Названий батько

Здоровенний чорний пес ухопив козака за шаровари й потягнув, аж затріщала тканина. Озираючись, Омелько рушив пожарищем. Над купами обвугленої глини, чорного вугілля та сизого попелу стовбичило кілька обгорілих коминів. На витолоченім спориші лежали мертві хуторяни.

Омелько слухався пса й ішов туди, куди той тяг. Собака привів козака до колодязя з журавлем, став на зруб і з голосним гавкотом почав зазирати в колодязь. Омелько й собі нахилився над колодязем і зрозумів: треба швидше лізти.

Припнувши коня до колодязного стовпа, козак роззувся, закасав шаровари й поліз у отвір. Пес нахилився над темним колодязем і нетерпляче повискував.

За якийсь час козак виліз із колодязя. Утер піт з чола, став босими ногами на зруб та й почав тягнути жердину із цебром. Витягав помалу, обережно, з передихом.

Пес бігав навколо зрубу, ставав дибки, скавучав, зазираючи в колодязь.

Нарешті, витяг Омелько на цебрі прив’язаного до жердини поясом ледь живого хлопчика. Витягнувши, відв’язав, узяв на руки. А пес скаче, малому п’яти облизує! Хлоп’я ледве ворушило губами – було наскрізь мокре, змерзло.

- Твої в гаю сховалися? – спитав малого козак.

- Не встигли. Тата й маму татари взяли. Діда й бабу порубали.

- Отакої... Ну скидай свої пишні шати та вигрівайся під сонцем... Я коня попораю, бо ж кінь козакові перший товариш. Тоді пошукаємо чогось і нам підкріпитись.

Але малий так задубів, що й сорочку, осизлу, в зелені, не був спроможний зняти. Омелько роздягнув хлоп’я й посадив на свою розгорнуту свиту.

Розсідлавши Буланка, козак обдивився його від вух до копит. Притрусив сушеним зіллям рану від татарської стріли. Тоді вийняв з торби бублика, вломив шматочок і простягнув хлопчику. Малий, здавалось, ось-ось заллється сльозами.

- Не можна з голоду наїдатись. Коли я в сарацинів був у полоні, якось вели нас через піски і так випало, що лишилися без їжі. Вода, хоч і погана, у козячих міхах була. От ми йшли з водою, але без їжі. І ніхто не сконав. А як прийшли до оази, то ті, хто на їжу накинувся, переставилися. Я якось, Божою волею, утримався і не тільки не мучився, а й утік із тих страшних країв...

Козак осідлав Буланка, посадовив хлопчика в сідло, узяв у руки мушкет і цмокнув коневі. Той рушив за хазяїном. Пес крутився навколо них.

Піднялися на пагорб і побачили внизу згарища. У кількох місцях з-під попелу блимали червоні жарини. Тут уже греблися здичавілі собаки, стрибали й сварилися між собою ворони. Пес загавкотів. Омелько кілька разів хльоснув нагайкою – ворони зразу знялись, а собаки, хоч і огризаючись, відійшли подалі.

Козак прив’язав Буланка до обгорілої вишні. Тонкі гілки гнулися від щедрого урожаю. Вишні були попечені, вкриті чорною кіптявою.

Де голіруч, де дрючком Омелько потроху розваляв верх згарища. Підважив жердиною, відвернув товстий шар із вугілля й мертвих тіл. Зняв шапку, перехрестився, узяв хлопчика за плечі.

- Не плач! Їм уже не поможеш. Царство небесне та упокій їхнім душам!

- Ой боюся! – заплакав малий. – Татари вернуться і нас підсмажать.

- Щоб ти не боявся, будь мені сином.

- А мій батько не помер, його татари забрали...

- Твоя правда, малий. Тоді будь мені названим сином. Якщо твоя згода, тоді мій син названий не може боятися татар. Бо я, твій названий батько, Омелько Баламут, ніколи не боявся ні татарина, ні турка. Стерегтися треба, а боятися козак не може. Знаєш, скільки мені було років, як я першого татарина впорав? Від тебе не набагато був старший. На наше село поганці наскочили. Тут гармидер, смерть і гвалт, а я підібрався до вбитого, витягнув у нього лук і стріли. І першою ж стрілою зняв татарина з коня! От яка історія... Тепер їдьмо до людей. Будеш мені за товариша, бо не знаю я тутешніх доріг... (За Ю.Логвином; 580 сл.)

На кожне із запитань вибрати правильну відповідь.

1. Козак опинився на згарищі

а) міста;

б) села;

в) хутора.

2. До колодязя козак підійшов

а) почувши стогін;

б) приведений собакою;

в) випадково.

3. Хлопчика козак підняв із колодязя

а) на поясі;

б) у цебрі;

в) на руках.

4. Доки хлопчик грівся на сонці, козак

а) варив куліш;

б) різав хліб;

в) гоїв коневі рану.

5. Хлопчикові козак дав шматочок бублика, тому що

а) сам не мав що їсти;

б) хотів зберегти їжу на дорогу;

в) не можна наїдатися після голоду.

6. Лексичне значення слова оаза таке:

а) довга мандрівка з небезпечними пригодами;

б) кругле приміщення для музичних змагань і вистав;

в) ділянка в пустелі, що завдяки наявності води виділяється розвитком рослинності;

г) рабиня, служниця в гаремі.

7. Козакового коня звали

а) Гнідком;

б) Буланком;

в) Орликом.

8. Піднявшись на пагорб, козак із хлопчиком побачили

а) татарів;

б) сусідній хутір;

в) згарище.

9. Козак просив хлопчика стати йому за названого сина тому, що

а) хотів підтримати малого;

б) не мав сім’ї і давно мріяв про сина;

в) хотів, щоб хтось допомагав йому під старість.

10. Прізвисько козака Омелька було

а) Шайтан;

б) Баламут;

в) Харциз.

11. Найпершого ворога козак Омелько “впорав”

а) після того, як прийшов на Січ;

б) під час свого першого походу в Крим;

в) під час нападу на рідне село.

12. Опрацьований текст належить до

а) наукового стилю;

б) публіцистичного стилю;

в) художнього стилю.