Неподаткові надходження

Доходи від власності та підприємницької діяльності: надходження від пе­ревищення валових доходів над видатками Національного банку України; рентна плата.

Адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічно­го продажу: плата за оренду цілісних майнових комплексів та іншого держав­ного майна; державне мито; митні збори.

Надходження від штрафів та фінансових санкцій.

Власні надходження бюджетних установ.

Інші неподаткові надходження: надходження сум кредиторської та депо­нентської заборгованості підприємств, організацій та установ, щодо яких ми­нув строк позовної давності; надходження коштів від реалізації надлишкового озброєння, військової та спеціальної техніки, іншого майна Збройних Сил України та інших, утворених згідно з законодавством військових формувань тощо.

Доходи від операцій з капіталом: надходження від продажу основного капіталу; надходження від реалізації державних запасів товарів; надходжен­ня від продажу землі та нематеріальних активів.

Рис. 6.4. Класифікаційне групування доходів бюджету

Міжбюджетні трансферти, тобто кошти, що надходять з місцевих бюджетів.

Доходи місцевих бюджетів становлять основу фінансів місцевого самовря­дування. За своїм змістом доходи бюджетів локального рівня формуються у процесі суспільного відтворення і мобілізуються органами місцевої влади як доходи відповідної адміністративно-територіальної одиниці. Вони є підсисте­мою державних доходів і поділяються відповідно до ланок бюджетної системи, зокрема, на доходи:

Ø бюджету Автономної Республіки Крим;

Ø обласних бюджетів;

Ø бюджетів міст Києва та Севастополя;

Ø районних бюджетів;

Ø бюджетів міст обласного підпорядкування;

Ø бюджетів місцевого самоврядування.

Доходи місцевих бюджетів згідно з чинним законодавством поділяються на доходи місцевих бюджетів, які враховуються при визначенні офіційних трансфертів (закріплені) та на доходи, які не враховуються при визначенні офіційних трансфертів (власні). Поділ доходів на ті, що враховуються і не вра­ховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, створює стимули для місцевого самоврядування до нарощення обсягу фінансових надходжень, що допоможе місцевим органам влади фінансувати надання послуг, за які вони відповідають.

Доходи місцевих бюджетів зараховуються до спеціального та загального фондів. Загальний фонд акумулює кошти, які мають загальнодержавний ха­рактер і в подальшому перерозподіляються. У спеціальному фонді зосереджу­ються кошти бюджетних установ, у тому числі спеціальні державні цільові фонди, які не підлягають перерозподілу і використовуються за цільовим при­значенням.

Бюджет розвитку місцевих бюджетів є складовою спеціального фонду міс­цевих бюджетів і призначений для проведення інвестиційної та інноваційної діяльності. Надходження до бюджету розвитку місцевих бюджетів включа­ють: кошти від відчуження майна, яке знаходиться у комунальній власності, у тому числі від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призна­чення; надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) госпо­дарських товариств, що є у власності відповідної територіальної громади; кош­ти від повернення позик, які надавалися з відповідного бюджету та відсотки, сплачені за користування ними; кошти, які передаються з іншої частини міс­цевого бюджету за рішенням відповідної ради; запозичення, здійснені у поряд­ку, визначеному Бюджетним кодексом та іншими законами України; субвен­ції з інших бюджетів на виконання інвестиційних проектів.

Власними вважаються доходи, які за чинним законодавством належать до місцевих податків і зборів, а також виникають внаслідок рішень, прийнятих органами місцевого самоврядування. Закріпленими є доходи, які на стабіль­ній основі повністю передаються до місцевих бюджетів. Звичайно, за своєю природою закріплені доходи — загальнодержавні податки, збори та інші обов’язкові платежі. Закріплені доходи місцевих бюджетів становлять основу для визначення податкової спроможності території, їх обсяги впливають на розміри бюджетних трансфертів, які надаються місцевим бюджетам з Держав­ного бюджету України.

В умовах функціонування ринкової економіки у системі формування до­ходів бюджетів держави провідною і основною стає податкова форма фінансо­вих взаємовідносин держави та її суб’єктів. На сьогодні податки забезпечують близько 80 % всіх доходів зведеного бюджету України.

Планування доходів бюджету здійснюється за допомогою таких методів: прямого розрахунку, нормативного, аналітичного, екстраполяції. Основою кожного з цих методів є економічний аналіз, завдяки якому визначається рі­вень виконання бюджетних показників за минулі періоди та чинники, що впливали на них. Метод прямого розрахунку полягає у здійсненні детальних планових розрахунків кожного елемента доходів бюджету. Планування ве­деться за алгоритмом, який відображає формування цього показника. Напри­клад, планування акцизного збору передбачає здійснення розрахунків за кожним видом підакцизних товарів. Метод прямого розрахунку досить тру­домісткий, потребує значного інформаційного забезпечення, але саме він є найнадійнішим і найдостовірнішим. Як правило, саме цей метод використо­вується під час планування проекту бюджету на один рік. Нормативний ме гпод передбачає планування окремих показників на основі встановлених нор­мативів. Однак використання лише одного цього методу не є досконалим, оскільки встановлені нормативи потребують постійного перегляду й уточнен­ня. Сутність аналітичного методу полягає в тому, що визначається не загаль­на величина певного показника, а його зміна в плановому періоді під впливом певних факторів порівняно з базовим періодом. Такий метод має порівняно точний характер і не потребує значних затрат часу. Метод екстраполяції ґрунтується на визначенні бюджетних показників на основі встановлення стійкої динаміки їх розвитку. Розрахунок бюджетних показників здійснюєть­ся на основі досягнутого рівня у попередньому періоді і його коригування на стабільний розвиток країни. У процесі щорічного бюджетного планування екстраполяцію використовують як допоміжний засіб для попередніх розра­хунків, оскільки цей метод має значні недоліки. По-перше, він не дає змоги врахувати можливості значного збільшення чи зменшення бюджетних до­ходів, різне зростання чи зменшення виробничих показників, зміни у податко­вому законодавстві. По-друге, він негативно впливає на економічне вико­ристання бюджетних коштів, оскільки їх планування здійснюється з огляду на досягнутий у попередньому році рівень.