Аналіз методичних підходів до оцінки конкурентоспроможності фірми

Всі методи оцінки конкурентноздатності підприємства можуть бути об’єднані в 6 груп:

1. Методи, засновані на аналізі порівняльних переваг.

2. Методи, що базуються на теорії рівноваги фірми і галузі.

3. Методи, побудовані на основі теорії ефективної конкуренції.

4. Методи, засновані на теорії якості товару.

5. Матричні методи оцінки конкурентноздатності.

6. Інтегральний метод.

1. Методи, засновані на аналізі порівняльних переваг, базуються на теорії міжнародного поділу праці. Як критерій оцінки використовуються витрати виробництва. Але витрати не дозволяють адекватно оцінити конкурентні позиції підприємства, оскільки вони характеризують масштаб і ефективність виробничої діяльності за певних умов зовнішнього середовища, і практично не відображають процесу взаємодії виробника продукції з ринком. Тому в рамках теорії порівняльних переваг використовуються також і інші критерії: сума і норма прибутку; обсяг продажів; частка ринку.

Використання цих показників дозволяє зіставити масштаб діяльності підприємств, але конкурентні позиції визначаються не стільки масштабом, скільки ефективністю виробничо-господарської діяльності і рівнем конкурентноздатності продукції.

Істотним недоліком розглянутого методичного підходу є також статичність одержуваних оцінок, тому що процес розвитку конкурентних переваг не є предметом вивчення й аналізу. Крім того, ця методика не дає можливості оцінити ступінь ефективності процесу адаптації підприємства до умов зовнішнього середовища, що змінюються.

2. Методи, що базуються на теорії рівноваги фірми і галузі А. Маршалла і теорії факторів виробництва. Відповідно до цього підходу під рівновагою розуміється такий стан, коли у виробника відсутні стимули для переходу в інший стан.

Критерієм конкурентноздатності в рамках цього методичного підходу є наявність у виробника таких факторів виробництва, що можуть бути використані з кращою, ніж у конкурентів, продуктивністю.

Для аналізу використовуються: процентні ставки по кредитах; відносна вартість закуповуваного устаткування; відносні ставки заробітної плати; відносна вартість матеріальних ресурсів.

Недоліком даного підходу є те, що він відображає зовнішні умови роботи підприємства і практично не характеризує здатність підприємства до адаптації, тобто вплив факторів внутрішнього середовища.

Цей метод оцінки конкурентноздатності виробника навіть на галузевому рівні має істотні обмеження у своєму застосуванні.

По-перше, теорія рівноваги виробника відповідає умовам досконалої конкуренції, тобто вимагає наявності значної кількості підприємств у галузі, можливості вільного доступу в галузь інших фірм, однорідності продукції, відсутності монопольного положення окремих підприємств тощо. Реальні умови господарювання, причому не тільки в Україні, але й у країнах з розвитий ринковою економікою далекі від досконалої конкуренції по більшості з приведених параметрів, що знижує вірогідність оцінки конкурентноздатності виробника.

По-друге, розглянутий підхід передбачає стан рівноваги. Практично таке положення не спостерігається навіть у країнах з розвитий ринковою економікою, що обумовлено впливом науково-технічного прогресу і структурної політики держави. Тому оцінка конкурентноздатності підприємства на основі теорії рівноваги фірми і галузі в сучасних умовах практично не застосовуються.

3. Методи, побудовані на основі теорії ефективної конкуренції. При такому підході предметом аналізу виступають три головні групи показників:

- ефективність виробничо-збутової діяльності підприємства;

- ефективність власне виробничої діяльності;

- фінансова стійкість, підприємства.

Викладений підхід має істотні недоліки.

По-перше, показники першої і другої груп досить тісно взаємозалежні, і їхнє розмежування носить умовний характер.

По-друге, складним представляється узагальнення результатів аналізу навіть по групах показників, а тим більше складно обґрунтувати інтегральну оцінку рівня конкурентоспроможності підприємства.

По-третє, аналізований підхід не дозволяє оцінити динаміку факторів, що впливають на рівень конкурентноздатності.

4. Дослідження конкурентноздатності виробника на базі теорії якості товару припускає оцінку рівня конкурентноздатності підприємства переважно виходячи зі споживчої цінності продукції, що випускається.

Головним недоліком розглянутого методу є те, що він практично не враховує ефективність виробничо-господарської діяльності підприємства. Дослідження й оцінка конкурентноздатності підприємства ідентифікується з конкурентноздатністю товару. Крім того, цей метод застосуємо тільки для підприємств, що випускають один вид продукції. У випадку диверсифікованого виробництва, його використання неправомірне з методичної точки зору, оскільки втрачається порівнянність об'єктів порівняння.

5. Матричні методи оцінки рівня конкурентноздатності. Їх перевагою є те, що вони дозволяють досліджувати розвиток процесів конкуренції в динаміці.

Основним інструментом дослідження є матриця БКГ і “Мак-Кінзі”.

Матричні методи дозволяють провести якісний аналіз конкурентних позицій, але експертам оцінка рівня кожного з показників, що входять в групу, по трибальній шкалі (високий, середній і низький рівень) без ранжирування досліджуваних параметрів по значимості представляється надмірно спрощеним підходом. Саме з цієї причини матричні методи оцінки конкурентноздатності цілком обґрунтовано критикуються.

6. Інтегральний метод оцінки є досить простим, наочним і дозволяє одержати однозначну оцінку конкурентних позицій виробника.

Інтегральний показник рівня конкурентноздатності підприємства (К) містить у собі два елементи: по-перше, - критерій, що відображає ступінь задоволення потреб споживача (I_m); по-друге, - критерій ефективності виробництва (I_е).

К = Іm * Іе

Перший співмножник характеризує відносну конкурентноздатність товару (стосовно аналогічної продукції конкурента).

Критерій ефективності виробництва (Іе) відображає співвідношення показників ефективності розглянутого підприємства й конкурента. На практиці для розрахунку цього критерію найчастіше використовується один з показників ефективності виробничо-господарської діяльності: рентабельність активів, рентабельність власного капіталу або середня за визначений період норма рентабельності.

Перевагою інтегрального методу є простота розрахунків і можливість однозначної інтерпретації отриманих результатів. Тому саме цей метод досить широко використовується в практиці роботи закордонних консалтингових фірм Однак, незважаючи на свою приступність, інтегральний метод має ряд серйозних недоліків, що істотно обмежують сферу його застосування.

Насамперед, використання методу інтегральної оцінки конкурентноздатності диверсифікованих підприємств вимагає аналізу не одного виду продукції, а товарної маси, причому номенклатура продукції на підприємствах, що зіставляються, може істотно розрізнятися.

Іншою негативною рисою розглянутого методу є те, що інтегральна оцінка не дає можливості для глибокого аналізу і виявлення резервів підвищення конкурентноздатності підприємства.

Загальним і досить серйозним недоліком усіх проаналізованих методів оцінки конкурентноздатності фірми (за винятком матричних) є статичність оцінки конкурентних позицій конкретного підприємства в порівнянні з іншим (реальним або еталонним) суб'єктом господарської діяльності. Отриманий результат може бути віднесений тільки до моменту дослідження і залишається справедливим лише протягом досить короткого періоду часу. Екстраполяція ж оцінки конкурентноздатності підприємства на тривалі інтервали часу зводить нанівець вірогідність отриманих висновків.

Динаміка конкурентноздатності підприємства, що описують процеси його адаптації до умов зовнішнього середовища, а також створення, розвитку й утримання конкурентних переваг, розглянутими методами не аналізується.