Етап 5 — звітування

На цьому етапі аудитор готує звіт, який складається з метою:

· інформування правління банку про найбільш важливі проблеми, виявлені під час аудиторської перевірки;

· визначення ефективності систем контролю;

· надання рекомендацій правлінню щодо необхідності впровадження змін, які приведуть до поліпшення і підвищення якості систем контролю;

· надання доповіді правлінню банку щодо адекватності системи контролю і ефективності процедур, які забезпечують внутрішній контроль перевіреного підрозділу банку.

Процес підготовки і написання аудиторського звіту має декілька етапів:

· групування і систематизація виявлених відхилень;

· узагальнення аудиторської інформації.

У процесі аудиторської перевірки можуть бути виявлені різні фінансові порушення:

· протиправні дії, пов’язані з роботою банку;

· інші викривлення і порушення етики;

· похибки;

· викривлення фінансової звітності:

¾ введення неправельних даних;

¾ пропуски даних у фінансовій звітності.

Фінансові порушення охоплюють цілу низку викривлень або протиправних дій. Їх може вивчити особа, яка перебуває в середині або поза межами банку.

Протиправні дії пов’язані з роботою банку — це дії керівництва і співробітників, які здійснюються від імені банку і суперечать закону або державній системі. Протиправні дії не обов’язково мають бути пов’язані з підготовкою фінансової звітності і можуть не впливати на неї безпосередньо.

Інші викривлення і порушення етики — це сфера, де зловживання і похибки перетинаються. Банк повинен розробити власні стандарти, які більш жорстко, ніж закон, вимагатимуть від співробітників дотримання етики в цілому. Аудитор повинен перевіряти дотримання співробітниками цих стандартів. Навмисне недотримання стандартів класифікується як зловживання, а не навмисне — помилкою. Похибки — ненавмисні помилки керівництва та співробітників.

Аудиторський звіт має бути затверджений і відповідати процедурам банку. За документального оформлення перевірки аудитор мусить висвітлити сутність проблеми коротко, чітко й зрозуміло.

Аудиторський звіт будується за певними принципами. Так, принцип достовірності передбачає, що звіт має бути підтверджений фактами і не повинен потребувати додаткових усних роз’яснень чи коментарів.

14.2. Внутрішньобанківський аудит касових операцій

Під розрахунково-касовим обслуговуванням банку розуміємо приймання, видачу і збереження грошових знаків. Його здійснюють через операційну касу банку, до складу якої (залежно від кількості клієнтів і обсягів операцій) можуть входити прибуткові й видаткові каси, прибутково-видаткові каси, каси розміну грошей, вечірні каси та каси перерахунку грошової виручки.

Облік касових операцій у банках України регламентується:

1. Інструкцією Національного банку України щодо організації емісійно-касової роботи в установах банків України за № 129 від 7 квітня 1994 р. (з наступними змінами і доповненнями);

2. Інструкцією Національного банку України щодо організації роботи з готівкового обігу установами банків України за № 69 від 19 лютого 2001 р. (з подальшими змінами і доповненнями).

Перелічені нормативні документи передбачають:

· загальний порядок ведення касових операцій;

· правила зберігання грошових знаків;

· правила перевезення грошових знаків;

· порядок заміни і знищення пошкоджених банкнот і монет;

· порядок складання і подання звітності по касі.

Документальними джерелами для здійснення внутрішнього аудиторського контролю касових операцій є:

· первинні касові документи;

· касові журнали на прибуток і видатки;

· касові книги;

· довідки касирів прибуткових і видаткових кас;

· виписки з особистих рахунків клієнтів, журнал реєстрації прибуткових і видаткових касових документів.

Деякі фахівці з банківського аудиту, зокрема доцент Фінансової академії при уряді Російської Федерації С. О. Горіна (див. список літератури в кінці підручника), радить планувати і проводити аудит касових операцій на основі програмноконтрольної оцінкової таблиці. За своєю побудовою вона є не тільки переліком питань, які необхідно з’ясувати під час перевірки, не лише розкриває технологію аудиторського процесу касових операцій, а й дає можливість здійснювати їх оцінку щодо законності, доцільності й правильності документального оформлення.

Нижче наводимо цю оціночну таблицю(табл. 14.1), сформувавши її зміст відповідно до вимог Закону «Про банки і банківську діяльність в Україні» та вимог інструкцій і методичних вказівок НБУ з ведення касових операцій.

Таблиця 14.1

Оціночна таблиця касових операцій

№ з/п	Аудитором перевіряється	Необхідно встановити
	Стан угод про повну матеріальну відповідальність осіб, що працюють з готівкою та іншими цінностями	Наявність угод з матеріально відповідальними особами і юридична правильність їх оформлення
	Дотримання порядку здійснення операцій у прибуткових касах	Правильність оформлення первинних документів, заповнення і ведення журналів їх реєстрації Ідентичність даних первинних документів з даними касових журналів і книг, довідок, виписок з особистих рахунків клієнтів
	Дотримання порядку здійснення операцій у вечірніх касах та касах перерахування	Правильність заповнення супровідних відомостей до сумки з грошовою виручкою та документального оформлення інкасованої грошової виручки
	Дотримання порядку здійснення операцій видатковими касами	Правильність заповнення реквізитів видаткових первинних касових документів Ідентичність даних останнім даним касових книг і журналів, а також випискам з особових рахунків клієнтів Правильність ведення книги реєстрації сум, виданих під звіт касиру грошового сховища
	Дотримання порядку звірки і складання висновку операційної каси; організація контролю за видачею грошей	Ідентичність даних касових обігів і даних касових книг та журналів Наявність підписів касирів і операційних працівників
	Дотримання повноти і правильності обміну цінностей у сховищах	Правильність комплектації та розфасування грошей і цінностей Правильність ведення книги обліку цінностей, що знаходяться в сховищах
	Дотримання касового планування і ліміту залишків каси банку	Наявність касових планів клієнтів Наявність встановлених банком лімітів клієнтам за залишком готівки грошей в їх касах Дотримання клієнтами ліміту
	Дотримання ліміту розрахунків готівкою	Наявність ліміту для банку та його дотримання
	Дотримання правил касових операцій з валютною готівкою	Правильність заповнення первинних касових документів на надходження та видачу готівкової валюти Ідентичність даних первинних документів і даних касових книг та журналів
	Стан звітності про касові обіги банку	Правильність обліку касових операцій в цілому (висновок) Достовірність звітності про касові обіги в банку Дотримання строків звітності

З урахуванням спеціалізації банку, обсягів тих чи інших операцій, замовлень керівництва тощо у наведеній таблиці кількість питань, які необхідно з’ясувати, може змінюватися.

По закінченні перевірки касових операцій здійснюється оцінка стану їх організації та ведення обліку і розробляються управлінські або адміністративні заходи щодо ліквідації порушень і недоліків та облікові заходи щодо вдосконалення облікового контролю.

Досвід свідчить, що найтиповішими порушеннями, виявленими під час перевірки касових операцій, бувають:

· порушення ліміту каси;

· порушення граничних норм розрахунку готівкою грошей;

· неправильне документування і ведення касових операцій;

· виправлення в прибуткових і видаткових касових документах;

· несвоєчасне проведення інвентаризації каси тощо.

14.3. Внутрішньобанківський аудит розрахункових операцій

Аудит розрахункових операцій виявляє правомірність розрахункових операцій і дотримання розрахункової дисципліни згідно з інструкціями та іншими нормативними документами НБУ.

У процесі перевірки з’ясовується дотримання:

· визначеного порядку відкриття і закриття рахунків клієнтів у банку;

· установлених лімітів залишку грошей у касі клієнтами;

· запровадженого порядку розрахункового обслуговування згідно з укладеною з клієнтом угодою;

· розрахункової дисципліни за рахунками (розрахунковими, поточними, бюджетними, валютними, кореспондентському);

· законодавства щодо здійснення безготівкових розрахунків.

Як робоча програма оцінки розрахункових операцій рекомендується наведена нижче оціночна таблиця (табл. 14.2).

Таблиця 14.2

Оціночна таблиця розрахункових операцій

№ з/п	Аудитором перевіряється	Необхідно встановити
	Обґрунтованість відкриття і правильність ведення розрахункових, поточних бюджетних рахунків і валютних рахунків резидентів і нерезидентів	Достовірність і повнота документів, необхідних для відкриття розрахункових поточних, бюджетних і валютних рахунків Правильність реєстрації рахунків, що відкриваються Задовільні умови зберігання юридичних справ клієнтів Відповідність порядку відкриття і ведення розрахункових, поточних, бюджетних рахунків згідно з планом рахунків бухгалтерського обліку і вказівок щодо його застосування Дотримання вимог законодавства щодо відкриття і закриття розрахункових, поточних, бюджетних і валютних рахунків
	Дотримання правил здійснення безготівкових розрахунків: § платіжними дорученнями; § платіжними вимогами-дорученнями; § гарантійними дорученнями; § чеками; § векселями	Дотримання правил, передбачених нормативними документами НБУ: § оформлення документів; § умов; § строків розрахунків; § наявності грошей на рахунках платників; § розв’язання спорів і конфліктних ситуацій
	Стан дебіторської і кредиторської заборгованості банку	Строки виникнення Причини непогашення або відшкодування Своєчасність нарахування податку в бюджет з простроченої кредиторської заборгованості Наявність сумнівної заборгованості
	Оцінка обліку розрахункових операцій	Правильність відображення в обліку розрахункових операцій Черговість платежів Дотримання цільового призначення Законність розрахунків

Досвід свідчить, що найтиповішими помилками, що виникають у процесі внутрішнього аудиту розрахункових операцій, є:

· неповна комплектація юридичних справ клієнтів (немає довідок про взяття на облік у державній податковій адміністрації нотаріально завіреного свідоцтва про реєстрацію тощо);

· порушення черговості платежів;

· порушення ліміту видачі готівки з рахунків клієнтів;

· виправлення в розрахункових документах;

· несвоєчасність розрахунків за поданими клієнтами платіжними дорученнями та інші порушення розрахунково-платіжної дисципліни.

14.4. Внутрішньобанківський аудит
кредитних операцій

Проведення аудиту кредитних операцій передбачає три основні напрями роботи:

· перевірка відповідності дій банку правовому полю, що регламентує кредитну роботу;

· вивчення якості кредитної роботи на всіх рівнях;

· вивчення якості безпосередньо кредитного портфелю.

Закон України «Про банки та банківську діяльність» як кредитні розглядає операції (стаття 49):

· розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.;

· організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

· здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг);

· надання гарантій і поручительств та інших зобов’язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

· придбання права вимоги на виконання зобов’язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, беручи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);

· лізинг.

Відповідно, під час аудиту кредитних операцій необхідно провести аналіз операцій за такими напрямами:

· надання міжбанківських кредитів;

· надання кредитів юридичним особам, у тому числі фізичним особам, що зареєстровані як суб’єкти підприємницької діяльності;

· надання кредитів фізичним особам;

· факторингові операції;

· лізингові операції;

· операції з надання гарантій та порук;

· активні операції з цінними паперами (у тому числі операції «РЕПО», операції з купівлі та продажу цінних паперів у портфелі на продаж та портфелі на інвестиції, та ін.).

Виходячи з визначених завдань та напрямів пропонується такий механізм (програма) здійснення внутрішньобанківського аудиту кредитних операцій (табл. 14.3):

Таблиця 14.3

Програма ВНУТРІШНЬОБАНКІВСЬКОГО аудиту
кредитних операцій

№ з/п	Аудитором перевіряється	Необхідно встановити
	Законність здійснення операцій	Наявність необхідних пунктів ліцензій, письмових дозволів
		Наявність необхідних підрозділів банку, передбачених законами та нормативними документами НБУ
		Наявність працівників необхідної кваліфікації, якщо це передбачено
		Відсутність порушень законодавства щодо надання кредитів (це стосується обмеження процентної ставки та цільового використання кредитних коштів)
		Відповідність договорів, якими оформлюються кредитні операції, чинному законодавству (чи існує можливість визнання їх недійсними)
	Нормативна регламентація кредитної роботи	Наявність внутрішніх нормативних документів, що регламентують операції, які здійснюються (Положення, технологічні карти) Відповідність внутрішніх нормативних документів вимогам законодавства та НБУ Актуальність внутрішніх нормативних документів
	Організація роботи органів та підрозділів, що безпосередньо приймають рішення та супроводжують кредитні операції	Наявність документів, що регламентують роботу відповідального органу банку, що приймає рішення щодо кредитування (Правління, Кредитний Комітет, ін.) Наявність документів, що регламентують роботу підрозділу (підрозділів), які безпосередньо здійснюють кредитні операції
		Відповідність механізму прийняття рішення щодо доцільності надання кредиту (зміни умов кредитної операції) та його документального оформлення внутрішнім нормативним документам
		Відповідальність та повноваження осіб, що безпосередньо беруть участь у процесі супроводження кредитних операцій
	Якість прийняття рішень щодо доцільності проведення кредитних операцій	Обґрунтованість прийнятих рішень Глибина та якість вивчення проектів, що пропонуються до кредитування
		Документальне оформлення аналізу
		Участь інших підрозділів банку у процесі вивчення кредитних проектів (служба безпеки, юридична служба та ін.)
	Якість виконання рішень органу, що приймає рішення щодо доцільності проведення кредитної операції	Відповідність умов договорів прийнятим рішенням
	Якість супроводження кредитних операцій	Наявність усіх необхідних документів у кредитних справах клієнтів (необхідні юридичні документи, фінансова звітність, документи, що підтверджують цільове використання кредитних коштів, юридичні документи на предмет застави, інші необхідні документи)
		Актуальність документів, отриманих від позичальника (передусім це стосується фінансової звітності)
		Наявність внутрішньобанківських бухгалтерських документів (списання/погашення коштів, нарахування/погашення процентів, оприбуткування застави тощо) та їх відповідність умовам договорів
		Наявність документів (копій), які підтверджують правомочність здійснення операцій (рішення відповідного органу), відповідність параметрів операцій прийнятим рішенням (строки, суми, процентні ставки, забезпечення, інші умови)
		Своєчасність проведення операцій (надання та погашення коштів, нарахування процентів, їх сплата, перенесення на рахунки пролонгації, прострочення, перенесення на рахунки прострочених процентів, що не сплачені)
		Наявність та актуальність документів, щодо перевірки цільового використання кредитних коштів, фінансового стану позичальника та стану забезпечення)
	Якість роботи з проблемною заборгованістю	Своєчасність та правомірність визначення заборгованості проблемною (сумнівною, безнадійною)
		Своєчасність проведення необхідних організаційних та юридичних процедур щодо повернення заборгованості (у тому числі за рахунок реалізації забезпечення)
		Своєчасність та правильність списання безнадійної заборгованості
	Стан та динаміка кредитного портфелю	Стан та структура кредитного портфеля на звітні дати
		Динаміка кредитного портфеля за звітний період
		Динаміка кредитного портфеля в розрізі строкових, пролонгованих, прострочених та сумнівних кредитів
		Динаміка кредитного портфеля в розрізі рівня кредитного ризику («стандартні», «під контролем», «субстандартні», «сумнівні», «безнадійні»)
		Вивчення концентрації кредитного портфеля за галузями економіки
	Якість та повнота сформованих резервів для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків	Виконання вимог внутрішньобанківської методики класифікації кредитних операцій за рівнем кредитного ризику Документальне оформлення здійсненої класифікації
		Своєчасність, повнота та правильність формування резервів
		Своєчасність та правомірність використання резервів

Проведення перевірки згідно з програмою, що пропонується, дасть можливість зробити висновки та надати рекомендації й пропозиції щодо якості прийняття рішень, організації кредитної роботи. Крім того, перевірка допоможе визначити реальний стан кредитного портфеля банку.

У процесі реалізації програми перевірки доцільно особливу увагу звернути на найпоширеніші помилки та недоліки у кредитній роботі:

1. Недостатній аналіз програми, що пропонується до кредитування, на стадії прийняття рішення про доцільність проведення операцій.

2. Відсутність документально оформлених експертних висновків, на підставі яких приймається рішення.

3. Відсутність документів про перевірку забезпечення, відсутність експертної оцінки забезпечення.

4. Невідповідність кредитних договорів, договорів застави, інших договорів чинному законодавству, що може призвести до визнання їх недійсними.

5. Відсутність перевірки повноважень осіб, що підписують договори з боку позичальника.

6. Помилки у нарахуванні процентів.

7. Несвоєчасність урахування на позабалансових рахунках забезпечення.

8. Несвоєчасність віднесення несплачених в установлений строк відсотків на відповідні рахунки.

9. Несвоєчасність та неправомірність перенесення позичкової заборгованості на рахунки пролонгації, прострочення, сумнівної заборгованості.

10. Несвоєчасність внесення застави до Державного реєстру застав рухомого майна.

11. Помилки в класифікації кредитів за рівнем кредитного ризику.

12. Помилки у врахуванні забезпечення під час розрахунку суми резервів, що підлягає формуванню.

13. Неправомірність та несвоєчасність використання резервів.

Як свідчить практика, у кредитних справах найчастіше відсутні:

· документи, що підтверджують цільове використання кредитних коштів;

· акти перевірки цільового використання;

· акти перевірки стану забезпечення;

· акти перевірки фінансового стану позичальника у період кредитування;

· актуальна фінансова звітність позичальника.

14.5. Внутрішньобанківський аудит
валютних операцій

Операції з іноземною валютою та валютними цінностями є важливим напрямом діяльності сучасного банку. Ці операції досить різноманітні, і потребують певної класифікації. Насамперед валютні операції поділяють на торговельні та неторговельні, поточні й операції, що пов’язані з рухом капіталу, термінові операції, власні операції банку та операції, що здійснюються за дорученням клієнтів. Отже, існують різні типи валютних операцій, що має враховуватися у процесі управління банківським бізнесом.

Основними напрямами аудиту валютних операцій комерційного банку є:

· оцінювання діяльності банку на валютному ринку, його конкурентоспроможності;

· визначення рівня ефективності залучення та використання ресурсів в іноземній валюті;

· дотримання нормативів НБУ у сфері валютних операцій;

· дотримання правил купівлі-продажу іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України та міжнародних валютних ринках;

· дотримання правил відкриття та обслуговування поточних та депозитних рахунків фізичних осіб та суб’єктів підприємницької діяльності;

· дотримання порядку функціонування кореспондентських рахунків банків-резидентів і нерезидентів в іноземній валюті та кореспондентських рахунків банків-нерезидентів у валюті України;

· виконання функцій агента валютного контролю;

· дотримання правил здійснення валютно-обмінних операцій через каси та пункти обміну іноземної валюти;

· дотримання достовірності та встановленого порядку формування звітності про валютні операції;

· дотримання встановлених вимог щодо декларування валютних цінностей, які належать банку та перебувають за межами України;

· дотримання вимог валютного законодавства під час проведення власних валютних операцій банку.

Підрозділ банку, що виконує функції аудиту, має бути забезпечений законодавчими та нормативними документами у сфері валютного законодавства та здійснювати їх моніторинг. До таких документів належить:

1. Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

2. Правила використання готівкової іноземної валюти на території України (Постанова Правління НБУ від 26 березня 1998 р. № 119).

3. Про затвердження Інструкції про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України (Постанова Правління НБУ від 12 грудня 2002 р. № 502).

4. Інструкція про порядок здійснення контролю і отримання ліцензій за експортними, імпортними та лізинговими операціями (Постанова Правління НБУ від 24 березня 1999 р. № 136).

5. Про введення обов’язкового продажу надходжень в іноземній валюті на користь резидентів — юридичних осіб (Постанова Правління НБУ від 4 вересня 1998 р. № 349).

6. Інструкція про порядок відкриття та використання рахунків у національній та іноземній валюті (Постанова Правління НБУ від 18 грудня 1998 р. № 527).

7. Положення про відкриття та функціонування кореспондентських рахунків банків-резидентів та нерезидентів в іноземній валюті та кореспондентських рахунків банків-нерезидентів у гривнях (Постанова Правління НБУ від 26 березня 1998 р. № 118).

8. Правила здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України (Постанова Правління НБУ від 18 березня 1999 р. № 127).

9. Про внесення змін до Правил бухгалтерського обліку уповноваженими банками України обмінних операцій в іноземній валюті та банківських металах (Постанова Правління НБУ від 07 грудня 2000 р. № 471).

У разі відповідності банку установленим чинним законодавством вимогам, йому надається ліцензія (або дозвіл) на право здійснення валютних операцій і він набуває статусу уповноваженого банку. Це, у свою чергу, покладає на банк обов’язок щодо виконання функції агента валютного контролю. Відповідні дозволи повинні мати філії банку, якщо вони уповноважені головним офісом та погоджені з територіальними відділеннями Національного банку.

Упевнитись у відповідності обраної банком стратегії стосовно діяльності на валютному ринку та механізмів її реалізації необхідно на підставі таких документів, як стратегія банку, рішення профільних комітетів, рішення правління банку, бізнес-плани, бюджети тощо.

Для оцінки рівня операційного (технологічного) ризику слід проаналізувати якість та дотримання адміністративних процедур, що впроваджені у банку, а саме:

1) положення про банківські продукти, технологічні карти, правила здійснення валютних операцій;

2) розпорядчі документи керівника установи банку щодо повноважень, які надаються працівникам банку для проведення тих чи інших валютних операцій (види та суми операцій, право установлення курсів обміну валют, право на відкриття рахунків в іноземній валюті внутрішньобанківських та клієнтських, графіки документообігу);

3) положення про підрозділи, функціональні обов’язки працівників;

4) рівень кваліфікації персоналу;

5) облікова політика банку у частині операцій з іноземною валютою (облікові процедури, порядок формування та збереження документів);

6) перелік установлених лімітів на валютні операції (ліміти на банки-контрагенти, ліміти валютної готівки, ліміти відкритих валютних позицій, ліміти на одного дилера тощо);

7) організаційна структура банку.

На підставі вивчення зазначених вище документів та процедур, їх аналізу, перевірки дотримання установлених правил, графіків, розпоряджень необхідно оцінити рівень операційного та технологічного ризику банку. Так, наприклад, наявність конкретних осіб, які мають повноваження здійснювати ті чи інші валютні операції, визначення обсягу цих операцій та процедури контролю мінімізують можливість несанкціонованого здійснення операції або перевищення повноважень. Одночасно наявність належно оформлених посадових інструкцій, які визначають функції конкретного працівника, забезпечить його відповідальність. Установлення графіків документообігу, регламентів обробки документів допоможе уникнути скарг клієнтів стосовно обслуговування та непорозумінь між працівниками.

Оцінювання організаційної структури банку — це аналіз структури банку з погляду її функціональності та відповідності обсягу та характеру операційного процесу.

Важливим етапом аудиту валютних операцій банку є оцінювання ресурсної бази в іноземній валюті та ефективності їх використання, що здійснюється на підставі балансових звітів, статистичної інформації, звітів про залучені та розміщені кошти в іноземній валюті, аналізу вартості залучених ресурсів та розміщених ресурсів, дохідність від операцій в іноземній валюті, порівняння їх з показниками минулих періодів.

Після того, як одержано інформацію стосовно основних показників діяльності банку на валютному ринку, визначено її пріоритетні напрями, основні експортно-імпортні тенденції клієнтів та організацію обліково-операційного процесу, доцільно перейти до наступного етапу — аналізу порядку виконання валютних операцій.

Для здійснення розрахунків в іноземній валюті банки відкривають кореспондентські рахунки як у банках-резидентах, так і в банках-нерезидентах. Першочергово аудитору, слід перевірити документи, що супроводжують відкриття кореспондентських рахунків та їх обслуговування. Одним із основних документів є угода про відкриття кореспондентського рахунку, в якій в обов’язковому порядку мають бути відображені такі питання: предмет угоди, порядок ведення рахунка, обов’язки сторін, відповідальність сторін, розв’язання спорів, чинність угоди, особливі умови, реквізити сторін, тарифи.

Позитивним моментом, є наявність укладених додаткових угод (або визначення цих питань в основній угоді) щодо обслуговування за акредитивною формою розрахунків, прискорення розшуку платежів, проведення міжбанківських операцій, про неторговельні операції тощо.

Найважливішим питанням перевірки кореспондентських рахунків є дотримання режиму їх використання. Для цього слід визначити перелік операцій зарахування та списання коштів на кореспондентські рахунки у такому розрізі:

· банків-резидентів в іноземній валюті;

· банків-нерезидентів в іноземній валюті;

· банків-нерезидентів у гривнях.

З метою визначення оптимальності та ефективності кореспондентської мережі, слід проаналізувати кореспондентські рахунки, їх кількість, обсяги операцій тощо. Рішення щодо кількості кореспондентських рахунків, вибору країни, валюти рахунку та умов платежів повинні прийматися з урахуванням експортно-імпортних тенденцій клієнтів банку та забезпечення власних потреб банку у розрахунках за валютними операціями. Якщо за деякими з них числяться кошти та не здійснюються операції, то це можна розцінювати як відволікання коштів або навіть приховане кредитування.

Особливої уваги потребують кореспондентські рахунки, за якими не проводяться операції і на них немає залишків або вони незначні. Така ситуація означає додаткові витрати банку на розрахунково-касове обслуговування.

Для аналізу операцій за кореспондентськими рахунками та їх обсягів слід використовувати форми статистичної звітності або дані бухгалтерського обліку (виписки за балансовими рахунками 1500 і 1600) у розрізі банків.

Наступним етапом аудиторської перевірки доцільно виділити операції відкриття та обслуговування поточних та депозитних рахунків (резидентів та нерезидентів) в іноземній валюті за такими категоріями клієнтів:

1. Відкриття та обслуговування поточних та депозитних рахунків нерезидентів у національній валюті.

2. Відкриття та обслуговування поточних та депозитних рахунків фізичних осіб-резидентів в іноземній валюті.

3. Відкриття та обслуговування поточних та депозитних рахунків фізичних осіб-нерезидентів в іноземній валюті.

4. Відкриття та обслуговування рахунків в іноземній валюті постійним представництвам юридичних осіб-нерезидентів.

Для перевірки правомірності відкриття та обслуговування поточних та депозитних рахунків клієнтів банку необхідно перевірити комплект документів (юридичну справу клієнта), що були підставою для відкриття рахунку, та всі наступні документи, які свідчать про зміни у статусі клієнта та порядку розрахунків. Слід врахувати, що фізичні особи-нерезиденти можуть відкривати рахунки в національній та іноземній валюті на території України за умови надання нотаріально засвідченої копії легалізованого дозволу центрального банку іноземної держави, громадянином якої є фізична особа, якщо це передбачено угодами, укладеними між Національним банком України та центральними банками іноземних держав.

У разі відкриття рахунків фізичним особам-нерезидентам, які тимчасово прибули в Україну з метою навчання, стажування, лікування, оздоровлення, у відрядження або в приватних справах, договори між банком та цими особами укладаються виключно на термін їх перебування в Україні. Після закінчення терміну перебування в Україні фізичної особи-нерезидента банк закриває рахунок у порядку, передбаченому умовами договору.

Найбільший обсяг операцій за рахунками фізичних осіб становлять перекази, що здійснюються на території України та поза її межами. Порядок їх здійснення залежить від резидентності, суми, мети.

Переказування (сума) коштів в іноземній валюті за межі України з рахунків фізичних осіб здійснюється з урахуванням його мети (лікування, допомога родичам, навчання тощо) та на підставі документів, що підтверджують реквізити переказу.

Операції фізичних осіб за переказами іноземної валюти повинні реєструватись у журналах обліку переказів іноземної валюти у день їх здійснення. Усі сторінки журналів мають бути пронумеровані, прошнуровані та засвідчені підписами уповноважених осіб.

Наступним етапом перевірки операцій клієнтів є вивчення платіжних документів, особових рахунків, експортно-імпортних контрактів та виписок за ними, які надають інформацію про призначення платежів та відповідність їх установленому режиму використання.

Питання, яким слід приділити особливу увагу під час аудиту обслуговування поточних рахунків в іноземній валюті суб’єктів підприємницької діяльності, такі:

1. Відповідність пакета документів на відкриття та обслуговування рахунка установленому порядку. Своєчасність внесення змін до документів стосовно змін у статусі суб’єкта, повноваженнях керівників тощо.

2. Своєчасність повідомлення про взяття рахунка на облік податковим органом. Датою початку видаткових операцій за рахунком є дата реєстрації отримання банком зазначеного повідомлення.

3. Дотримання установлених вимог до документів, на підставі яких здійснюються розрахунки.

4. Правомірність розрахунків в іноземній валюті та дотримання установлених термінів розрахунків, використання валютних коштів, що надійшли на поточний (розподільний) рахунок і дотримання порядку їх обов’язкового продажу.

5. Правомірність використання готівкової валюти з поточних рахунків.

До операцій, що підлягають аудиторській перевірці, належать такі валютно-обмінні операції:

· купівля у фізичних осіб-резидентів і нерезидентів готівкової іноземної валюти за готівкові гривні;

· продаж фізичним особам-резидентам готівкової іноземної валюти за готівкову гривню;

· купівля-продаж дорожніх чеків за готівкову іноземну валюту, а також купівля-продаж дорожніх чеків за готівкові гривні;

· конвертація (обмін) готівкової іноземної валюти однієї іноземної держави на готівкову іноземну валюту іншої іноземної держави;

· прийняття на інкасо банкнот іноземних держав та іменних чеків.

Здійснення зазначених вище операцій дозволяється лише у разі наявності банківської ліцензії та письмового дозволу НБУ на здійснення неторговельних операцій з валютними цінностями.

Аудитору слід звернути увагу на:

· дату, з якої розпочато проведення операцій у пункті обміну валюти, тобто не раніше його реєстрації в територіальному управлінні НБУ та реєстрації РРО у податковому органі згідно з наказом по банку;

· оформлення наказу, його зміст, наявність необхідних реквізитів;

· порядок оформлення документів у разі змін значення курсів купівлі та продажу іноземних валют у касі протягом робочого дня;

· нарахування комісійної винагороди, що сплачується під час здійснення операцій з купівлі-продажу дорожніх чеків, конвертації готівкової іноземної валюти, прийняття на інкасо банкнот іноземних держав та іменних чеків установлюються згідно з тарифами банку;

· правомірність здійснення валютно-обмінних операцій касами банків, обмінними пунктами та обмінними пунктами агентів;

· повноту документів, які повинен мати на робочому місці касир;

Операції з конвертації готівкової іноземної валюти. Операції з конвертації готівкової іноземної валюти здійснюються банками та їх пунктами обміну валюти лише з тими валютами, що належать до 1-ї групи Класифікатора іноземних валют. Під час їх здійснення використовується крос-курс, визначений згідно з офіційним курсом гривні до відповідних іноземних валют, що встановлений НБУ на день проведення операції.

Здійснені операції повинні бути відображені касою банку та пунктом обміну валюти в реєстрі конвертації іноземної валюти. Комісійну винагороду в іноземній валюті сплачує клієнт у тій валюті, що конвертується.

Аудит валютної позиції банку. Діяльність банків на валютних ринках, що полягає в управлінні активами і пасивами в іноземній валюті, пов’язана з валютними ризиками (одним з елементів ринкового ризику), які виникають у зв’язку з використанням різних валют під час проведення банківських операцій.

Валютна позиція — це співвідношення вимог (балансових і позабалансових) і зобов’язань (балансових і позабалансових) банку в кожній іноземній валюті. У разі їх рівності позиція вважається закритою, за нерівності — відкритою. Відкрита позиція є короткою, якщо обсяг зобов’язань за проданою валютою перевищує обсяг вимог, і довгою, якщо обсяг вимог за купленою валютою перевищує обсяг зобов’язань.

Ураховуючи, що співвідношення вимог та зобов’язань банку в іноземній валюті впливає на валютну позицію банку, необхідно здійснити аналіз валютної позиції банку та операцій які не неї впливають. При цьому важливо проаналізувати:

1) співвідношення розміру валютної позиції і капіталу банку;

2) структуру валютної позиції у розрізі валют;

3) структуру валютної позиції у розрізі операцій;

4) динаміку змін у структурі валютної позиції за звітний період.

Стан валютної позиції банку залежно від коливань курсу іноземної валюти може привести як до негативних курсових різниць, що, відповідно, є збитками банку, так і до позитивних курсових різниць, які формують додаткові доходи.

Слід проаналізувати, які заходи вживаються банком для управління валютною позицію. Одним із інструментів такого управління є установлення лімітів:

· на загальну відкриту валютну позицію;

· на коротку відкриту валютну позицію;

· на довгу відкриту валютну позицію;

· на позиції за окремими валютами;

· на одного дилера;

· на філії тощо.

Аудит бухгалтерського обліку операцій з іноземною валютою.

Для аудиту бухгалтерського обліку валютних операцій використовують:

· облікову політику банку, яка визначає правила обліку валютних операцій;

· бухгалтерські баланси, виписки з аналітичних рахунків;

· первинні та меморіальні документи.

При відображенні в обліку валютних операцій використовується принцип мультивалютності, який забезпечується використанням технічних рахунків. Необхідно визначити, чи дотримується банк установленого обліковою політикою порядку ведення аналітичного обліку технічних рахунків та переоцінки валютних статей, у тому числі і позабалансових. Наприкінці кожного операційного дня суми в гривневому еквіваленті на технічних рахунках 3800 та 3801 повинні бути однаковими.

При цьому слід враховувати, що всі статті балансу, за якими відображаються операції в іноземній валюті та валютні цінності, поділяються на монетарні та немонетарні. Монетарні статті — це статті балансу про грошові кошти, а також про такі активи й зобов’язання, які будуть отримані або сплачені у фіксованій (або визначеній) сумі грошей або їх еквівалентів. Немонетарні статті — це статті інші, ніж монетарні статті балансу.

Від монетарності статті залежить порядок використання курсу іноземної валюти. Так, монетарні статті балансу переоцінюються за кожної зміни офіційного курсу НБУ, немонетарні відображаються у балансі на дату розрахунку. Виходячи з цього необхідно перевірити, як відображаються у бухгалтерському обліку розрахунки в іноземній валюті за відрядження, представницькі видатки, за придбання основних фондів та матеріальних цінностей.

Серед валютних операцій, безумовно, є такі, які відображаються на позабалансових рахунках, а саме: вимоги та зобов’язання банку, які можуть виникнути в майбутні періоди та за якими банк зазнає ризику (угоди з купівлі або продажу валюти, за якими дата укладання угоди та дата розрахунку не збігаються). Аудитору необхідно впевнитись, що всі угоди, за якими в банку виникають вимоги або зобов’язання, відображаються у балансі за датою операції. Операції, за якими дата операції не збігається з датою розрахунку, впливають на розмір позабалансової валютної позиції, тому для обліку таких операцій використовується технічний рахунок 9920 «Позабалансова позиція банку за іноземною валютою та банківськими металами». Для визначення достовірності відображення у бухгалтерському обліку позабалансових розрахунків в іноземній валюті необхідно порівняти дату укладення угоди банку з датою розрахунків за нею. У разі неправильного відображення зазначених операцій у бухгалтерському обліку виникає загроза недостовірного обчислення розміру валютної позиції і, як наслідок, перекручення бухгалтерської звітності та неналежна оцінка валютного ризику.

14.6. Аудит операцій банків
з цінними паперами

Ринок фінансових активів в Україні представлений різними цінними паперами: пайовими, борговими, похідними. Щоб орієнтуватися у великій кількості акцій, облігацій, сертифікатів, векселів, необхідно з’ясувати їх економічне призначення, умови випуску та обігу, шляхи отримання доходу. Цими знаннями повинен володіти аудитор.

Головна мета аудитора — визначити дохідність кожного папера, як поточну так і кінцеву. Річ у тім, що фінансові інвестиції пов’язані з певним ризиком як недоотримання очікуваного доходу, так і втрати інвестиційного капіталу. Водночас кваліфікований аналіз кон’юнктури ринку фінансових активів дає змогу оцінити надійність запропонованих вкладень та вибрати оптимальний варіант.

Для досягнення поставленої мети служба внутрішнього аудиту здійснює перевірку портфеля цінних паперів банку з метою:

· забезпечення виконання вимог чинного законодавства України;

· забезпечення повноти, своєчасності і вірогідності відображення операцій у первинних документах, бухгалтерських реєстрах;

· виявлення недоліків у системі внутрішнього контролю і розроблення рекомендацій і шляхів їх удосконалювання;

· виявлення сфер потенційних збитків і умов зменшення ризиків щодо операцій з цінними паперами.

Основними нормативними документами, що регламентують діяльність банків на ринку цінних паперів, є Закони України «Про Національний банк України», «Про банки і банківську діяльність», «Про цінні папери і фондову біржу», «Про підприємства в Україні», «Про господарські товариства», «Про обіг векселів в Україні», нормативно-правові акти Національного банку України (НБУ) та Державної Комісії з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР).

У процесі контролю аудитор перевіряє дотримання банком вимог його внутрішніх положень, методики оцінки привабливості цінних паперів та системи внутрішнього контролю. Він отримує від кожного підрозділу, який здійснює операції з цінними паперами, відповідну інформацію (станом на дату проведення інспектування). Насамперед це:

а) перелік усіх цінних паперів у портфелі банку;

б) перелік положень, що регламентують усі види діяльності банку з портфелем цінних паперів, та їх документальне підтвердження.

Далі аудитор перевіряє копії звітів, що надані Раді банку для розгляду на її засіданнях, список членів Ради та Правління банку, працівників вищої та середньої ланки менеджменту, провідних фахівців, основних акціонерів та пов’язаних із ними осіб.

На підставі зазначених вище документів аудитор повинен зробити висновки з таких питань:

1. Наявність Положення про здійснення операцій з цінними паперами, яке визначає і встановлює:

· відповідальність і повноваження щодо операцій з цінними паперами;

· мету здійснення операцій з цінними паперами;

· правила добору й оцінки дилерів цінних паперів;

· класифікацію й оцінку якості цінних паперів;

· інші правила щодо дотримання вимог чинного законодавства.

2. Наявність обмеження повноважень банківських службовців на здійснення операцій з цінними паперами.

3. Чи здійснює керівництво або відповідальні особи банку нагляд за операціями інвестування цінних паперів?

4. Наявність використання цінних паперів банку як предмета застави щодо вартості, затвердженої керівництвом банку і зафіксованої в офіційному протоколі засідання Правління банку.

5. Чи надаються Раді директорів (правлінню) звіти керівництва банку щодо цінних паперів, що перебувають у власності банку, їх номінальної вартості, балансової вартості, а також їх вартості в поточних цінах?

Керуючись цими вимогами, аудитор перевіряє такі питання:

1) рівень ризиковості;

2) рівень інвестиційної стратегії;

3) аналіз якості документації та звітності з цінних паперів;

4) оцінка рівня формування резервів;

5) оцінка рівня обліку операцій з цінними паперами;

6) оцінка рівня контролю за операціями з цінними паперами.

Зважаючи на те, що основою аудиту цінних паперів є бухгалтерський облік, одним із найважливіших етапів аудиторської перевірки є контроль обліку операцій з цінними паперами на балансових рахунках банку. Для цього треба отримати розшифрування рахунків: 310 «Акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком у портфелі банку на продаж»; 311 «Боргові цінні папери в портфелі банку на продаж»; 320 «Акції та інші вкладення з нефіксованим прибутком у портфелі банку на інвестиції»; 321 «Боргові цінні папери в портфелі банку на інвестиції»; 330 «Цінні папери власного боргу, імітовані банком»; 332 «Ощадні (депозитні) сертифікати, емітовані банком»; 410 «Вкладення в асоційовані компанії»; 420 «Вкладення в дочірні компанії»; 141 «Боргові цінні папери, що рефінансуються Національним банком України, у портфелі банку на продаж»; 142 «Боргові цінні папери, що рефінансуються Національним банком України, у портфелі банку на інвестиції».

Аудитор контролює облік цінних паперів за такими питаннями (табл. 14.4):

Таблиця 14.4

Питання для перевірки обліку операцій банку
з цінними паперами

№ з/п	Зміст питання	Так	Ні	Висновки
	Чи звіряються аналітичні рахунки із синтетичними контрольними рахунками як мінімум раз на місяць?
	Чи перевіряються періодично бухгалтерські проведення за операціями з цінними паперами наглядовим персоналом, щоб переконатися в тому, що: — цінні папери, віднесені до відповідної категорії згідно з їх документацією на дату придбання? — класифікація не суперечить інвестиційній політиці банку, намірам керівництва і нормативним вимогам?
	Чи проводиться періодично перерахування цінних паперів і чи звіряються його результати з записами аналітичних рахунків?
	Чи перевіряються і підтверджуються результати перерахувань і звірянь відповідними наглядовими органами?
	Чи ведеться окремий реєстр цінних паперів, наданих у заставу?
	Чи супроводжується одержання нереалізованих доходів чи збитків звіренням балансової і поточної вартості цінних паперів?
	Чи перевіряється поточна вартість цінних паперів на відповідність ринковій вартості?
	Чи здійснюється періодичний нагляд за належною оцінкою неринкових цінних паперів і чи змінюється в разі потреби їх ціна до рівня ринкових цін?
	Чи перевіряються і затверджуються керівництвом виправлення записів за рахунками цінних паперів?
	Чи перевіряється правильність розрахунків процентних і дивідендних доходів шляхом звертання до підтвердної документації?
	Чи проводиться порівняння фактичного доходу за цінними паперами з очікуваними доходами, розрахованими на основі попередніх результатів діяльності і поточних умов ринку, з урахуванням основних тенденцій?

Результатами контролю обліку операцій банку з цінними паперами є заповнення табл. 14.4 з висновками.

Далі аудитор вивчає рівень контролю якості операцій з такими найважливішими видами цінних паперів як:

1) ощадні (депозитні) сертифікати, які бувають іменні та на пред’явника;

2) фінансових векселів;

3) облігацій;

4) акції.

Треба оцінити інформацію щодо наявності у банку іменних та на пред’явника ощадних (депозитних) сертифікатів. Що стосується ощадного (депозитного) сертифіката, треба пересвідчитись, що його бланк має кілька ступенів захисту, подібно грошовим знакам.

Перевіряючи векселі, необхідно:

а) отримати дані щодо вексельного портфеля станом на момент перевірки;

б) переконатись, що банком проводиться амортизація дисконту за векселем, який міститься у портфелі банку, наприкінці кожного місяця.

Окремо слід приділити увагу процедурі передання векселів на зберігання.

За наявності у банку операцій з доміцилювання векселів аудитор звертає увагу на таке:

· зовнішньою ознакою доміцильованих векселів є напис на лицьовому боці векселя «Доміцильований», або «Платник» (банк), і підпис доміциліата;

· чи банк оплачує векселі лише у тому випадку, якщо платник вніс йому раніше вексельну суму або має на своєму розрахунковому (поточному) рахунку суму коштів, достатню для оплати векселів.

При здійсненні банком операцій з купівлі/продажу векселів перевіряється, чи аналітичний облік за рахунками проводиться на особистих рахунках для обліку оборотів і залишків, прийнятих до обліку векселів, заборгованості за виданими коштами у розрізі векселедержателя і векселедавця у межах дозволеного їм кредиту, а також для контролю за строками і своєчасністю погашення векселів.

Під час перевірки операцій з урахування векселів контролюється:

1) чи встановлюються банком певні вимоги до пред’явників та до самих векселів;

2) чи враховує банк зазначені нижче векселі після ґрунтовного аналізу та чи усвідомлюють ризик, який може виникнути, при їх урахуванні (неакцептованих перевідних векселів, крім переказних векселів зі строком платежу за пред’явленням або в такий-то час від пред’явлення, коли строк платежу не більше семи днів від пред’явлення);

3) векселі зі строком платежу за пред’явленням, якщо не визначений строк для пред’явлення;

4) векселі, надані юридичним особам, векселі яких опротестовувалися за останній рік;

5) неавальовані векселі;

6) недоміцильовані векселі;

7) векселі зі строком платежу більше трьох місяців від моменту врахування;

8) векселі векселедержателів, розрахунковий рахунок яких відкритий в іншому банку.

У процесі перевірки необхідно визначити, виходячи з чого розраховується ставка врахування за векселем, чи враховуються під час розрахунку ставки такі моменти:

· мінімальний рівень процентної ставки врахування, яка встановлюється керівництвом банку;

· рівень ризику, пов’язаний з цією операцією;

· кон’юнктура ринку капіталів;

· строковість векселя;

· кількість передатних надписів;

· наявність поручительства (авалю).

Аудитор установлює, чи мають векселі, які враховуються, не менше двох підписів, тобто векселедавця і першого векселедержателя (чим більша кількість передатних написів, тим надійнішим вважається вексель), а також чи проводять спеціалісти банку під час вирішення питань про врахування векселів юридичну експертизу документів, яка передбачає перевірку:

· достовірності вексельного бланку;

· правильності заповнення всіх реквізитів у векселі згідно з Положенням про переказний та простий вексель;

· безперервності передатних індосаментів і законності володіння векселем;

· чи оцінюється кредитоспроможність пред’явника та інших відповідальних за векселем осіб;

· чи підписаний передатний напис керівником і головним бухгалтером юридичної особи-індосанта і завірений печаткою;

· чи організовує банк ведення хронологічних, систематичних записів і контроль за строками настання платежів за векселями і пред’явлення їх до опротестування.

Перевіряючи операції з авалювання векселів, слід з’ясувати, чи мають місце у банку випадки надання авалю за зазначеними нижче векселями та чи усвідомлює банк ризик, який притаманний указаним операціям:

· зі строком платежу за пред’явленням або строком більше шести місяців від моменту пред’явлення;

· з юридичними особами, векселі яких опротестовувалися протягом останнього року або мають прострочену заборгованість за наданими кредитами;

· з юридичними особами, до яких банком були застосовані штрафні санкції, а також розрахунковий рахунок яких відкрито в іншому банку.

Банк може поручитися за вексельне зобов’язання підприємства. У цьому випадку здійснюється контроль за розрахунковим рахунком підприємства. Банк повинен не допустити закриття розрахункового рахунка та за тиждень до дати платежу за векселями і протягом трьох календарних днів з моменту настання строку платежу не допустити залишків коштів за рахунками менше, ніж необхідно для погашення векселя (крім випадків обов’язкових платежів у бюджет).

Важливим етапом контролю операцій з цінними паперами є аудит операцій з акціями. У даному разі слід звернути увагу на:

· чи перевіряється банком право власності продавця на акції шляхом відправлення письмового запиту реєстратору або зберігачу;

· чи готується банком анкета власника цінного папера, згідно з вимогами реєстратора, необхідна для перереєстрації прав власності на акції;

· чи є в балансі банку paxунок 3202 «Акції та інші вкладення з нефіксованим прибутком, які випущені банком, у портфелі банку на інвестиції»;

· чи є кредити підприємствам, акції яких придбано.

Важливо оцінити, чи аналізує банк (тобто чи оцінює співвідношення) дані щодо придбання акцій підприємства та видачу кредитів цьому підприємству (якщо мають місце такі факти), а також наявність даних аналітичного обліку за акціями.

Треба перевірити, чи веде банк зведений реєстр власників акцій (емітованих банком), в який повинен вноситися власник акції тільки після повної сплати вартості акцій, на які він підписався.

Підтвердженням якості системи внутрішнього контролю є проведення банком зовнішнього аудиту юридичних осіб — акціонерів (учасників).

Аудитор перевіряє процедуру запобігання несанкціонованому доступу до службової інформації та її неправомірному використанню у разі суміщення різних видів професійної діяльності на ринку цінних паперів.

Згідно з діючою практикою сучасного аудиту необхідно контролювати два напрями. По-перше, поділ несумісних обов’язків і обмеження доступу до цінних паперів. По-друге, фізичну безпеку цінних паперів. Виходячи з цього треба перевіряти.

Якщо банк використовує інтернет-технології на ринку цінних паперів, то необхідно перевіряти наявність систем контролю, які б могли своєчасно реагувати на будь-які несанкціоновані дії з боку дилерів.

Матеріали аудиту з переліком порушень (табл. 14.5) розглядає керівник банку, який приймає рішення щодо затвердження результатів інвентаризації, яке оформляється наказом.

Таблиця 14.5

Можливі порушення під час аудиту операцій
з цінними паперами

Порушення	Нормативний документ, який порушено
Здійснюючи торговельні операції, банк не вивчав фінансовий стан, кредито- та платоспроможність платників за векселями і зобов’язаних за векселями осіб, з якими він укладав угоди про проведення операцій	Положення про операції банків з векселями, затверджене Постановою Правління НБУ від 28 травня 1999 р. № 258 (р. 3, гл. 1, п. 3)
Банком не забезпечено документальне оформлення застави векселів, відсутній журнал обліку векселів, отриманих в заставу	Положення про операції банків з векселями, затверджене Постановою Правління НБУ від 28 травня 1999 р. № 258 (р. 3, гл. 2, п. 2)
Відсутній реєстр переданого в заставу векселя	Положення про операції банків з векселями, затверджене Постановою Правління НБУ від 28 травня 1999 р. № 258 (р. 4, гл. 3, п. 3)
Вексель, що прийнятий банком як застава, не обліковувався за позабалансовим рахунком 9501 «Застава, за якої предмет застави передається на зберігання заставодержателю»	Інструкція з бухгалтерського обліку операцій комерційних банків з векселями, затверджена Постановою НБУ від 8 червня 2000 р. № 234 (р. III, п. 7)
Не визначений окремий механізм управління ризиками за операціями з цінними паперами	Положення про організацію діяльності комерційних банків на ринку цінних паперів, затверджене постановою Правління Національного банку України від 18 травня 1999 р. № 239 (п. 2.1)
З метою відображення реальної структури портфеля цінних паперів з урахуванням як намірів, так і спроможності Банк на час придбання групи цінних паперів і надалі щомісячно не проводив вивчення та переоцінку своєї спроможності продавати чи утримувати групи цінних паперів	Положення про порядок розрахунку резерву на відшкодування можливих збитків банків від операцій з цінними паперами, затверджене постановою Правління Національного банку України від 30 грудня 1999 р. № 629 (п. 3.3)

Завершується аудит операцій банків з цінними паперами написанням звіту. Виявлені недоліки і порушення нормативно-правових актів у систематизованому порядку за їх значущістю викладають у документі аудиту згідно з чинним законодавством та стандартами аудиту.

14.7. Внутрішньобанківський аудит доходів, витрат і прибутку

Достовірність фінансового результату діяльності комерційного банку визначають за реально одержаними доходами та правильно сформованими витратами. Адже від правильності віднесення останніх на собівартість банківських послуг чи за рахунок власного прибутку, що залишається в розпорядженні банку, залежить як достовірність одержаного прибутку, так і рівень податків, яких найчастіше намагаються сплачувати менше. Але свідоме ігнорування чи несвідоме порушення законодавства щодо наведеного вище порядку розмежування витрат, у кінцевому результаті, під час перевірок органами державної податкової адміністрації призводить до фінансових санкцій у вигляді пені та штрафів (що в кілька разів перевищують суму заниженого податку) і нарахування пені.

Отже, завдання внутрішньобанківського аудиту полягає в тому, щоб упередити податкові органи своєю перевіркою щодо достовірності формування бухгалтерією доходів і витрат та своєчасно виправити власні помилки і порушення.

Нагальна необхідність у такій попереджувальній перевірці внутрішнім аудитом особливо актуальна ще і тому, що зовнішній аудит, як правило, здійснює її після річного звіту, який може бути складений з помилками і порушеннями, а, отже, і недостовірно.

Внутрішній аудит у процесі перевірки правильності й достовірності формування доходів і витрат банку керується такими основними законодавчими і нормативними актами:

1. Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»» № 349-IV від 24 грудня 2002 р.;

2. Законом України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 3 квітня 1997 р. (з наступними змінами і доповненнями);

3. Законом України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181-III від 21 грудня 2002 р.;

4. Правилами бухгалтерського обліку процентних і комісійних доходів і витрат банку затверджених Національним банком України.

Метою аудиту витрат є обґрунтованість їх відображення в бухгалтерському та податковому обліку за рахунок основної діяльності чи за рахунок прибутку.

Витрати банку обліковуються по класу рахунків № 7 «Витрати», з них: різні види операційних витрат — на субрахунках з 70 по 73, а витрати на утримання персоналу і господарські — на субрахунках з 740 по 749.

Аудит здійснюється за такими напрямами витрат з деталізацією відповідно до бізнес-плану (в частині бюджету витрат):

· процентні витрати: 1) за коштами, отриманими окремо: а) від НБУ, б) інших банків, в) клієнтів банку; 2) за цінними паперами власного боргу; 3) за операціями з філіями та іншими установами банку; 4) інші;

· комісійні витрати (з деталізацією по операціях): 1) з банками; 2) з клієнтами; 3) з фінансовими інструментами для потреб банку; 4) з філіями і іншими установами банку;

· збитки від торговельних операцій;

· інші банківські операційні витрати;

· витрати на утримання персоналу;

· сплата податків та інших обов’язкових платежів, крім податку з прибутку;

· витрати на утримання і експлуатацію основних засобів і нематеріальних активів;

· інші експлуатаційні витрати;

· відрахування в резерви;

· непередбачені витрати.

Необхідно перевірити, чи дотримуються норми за окремими їх видами встановленими законами (на відрядження, представницькі, благодійні), або чи зараховуються до складу валових витрат різні види матеріальної допомоги, передбачені як законами, так і колективним договором.

Джерелами інформації є:

· договори й акти, на основі яких здійснювалися витрати;

· розпорядчі і виконавчі первинні документи на надходження і виконання матеріальних цінностей;

· розрахунки нарахування амортизації;

· авансові звіти підзвітних осіб;

· накази по персоналу і особисті картки співробітників по заробітній платі;

· виписки із рахунків і меморіальні ордери;

· внутрішньобанківські положення: про бюджетування; про облікову політику; про кредитування; про цінні папери; про депозитну політику тощо;

· протоколи засідання Ради банку, зборів акціонерів, Правління банку про фонди банку, що регламентують стратегію і тактику щодо витрат банку;

· рішення господарського і народного суду щодо сплати пені, штрафів;

· колективний договір адміністрації із співробітниками банку;

· звіти про фінансові результати (форма № 2-КБ);

· Декларації з податку на прибуток.

Метою аудиту доходів є:

· перевірка правильності формування доходів шляхом перерахунку;

· аналіз структури доходів, витрат та прибутку з метою визначення ефективності діяльності банку.

Операційні доходи банку обліковуються за класом рахунків № 6 „Доходи». У процесі аудиту доходів найважливішим є:

· обґрунтованість одержання доходів, у зв’язку із забороною банкам найматися торговельною, виробничою і страховою діяльністю;