-перше, ринкова одиниця за величиною може бути як маленькою, так і великою. По-друге, при дослідженні економічної одиниці, не можна не враховувати її взаємодію з іншими одиницями, що неминуче призводить до виходу на макрорівень дослідження.

Ще один важливий аспект мікроекономіки – аналіз процесу утворення ринків у різних галузях і їхня взаємодія. Аналізуючи різні ринки, мікроекономіка концентрує увагу на закономірностях визначення цін в залежності від типу ринкової структури. Тому мікроекономіку ще називають „теорією цін”.

Головна економічна проблема – це обмеженість ресурсів суспільства, з одного боку, та безмежність бажань і потреб людей – з іншого.

Ресурс – це все те, що необхідно для організації процесу виробництва.

Фактори виробництва (ресурси):

1. праця (труд), робоча сила;

2. капітал (основний, оборотний);

3. земля;

4. підприємницькі здібності.

Особливістю економічних ресурсів є їх відносна обмеженість. Тому суспільству завжди необхідно робити вибір між альтернативними цілями використання обмежених ресурсів. При цьому мікроекономіка виходить з гіпотези про раціональну поведінку економічних суб’єктів. Згідно з цим принципом суб’єкт господарювання завжди намагається отримати за даних умов найкращій для себе результат. Тому вважається, що всі економічні суб’єкти діють раціонально, як при визначенні цілей своєї діяльності, так і при виборі способів її досягнення.

Пошук відповідей на перелічені питання дає змогу мікроекономіці реалізувати її функції:

- теоретико-пізнавальна – вивчення і пояснення економічних процесів і явищ;

- методологічна – слугує теоретичним фундаментом для досліджень;

- практична – забезпечення економічної стратегії господарюючих суб’єктів;

- прогнозна – визначення тенденцій і прогнозування моделей поведінки економічних суб’єктів.

Пояснення економічних явищ та прогнозування поведінки суб’єктів належить до так званого позитивного аналізу, який констатує економічний стан суб’єктів (“як є?”), але ж до розв’язання мікроекономічних проблем можна підходити і з позицій нормативного аналізу, який передбачає оцінку правильності їхніх дій (“як має бути?”). Останній підхід може виходити за межі курсу мікроекономіки, тому що пов’язаний з реалізацією економічної політики.

Враховуючи все вище зазначене, можна сказати, що завданням мікроекономіки є забезпечення встановлення та відновлення стану рівноваги мікросистеми та пошук умов оптимальної поведінки економічних суб’єктів, а метою – підвищення ефективності їхньої діяльності.

Питання 2. Предмет, концептуальні основи та об’єкт мікроекономіки

Предмет мікроекономіки характеризується метою, об’єктами і суб’єктами.

Мета мікроекономіки – підвищення ефективності діяльності суб’єктів господарювання. Звідси об’єктом дослідження мікроекономіки виступають економічні категорії, від яких залежить ефективність діяльності суб’єктів господарювання (прибуток, рентабельність тощо), та сфери господарювання, де ці категорії формуються:

- сфера виробництва – процес формування витрат суб’єкта та його інвестиційна діяльність;

- сфера обігу – формування цін на економічні блага та економічні ресурси;

- сфера економічних відносин суб’єкта з державою – сфера, яка виступає потужним зовнішнім фактором, що впливає на ефективність.

Об’єктом мікроекономічних досліджень також є мікросистема. Оскільки мікросистема – це система економічних відносин між господарюючими суб’єктами, то аналізувати її треба через з’ясування того, які суб’єкти вступають у ці відносини; з приводу чого ці відносини складаються та який головний зміст цих відносин. Тобто об’єктом мікроекономічних досліджень є окремі економічні суб’єкти або мікросистеми:

1. окремі індивідууми - споживачі, які виступають на боці попиту, та продавці, які здійснюють пропозицію благ;

2. домогосподарство (сім’я) – це група людей (один і більше), які об’єднують свої доходи, мають спільну власність на фактори виробництва та разом приймають економічні рішення. На ринку товарів та послуг домогосподарство виступає як покупець, а на ринку факторів виробництва – продавцем робочої сили. До домогосподарств відносять усіх споживачів, найманих робітників, власників великих та дрібних капіталів, землі, засобів виробництва.

3. фірма – це економічна одиниця, яка самостійно приймає рішення, прагне максимізувати свій прибуток, використовує фактори виробництва для виготовлення і продажу продукції іншим фірмам, домогосподарствам та державі. На ринку товарів є продавець, на ринку факторів виробництва є покупець.

4. держава – це самостійний суб’єкт, до складу якого входять урядові установи, які виступають координатором та регулятором економічного життя. Для мікроекономіки найсуттєвішою є координаційна роль держави.

Домогосподарства та фірми створюють приватний сектор, а держава – державний. Усі ці економічні суб’єкти взаємодіють між собою, створюючи “потоки” видатків та доходів.

Рисунок. 1. Схема економічного кругообігу.

Роль домогосподарств та фірм економічному кругообігу подвійна. На ринку кінцевих товарів і послуг домогосподарства виступають на боці попиту як покупці. З іншого боку, домогосподарства – це власники ресурсів, які вони постачають для виробничих цілей. Тому на ринку ресурсів домогосподарства перетворюються на продавців, формують пропозицію. Фірми, в свою чергу, на ринку товарів і послуг виступають продавцями, а на ринку факторів виробництва – покупцями необхідних для здійснення виробничої діяльності ресурсів.

Узагальнюючи, можна сказати, що об’єктом мікроекономіки є економічна діяльність людей та загальні економічні проблеми, що виникають під час її здійснення і розв’язуються у відповідності до існуючих інститутів. Предметом мікроекономіки виступають процеси економічного вибору, що здійснюють суб’єкти господарювання для досягнення своїх цілей в умовах обмежень, які накладаються на їхні можливості.

Питання 3. Методологія мікроекономіки.

Отже мікроекономічні методи – це сукупність способів, прийомів і принципів пізнання суті економічних процесів на рівні окремих господарюючих суб’єктів.

У мікроекономічних дослідженнях використовуються як загальнонаукові (універсальні), так і спеціальні методи.

Мікроекономіка використовує наступні універсальні методи:

1. Метод наукової абстракції – це навмисне спрощення досліджувального об’єкта шляхом виключення з аналізу деяких його деталей. Наприклад, при розгляді домогосподарства ми не враховуємо смаки, уподобання кожного члена сім`ї, а вважаємо домогосподарство єдиною неподільною одиницею.

2. Метод дедукції – це висування гіпотез на основі несистематичних спостережень, практичного досвіду, інтуїції із подальшою їх перевіркою на фактах. Тобто хід дослідження йде від попередніх висновків до фактів.

3. Метод індукції – це хід дослідження від окремих фактів до загальних висновків. Економіст у даному випадку починає з вивчення фактів, в якості яких служать статистичні дані, результати анкет, спостереження та ін.

4. Припущення „при інших рівних умовах” – вважається, що всі інші фактори, які могли б вплинути на дане явище, залишаються незмінними.;

5. Метод граничного аналізу (маржиналізм) – це дослідження того, як кожна додаткова операція, здійснена за певний період, впливає на кінцеву мету. Спосіб аналізу економічних показників в постійно мінливому вигляді, тобто в динаміці. Згідно цього принципу, раціональний економічний суб’єкт враховує не тільки загальний рівень вигод і витрат, але і додаткові (граничні) вигоди та додаткові (граничні) витрати від чергової економічної операції. Раціональний суб’єкт має продовжувати пошук кращих рішень до того часу, поки гранична вигода не зрівняється з граничними витратами;

До специфічного методу належить метод економічно-математичного моделювання полягає в побудові економічних моделей. Економічна модель – це система взаємозв’язків між економічними змінними, яка дає змогу прогнозувати результати. Усі особливості мікроаналізу, розглянуті вище, найкраще проявляються в ході економічного моделювання. Моделювання як інструмент наукового мислення сприяє проникненню в сутність об’єктів пізнання, виявляє їхні закономірності та надає можливість прогнозувати майбутню поведінку.

В ході моделювання використовуються два типи економічних змінних: екзогенні (зовнішні) та ендогенні (внутрішні). Відомі величини, які вводяться в модель в готовому вигляді, називаються екзогенними; величини, які отримуються в рамках моделі при розв’язанні поставленого завдання, називаються ендогенними. Критерієм корисності економічної моделі є не ступінь її відповідності реальним економічним процесам, а відповідність отриманих за її допомогою прогнозів реальним подіям. Тому модель має бути максимально спрощена, що дасть змогу розширити масштаби та ефективність її використання.

Моделі можуть бути:

– графічними;

– аналітичними;

– табличними;

– математичними.

Тема 2. Теорія граничної корисності та поведінка споживача

1. Корисність в економічній теорії та проблема її виміру.

2. Процес споживання та динаміка зміни сукупної та граничної користі.

3. Рівновага споживача з кардиналістських позицій.

Питання 1. Корисність в економічній теорії та проблема її виміру.

Теорія поведінки споживача – це частина економічної теорії, присвячена дослідженню поведінки окремих споживачів. Вона вивчає сукупність взаємозв’язаних принципів і закономірностей, керуючись якими споживач формує і реалізує свій план споживання різноманітних благ, орієнтуючись при цьому на максимальне задоволення своїх потреб в умовах певних обмежень.

Перед кожним споживачем звичайно постають три питання:

- що купити? – для відповіді треба з’ясувати корисність блага для споживача;

- скільки коштує? – для відповіді треба дослідити ціну блага;

- чи достатньо коштів, щоб здійснити покупку? – для відповіді треба визначити дохід споживача. Ці проблеми – корисність – ціна – дохід – і складають зміст теорії поведінки споживача. Споживач, виходячи на ринок, має за мету придбати деяку кількість товарів або послуг, щоб задовольнити свої потреби. При цьому він орієнтується на властивість товарів задовольняти потреби та приносити задоволення.

Потреби – це стан незадоволення, який споживач хотів би змінити, або стан задоволення, який він прагне зберегти. Потреби поділяють на:

- фізичні (матеріальні) – їжа, одяг, взуття, житло, товари і послуги побутово-господарського призначення;

- інтелектуальні – освіта, підвищення кваліфікації, товари і послуги культурного призначення;

- соціальні – умови праці, зв’язок, транспорт, охорона здоров'я, соціальна інфраструктура.

Потреби задовольняються за допомогою благ. Благо – матеріальний або нематеріальний засіб для задоволення людської потреби. Блага поділяються на:

- не економічні (вільні) – це ті, за користуванням якими платити непотрібно, але вони є в необмеженій кількості (наприклад, повітря);

- економічні – це ті, для споживання яких необхідно сплатити їх вартість. Економічні блага в свою чергу поділяються на довготермінові, які передбачають багаторазове використання (автомобіль, книги, електроприлади, тощо), та ті, що призначені для разового використання (хліб, напої, сірники). Серед благ виділяють взаємозамінні (субститути) та взаємодоповнюючі (комплементарні). До субститутів відносяться не тільки споживчі блага та виробничі ресурси, а й послуги транспорту (потяг – літак – автобус), сфера відпочинку (кінотеатр – цирк). Економічні блага також можуть бути поділені на нинішні та майбутні, прямі (виробничі) та непрямі (невиробничі).

Корисність (utility) – це здатність економічного блага задовольняти потреби, або це задоволення, що отримує людина від споживання того чи іншого блага.

Звичайно виділяють два основних підходи до визначення корисності:

- кількісний підхід (кардиналістський) – відповідає першому етапу маржиналізму, який розроблявся в працях К. Менгера, Ф. Візера, О. Бем-Баверка, а пізніше і А. Маршала. Заснований на кількісному вимірюванні корисності блага в умовних одиницях – ютилах. В рамках кількісного підходу однією з концепцій є трактування корисності як жертви. Корисність певної кількості блага (певного набору благ) оцінюється величиною еталонного блага, яким особа здатна пожертвувати заради отримання одиниці блага, яке оцінюється. Таким чином, на основі експертних опитувань, можна чисельно визначити корисність.

- порядковий підхід (ординалістський) – відповідає другому етапу маржиналізму, який розроблявся в працях Ф. Еджуорта, В. Парето, Дж. Хікса, Є. Слуцького тощо. Заснований на порядковому вимірювання корисності, тобто споживач здатний визначитися з черговістю, послідовністю, в якій він обирав ці блага для задоволення своїх потреб.

Питання 2. Процес споживання та динаміка зміни сукупної та граничної користі.

Представники кардиналістської теорії споживчої поведінки використовували поняття функції корисності, як залежності між кількістю споживаних благ та рівнем їхньої загальної корисності. Вони вважали, що кожний споживач так витрачає свій бюджет, щоб отримати максимальну корисність від усієї сукупності споживаних благ. При цьому споживач здатен оцінити корисність блага кількісно, пам’ятає про спадання граничної корисності кожного блага по мірі його споживання і формує структуру покупок так, щоб загальна корисність усієї маси блага була максимальною.

В загальному вигляді завдання споживача полягає у тому, щоб максимізувати функцію корисності:

U = U (Q₁, Q₂, …, Q_i, Q_n) – max

при бюджетному обмеженні:

M = P₁Q₁ + P₂Q₂ + …+ P_iQ _I + P_nQ_n,

де U – корисність товарів;

M – величина бюджету споживача;

Q _i – кількість i-ого блага;

P_i – ціна одиниці i-ого блага.

Намагаючись кількісно виміряти корисність, вони навіть запровадили гіпотетичну одиницю її виміру “ютіль”, а також поняття “сукупної” та “граничної корисності”.

Сукупна (загальна) корисність (TU) – сумарна корисність усіх спожитих одиниць (порцій) одного блага. Саме загальну корисність максимізує споживач.

TU = ∑ Ui

Гранична корисність (MU) – додаткова корисність, яку споживач здобуває із додаткової одиниці споживаного блага, або – це зміна загальної корисності в результаті споживання додаткової одиниці блага. Вона розраховується як прирощування загальної корисності, яке віднесене до прирощування кількості споживаного блага:

MU = ∆TU/∆Q.

Отже корисність змінюється зі зміною кількості споживаного блага. При послідовному споживанні того ж самого блага загальна його корисність – зростає, а гранична корисність одиниці блага – спадає, внаслідок насичення потреби у ньому. Остання залежність відбиває дію першого закону Госсена або закону спадної граничної корисності, який наголошує: кожна додаткова одиниця спожитого блага приносить споживачеві менше задоволення, тобто гранична корисність кожної наступної одиниці блага зменшується.

Між сукупною та граничною корисністю існує наступний зв’язок: незважаючи на те, що сукупна корисність TU із збільшенням кількості благ поступово зростає, гранична корисність MU кожної додаткової одиниці блага зменшується. Максимум корисності досягається в т. А, коли гранична корисність стає рівною нулю. Це означає, що благо повністю задовольняє потребу. Подальше споживання блага приносить шкоду (гранична корисність блага від’ємна), то сукупна корисність знижується. Точка, в якій споживач перестає розглядати додаткове споживання як таке, що приносить йому корисність, називається точкою насичення.

Рисунок 2. Графік TU Рисунок 3. Графік MU

Іноді трапляються випадки, коли гранична корисність може бути зростаючою (люди, що перебувають в полоні сильних пристрастей: колекціонери, наркомани, алкоголіки). Зростаюча гранична корисність може спостерігатися інколи лише в певному інтервалі споживання блага (алкоголь). Є блага з додатною корисністю, які при надмірному споживанні можуть бути антиблагами, наприклад, ліки. Корисність ліків полягає в суворому дозуванні. Подібно, надмірне перебування на сонці може призвести до опіків та захворювання шкіри.

Питання 3. Рівновага споживача з кардиналістських позицій.

Рівновага (оптимум) споживача – це оптимальний набір товарів, коли споживач досягає максимум корисності при заданому бюджетному обмеженні. Як тільки споживач отримує такий набір, у нього зникають стимули замінювати його на інший.

В кардиналістської теорії стан рівноваги досягається, коли будь-яке збільшення корисності від споживання одного блага буде вимагати від споживача скорочення корисності від споживання іншого блага. Тобто споживач максимізує функцію корисності при фіксованих цінах і певному розмірі бюджету, якщо відношення граничних корисностей до цін однакові для усіх благ і дорівнюють граничній корисності грошей:

,

де – гранична корисність благ, що придбаються;

– ціни благ, що придбаються;

λ – гранична корисність грошей (відношення граничної корисності блага до його ціни, напр., ).

Ця закономірність отримала назву другого закону Госсена або правила максимізації корисності, згідно якого граничні корисності благ, що купуються у розрахунку на одну грошову одиницю однакові. Це співвідношення також має назву еквімаржинальний принцип.

ТЕМА 3. ОРДИНАЛІСТСЬКА ТЕОРІЯ ПОВЕДІНКИ СПОЖИВАЧА.

Мета лекції:

Навчальна: надати студентам знання про систему переваг споживача та криві байдужості.

розвиваюча: розвиток навичок моделювання поведінки споживача з позицій ординалістського підходу.

виховна: виховувати інтерес до проблеми оптимізації споживання.

Питання лекції: