Тема 2. Формування програми корпоративної соціальної відповідальності 3 страница

На конкретному прикладі соціально відповідального підприємства «Служба між­народних автомобільних перевезень* у м. Києві розглянемо, як виконуються умови його колективного договору.

По-перше, у колективному договорі цього підприємства враховані вимоги галузевої і регіональної угод.

По друге, передбачені виплата надбавок та доплат до посадових окладів та тарифних ставок, заохочувальні та компенсаційні виплати, премії, матеріальна допомога на оздо­ровлення, нормативи безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, витрати на охорону праці е вищими від національного та регіонального рівнів.

Так, наприклад працівникам ДП «СМАГЬ відповідно до положення про матеріальну допомогу на оздоровлении надається допомога при оформленні щорічної відпустки в сумі 650 гри» за результатами господарської діяльності проводиться преміювання з максимальним розміром премії 100% (понад 2 850 грн), одноразові заохочувальні та компенсаційні виплати з метою стимулювання працівників до підвищення ефективності праці - за рахунок коштів підприємства.

Співробітники - це найголовніше, що € в компанії. Звичайно, ми не в Японії з пожиттєвим працевлаштуванням, але гарна компанія ніколи не втрачає цінні кадри, а намагається втримати їх завдяки соціальній спрямованості та турботі про них та їхні родини, і саме ця величезна «армія» несе добрі новини про компа­нію, якщо вони задоволені, та погані* якщо ні.

4. Формування корпоративнім соціальної відповідальності у відносинах зі споживачами

Багато підприємств прирівнюють КСВ у відносинах із споживачами до марке­тингової орієнтації організації. Забігаючи наперед, зазначимо» що завдання в цих сферах (КСВ та маркетинг) е доволі часто дотичними, проте не тільки не ідентичними, а й суперечливими.

Концепції взаємин підприємств-виробників із споживачами з початку XX сто­ліття суттєво ев ол юці о ну вал и.

На початку XX століття активно використовувалась концепція вдосконалення виробництва. Основною потребою споживача на той час підприємства бачили бажання купувати продукцію за найнижчою ціною. Тому всі зусилля спрямову­вались на здешевлення виробництва та побудову взаємин із споживачами на основі привабливої ціни.

Саме таку концепцію застосовував Генрі Форд до виробництва автомобілів, використовуючи такий метод збільшення продуктивності праці, як конвеєр.

Незважаючи на важливість дійового фактора для споживач», уже в 30-ті роки XX століття багато підприємств почали робити акцент на якості продукти. Вони розуміли, що дешевий товар асоціюється з низькою якістю. Тому у відносинах із споживачами стала переважати концепція вдосконалення товару.

Пріоритет поліпшених властивостей товару у відносинах із споживачем мав свої істотні Недоліки. Багато підприємств починали настільки захоплюватися процесом удосконалення, що забували про те, що ці вдосконалення мають відпо­відати потребам споживачів.

На зміну цій концепції в 60-х роках XX століття починається розквіт реклами та інших способів стимулювання збуту. Спілкування із споживачем на ївШ час перетворювалось у надмірний вплив та агресивну пропаганду товарів. Концеп­ція інтенсифікації комерційних зусиль базувалась на припущенні, що продати можна будь-який товар, якщо до Йото збуту докласти чималих зусиль у сфері формування попиту і стимулювання збуту.

Концепція чистого маркетингу стала пріоритетом у спілкуванні зі спожива­чами в 70-ті роки XX століття. Підприємства зрозуміли, що єдиним ефективним шляхом до гаманця споживачів є виробництво товарів і послуг відповідно до ринкових потреб та запитів цільових ринків.

Концепція соціально-етичної діяльності виникла наприкінці XX століття, коли людство почало відчувати нестачу природних ресурсів та загострення інших глобальних проблем. Концепція соціально-етичної діяльності базується на до­триманні пріоритету потреб споживачів з одночасним урахуванням загально­людських принципів. Схематичне відображення концепції соціально-етичної діяльності наведено на рис. 2.9.

Дослідимо завдання корпоративної соціальної відповідальності щодо форму­вання взаємин із споживачами:

• дотримання вимог споживачів та пріоритет їхніх потреб;

• безпечність товарі» (послуг, робіт);,

• надання інформації про товари і технологію їх виготовлення;

• право вибору покупцем товарів (послуг, робіт);

• спонсорування освітніх програм безпечного використання продукції;

• поліпшення пакування і маркування;

• підвищення споживчої цінності продуктів.

Ці ключові завдання КС В можуть бути деталізовані залежно від ринку та його специфіки, але так чи інакше саме ці завдання є основою для формування кор­поративної соціальної відповідальності у відносинах зі споживачами. Усі пере­лічені завдання реалізуються і в рамках функцій маркетингу»

Як бачимо, корпоративна соціальна відповідальність формує взаємини із спо­живачем із позиції соціальної сфери, де економічна доцільність є вторинним досягненням, а не першочерговим пріоритетом.

2.5. Формування складової корпоративної соціальної відповідальності у відносинах із конкурентами

Основними завданнями корпоративної соціальної відповідальності при форму­ванні взаємин із конкурентами є:

• дотримання конкурентного законодавства;

• запобігання таємним угодам на ринках;

• використання соціально прийнятних пріоритетів і критеріїв для оцінки привабливості та конкурентоспроможності товару;

• вихід із сумнівних ринків під час виникнення значних етичних проблем. Слово «конкуренція» походить від латинського «сопсипетіа», що в дослівному

перекладі означає «зіткнення», «змагання». Саме таке поведінкове трактування на початках встановилось в економічній літературі. Тому перше трактування (визначення) конкуренції звучало так: це суперництво між продавцями (чи покупцями) за найвигідніші умови продажу (купівлі) товару. Такс визначення базувалось на розумінні конкуренції як дійсного шагания та суперництва між суб'єктами, стосунки між якими не передбачали будь-яких домовленостей.

Із розвитком ринку, удосконаленням технології ведення бізнесу змінювалося трактування конкуренції. З поведінкової інтерпретації поступово сформувалося структурне визначення конкуренції, а саме ~ наявність на ринку великої кількос­ті незалежних покупців та продавців, які мають можливість вільно виходити на цей ринок і йти з нього. Акцент за такого визначення зміщується із самої конку­рентної боротьби на аналіз структури ринку, умов, що переважають на ньому.

Крім структурного визначення конкуренції, в останні роки набуває широкого визнання функціональне визначення цієї категорії. Згідно з функціональним трактуванням конкуренція мас виняткове значення для розвитку економіки, оскільки виступає стимулювальним фактором для різних суб'єктів, що конкуру­ють між собою.

Термінологія, прийнята у вітчизняній літературі, - досить неоднозначна. Вона містить елементи ловедінкової, структурної та функціональної Інтерпретації. Звернімось до законодавчої термінології. Закон України «Про захист економічної конкуренції» подає таке визначення: «Економічна конкуренція {конкуренція) - змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку». Вітчизняне законодавство регламентує перебіг конкуренції в різних сферах, одо банківської сфери тут сі ід визначити такі основні нормативні акти, як Конституція України (стаття 42), Закон України «Про захист економічної кон­куренції», Закон України «Про захисг від недобросовісної конкуренції», Закон України «Про банки і банківську діяльність», Закон України «Про захист прав споживачів». Зокрема, статтею 42 Конституції України визначено, що «...держа­ва забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускають­ся зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом. Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів».

Законом України «Про захист від недобросовісної конкуренції» визначено, що недобросовісною конкуренцією є будь-які дії в конкуренції, що суперечать пра­вилам, торговельним та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності, а саме:

1) неправомірне використання ділової репутації суб'єкта господарювання (підприємця):

• неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки;

• неправомірне використання товару іншого виробника;

• копіювання зовнішнього вигляду виробу;

• порівняльна реклама;

2) створення перешкод суб'єктам господарювання (підприємцям) у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції:

• дискредитація суб'єкта господарювання (підприємця);

• купівля-продаж товарів, виконання робіт, Надання послуг із примусо­вим асортиментом;

• схиляння до бойкоту суб'єкта господарю»анни (підприємця);

• схиляння постачальника до дискримінації покупця (замовника);

• схиляння суб'єкта господарювання (підприємця) до розірвання дого­вору з конкурентом;

• підкуп працівника постачальника;

• підкуп працівника покупця (замовника);

• досягнення неправомірних переваг у конкуренції;

3) неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці:

• неправомірне збирання комерційної таємниці;

• розголошення комерційної таємниці;

• схиляння до розголошення комерційної таємниці;

• неправомірне використання комерційної таємниці.

Закон України «Про банки і банківську діяльність» (статті 55, 56) також ре­гламентує умови конкурентної боротьби на ринку банківських послуг, але при цьому ставить у центр увага не саму конкурентну боротьбу, а клієнта банку як об'єкт конкуренції.

«Відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договора­ми) між клієнтом та банком.

Банк зобов'язаний докладати максимальних зусиль для уникнення конфлік­ту інтересів працівників банку і клієнтів, а також конфлікту інтересів клієнтів банку.

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг.

Клієнт має право доступу до інформації щодо діяльності банку. Банки зобов'язані на вимогу клієнта надати таку Інформацію:

• відомості, які підлягають обов'язковій публікації, про фінансові показни­ки діяльності банку та його економічний стан;

• перелік керівників банку та його відокремлених підрозділів, а також фі­зичних і юридичних осіб, які мають істотну участь у банку;

• перелік послуг, що над а ються банком;

• ціну банківських послуг;

• іншу інформацію та консультації з питань надання банківських послуг». Вагому роль у регулюванні конкуренції у всьому світі відіграють галузеві

асоціації, об'єднання та спілки. Саме діяльність таких органів сприяє тому, що конкуренція переводиться із сфери суперництва та змагання у сферу співробіт­ництва та партнерства.

6. Формування корпоративної соціальної відповідальності щодо довкілля

Між людиною та довкіллям у процесі її економічної, підприємницької діяльності встановлюються різноманітні зв'язки та відношення, їхня соціальна орієнтова­ність дає можливість жити людині як природній та суспільній істоті. Але впро­довж тривалого існування людини відбувалося таке її вторгнення в природне вище, яке почало загрожувати існуванню окремих людських спільнот всього людства. Можна вважати, що проблема охорони довкілля викликана економічною діяльністю людини. Ця діяльність упродовж багатьох століть, а особливо в XX столітті, завдавала значної шкоди Природному середовищу, руй­нувала екологічну рівновагу. З розвитком індустріалізації погіршення довкілля о 111111111 іти на умови життя всіх суспільних прошарків. Тому в суспільній відомості поступово почала утверджуватися думка про необхідність бережного ставлення до довкілля. З початку XX століття міські громади намагаються регу­лювати вплив підприємств на міське природне середовище. Але відсутність зако­нодавчої бази та недостатній рівень екологічної свідомості, однобока орієнтація суб'єктів господарювання до максимізації прибутку - усе це вело до хижацького споживання природних ресурсів.

Діяльність суб'єктів господарювання має враховувати необхідність втриман­ня екологічної рівноваги на тих територіях, де вона відбувається. «Екологічна рівновага - фе динамічний стан природного середовища, за якого може бути забезпечена саморегуляція і відтворення всіх Його компонентів: атмосферного повітря, водних ресурсів, ґрунтового покриву, рослинного і тваринного світу». Попри високий запас міцності» екосистеми багатьох територій уже не можуть переробляти ті забруднювачі, які є продуктом економічного успіху. Щоб не до­пустити розвитку елементів екологічної катастрофи, потрібні зусилля світової спільноти, розуміння відповідальності суб'єктів господарювання за долю при­йдешніх поколінь.

Тому в другій половит XIX століття починає формуватися така система знань, як екологія. У другій половині XX столії гя люди усвідомили, що вже неможливо активно використовувати природу, без урахування її закономірностей, без про­гнозування можливих деградації і довкілля, які здатні загрожувати існуванню самої людний. Це усвідомлення привело до пошуків нових знань, здатних сфор­мувати концепцію взаємодії людини і природи. Екологічний напрям досліджень послідовно розкривав засади, на основі яких людина може реалізовувати свої інтереси, формувати матеріальну основу задоволення потреб без шкоди для довкілля.

Термія «екологія» походить від грецьких слів «екос* - дім, житло І «логос». Німецький учений біолог Е. Геккель застосував його для позначення науки про взаємодію живих організмів, утому числі й людини та середовища її проживання.

Виникнення цієї науки було зумовлене формуванням у людській свідомості почуття небезпеки від неконтрольованого втручання в складну систему на­вколишнього середовища. Оволодіння людиною атомною енергією, новітніми технологіями* розвиток нанотехнологій, біоінженерії вимагав від екології від­повідей на низку не відомих дотепер проблем. Нові продуктивні сили робили результативнішою економічну діяльність людини, але разом в тим вони приско­рювали руйнування того природного середовища, складовою частиною якого була людина. І вже в 30-х рокахXX століття починає розвиватися новий напрям екологічно! науки - соціальна екологія.

Варто звернути увагу на те, що «соціальна екологія», базуючись на загальній концепції світу, об'єднаного із специфічними формами життя, враховує специфі­ку життя людини, яка, як біологічна істота, має умови життя, відмінні від життя інших живих істот. Розвиток цього напряму соціальної науки дав поштовх для досліджень іншими соціальними науками проблем взаємодії економічної ді­яльності з довкіллям. Таке вивчення поступово формувало потребу осмислення необхідних соціально-економічних механізмів, здатних забезпечувати не тіль­ки рівновагу між ефективним веденням економічної діяльності та безпечним розвитком природного середовища, а й послідовним формуванням системи соціальної відповідальності бізнесу за довкілля. І для того, щоб соціальні акції щодо захисту довкілля були успішними, в їх основі має бути наукове розуміння взаємодії всіх елементів навколишнього середовища.

У другій половині XX століття значимість такого підходу суттєво посилилась тому, що у світогосподарському просторі появились потужні транснаціональні компанії. ТНК, реалізовуючи свої інтереси в багатьох країнах, повинні були вра­ховувати національне природоохоронне законодавство, громадянську позицію різних партій екологічного спрямування. Під впливом громадськості, публічних презентацій, результатів наукових досліджень щодо загрози потепління, щодо втрати атмосфери у світі сформувався потужний громадський рух за чисте до­вкілля. У документах Організації Об'єднаних Націй та правових документах окре­мих країн можна знайти визначення довкілля. Так, у Вступі до Стокгольмської декларації (прийнята на Конференції ООН у 1972 р.) вказується, що «людина од­ночасно є продуктом і творцем свого середовища, яке дає їй фізичну основу для життя і робить можливим інтелектуальний, моральний, суспільний та духовний розвиток» і «тому для людського добробуту та реалізації основних прав людей, включаючи і право на життя, важливе значення мають два аспекти - природне середовище і те середовище, яке створює людина». У процесі економічної ді­яльності здійснюється примноження і оновлення середовища, створеного люди­ною. І цей процес творення нового середовища існування людини здійснюється через різноманітні форми «споживання» природного середовища. Середовище, в якому функціонує людина, с єдиним і складається із сукупності певних фізичних умов, духовних витворів суспільства.

У процесі вдосконалення середовища свого існування людина збільшувала масштаби споживання природних ресурсів. На кінець XX століття на кожного мешканця планети видобувалося близько 20 тонн мінеральної сировини на рік, проведення робіт із їх видобутку призвело до утворенні відвалів обсягом понад 100 км' та кар'єрів обсягом понад 50 км¹. Незважаючи на появу технологій, які забезпечують поліпшення споживання природних сировинних ресурсів, вплив людини на довкілля посилюють. А це свідчить про ще низьку ефективність при­родокористування, недостатній рівень екологічної культури як виробників, так і споживачів. Тому виробники, реалізовуючи нові технології, повинні разом з ними впроваджувати нові системи охорони від шкідливих викидів власного ви­робництва, вести просвітницьку діяльність. Оволодіваючи новими знаннями про вплив довкілля на людину, людина-виробник усвідомлено оцінюватиме по­тенційні загрози виробничих процесів, у яких вона бере участь. Як споживач, людина здійснюватиме споживацький вибір з урахуванням екологічної шкоди для себе, для своєї сім! і тим самим опосередковано знижуватиме рівень вироб­ництва потенційно шкідливих товарних мас.

■(твердженням актуалізації проблеми органічного розвитку людини і до* я, усвідомлення світовою спільнотою нарощування екологічних небезпек була активізація вчених і міжнародних організацій. Учені ініціювали прийняття ЮНЕСКО низки програм під назвою «Людина і біосфера». У червні 1992-го в Ріо-де-Жанейро на конференції ООН було прийнято п'ять базових документів, що стосувалися довкілля, проблем сталого розвитку з погляду екологічних, еко­номічних та соціальних наслідків. Розвиток заходів під егідою спеціалізованих підрозділів ООН привів до підписання Кіотського протоколу. Але окремі промис­лово розвинені держави навіть у рамках цього протоколу не вживають заходів щодо модернізації виробництва і віддають перевагу сплаті штрафів.

Окремі корпорації добровільно беруть на себе зобов'язання фінансувати за­ходи, які зменшуватимуть вплив їхньої господарської діяльності на довкілля. Поступове перетворення науки в технологію безпосередньої діяльності веде до створення над сучасних технологічних процесів. Тому технологічний рівень використання законів природи, пов'язаний із переходом від макрорівня до мо­лекулярного і атомарного рівнів, формує особливості сучасно! екологічної ситу­ації. Незважаючи на здобутки науки, сучасні технологи ще суттєво впливають на довкілля, тобто ефективність природокористування ще досить низька. І що ефективнішими (в економічному сенсі) є впроваджувані інновації, то кращими мають бути заходи з безпеки довкілля.

Особливістю сучасного розвитку цивілізації є глобальний вплив людини на до­вкілля. Постій не зростання матеріальних потреб людини за обмеженої здатності природного середовища задовольняти їх поглиблює суперечності між людиною та довкіллям. В умовах глобалізації суперечності в системі «людина - суспільство • довкілля» набувають планетарного характеру. Осмислення цих суперечностей дає можливість науково обґрунтувати необхідність єдиних дій для захисту до-74 вкілля. Тому важливим кроком до формування екологічно безпечної діяльності

господарювання в глобалізованому середовищі є теоретико-методологічні по­ложення науки «екомологія». Як визначає один із засновників цього напряму С. М. Злупко, «екомологія* це природолюдинознавство, а точніше - наука про органічний розвиток людини і довкілля»». Творчо розвиваючи вчення В* І. Вернад­ского^ екомологія дає можливість вивчати все різноманіття взаємодії людини і природи, а отже, і формування на науковій основі заходів, що здатні об'єднати зусилля окремих країн для мінімізації шкідливого впливу господарської діяль­ності на довкілля.

Україна як член світового співтовариства проводить активну політику щодо охорони довкілля. Ії занепокоєння подальшим загостренням екологічних проб­лем зумовлене тим, що,зазнавши потужного удару від Чорнобильської катастро­фи, наша держава змушена тривалий час ліквідовувати її наслідки. В останні роки українські вчені ініціювали прийняття Екологічної конституції Землі. її прийняття, на думку директора Інституту держави і права імені В. Корецького академіка Ю. Шемшученка, дало б можливість отримати унікальний механізм міжнародного права для посилення екологічної безпеки. У національному зако­нодавстві, зокрема в Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища», також є потреба внести зміни, які відповідатимуть сучасним еко­логічним викликам. У нашій державі потрібно створювати систему норматив­них актів, які регулювали б проблеми утилізації побутових відходів, формували б правовий захист територій з унікальними природними умовами. Підприємства, які несуть на добровільній основі додаткові фінансові витрати на охорону тери­торій, на яких вони здійснюють свою діяльність, мають отримувати податкові пільги.

Такі кроки в посиленні правового регулювання екологічних проблем зумов­лені зростанням рівня екологічних ризиків від ведення різних видів економічної діяльності на певній території. Уже на етапі проектування підприємства повинні передбачати заходи з екобезпеки при розміщенні, спорудженні та експлуатації промислових об'єктів. Такий підхід дає можливість реалізовувати в майбутньому захист довкілля з меншими екологічними ризиками. Узагалі, щоб відповідати критеріям екобезпечного, соціально відповідального бізнесу, діяльність суб'єктів господарювання має також базуватися на дотриманні морально-етичних засад, повазі до прав людини, прав тих громадян, на території яких розташовані під­приємства. Соціальне партнерство між адміністрацією (власниками) працівни­ками Підприємства та Місцевим органами самоуправління мас акцентувати не тільки на збереженні довкілля, а й на його розширеному відтворенні.

Упродовж усієї історії господарської діяльності йшов процес некоитрол кова­ного споживання природних ресурсів. Суб'єкти господарювання нерідко здій­снювали свою діяльність, маючи стійку мотивацію на максимізацію власних прибутків. Нехтуючи інтерес а ми суспільства, окремих самоврядних громад, вони не забезпечували утилізації відходів виробництва. Це призводило до зменшення рівня екологічної ємності окремих територій. За гострений суперечностей між людиною і природою особливо зросло в другій половині XX століття на основі (.формованої моделі «суспільства споживання»». У цій моделі не передбачалися межі розумного зростання матеріальних потреб людини, не враховувалися здатності природного середовища їх задовольняти. Неконтрольоване зростання споживання мало своїм наслідком забруднення територій. В Україні економічна політика колишнього Радянського Союзу призвела до перетворення багатьох територій у зони екологічного лиха. Рівень забруднення Донецької, Запорізької, Дніпропетровської областей перевищує критичні межі.

Забруднення - це зміна якісних параметрів довкілля, що веде до погіршення умов проживання людських спільнот і деградації природних ресурсів. У науковій літературі розрізняють природне і антропогенне забруднення. Природне за­бруднення виникає внаслідок різних природник катаклізмів - землетрусів, ви­верження вулканів, лісових пожеж, повеней тощо. Антропогенне забруднення відбувається внаслідок господарської та інших видів людської діяльності.

Розвиток новітніх технологій посилює потужність антропогенного забруд­нення. Оцд мати на увазі, що антропогенне забруднення може провокувати активізацію джерел природного забруднення. Будівництво великих водосховищ, проведення підземних ядерних вибухів можуть спричинити землетруси та інші природні катаклізми. Діяльність людини посилила забруднення атмосфери свинцем, двоокисом сірки, окисом азоту. Між антропогенним забрудненням і активізацією природного забруднення існують стійкі причинно-наслідкові зв'язки. Викиди тепловими електростанціями двоокису сірки ведуть до випадін­ня кислотних дощів. Такі дощі завдають суттєвої шкоди лісовим масивам, що в гірських районах разом із неконтрольованими вирубками веде до катастрофіч­них повеней.

Формування світових глобальних взаємодій посилило масштаби забруднен­ня. У контексті локалізації масштабів забруднення виділяють такі його види;

• глобальні (планетарні) - це забруднення викликане функціонуванням усіх суб'єктів господарювання планети, зростання рівня споживання на­селення. Цей вид забруднення пов'язують з появою озонових дір в атмос­фері, з підвищенням рівня радіації та різних магнітних випромінювань, з розвитком парникового ефекту, спричиненого збільшенням викидів вуглекислого газу. Окремо виділяється забруднення Світового океану, оскільки воно є наслідком виробничої діяльності і неефективної утилізації побутова відходів;

• регіональні - такі забруднення стосуються окремих частин континентів, окремих зон країни, басейнів окремих річок і моря. Цей вид забруднення є результатом недосконалих технологічних процесів або неузгодженпми ді­ями окремих країн, прилеглих до басейнів великих рік чи окремого моря;

• локальні - цей вид забруднення є наслідком конкретних видів господар­ської діяльності»* локальних територіях. Зовні це забруднення невелике за масштабами, яле воно накладається на ad інші види забруднення і може завдавати суттєвої екологічної шкоди окремим громадам або їх частинам

Проблема видів забруднення розглядається в спеціальнії: науковій літературі. Ми ж зазначимо, що поява нових технологічних укладів, втягнення адобуткш науки в господарську діяльність модифікує класичні види забруднення, серед

яких головними є: механічні, хімічні, фізичні, біологічні. Зараз уже не можна вважати» що забруднення довкілля механічними відходами не провокує ак­тивізації мімічного та фізичного забруднення, не підштовхує до нових проявів біологічного забруднення. Під впливом повітря, світла, вологи механічні відходи можуть давати непередбачувані наслідки і формувати різноманітні підвиди хі­мічного, фізичного та біологічного забруднення.

Господарські суб'єкти завжди мають прив'язку до певних теріпорій. Кожен окремо взятий вид механічного, хімічного, біологічного чи фізичного забруд­нення, оцінюваний на рівні конкретного підприємства, може не зандавзти сут­тєвої шкоди довкіллю. Але їх акумуляція на сміттєзвалищах може спричиняти кумулятивний ефект забруднення. Це видно на прикладі полігонів для складу­вання промислових і побутових відходів обласних центрів України. Звалища ста­ли джерелом формування інфільтратів* здатних через підземні води проникати далеко за їхні межі Гниття побутових відходів веде до утворення метанових сумішей, що спричиняє сам оз а горян ня звалищ, або ж їх викиди - до посилення формування озонових дір та парникового ефекту. Але з погляду окремо взятого підприємства його відходи не є екологічно шкідливими. Тому в межах соціально відповідального бізнесу треба формувати якісно новий рівень оцінювання за­гроз довкіллю.

Соціально відповідальний бізнес окремого підприємства з погляду інтересів те­риторії (громади) вимагає узгодження заходів з охорони довкілля всіх учасників господарської діяльності та громади. Якщо виходити з того, що прояви корпора­тизму є складовими частинами ширшого поняття «самоорганізація населення», то на певних територіях має формуватися система взаємної соціальної відпові­дальності. Тобто наскільки виробники знижуватимуть свій шкідливий вплив на територію (через різні види забруднення), настільки споживачі отримуватимуть кращу якість середовища проживання. На рівні територіальної громади кожна людина виступає у двох іпостасях - як виробник і як споживач. Дуалізм цієї по­зиції потребує мати єдиний вектор власної безпеки людини. Усвідомленні себе як потенційного споживача має переконувати виробника в необхідності змен­шення рівня шкідливого впливу виробництва на довкілля.

Муніципальний корпоратизм функціонує в певних територіальних межах, тому він на основі державних екологічних стандартів формує вимоги щодо еко­логічно безпечного ведення бізнесової діяльності на своїй території. Місцеве самоврядування має власну економічну базу та кошт для реалізації екологіч­но спрямованих заходів. Навіть в умовах кризи в проекті бюджету України на 2009 рік передбачено збільшення фінансування заходів на збереження довкілля.

Розширення повноважень органів місцевого самоврядування щодо так званих

екологічних зборів мало б збільшити їхні екологічні бюджети на 7-10 млрд гри. Зміна в розподілі збору за забруднення навколишнього природного середовища передбачає збільшення частки відрахувань до бюджетів місцевого самовряду­вання з 35% до 75%, 100% грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, будуть зараховуватися безпосередньо до сіль­ських, селищних міських бюджетів.