Методи діагностики інфекційних хвороб

Значення діагностики полягає в наступному:

· є основою для проведення раціонального та ефективного лікування хворого;

· дозволяє в більшості випадків передбачити можливі варіанти подальшого перебігу захворювання та його наслідків;

· дає змогу провести своєчасні та адекватні протиепідемічні й профілактичні заходи.

Діагностика ґрунтується на 2 основних принципах:

1.Повинна здійснюватися з урахуванням клініки і епіданамнезу.

2. Повинна бути протиепідемічною і профілактичною - рання діагностика потрібна не тільки для своєчасного лікування, але й проведення своєчасних протиепідемічних і профілактичних заходів, спрямованих на запобігання поширенню хвороби, профілактику внутрішньолікарняних інфекцій.

Діагностика ґрунтується на використанні клінічних і пара клінічних методів. До клінічних методів належать:

· анамнестичний метод, що включає скарги хворого, анамнез захворювання, анамнез життя та епідеміологічний анамнез;

· об''єктивне обстеження органів і систем хворого.

До пара клінічних відносяться методи специфічної та структурно-функціональної діагностики.

Клінічна діагностика базується на збиранні анамнезу (розпитуванні) та даних об’єктивного обстеження.

Cкарги хворого потрібно збирати ретельно, бо це в багатьох випадках дає змогу запідозрити ту чи іншу інфекційну хворобу. При наявності диспепсичних проявів (нудота, блювання, пронос) необхідно з'ясувати, з чим пов'язано їх виникнення, частоту блювання чи випорожнення, їх характер, об'єм, наявність патологічних домішок. Розпитують про місце та інтенсивність болю (голови, у животі, м'язах, суглобах), порушення сну тощо.