Архітектурні пам’ятки Київської Русі

Історія розвитку давньоруського архітектурного мистецтва бере початок з кінця X ст. Уже тоді в Київській Русі існували багаті традиції дерев’яного зодчества, які пізніше позначилися на кам’яній архітектурі, зокрема храмових споруд. І хоча спочатку вплив візантійського мистецтва був дуже відчутний, згодом у давньоруській архітектурі проявився власний стиль.

Тож можна зробити висновок: майстри Київської Русі не копіювали традиції Візантії, а створювали на їх основі свою оригінальну художню мову.

Які міста сучасної України були культурними центрами Київської Русі?

Зразками архітектури, в якій найбільше простежується візантій-

ський вплив, були Десятинна церква в Києві і Спасо-Преображенський

собор у Чернігові.

Десятинна церква (церква Богородиці) (дод.2) була зведена в епоху князювання Володимира Великого і вважається першою кам’яною спорудою Київської Русі. То була одна з найгарніших архітектурних споруд свого часу, адже до її будівництва долучали кращих майстрів Візантії. На превеликий жаль, будівля храму була знищена 1240 року ордами хана Батия. Її відновлення у різні часи ініціювали українські митрополити Петро Могила та Євген Болхвитинов. Проте давньоруська церква так і не відродилася. Нині на місці її розташування ведуться археологічні розкопки.

Близьким до архітектурного рішення Десятинної церкви став Спасо-Преображенський собор (дод.3), що зведений 1036 року у Чернігові і чудово зберігся до нашого часу. Цей храм — перший приклад того, що давньоруські майстри прагнули до створення власного стилю. У деяких елементах собору помітні прийоми, не характерні для візантійського зодчества, але типові саме для давньоруської архітектури. Будівля храму містить ознаки, притаманні й романському стилю, що свідчить про знайомство зодчих із культурними традиціями Заходу.

Перлиною давньоруського архітектурного мистецтва є Київський Софіївський собор (дод.4 ), зведений грецькими майстрами під час правління князя Ярослава Мудрого за зразком Софіївського храмуКонстантинополя. Згадка про Софію Київську зустрічається у найціннішому літописі Київської Русі — «Повісті минулих літ». У будівництвісобору були використані досягнення візантійського мистецтва, проте вархітектурі цього п’ятинефного храму вже простежувались своєріднінаціональні риси. На відміну від візантійських соборів, він був увінчаний тринадцятьма куполами, містив дві галереї. Композиційне рішення

Софії Київської зіграло велику роль у формуванні національних рис української, російської та білоруської архітектур. В результаті реставрувань і перебудов, проведених протягом XVІІ —XVІІ ст., первинний вигляд будівлі собору не зберігся.

Наступний етап зодчества Київської Русі відзначений другою половиною XІ — першою половиною XІІ ст., коли архітектура набуває більшої самобутності. Виділяються навіть окремі школи: київська, переяславська, галицька. Зодчі перейшли на місцеві будівельні матеріали й розробили нові технологічні прийоми, відмінні від візантійських.

Архітектурі цього періоду притаманні й риси романського стилю, що проявляється в зовнішньому оформленні будівель.

Свято-Успенський собор Києво-Печерської Лаври (дод.5), зведений протягом 1073—1078 років — являє особливості київської давньоруської архітектурної школи. У ньому вже були відсутні башти і галереї.Первісне архітектурне рішення Софії

Київської мало свою символіку. Центральний високий купол храму символізував Христа — Голову Церкви. Дванадцять менших куполів собору асоціювались з апостолами, четверо з яких — євангелісти Лука, Іоанн, Матфей та Марк, що сприяли розповсюдженню християнства по всіх сторонах світу. Популярність архітектурної форми Свято-Успенського собору дуже велика — його пропорції стали канонічними для багатьох наступних храмів Київської Русі. Проте сама будівля собору не збереглася до наших часів: у XVІІ ст. храм було перебудовано, а під час Другої світової війни — зруйновано.

Стиль архітектури чернігівської школи XІІ ст. втілений в Борисоглебському соборі (дод.6). Про це свідчать багаті різьблення в декорі фасадів,де мотиви романського стилю перегукуються зі слов’янськими. Іще однією характерною ознакою давньоруської архітектури Чернігівщини є обмазання цегляних стін будівель білим вапном.

Самобутність архітектури галицької школи представляє церква

святого Пантелеймона (дод.7) — єдиний зразок давньоруського галицького зодчества. Учені припускають, що за часів Київської Русі тут був укріплений форпост княжого міста — імовірно, монастир. На цій території і була побудована хрестоподібна церква зі зразками білокам’яної різьби. Із первинної споруди церкви святого Пантелеймона до нашого часу збереглись лише стіни, адже протягом віків храм кілька разів перебудовувався.