Загальні положення процесуального характеру

Основи тактичних прийомів допиту є норми кримінально-процесуального характеру. Ст. 69 КПК України передбачає хто з учасників досудового слідства не може бути допитаний як свідок:

· адвокати, нотаріуси, лікарі, психологи, священнослужителі – з приводу того, що їм стало відомо при здійсненні професійної діяльності, якщо вони не звільнені від обов’язку зберігати професійну таємницю;

· захисник підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, представник потерпілого, позивача, відповідача;

· особи, які згідно висновку судово-психіатричної чи судово-медичної експертизи через свої фізичні або психічні вади не можуть правильно сприймати факти, що мають доказове значення і давати показання про них;

· свідок, який відповідно до ст. 52-3 КПК дає показання під псевдонімом – щодо дійсних даних про його особу;

· особа, яка має дійсні дані про свідка, який відповідно до ст. 52-3 КПК дає показання під псевдонімом.

Відмовитись давати показання як свідки мають право:

· члени сім’ї, близькі родичі, усиновителі підозрюваного, обвинуваченого і підсудного;

· особа, яка своїми свідченнями викрила б себе, членів своєї сім’ї, близьких родичів, усиновителів, усиновлених у вчиненні злочину.

Процесуальний порядок допиту передбачає, що дана слідча дія проводиться по місцю проведення досудового слідства, чи місцю перебування допитуваного. Як правило в світлий час доби. Допитуваний дає свідчення на одинці зі слідчим, за винятком, які прямо передбачені в законі (допит неповнолітніх).

Перед допитом, встановивши особу допитуваного (за даними документа, що посвідчує особу), слідчий роз’яснює йому права і обов’язки у відповідності з його процесуальним положенням. Перед допитом потерпілий попереджується про кримінальну відповідальність за ст. ст. 383, 384 КК України про завідомо неправдиві повідомлення про вчинення злочину і про завідомо неправдиві показання, а свідки до того ж за ст. 385 КК про відмову давати показання. Перекладачі та експерти теж попереджуються про кримінальну відповідальність за відмову від покладених на нього обов’язків.

Допит по суті починається з пропозиції допитуваного розповісти про всю відому по справі інформацію. Показання заносяться до протоколу від першої особи, по можливості дослівно. Якщо задаються питання, то вони заносяться до протоколу разом з відповіддю на них. За власною ініціативою допитуваний може свої показання занести до протоколу власноручно.

По закінченню допиту протокол зачитується в слух або надається для безпосереднього ознайомлення. Правильність зафіксованої інформації підтверджуються підписами допитуваного та слідчого.

В процесі допиту, згідно ст. ст. 85-1, 85-2 КПК України, можуть використовуватись додаткові засоби фіксації про що повідомляється допитуваний. При використанні вищевказаних додаткових засобів до протоколу заноситься відповідний запис. Касета пакується, опечатується і додається до справи.

Кримінально-процесуальне законодавство визначає норми, які регулюють порядок виклику осіб для проведення допиту.

Ст. 373 КК України передбачає відповідальність за примушення давати показання.

До змісту тактики допиту входить система прийомів, що сприяють його найефективнішому здійсненню. На відміну від процесуальних, тактичні прийоми мають рекомендаційний характер. Вони поділяються на групи:

· кращого відтворення сприйнятого;

· викриття завідомо неправдивих показань;

· виявлення помилок і протиріч у показаннях;

· одержання правдивих показань.

Кожна з названих груп містить комплекс тактичних прийомів, які слідчий використовує в доцільній послідовності. Доцільність визначається рядом факторів:

· особистістю допитуваного;

· наявністю зібраних доказів;

· етапом розслідування справи.

У визначенні тактики допиту, послідовності, змісту тактичних прийомів велика роль належить психологічним і логічним способам.

Детальніше розглянемо тактику підготовки, проведення та фіксації ходу і результатів допиту.