Та етапи виникнення фінансів

Фінанси виникають із появою грошей. Гроші, виконуючи функцію коштів обігу, стають капіталом, тобто самозростаючою вартістю, або вартістю, що приносить прибуток або дохід. Таким чином, гроші створюють умови для появи фінансів як самостійної сфери грошових відносин, як частини виробничих відносин.

Термін "фінанси" походить від латинського слова «finis», що означає кінець, закінчення, фініш.

У древньому світі й у середні століття термін «finis» застосовувався в грошових відносинах, виникаючих між державою (в особі короля, суддів і т.п.) і населенням. Він виражав остаточний розрахунок, тобто означав завершення грошового платежу.

Особи, що сплатили внески на користь судді, короля або різних державних органів, одержували на руки документ, називаний «fine».

Згодом від назви цього документа відбувся термін «financia», що на латинській мові означав грошовий платіж.

Поняття «фінанси» найчастіше ототожнюють із грошима. Однак якщо фінанси й гроші - це те саме, то навіщо існують два різних терміни для однієї й тієї ж категорії? Що ж таке фінанси? Розглянемо це питання через призму історії розвитку даної категорії. Термін «finansia» виник в XIII-XV ст. у торговельних містах Італії й спочатку позначав будь-який грошовий платіж. Надалі термін одержав міжнародне поширення й став уживатися як поняття, пов'язане із системою грошових відносин між населенням і державою із приводу утворення державних фондів коштів. Таким чином, даний термін відображав: по-перше, грошові відносини між двома суб'єктами, тобто гроші виступали матеріальною основою існування й функціонування фінансів (де немає грошей, не може бути фінансів); по-друге, суб'єкти мали різні права в процесі цих відносин: один з них (державу) мав особливі повноваження; по-третє, у процесі цих відносин формувався загальнодержавний фонд коштів - бюджет. Отже, можна сказати, що ці відносини носили фондовий характер; по-четверте, регулярне надходження коштів у бюджет не могло бути забезпечене без додання податкам, зборам і іншим платежам державно-примусового характеру, що досягалося за допомогою правової нормотворчої діяльності держави, створення відповідного фіскального апарата.

В XVI в. у Франції латинський термін «financia» перетворюється у французький термін «finance», що означає готівку, дохід. Цей термін використовується в змісті як сукупність публічних (тобто державних) доходів і видатків і поступово трансформується в сучасне поняття фінансів.

Як історична категорія фінанси є продуктом цивілізації. Вони виникають с появою торгівлі і як похідне від торгівлі. Поділ праці й розчленовування первісного суспільства на окремі класи привело до розкладання родового ладу й заміні його державою. Домашнє господарство й череди тварин з родової (сімейної) власності переходять у приватну власність і стають предметом обміну, тобто перетворюються в товар. З'являються гроші як знак обміну. Більшу роль в суспільстві стали грати ті, у кого багато грошей, що сприяло появі купців і капіталу. Розвиток процесу купівлі-продажу товару за гроші викликає появу грошових позик і обмінних пунктів, і разом з ними з'являються відсоток, лихварство й банки. Державі для виконання своїх функцій потрібні грошові ресурси, які формуються в добровільній, а ще більше в примусовій формі за допомогою зборів і податків. Все це сприяло створенню фінансів і фінансової системи держави, причому спочатку з'являються фінанси громадян і на їхній основі виникають фінанси держави як суспільного інституту.

У докапіталістичних формаціях більша частина потреб держави задовольнялася шляхом установлення різного роду натуральних повинностей і зборів. Грошове господарство в той період було розвинене тільки в армії. Головними видатками рабовласницьких і феодальних держав були витрати на ведення війн, утримування двору монарха, державного апарата; будівництво суспільних споруджень (храмів, каналів для зрошувальних систем, портів, доріг, водопроводів).

Головними доходами були: надходження від державного майна (доменів) і регалій (монопольного права монарха на окремі промисли й торгівлю певними товарами); військовий видобуток, данина зі скорених народів; натуральні і грошові збори й повинності, мита, позики.

З розкладанням феодалізму й поступовим розвитком у його надрах капіталістичного способу виробництва все більше значення стали здобувати грошові доходи й видатки держави; частка натуральних зборів і повинностей різко скоротилася.

На ранніх стадіях розвитку держави не існувало розмежування між ресурсами держави й ресурсами його глави: монархи розпоряджалися коштами країни як своєю власністю. З виділенням державної скарбниці й повним відділенням її від власності монарха (16-17 ст.) виникають поняття державних фінансів, державного бюджету, державного кредиту.

Державні фінанси послужили потужним важелем первісного нагромадження капіталу, що відбувався в 16-18 ст. З колоніальних країн у метрополії притікали величезні багатства, які в будь-який момент могли бути використані в якості капіталу. Державні позики й податки широко використалися в продуктивних цілях для створення перших капіталістичних підприємств. Важлива роль у створенні первісних капіталів належала системі протекціонізму, яка дозволяла першим капіталістам установлювати на вироблені промислові вироби високі ціни, одержувати високі прибутки, які в значній частині направлялися на розширення виробництва.

В умовах капіталізму, коли товарно-грошові відносини здобувають всеохоплюючий характер, фінанси виражають економічні відносини у зв'язку з утворенням, розподілом і використанням фондів коштів у процесі розподіли й перерозподіли національного доходу.

Основні кошти капіталістичних держав стали концентруватися в державному бюджеті.

Для державних фінансів капіталістичних країн характерний швидкий ріст видатків, що обумовлено насамперед посиленням мілітаризації економіки. В кінці 19 ст. майже у всіх капіталістичних країнах витрати держави на військові цілі, погашення державного боргу й відсотків по ньому становили понад 2/3 всі державні видатки. Великі кошти направлялися також на утримування державного апарата - парламенту, міністерств, відомств, поліції, в'язниць і ін. Витрати на освіту, охорону здоров'я були вкрай невеликі. Основним джерелом доходів держави були податки, переважно непрямі.

Двадцяте століття характеризується розвитком продуктивних потужностей, утворенням монополістичних об'єднань, злиттям держави з монополіями, розширенням функцій капіталістичних держав. Держава не тільки забезпечувала обороноздатність країни, охорону приватної власності на засоби виробництва, волю підприємництва й правопорядок, але й стало брати участь у процесі виробництва, розподіли й використання суспільного продукту.

Які передумови виникнення фінансів? Чому тільки в середні віки виникли дане явище й термін, що відображає його. Адже людство задовго до цього мало гроші, товарно-грошові відносини, державний устрій.

Перша передумова. Саме в Центральній Європі в результаті перших буржуазних революцій хоча й збереглися монархічні режими, але влада монархів була, значно урізано й сам головне відбулося відторгнення глави держави (монарха) від скарбниці. Виник загальнодержавний фонд коштів - бюджет, яким глава держави не міг одноосібно користуватися.

Друга передумова. Формування й використання бюджету стало носити системний характер, тобто виникли системи державних доходів і видатків, з, певним складом, структурою й законодавчим закріпленням. Примітно, що основні групи видаткової частини бюджету практично не змінювалися, в плині багатьох сторіч. Уже тоді були позначені чотири напрямки видатків:

- на військові цілі;

- управління;

- економіку;

- соціальні потреби.

Цікавий і той факт, що практично дотепер незмінною (11-13%) залишається частка видатків на управління в бюджетах різних країн у різні періоди.

Третя передумова. Податки в грошовій формі придбали переважний характер, тоді як раніше доходи держави формувалися головним чином за рахунок натуральних податей і трудових повинностей.

Таким чином, тільки на даному етапі розвитку державності й грошових відносин став можливим розподіл створеного продукту у вартісному вираженні.

Розподільні відносини - частина економічних відносин у суспільстві, і фінанси, будучи вираженням цієї об'єктивно існуючої сфери економічних відносин, є економічною категорією. Вони мають яскраво виражене специфічне суспільне призначення - формування й використання грошових фондів держави за допомогою особливих форм руху вартості. Фінанси разом з тим і історична категорія, тому що вони мають стадії виникнення, розвитку, тобто змінюються в часі.

Виділяють два основних етапи розвитку фінансів.

Перший етап - нерозвинена форма фінансів. Вона характеризується непродуктивним характером фінансів, тобто основна маса коштів (2/3 бюджету) витрачалася на військові цілі й практично не робила впливу на економіку. Другою характерною рисою цього періоду була вузькість фінансової системи, тому що вона складалася з однієї ланки - бюджетної, і кількість фінансових відносин було обмежено. Всі вони були зв'язані з формуванням і використанням бюджету.

У міру розвитку товарно-грошових відносин, державності виникала необхідність у нових загальнодержавних фондах коштів і відповідно нових групах грошових відносин з приводу їхнього формування й використання.

У цей час повсюдно, незалежно від політичного й економічного устрою тієї або іншої держави, фінанси вступили в нову стадію свого розвитку. Це обумовлено багатоланковістю фінансових систем, високим ступенем впливу на економіку, більшою розмаїтістю фінансових відносин. На цій стадії фінанси стають одним, з найважливіших знарядь непрямого впливу на відносини суспільного відтворення: відтворення матеріальних благ, робочої сили й виробничих відносин.

Залежно від конкретних економічних і політичних умов, природи й ролі держави фінанси, маючи практично однакові інститути, часто мають якісно різне втримування. Так, наприклад, донедавна у світі існували дві політичні й економічні системи. Всі фінансові відносини капіталістичних країн були спрямовані на відтворення ринкових економічних відносин, а соціалістичних країн - на відтворення авторитарного режиму й відповідно централізованого керування економікою.

2.2. Моделі фінансових відносин у суспільстві

Розподіл і перерозподіл ВВП може здійснюватись за різними схемами, згідно з якими будуються моделі фінансових відносин у суспільстві. В основі побудови фінансової моделі суспільства лежать роль і місце в ній держави. Моделі розрізняються за двома ознаками:

а) за послідовністю розподілу ВВП;

б) за рівнем державної централізації ВВП.

За послідовністю розподілу ВВП розрізняють дві моделі - ринкової й адміністративної економіки. Їх розглядають виходячи з розподілу новоствореної вартості - національного доходу, домінуючими складовими якого є заробітна плата і прибуток. Він є основним і обов’язковим об’єктом розподілу. Основним за питомою вагою і значущістю. Обов’язковим, оскільки не може бути нерозподіленим - інакше зупиниться процес відтворення виробництва.

Фінансова модель ринкової економіки є основною, вона пройшла значний історичний шлях розвитку і домінує у світі. Сутність її дуже проста і логічна: спочатку вартість реалізованого національного доходу розподіляється між тими, хто зайнятий у його створенні. Це власники засобів виробництва, котрі отримують прибуток, і робітники та службовці, яким виплачується заробітна плата. У загальному вигляді ця модель може бути зображена на рис.2.1 - заштрихована частина показує оподаткування заробітної плати окремих робітників і службовців (а, б) та прибутку підприємців (А, Б).

Рис. 2.1 - Фінансова модель ринкової економіки

Характерна ознака моделі полягає в тому, що держава отримує свої доходи насамперед на основі перерозподілу національного доходу.

Модель є відкритою, зрозумілою і точно характеризує фінансові реалії у суспільстві:

по-перше, у ній точно відображається рівень доходів кожної юридичної і фізичної особи, який, у свою чергу, характеризує їх вклад у створення національного доходу;

по-друге, достовірно визначається рівень оподаткування: кожний суб’єкт точно знає, скільки він заробляє і скільки віддає;

по-третє, чітко зафіксовано стимули до зростання доходів на основі зростання виробництва і підвищення продуктивності праці.

Пропорції первинного розподілу національного доходу між підприємцями і робітниками та службовцями регулюються:

¾ ринковими відносинами;

¾ у законодавчому порядку.

Ринкові відносини сприяють установленню оптимальних пропорцій між заробітною платою і прибутком. З одного боку, кожний суб’єкт заінтересований у збільшенні своєї частки. Однак, з іншого, - є певні об’єктивні обмеження, які ведуть до того, що кожний суб’єкт заінтересований у доходах іншого. Так, для підприємців украй необхідним є високий рівень доходів населення, оскільки це сприяє розширенню обсягу продажу, а значить, і забезпеченню формування прибутку. Робітники і службовці заінтересовані в прибутку підприємства, тому що він створює передумови для розвитку виробництва, а відтак і зростання заробітної плати. При цьому переважну частку в національному доході у сучасних умовах займає саме заробітна плата, тоді як обсяги прибутку мінімізуються потребами виробничого розвитку.

Законодавче регулювання полягає у встановленні мінімального рівня оплати праці й обмеженні максимального рівня рентабельності на основі застосування економічних інструментів, наприклад податку на надприбуток.

Пропорції перерозподілу національного доходу регламентуються тільки законодавчими актами.

Сутність фінансової моделі адміністративної економіки, яка застосовувалась у колишньому СРСР та інших соціалістичних країнах, полягає в тому, що переважна частина національного доходу одразу централізувалась у бюджеті й виключалась із розподільних відносин. Держава спрямовувала в бюджет централізований чистий дохід - податок з обороту і частину децентралізованого чистого доходу - прибутку підприємств (через систему платежів з прибутку). Частина прибутку (до 40%) залишалась на підприємстві, інша частина національного доходу виплачувалась робітникам і службовцям у вигляді заробітної плати, яка підлягала прибутковому оподаткуванню. Модель адміністративної економіки може бути надана у такому вигляді (рис.2.2).

Рис.2.2 - Фінансова модель адміністративної економіки

Характерна ознака моделі полягає в тому, що переважну частину своїх доходів держава отримує в процесі первинного розподілу національного доходу.

Модель є закритою і не відображає фінансових реалій у суспільстві:

по-перше, з неї не видно реального рівня доходів юридичних і фізичних осіб;

по-друге, доходи юридичних і фізичних осіб не відображають їх вклад у створення національного доходу;

по-третє, неможливо достовірно визначити рівень оподаткування;

по-четверте, відсутні стимули до продуктивної праці.

Пропорції первинного розподілу національного доходу регулюються державою за допомогою адміністративних методів. Рівень заробітної плати регулювався через установлення тарифних розрядів і посадових окладів. На основі планового ціноутворення фіксувався централізований чистий дохід держави (податок з обороту) і встановлювався рівень прибутку підприємств.

Звісна річ, виділення зазначених моделей певною мірою має умовний характер. У моделі ринкової економіки присутні елементи участі держави в первинному розподілі за допомогою непрямих податків. Модель адміністративної економіки, у свою чергу, включала елементи перерозподілу. Відмінність однієї моделі від другої полягає в різних пропорціях. У моделі ринкової економіки переважає участь держави в перерозподілі ВВП, а в моделі адміністративної економіки - втручання у його первинний розподіл.

За рівнем державної централізації ВВП у рамках фінансової моделі ринкової економіки умовно можна виділити три основні моделі: американську, західноєвропейську та скандинавську.

Американська модель, яка заснована на максимальному рівні самозабезпечення фізичних і самофінансування юридичних осіб, характеризується незначним рівнем бюджетної централізації» 25-30%. Фінансове втручання в економіку зведене до мінімуму. У соціальній сфері забезпечуються тільки ті верстви населення, які не в змозі обійтися без державної допомоги.

Модель створює максимальну фінансову стимуляцію: з одного боку, вона дає можливість заробляти, з іншого - вимагає цього. Це досить жорстка і жорстока модель, але вона водночас і високоефективна, оскільки заснована, по суті, на примусовій фінансовій стимуляції.

Західноєвропейська модель характеризується поміркованим рівнем централізації ВВП у бюджеті» 35-45%. За рахунок вищого рівня централізації ВВП більш розгалуженою є і державна соціальна сфера, насамперед у галузі освіти. Сутність моделі зводиться до паралельного функціонування державних і комерційних установ у соціальній сфері.

Скандинавська модель передбачає досить високий рівень бюджетної централізації ВВП - 50-60%. Відповідно вона характеризується розгалуженою державною соціальною сферою як у галузі освіти, так і охорони здоров’я. Вона створює клімат упевненості й соціальної врівноваженості. Однак така модель можлива тільки за умов, по-перше, високого рівня ВНП на душу населення, який забезпечує високий рівень і суспільного, і індивідуального споживання, і, по-друге, високого рівня культури та свідомості народу, відповідного ставлення до праці й поваги до державного сектора.

Вибір фінансової моделі - це вибір шляху розвитку суспільства, установлення певної системи економічних інтересів, які лежать в основі забезпечення впливу на темпи і пропорції цього розвитку.

Вибір моделі фінансових відносин залежить від багатьох чинників. Це і рівень розвитку суспільства, і характер та масштаби діяльності держави, її втручання в економіку, і тип здійснюваної нею соціальної політики, і характер міжнародної діяльності та воєнної доктрини, це й історичні традиції народу, рівень розвитку культури тощо. Основний критерій вибору - вплив на суспільство через установлення стимулів до праці й ефективного господарювання та забезпечення надійної системи соціальних гарантій.