Матеріально-технічне забезпечення виробництва

- кількість, якість та ціну матеріально-технічних ресурсів;

- термін доставки;

- форму розрахунків;

- відповідальність за порушення договору

основний обов’язок постачальника – поставка продукції згідно умов укладеної угоди.

Після вивчення ринку сировини та матеріалів треба скласти специфікації на потрібні види матеріальних ресурсів. Специфікація повинна включати найменування і характеристику матеріалів, а також вимоги до них. До специфікації входять усі характеристики і стандарти потрібного матеріалу.

Після складання специфікацій складають список можливих постачальників для кожного виду матеріальних ресурсів. Джерелом інформації для складання списку постачальників є вивчення ринку сировини і матеріалів.

Ціна матеріальних ресурсів – одна із суттєвих умов договору, вона зазначається в угоді або в специфікації. Ціна може бути твердою (фіксованою) або змінною. У ринкових умовах постачальники матеріалів рідко погоджуються на фіксовану ціну.

Якщо на момент укладання угоди важко визначити конкретну ціну, тоді сторони можуть передбачити фіксацію вхідної ціни, яка протягом виконання угоди може змінюватися за узгодженим сторонами методом. Така ціна називається змінною, вона є по суті ринковою в момент виконання угоди. У цьому випадку в розділі „Особливі умови угоди” зазначаються точні способи визначення змінної ціни.

При визначенні потреби в матеріально-технічних ресурсах для основного виробництва використовуються різні методи розрахунку.

Методи визначення потреби в ресурсах – це способи встановлення кількості матеріальних ресурсів, потрібних для здійснення виробничої та іншої діяльності підприємства. Основні дані для визначення потреби – це погоджені з попитом пропорції підприємства щодо виробництва товарів і послуг та норма витрат на їх виготовлення. використовують різні методи визначення потреби в матеріалах залежно від наявності потрібних даних, специфіки технологічних процесів виготовлення продукції, призначення матеріалів та інших особливостей виробництва і споживання матеріалів.

Метод прямого розрахунку дає змогу одержати науково обґрунтовані дані про величину нормативних витрат матеріалів. Суть його полягає в тому, що розрахунки нормативної потреби матеріальних ресурсів проводяться шляхом множення норми витрат на відповідний обсяг виробництва чи робіт у розрахунковому періоді. Методом прямого розрахунку визначається потреба в сировині і матеріалах для випуску готової продукції при встановлених нормах їх витрат. Якщо один і той же вид матеріалу використовується для виготовлення кількох видів виробів, потреба в ньому (П_м) визначається за формулою:

,

де - норма витрат матеріалу на і-й виріб;

- виробництво і-го виробу в плановому періоді;

- кількість видів виробів, для яких використовується даний вид

матеріалу.

Цей метод має багато різновидів залежно від норм, що використовуються (на деталь, на виріб), а також від виробничої програми. Потреба в матеріалах на вироби розраховується за нормами на кожну деталь, яка є складовою виробу, і для кожного виду матеріалів окремо. На основі подетальних норм складають зведену норму потреб матеріалів на вироби. Річну потребу в основних матеріалах визначають шляхом множення технічного обґрунтованих норм на виробничу програму.

Потребу в матеріалах можна визначити за допомогою нормативу питомих витрат матеріалів на одиницю продукції чи обсяг виробництва. Прикладом такого нормативу може бути коефіцієнт використання матеріалів (К_вм), який визначається як відношення чистої маси виробу () до норми витрат матеріалу ():

При плануванні виробництва нової продукції, для якої не встановлені норми витрат матеріалів, потреба в них визначається методом аналогії. При цьому методі нові вироби за допомогою відповідних коефіцієнтів прирівнюються до виробів, що мають обґрунтовані норми витрат матеріалів, і потреба (П_м) визначається за формулою:

де Н_вб – норма витрат матеріалу на аналогічний базовий виріб;

N_н - запланований випуск нового виробу в натуральному виразі;

К - коефіцієнт, який враховує особливості матеріалу при виробництві

нового виробу. В якості такого коефіцієнта може бути

використане відношення маси нового до маси базового виробу.

При номенклатурному виробництві потреба в матеріалах визначається за типовим представником, тобто виробом, що найбільш повно відображає витрати матеріалів на всю групу (партію) продукції, представником якої він є, за формулою:

,

де Н_вт - норма витрат на типового представника;

- програма випуску всіх виробів даної групи.

Якщо в момент розрахунку на підприємстві відсутні дані про обсяг виробничої програми в натуральному виразі, а також норми витрат матеріальних ресурсів, то потреба в них визначається методом динамічних коефіцієнтів:

де В _мф – фактичні витрати матеріалів за минулий період;

І _вп - індекс зміни виробничої програми;

І _н – індекс середнього зниження норм витрат матеріалів в плановому

періоді.

Складовою частиною річної потреби підприємства в матеріальних ресурсах є їх потреба на утворення виробничих запасів сировини і матеріалів. Створення необхідних запасів повинно забезпечувати безперервну роботу підприємства і прискорення оборотності оборотних засобів.

Існують такі види виробничих запасів:

- транспортний;

- підготовчий;

- технологічний;

- поточний (складський);

- резервний (страховий).

Характеристика вказаних видів запасів розглянута в темі „Оборотні кошти”.