Вид → Підвиди → Популяції

Популяція – сукупність особин одного виду, що займають певну територію (ареал), вільно схрещуються між собою та, у деякій мірі, ізольовані від інших популяцій.

Популяція – елементарна одиниця еволюції.

Способи видоутворення:

Географічне видоутворення – поділ ареалу виду горами, річками чи іншими перешкодами, в результаті чого популяції опиняються у дещо різних умовах існування. Пристосування до різних умов існування може привести до закріплення та передачі по спадковості певних ознак, а, отже, і утворення нового підвиду, виду ча вищих таксономічних одиниць.

Екологічне видоутворення – популяції потрапляють у різні умови середовища (або відбувається зміна умов середовища), що також приводить до появи нових пристосувальних ознак, а пізніше до виникнення вищих таксонів.

Макроеволюція – процеси, які приводять до формування надвидових структур: родів, рядів, родин і т.д. Макроеволюція відбувається в історично грандіозні проміжки часу і недоступна безпосередньому вивченню. Макроеволюція здійснюється на основі мікроеволюційних процесів.

Напрямками макроеволюції є:

· біологічний прогрес як зростання пристосованості організмів до навколишнього середовища, яке характеризується збільшенням чисельності, розширенням ареалу, прогресивною диференціацією (збільшенням числа систематичних груп, що складають даний таксон);

· біологічний регрес – явище протилежне біологічному прогресу, тобто зниження пристосованості організмів до умов навколишнього середовища, яке характеризується зниженням чисельності, звуженням ареалу існування, поступовим зменшенням видового різноманіття групи, може призвести до вимирання деяких видів.

Докази еволюційного розвитку органічного світу:

Ембріологічні: подібність зародків тварин різних класів хребетних. Біогенетичний закон Ф. Мюллера та Е. Геккеля: кожна особина у своєму онтогенезі повторює історичний розвиток – філогенез.

Палеонтологічні: скелети та зкам’янілі рештки викопних перехідних форм тварин, залишки рослин, філогенетичні ряди (наприклад, філогенетичний ряд коня).

Порівняльно-анатомічні: загальний план будови багатьох організмів схожий і, при цьому, чітко простежується тенденція до ускладнення будови у вище організованих тварин, порівняно з нижче організованими. Також порівняльна анатомія як наука дає відомості про порівняльну будову живих організмів, а також про: аналогічні органи – різні за будовою, але виконують однакові функції (крило комахи і птаха), гомологічні органи – схожі за будовою незалежно від виконуваної функції (передня кінцівка кроля, кажана, голуба, людини), рудименти – органи, що в процесі еволюції втратили своє значення (очі у кротів, залишки скелету кінцівок у змій, кістки таза у кита, апендикс, волосяний покрив тулуба та кінцівок у людини), атавізми – прояви у окремих організмів ознак, властивих далеким предкам (поява хвоста та багатососковості у людини).

Напрямки еволюції (шляхи досягнення біологічного прогресу):

Ароморфоз – еволюційні зміни, що ведуть до підвищення організації, збільшують інтенсивність життєдіяльності, не є вузькими пристосуваннями до умов існування (наприклад, перехід від риб до земноводних чи від плазунів до птахів чи до ссавців).

Ідіоадаптація – дрібні еволюційні зміни, що сприяють пристосуванню до певних умов життєвого середовища (пристосування покритонасінних до запилення, пристосування рослин до випаровування води).

Дегенерація – еволюційні зміни, що ведуть до спрощення організації (паразитичні плоскі та круглі черви).