Іконопис Київської Русі

Становлення давньоруського іконопису відбулося у другій половині XІ — на початку XІІ ст. До цього ікони були, переважно, візантійські та грецькі. Разом із поширенням будівництва храмів виникла давньоруська школа іконопису. Її засновником вважають митрополита Іларіона. У Києво-Печерському Патерику розповідається про перших відомих іконописців Київської Русі — Алімпія та Григорія. Про останнього розповідали, що йому допомагають янголи: він міг за кілька годин написати й позолотити образ (зазвичай на це витрачали кілька тижнів).

Давньоруські майстри дотримувались суворого іконописного канону. Його створення зумовила легенда про те, що перші ікони або з’явились самі по собі («Спас Нерукотворний») або були написані з натури художниками, які особисто знали або пам’ятали святих (за повір’ям ікона Володимирської Божої Матері була написана євангелістом Лукою). (дод.10).

Отже, православна церква ніколи не допускала писання ікон за уявою чи з живих осіб.

Іконописні зображення створювались за певними суворими правилами. Умовність письма мала чітко розмежовувати божественний («горній») світ від земного («дольного») і підкреслювати в лиці Христа, Богоматері та святих їх неземну сутність. Для цього фігури зображались пласкими й нерухомими, застосовувалась оборотна перспектива, виключалися будь-які часові прояви (пора року чи доби). Умовний золотий фон ікон символізував божественне світло, фігури не мали тіней, адже «в Царстві Божому» їх немає.

Щоб чітко слідувати канону, давньоруські майстри користувались у якості зразків візантійськими іконами або словесним описом кожного іконописного сюжету.

Ікони XІ—XІІ ст., виконані київськими майстрами майже не збереглися, але літописи неодноразово свідчать, що ці творіння вивозили в різні міста

Київської Русі, де вони слугували канонічним зразком для інших іконописців. (дод.11, 12).