Розробка грунту екскаваторами 4 страница

Схема організації робіт має передбачати виконання опалубних робіт на захватках, напрям руху комплектів опалубки, ланок та бригад, місця складання опалубки, майданчики для укрупнення опалубки в панелі чи блоки.

На маркірувальному кресленні схематично показують опалублену поверхню конструкції з елементами опалубки, позначеними номерами-марками, місця встановлення добірних елементів, їхній матеріал та за­гальний об'єм.

Опалубні роботи виконують спеціалізованими ланками, організовани­ми на основі операційно-розчленованого принципу. Кількісний склад ланок і бригад визначають за обсягами робіт та термінами виконання їх.

Перед установленням опалубки розмічають осі конструкцій — на­носять фарбою позначки на її основу та нижню частину щитів. При влаштуванні фундаментів осі позначають на попередньо забитих по контуру підошви фундаменту дерев'яних кілках.

На майданчиках укрупнення збирають панелі, форми чи арматурно-опалубні блоки, в яких разом з опалубкою встановлюють та закріплюють арматуру монолітної конструкції. Елементи багаторазово застосовува­ної опалубки слід обчистити від залишків бетонної суміші; поверхню треба змастити спеціальними мастилами, які забезпечують зниження чи повну відсутність зчеплення бетону з опалубкою і тим самим полегшують наступне розпалублення конструкції.

За принципом дії такі мастила поділяють на плівкоутворювальні мастила, уповільнювачі тужавлення і комбіновані.

При застосуванні плівкоутворювальних мастил на формувальних поверхнях опалубки утворюється тонка мінеральна плівка, що запо­бігає прилипанню бетону до опалубки.

Гідрофобізуючі мастила (солідольне, масляне — на основі відпрацьованих машинних масел, емульсій) при нанесенні на опалубку утворюють гідрофобну, тобто незмочувану, плівку. Ці масти­ла мають найбільше поширення.

Мастила — уповільнювачі тужавлення — забезпечують низьку міц­ність шару бетону, що прилягає до опалубки. При розпалубленні відри­вання опалубки частково проходить по контактній зоні, частково по слабкому шару бетону.

Найбільш ефективними є комбіновані мастила, до складу яких вхо­дять гідрофобізуючі речовини, уповільнювачі тужавлення та пластифіка­тори, що знижують поверхневу пористість і поліпшують якість бетону.

Установлюють опалубку в проектне положення так, щоб осі, нанесені на основі й опалубці, збіглися. Надалі відтяжками забезпечують верти­кальність, потім закріплюють форму. На внутрішній поверхні опалубки наносять позначки рівня бетонування.

Установлена опалубка до початку бетонування має бути прийнята майстром. При цьому перевіряють: відповідність геометричних розмі­рів і позначок рівня проектним; правильність її положення відносно осей конструкції; цільність стиків і сполучень елементів опалубки; пра­вильність установлення риштувань, підтримувальних елементів, елементів кріплення. Відхилення розмірів установленої опалубки не повинно перевищувати нормативні та проектні.

Під час бетонування за опалубкою безперервно наглядають і вияв­лені недопустимі деформації відразу виправляють.

3. Арматурні роботи

Арматура — це сталеві круглі стрижні, прокатні профілі, дріт, вироби з них чи неметалеві вироби — склопластиковий дріт, пасма чи інші матеріали, які розміщують в бетоні для підвищення несучої здатності бетонних конструкцій.

Арматурні роботи включають заготовлення арматури (виготов­лення з арматурної сталі окремих стрижнів та складання арматурних сіток і каркасів зварюванням чи зв'язуванням з окремих стрижнів) і установлення арматури в проектне положення.

У сучасному будівництві ненапружувані конструкції армують збіль­шеними монтажними елементами — зварними сітками, плоскими і просто­ровими каркасами (рис. 5, б, є).

Заготовлення арматури. Конструктивні елементи арматури виготов­ляють переважно централізовано в арматурних цехах підприємств будіндустрії чи на районних заводах і як товарну продукцію постачають на будівельний майданчик. Розміри конструктивних елементів визна­чають проектом, ураховуючи умови транспортування.

Монтаж ненапружуваної арматури. До складу арматурних робіт на будівельному майданчику належать: розвантаження, приймання та складування арматурних виробів і товарної арматурної сталі; виготов­лення нестандартних арматурних виробів, укрупнення сіток і каркасів в арматурний блок; монтаж окремих елементів і блоків у конструктивний арматурний каркас монолітної конструкції; приймання і контроль змонтованої арматури та передавання її під бетонування.

На будівельний майданчик арматуру постачають комплектно для кожної монолітної конструкції. Доставлену арматуру оглядають, пере­віряють наявність бирок з наведеними марками елементів, а також до­кументів, що підтверджують відповідність виробів і з'єднань проекту. Складають елементи на стелажах, стапелях і майданчиках роздільно за розмірами, марками і класами.

Ненапружувану арматуру монтують окремими стрижнями, сітками чи просторовими каркасами й армоблоками відповідно до умов вико­нання робіт та видів конструкцій.

Забезпечення захисного шару бетону, тобто відстані між зов­нішніми поверхнями арматури і бетону, що захищає арматуру від корозій­них дій зовнішнього середовища, виконують установленням бетонних, пластмасових чи металевих фіксаторів, які прив'язують чи надягають на арматурні стрижні або підставляють під них. Під час роботи бетонних конструкцій у сухих умовах для забезпечення захисного шару застосовують також спеціальні упори чи подовжені поперечні елементи армоконструкцій, які, торкаючись опалубки, фіксу­ють положення арматури.

Захисний шар у плитах і стінках до 10 см завтовшки має бути не менше ніж 10 мм, а в тих самих конструкціях, але товщих — не менше ніж 15 мм; у балках і колонах при діаметрі поздовжньої арматури 20...32 мм — не менше ніж 25 мм і при більшому діаметрі — не мен­ше ніж 30 мм.

З'єднання арматурних елементів. Арматурні стрижні, сітки, каркаси та інші елементи при встановленні в конструкцію з'єднують між собою електрозварюванням (дуговим чи контактним), напуском, на муфтах, металевими та пластмасовими фіксаторами чи в'язанням дротом.

Монтаж напружуваної арматури включає установлення її в проектне положення та наступне натягування.

Напружувану арматуру встановлюють у попередньо влаштовані в монолітних конструкціях канали після набрання бетоном потрібної міцності, до бетонування чи після набрання бетоном проектної міцності. Натягування арматури виконують механічним і електротермічним ме­тодами чи самонапруженням.

4. Приготування та транспортування бетонної суміші

Приготування бетонної суміші. Приготування бетонної суміші містить операції приймання і складування складових матеріалів (цемен­ту і заповнювачів), їхнього дозування і перемішування та видавання готової бетонної суміші на транспортні засоби. В разі приготування бетонних сумішей з добавками, на легких заповнювачах чи за певних умов (зимових, жарких) у даний технологічний цикл включають додаткові операції. Так, для сумішей з добавками (пластифікувальними, про-тиморозними тощо) треба попередньо приготувати водний розчин цих добавок; у зимових умовах попередньо підігрівають заповнювачі і воду; при використанні легкобетонних сумішей на пористих заповнювачах їх можна попередньо замочувати.

Бетонну суміш готують за закінченою чи розчленованою технологією. У першому випадку здобувають готову бетонну суміш, у другому — віддозовані сухі компоненти або суху бетонну суміш.

Транспортування бетонної суміші. (рис.6)У загальному вигляді процес транспортування бетонної суміші включає навантажування бетонної суміші в транспортні засоби з бункера бетонозмішувальної установки, доставляння (переміщування) її різними транспортними засобами до будівельного майданчика, перевантаження на транспортні засоби, що подають суміш до конструкції, яка зводиться, наступне подавання сумі­ші до місця укладання. Застосовують також схему доставляння бетон­ної суміші від бетонозмішувальної установки одними й тими самими транспортними засобами безпосередньо до місця укладання. У цьому випадку не виконують перевантаження.

Залежно від застосування засобів розрізняють порційне, безперерв­не і комбіноване транспортування бетонної суміші.

Для порційного транспортування використовують автотранспортні засоби, бадді, бункери. Безперервне виконують конвеєрами і бетоноводами, якщо відстань від бетонозмішувальної установки до місця укла­дання бетонної суміші незначна. Комбіноване транспортування поєд­нує порційне переміщення суміші від заводу до будівельного майдан­чика і наступне безперервне подавання її в конструкцію бетононасосами, бетоноводами, конвеєрами чи бетоноукладачами. Основними технологічними вимогами до транспортування бетонної суміші є забезпечення збереження її легкоукладальності й однорідності. Для цього бетонна суміш має бути захищеною від атмосферних опадів, сонячних променів, витікання цементного молока чи розчину; слід попе­редити її розшаровування. Тривалість транспортування не повинна пе­ревищувати часу, яким починається процес тужавлення.

Для запобігання розшаруванню і збереження технологічних власти­востей суміші застосовують спеціалізовані транспортні засоби: автобетонозмішувачі та автобетоновози. Доцільно вибирати дороги з твердим покриттям без вибоїн і нерівностей. Щоб запобігти укладанню бетонної суміші після початку тужавлення, обмежують тривалість транспортуван­ня готової суміші: 45 хв — при температурі суміші 20...30 °С, 90 хв — при 10...20 °С і 120 хв - при 5...10 "С.

Подавання бетонної суміші. (рис.6)При бетонуванні різноманітних назем­них та підземних конструкцій з інтенсивністю робіт до 20 м³ на добу бе­тонну суміш транспортують у баддях місткістю 0,5...3 м³і подають кранами.

Баддя — це зварна металева конструкція, яка має корпус, каркас, зас­лінку, важіль. Бадді бувають поворотні та неповоротні.

Стрічкові пересувні конвеєри доцільно застосовувати для подаван­ня бетонної суміші у невеликі (площею 5...8 м²) монолітні конструкції. Конвеєри мають довжину 6...15 м і ширину стріч­ки 400...500 мм і можуть подавати бетонну суміш на висоту 1,5...4 м. Кути нахилу стрічки не повинні перевищувати 8° при підніманні суміші рухливістю до 4 см, 15° — рухливістю до 6 см, а при опусканні суміші —відповідно 12° і 10°. Швидкість руху стрічки 1...3 м/с.

Стрічкові бетоноукладальники застосовують для зведення масив­них конструкцій (фундаментів, плит тощо) з інтенсивністю бетонуван­ня 20...30 м³/добу. Це машини, які мають устаткування для приймання бетонної суміші, подавання до місця укладання (стрічкові конвеєри), змонтоване на самохідній чи причіпній основі.

Вібраційними установками подають бетонну суміш рухливістю 4...12 см вниз під кутом 5...20° на відстань до 30 м при бетонуванні невеликих у плані конструкцій. До складу вібраційних установок входять віброживильник, віброжолоб та опорні елементи.

Трубопровідне транспортування бетонної суміші (рис.7)застосо­вують здебільшого в межах будівельного майданчика. Розрізняють тран­спортування бетононасосними установками та пневмотранспортування.

Транспортування бетононасосними установками використовують у разі подавання бетонної суміші в усі види монолітних конструкцій, у тому числі в місця, недосяжні для інших засобів. Бетононасосні установ­ки включають бетононасоси, бетоноводи і засоби розподілення суміші. Вони бувають трьох основних видів: стаціонарні, причіпні та самохідні.

Бетононасоси — високопродуктивні машини (10...80 м³/год), які призначенні для безперервного подавання бетонної суміші по трубах (бетоноводах) на відстань 250...400 м по горизонталі на висоту 50...100 м.

Бетоноводи складаються з окремих прямих ланок 0,3...3 м завдовж­ки і колін (відводів) з кутом повороту 90°, 45, 30, 22,5 і 15°. Ланки і коліна з'єднують між собою за допомогою швидкорознімних замків з натяжними клинами і гумовими ущільнювачами. Залежно від продук­тивності бетононасоса застосовують бетоноводи з внутрішнім діамет­ром 80...203 мм. Для безперервного подавання суміші діаметр бетоноводу має бути не менше трьох максимальних розмірів заповнювачів.

Автобетононасоси — установки з бетононасосом і розподільною шарнірно-зчленованою, гідравлічною повноповоротною стрілою, що змон­товані на шасі автомобіля. Мобільність та можли­вість подавання бетонної суміші в межах значної зони (на відстань до 27 м і висоту до 23 м) забезпечують високу ефективність їх при бетону­ванні різноманітних конструкцій.

Основні вимоги при транспортуванні бетонної суміші бетононасосними установками полягають у забезпеченні потрібної властивості суміші й дотриманні правил експлуатації устаткування.

Нормальна експлуатація установок забезпечується при транспортуванні бетонних сумішей рухливістю 5...15 см, що відповідає вимогам легкоперекачуваності - можливості її переміщення по трубопроводу на максимальні відстані без розшаровування й утворення пробок. Особливу увагу звертають на правильне співвідношення фракцій суміші, її гранулометричний склад.

Перед подаванням бетонної суміші треба змастити внутрішню поверх­ню бетоноводу вапняним тістом чи пластичним цементно-піщаним роз­чином складу 1:2.

Слід уникати перерв у подаванні бетонної суміші більше ніж на 15...20 хв. Якщо тривалість перерви 30...60 хв, треба через кожні 10 хв прокачувати суміш протягом 10... 15 с. При більших перервах та після закінчення бетонування бетоновід промивають.

Пневмотранспортування бетонної суміші забезпечує доставлення бетону у важкодоступні місця, простоту керування процесом і сприятливі умови для його автоматизації.

Для транспортування сухої суміші використовують цемент-гармати і набризк-машини. Ці машини застосовують і для бетонування методом торкретування. Транспортування бетонних сумішей у готовому вигляді виконують розчинонасосами з пневматичною приставкою, а також ка­мерними пневмонагнітачами.

5. Укладання та ущільнення бетонної суміші

Залежно від виду монолітних конструкцій, легкоукладальності бетонної суміші і прийнятих на основі цього засобів для її ущільнення бетонну суміш укладають або горизонталь­ними, похилими та східчастими шарами (рис. 8, и), або окремими смугами-картами в один шар (рис. 8, є, ж), або одночасно на всю висоту конструкції чи блока бетонування.

Шарами укладають бетонну суміш у разі потреби забезпечення її одночасного ущільнення вібраційним устаткуванням. Рухливість бетонної суміші при цьому становить 0...10 см залежно від виду, масивності та густини армування конструкції. Так, суміш рухливістю 1...3 см укладають у масивні малоармовані конструкції, рухливістю 4...6 см — у каркасні густоармовані масивні конструкції і стіни, 8...10 см — у тонкі та густоармовані конструкції стін, каркасів тощо.

Товщину горизонтальних шарів в основному визначають засобами для ущільнення. У разі використання важких підвісних вертикально розміщених вібраторів товщина шару має бути на 5...10 см менша за довжину робочої частини вібратора. При застосуванні похило розміщених вібраторів товщина шару має дорівнювати вертикальній проекції робочої частини вібратора, а при застосуванні ручних глибинних вібраторів не повинна перевищувати 1,25 довжини їхньої робочої частини. В разі ущільнення поверхневими вібраторами товщину шару укладуваної суміші беруть до 250 мм у конструкціях з одинарним і до 120 мм — з подвійним армуванням. Шарами такої товщини укладають бетонну суміш для монолітних бетонних підготовок під підлоги та дороги, а також плитних конструкцій (плит перекриття тощо) до 250 мм завтовшки.

У масивні густоармовані фундаменти, стіни, колони, балки суміш укладають горизонтальними шарами 0,3...0,4 м завтовшки з ущільненням ручними внутрішніми вібраторами. У великі малоармовані чи неармовані конструкції бетонну суміш укладають шарами 1...2 м завтовшки, застосовуючи для її ущільнення потужні пакети вібраторів, що перестав­ляють краном.

На всю висоту конструкції чи блока бетонування укладають бетонну суміш рухливістю 16...24 см, для отримання якої застосовуютьсуперпластифікатори. Суміш розподіляється та ущільнюється в конструкції під дією власної ваги.

Застосовують також напірний метод укладання суміші рухливістю 12...24 см, який полягає в безперервному нагнітанні її напірним бетоноводом у конструкцію під дією гідродинамічного тиску, що досягається нагнітальним устаткуванням — бетононасосом.

Суміш меншої рухливості (4...10 см) укладають одночасно на всю висоту конструкції, де опалубка оснащена зовнішніми вібраторами.

Основні вимоги до укладання бетонної суміші полягають у забезпе­ченні монолітності й однорідності бетону в конструкції. Для цього бетон­ну суміш треба укладати безперервно в межах конструкції чи окремих ділянок (блоків, ярусів) бетонування, які назначають з урахуванням впливу температурних і усадкових деформацій. Крім того, слід дотри­муватись умов нерозшаровування суміші в процесі роботи та умов при­микання до раніше укладеного бетону окремих блоків.

Під час приготування, транспортування й укладання бетонна суміш перебуває в нещільному стані. Поміж частинками заповнювачів є вільний простір, заповнений повітрям. Забезпечення міцності й довговічності бетону досягається при його щільній і однорідній структурі. Тому негайно після подання порції бетонної суміші в конструкцію її ущільнюють.

Вібрування бетонної суміші засноване на поширенні в ній механіч­них коливань у вигляді хвиль, що створюють динамічний тиск. Під дією їх суміш немовби розріджується, стає рухливою і текучою, частинки заповнювачів, хитаючись і осідаючи в цементному розчині, щільно при­лягають одна до одної, із суміші виводиться повітря.

Вібруванням ущільнюють бетонну суміш рухливістю 0...9 см. Якщо рухливість суміші більша, енергія коливань викликає більш значне осі­дання крупних заповнювачів, що призводить до її розшарування.

Тривалість вібрування становить 30...100 с. За цей час (залежно від умов вібрації) закінчується осідання бетонної суміші і на поверх­ні бетону виникають цементне молоко і бульки повітря, що свідчить про необхідність закінчення дії вібрації. Подальше вібрування може призвести до розшарування суміші внаслідок осідання крупних час­тинок.

За способами дії на ущільнювану бетонну суміш розрізняють вібра­тори (рис. 9): глибинні, що передають коливання на бетонну суміш від заглиб­леного в неї вібронаконечника чи корпуса; поверхневі, які передають коливання через робочу площадку, встановлену на поверхні бетонної суміші; зовнішні, що закріплені на зовнішньому боці опалубки і передають коливання на бетонну суміш через опалубку.

Трамбування виконують ручними і пневматичними трамбівками під час укладання дуже жорстких бетонних сумішей у малоармовані конструкції, а також у тих випадках, коли застосовувати вібратори немож­ливо через шкідливу дію вібрації на розміщене поряд устаткування.

Штикування виконують за допомогою шурників, проштовхуючи ними щебінь між стрижнями арматури під час укладан­ня і вібрування сумішей рухливістю 4...8 см у густоармованих конструк­ціях, а також сумішей рухливістю більше ніж 10 см для запобігання розшарування їх від дії вібрації.

Коткуванням ущільнюють особливо жорсткі малоцементні бетонні суміші при зведенні масивних бетонних конструкцій, переважно в до­рожньому, гідротехнічному й аеродромному будівництві. Для ущіль­нення застосовують котки і віброкотки. Товщина ущільнювального віб­рокотками шару залежить від маси їх і становить 20...50 см; при застосу­ванні статичних котків ця величина менша.

Вакуумування бетонної суміші є одним з ефективних методів впливу на властивості отримуваного бетону. Вакуумування дає змогу витягти з укладеної та вже ущільненої вібрацією суміші близько 10...20 % надлишкової (вільної) води. Це значно поліпшує фізико-механічні по­казники бетону; відразу після вакуумування міцність бетону становить 0,3...0,5 МПа, що достатньо для розпалублення вертикальної поверхні і деяких видів її оброблення; прискорюється твердіння бетону; змен­шуються деформації усадки; підвищуються водонепроникність і моро­зостійкість.

Для вакуумування тонкостінних конструкцій до 250 мм завтовшки і; застосовують вакуум-щити опалубки, які встановлюють з одного боку конструкції. У масивних конструкціях, балках, колонах, стінах більше ніж 250 мм завтовшки вакуумування виконують за допомогою вакуум-трубок, які розміщують усередині бетону конструкції. На поверхні плит перекриття та підлог розміщують вакуум-мати. Вакуум-щити, трубки та мати з'єднують через всмоктувальні шланги з вакуум-насосами, що створюють розрідження не менше ніж 46,3 кПа.

Вакуумування починають не пізніше ніж через 15 хв після закінчення укладання і віброущільнення бетонної суміші. Тривалість вакуумування бетону залежить від міри розрідження, створюваного вакуумним устаткуванням, складу, щільності й рухливості бетонної суміші, масив­ності вакуумованої конструкції.

Улаштування робочих швів (рис.10).Перерви в укладанні бетонної суміші, що виникають через технологічні та організаційні умови або під впли­вом випадкових чинників, можуть призвести до порушень монолітності конструкції внаслідок: недостатньої адгезії бетону до поверхні між попереднім та наступно укладеним шаром; порушення зв'язків між частинками тверднучого бетону та арматурою від динамічних зусиль; різно­го напрямку деформацій усадки бетону суміжних шарів. Тому стики між шара­ми чи блоками бетонування, утворені через перерви в роботі, влаштовують за відповідною технологією і називають робочими швами. Оскільки робочі шви — послаблене місце в конструкції, їх розташо­вують там, де несуча здатність конструкції не змінюється.

Перед відновленням бетонування поверхню вже утвореного бетону обчищають від цементної кірки. При цьому міцність бетону має бути не менше ніж 0,3; 1,5 або 5 МПа при обчищенні відповідно водяним або повітряним струменем; механічною металевою щіткою; гідропіщаним струменем чи металевою фрезою. Оброблену в такий спосіб поверх­ню зволожують за одну-півтори години перед укладанням бетонної суміші. На горизонтальну поверхню наносять шар цементного розчину складу 1:3 3...10 см завтовшки.

Бетонування в місцях утворення робочого шва відновлюють після того, як бетон попередньо укладеного шару набере міцності не менше ніж 1,5 МПа, що забезпечує збереження його структури від дії динаміч­них навантажень. На це в нормальних умовах твердіння і при температурі бетонної суміші 10...15° С потрібно 18...24 год.

6. Догляд за бетоном

Щоб бетон набув необхідної міцності та якості, за ним потрібен до­гляд: підтримування температурних умов твердіння; запобігання виник­ненню значних температурно-усадкових деформацій і тріщин; охорона тверднучого бетону від ударів, трясінь та інших дій, що можуть погір­шити якість бетону.

Так, улітку в помірній кліматичній зоні, сухої теплої погоди бетон на звичайному портландцементі поливають водою протягом 7 діб, на глиноземистому — 3 доби, на шлакопортландцементі — 14 діб. Якщо температура повітря вище 15°, протягом перших 3 діб бетон поливають удень кожні 3 год і раз уночі, а в наступні дні — не менше трьох разів на добу. Якщо поверхню бетону попередньовкрити матеріалами, що втримують вологу (брезентом, матами тощо), перерви між поливаннями збільшують у 1,5 раза. Поверхню бетону, вкриту захисними плівками, не поливають. Можна не поливати бетон, якщо середня температура повітря від + 5 до 0 °С. Улітку бетон також укривають від сонячних променів, а взимку від морозу. Для запобігання шкідливій дії навантажень на бетон рух по ньому людей або установлення риштувань чи опалубки допускають тільки після досягнення ним міцності не менше ніж 1,5 МПа.

ОСНОВНА ЛІТЕРАТУРА

1. Атаев С.С., Данилов Н.Н., Прыкин В.В. Технология строительного производства. – К.: Высшая школа, 1984.

2. Литвинов О.О., Беляков Ю.И. Технология строительного производства. – К.: Высшая школа, 1985.

3. Дикман Л.Г. “Организация и планирование строительного производства” М:-Высшая школа, 1988 г.

4. Черненко В.К. Технологія будівельного виробництва. – К.: Вища школа, 2002.

5. Проектування, технологія та організація будівництва. Зведення і ремонт будівель та споруд. Том 1 «Проектування у будівництві»”.Валовой О.І., Кривий Ріг, Мінерал,2007 р.

6. Проектування, технологія та організація будівництва. Зведення і ремонт будівельта споруд. Том 2 «Інженерні вишукування у будівництві »”. Валовой О.І., Кривий Ріг, Мінерал,2007 р.

7. Проектування, технологія та організація будівництва. Зведення і ремонт будівельта споруд. Том 3 «Технологія і організація будівництва »”. Валовой О.І., Кривий Ріг, Мінерал,2007 р.

8. Ярмоленко М.Г. Технологія будівельного виробництва. – К.: Вища школа, 2005 р.

ДОПОМІЖНА ЛІТЕРАТУРА

9. С.А. Ушацький Організація зведення і реконструкції будівель та споруд К., Вища школа, 1992 р.

10. ДБН А.3.1.-5-96 “Організація будівництва” К:, НДІБВ, 1997 р.

11. Посібник з розробки ПОБ і ПВР (до ДБН А.3.1.-5-96) К:, НДІБВ, 1997 р.

ПЕРЕЛІК МЕТОДИЧНИХ ВКАЗІВОК

12.Методичні вказівки до курсового проекту та лабораторних робіт з курсу “Технологія будівельного виробництва.” Виробництво земляних робіт. – Кривий Ріг: Вид-во КТУ, 2007.

13.Методичні вказівки до курсового проекту та лабораторних робіт з курсу “Технологія будівельного виробництва.” Улаштування котлована. – Кривий Ріг: Вид-во КТУ, 2007.

14.Методичні вказівки до лабораторних робіт з курсу “Технологія будівельного виробництва.” Улаштування монолітних фундаментів. – Кривий Ріг: Вид-во КТУ, 2007.

15.Методичні вказівки до лабораторних робіт з курсу “Технологія будівельного виробництва.” Кам’яні роботи. – Кривий Ріг: Вид-во КТУ, 2004.

16.Методичні вказівки до лабораторних робіт з курсу “Технологія будівельного виробництва.” Виконання покрівельних робіт. – Кривий Ріг: Вид-во КТУ, 2005.