Тема 4. Інфляція та грошові реформи

1. Інфляція: сутність, форми прояву, причини та наслідки.

2. Грошові реформи як засіб перебудови грошової системи.

Питання 1. Інфляція: сутність, форми прояву, причини та наслідки

Інфляція (від лат. іnflаtio – розбухання, роздмухування) – переповнення каналів грошового обігу масою надлишкових паперових грошей, що викликає знецінювання їх, зростання цін на предмети першої необхідності, зниження валютного курсу і падіння реальної заробітної плати. Усі ці явища вважаються проявом знецінення грошей незалежно від причинно-наслідкових зв'язків між грошима і товарами на ринку.

Видами інфляції виступають (табл.1).

Таблиця 1 – Класифікаційні ознаки та види інфляції

Класифікаційна ознака	Групування	Зміст
За формою прояву інфляції	цінова інфляція	проявляється у формі зростання цін на товари й послуги
інфляція заощад-жень	знецінення грошей проявляється у зростанні вимушених заощаджень при зафіксованих державою цінах і доходах
девальвація	знецінення грошей проявляється у падінні їх курсу до іноземних валют
Види цінової інфляції за темпами знецінен-ня грошей	повзуча	характеризується прискореним зростанням маси грошей в обігу з незначним зростанням цін — до 5% на рік
помірна або відкрита інфляція	проявляється у прискоренні знецінення грошей у формі зростання цін в межах 5-20% на рік
галопуюча інфляція	зростання цін досягає 20-50%, а інколи і 100% на рік

Продовження табл.1

	гіперінфля-ція	характеризується надзвичайно високим зростанням цін – більше 100% на рік. На цій стадії інфляції гроші не виконують або виконують не належним чином своїх функцій, купюри низьких номіналів та розмінна монета зникають з обігу, падає роль грошей в економіці, поширюється бартер.

Необхідно розрізняти внутрішні та зовнішні причини інфляції. Серед внутрішніх факторів можна виділити:

1) негрошові – порушення диспропорцій господарства, циклічний розвиток економіки, монополізація виробництва, незбалансованість інвестицій, державно-монополістичне ціноутворення, кредитна експансія, екстраординарні обставини соціально-політичного характеру тощо;

2) грошові (монетарні) – криза державних фінансів, а саме:
дефіцит бюджету, зростання державного боргу, емісія грошей, а також збільшення кредитних знарядь обігу внаслідок розширення кредитної системи, збільшення швидкості обігу грошей тощо.

Зовнішніми факторами інфляції є світові структурні кризи (сировинна, енергетична, валютна), зростання цін на світових ринках, валютна політика держав, спрямована на експорт інфляції в інші країни, нелегальний експорт золота, валюти.

Основними причинами інфляції в Україні вважаються:

а) високо затратна та високомонополізована економіку, що успадкована від СРСР. Така економіка не може працювати за рахунок самофінансування і вимагає дотацій. Останнє зумовлено застосуванням застарілого основного капіталу та втратою внаслідок гіперінфляції обігового капіталу;

б) реформа економіки та інших сфер суспільства Урядом України частіше здійснюється шляхом «спроб і помилок». В результаті інфляція в Україні досягла досить високого рівня. У 1992 р. рівень інфляції в країні становив 2100%, у 1993 р. — 10256% — це найвищий рівень інфляції у світі (до цього найвищим був рівень інфляції у Перу в 1990 р. і становив 7432%);

в) висока монополізацію економіки;

г) тиск зовнішнього боргу на державний бюджет. Останнє звужує маневреність валютними ресурсами держави.

Надмірне затягування інфляційного процесу на досить високому рівні (в середньому на 20%) без відчутного впливу на економічне зростання призвело до того, що інфляція набула форми стагфляції. Вона характеризується загальним застоєм в державі (застій в економіці, виробництві, соціальній сфері) і одночасно інфляцією, або, інакше кажучи, одночасне підвищення рівня цін і рівня безробіття.

Для оцінки та вимірювання інфляції використовують показник індексу цін, який характеризує співвідношення між купівельною ціною певного набору товарів та послуг («споживчий кошик») для даного періоду з сукупною ціною ідентичної групи товарів та послуг у базовому періоді.

Інфляція здійснює негативний вплив на суспільство в цілому, а також обумовлює різке загострення кризових факторів у багатьох сферах суспільного життя, насамперед у соціальній та економічній (рис.1).

Розгортання інфляційних процесів призводить до такого загострення економічних та соціальних суперечностей, що держави починають вживати заходів для подолання інфляції та стабілізації грошового обігу.

Основні форми боротьби з інфляцією – антиінфляційна політика та грошові реформи (див. наступне питання 2).

Антиінфляційна політика – це комплекс заходів державного регулювання економіки, спрямованих на боротьбу з інфляцією. Мета антиінфляційної політики держави полягає в тому, щоб встановити контроль над інфляцією і досягти прийнятних її темпів для економіки в цілому. Важливим завданням в боротьбі з інфляцією є подолання економічного спаду, кризи неплатежів, зниження інвестиційної активності, формування стабільної ринкової інфраструктури.

Рис.1 – Основні приклади впливу інфляції на сфери суспільного життя

Велике значення в антиінфляційній політиці має структурна перебудова економіки і пристосування її до потреб ринку за рахунок демонополізації і регулювання діяльності існуючих монополій, стимулювання конкуренції у виробництві та сфері послуг тощо.

Історично сформувались два основних шляхи антиінфляційної політики:

■ дефляційна політика (регулювання попиту);

■ політика доходів.

Дефляційна політика базується на методах обмеження грошового попиту через грошово-кредитний та податковий механізми шляхом зниження державних видатків, підвищення відсоткової ставки за кредит, посилення податкового пресу, обмеження грошової маси тощо. Особливість дії дефляційної політики полягає у тому, що вона, як правило, викликає уповільнення економічного зростання та, навіть, кризові явища. Тому більшість урядів при її проведенні в 60-70-х роках виявляли стриманість в її проведенні або навіть відмовлялись від неї.

Політика доходів передбачає паралельний контроль над цінами та заробітною платою шляхом повного їх заморожування або встановлення меж їх росту. За соціальними мотивами цей вид антиінфляційної політики застосовується рідко. В той же час досвід використання політики доходів свідчить про обмеженість її результатів. По-перше, уповільнення зростання цін викликало дефіцит на деякі товари, по-друге, зростання цін стримувалось лише на деякий час, а із скасуванням обмежень знову прискорювалося.

Варіанти антиінфляційної політики обираються в залежності від пріоритетів. Якщо ставилося завдання стримування економічного росту, то проводилась дефляційна політика, якщо метою було стимулювання економічного зростання, то перевага віддавалась політиці доходів.

У разі, коли кінцевою метою було стримати інфляцію будь-якою ціною, – паралельно використовувались обидва методи антиінфляційної політики.

Особливою формою боротьби з інфляцією, яку використовували деякі країни (Польща, Ізраїль) при галопуючій інфляції, є "шокова терапія ". Суть її полягає в стимулюванні розвитку ринкових відносин, вільному ціноутворенні, відмові від регулювання цін і, як результат, в зниженні (на початковому етапі) життєвого рівня населення. Але як показала практика при правильному підході шокова терапія виправдовує себе.

Особливості інфляційних процесів в Україні, Росії та інших країнах СНД передбачають спеціальні підходи до здійснення ефективної антиінфляційної політики. В зв'язку з цим необхідно здійснювати:

- розробку та втілення в життя комплексних державних програм розвитку економіки, в першу чергу галузей і підприємств, які сприяють становленню конкурентного, високотехнологічного та наукомісткого виробництва;

- проведення послідовної антимонопольної політики для підприємств;

- посилення стимулів виробничого накопичення, включаючи субсидії, що здатні підтримати процес накопичення коштів у підприємців та населення;

- вдосконалення податкової системи; особливу увагу приділяють регулюючій ролі податків та ін.

Питання 2. Грошові реформи як засіб перебудови грошової системи

Серед комплексу заходів щодо оздоровлення та впорядкування грошового обороту особливе місце займають грошові реформи. Вони представляють собою повну чи часткову перебудову грошової системи, яку проводить держава, з метою оздоровлення чи поліпшення механізму регулювання грошового обороту відповідно до нових соціально-економічних умов.

Грошові реформи, що проводились в різні часи в багатьох країнах, значно відрізнялися за своїми цілями, глибиною реформування діючих грошових систем, методами стабілізації валют, підготовчими заходами тощо. Їх можна класифікувати наступним чином:

1) створення нової грошової системи. Ці реформи проводилися при переході, від біметалізму до золотого монометалізму, від останнього до системи паперово-грошового обігу чи кредитного обігу в умовах створення нових держав, як це мало місце в період падіння колоніальних імперій чи після виходу окремих республік зі складу колишнього СРСР. Прикладом таких реформ є грошова реформа Вітте в 1895-1897 рр. у Росії і грошові реформи в країнах, що звільнилися від колоніальної залежності, тощо;

2) часткова зміна грошової системи, коли реформуються окремі її елементи: назва і величина грошової одиниці, види грошових знаків, порядок їх емісії і характер забезпечення тощо. Прикладом таких реформ є грошові реформи в СРСР у 1922-1924 і 1947 рр.;

3) проведення спеціальних стабілізаційних заходів з метою отримання інфляції чи подолання її наслідків.

Чим би не була викликана необхідність проведення грошової реформи, найголовнішою її метою завжди є стабілізація грошового обороту. Для досягнення цієї мети недостатньо прийняти ті чи інші законодавчі акти, а необхідно підготувати відповідні економічні передумови. Без цього гроші і після реформи можуть знецінюватися. Тому успішне проведення грошової реформи вимагає відповідної підготовки: нагромадження золотовалютних і матеріальних резервів, припинення чи значне зменшення темпів зростання грошової маси в обігу, оздоровлення державних фінансів, поліпшення структури суспільного виробництва, збалансування ринку тощо.

Нерідко грошовій реформі передує деномінація грошових знаків, тобто обмін всіх старих знаків на нові в певній пропорції з одночасним перерахуванням у цій пропорції всіх грошових показників: цін, тарифів, заробітної плати, балансової вартості фондів тощо.

Також важливе значення для успіху грошової реформи має правильний вибір методу стабілізації валюти в процесі реформи (табл.2). Згідно з світовим досвідом грошових реформ існують наступні методи стабілізації валют: нуліфікація, ревальвація (реставрація), девальвація, деномінація.

Таблиця 2 – Методи стабілізації валют