Соціальна сутність конкурентоспроможності продукції

Соціальна сутність конкурентоспроможності продукції полягає в наступному. Якщо якість продукції є екологічною категорією, то конкурентоспроможність відноситься до ринкової категорії. Як відомо, конкурентоспроможність є властивість продукції відповідати вимогам конкретного ринку за певний період, тобто обмежується місце та час. Можна вважати, що якість є категорією умовно сталою, а конкурентоспроможність - динамічною, котра визначається сукупністю споживчих властивостей продукції, на підставі яких можлива її реалізація на ринку. Під споживчими властивостями розуміється характеристика продукції по задоволенню вимог споживача з точки зору його використання за призначенням. В цьому полягає співвідношення між якістю та конкурентоспроможністю.

Оскільки на конкурентоспроможність впливає багато чинників, яких слід ранжувати, найбільш головними з них вважаються: корисність для майбутнього покупця, ціна та інновативність*. Якщо корисність відображає споживчу вартість у відповідності з вимогами продукції, то ціною є її грошове визначення, а інновативністю – ступінь новизни, який визначає її оригінальність. При цьому, якщо покупець на ринку купує продукцію, котра задовольняє його індивідуальні вимоги чи потреби, то сукупність таких вимог покупців відповідають громадським вимогам. Тому конкурентоспроможність визначається лише при порівнянні продукції конкурентним вимогам індивідуальних критеріїв покупців. При цьому виникають витрати по використанню (експлуатації) складаної продукції, тобто появляється економічна складова конкурентоспроможності. Ця складова напряму залежить від якості продукції, вартості використання та сервісного обслуговування. Цікаво, що інколи витрати по використанні продукції значно перевищують її ціну. Так, ціна продажу автотранспортних засобів складає лише 20%, літаків – 10 – 12%, холодильників – біля 10%. Тому в таких випадках на перше місце повинні ставитися витрати на експлуатацію, а не ціна продажу, а краще все це враховувати разом. Але чисельні економічні показники не вичерпують поняття конкурентоспроможності, хоча їх кількість залежить від складності продукції та інших зовнішніх чинників. конкурентоспроможність окреслюється лише властивостями, які цікавлять покупця. Після виходу на ринок продукція поступово вичерпує свій потенціал конкурентоспроможності і цей процес зупинити неможливо, його можна лише сповільнити. Тому випуск нової продукції завжди планується до моменту втрати конкурентоспроможності старої.

Головною метою держави є забезпечення стійкого підвищення рівня життя населення,

що визначається її економікою, котра залежить від багатьох чинників, головними серед яких є якість й конкурентоспроможність продукції. Вважається, що конкурентним повинно бути все, починаючи від продукції і закінчуючи технологіями, бізнесом і т.д. Тобто конкурентоспроможність має бути національною ідеєю, що визначає ефективність соціально-економічної політики по забезпеченню стійкого підвищення рівня життя населення країни. Тому треба старатися виробляти те, що можна продати, а не продавати те, що можна виготовити. До речі, це відомий принцип маркетингу орієнтації продукції на потреби споживача, а це відтінює при виготовленні продукції не біжучий тактичний, а довготерміновий стратегічний характер в суспільстві.

В цьому плані цікаві співвідношення категорій якості та конкурентоспроможності продукції в суспільстві між індивідуумом і колективом. Такі суспільні цінності мали би превалювати над особистими, що в нашому суспільстві є поки що ідеєю. Суспільство вільних індивідуумів неминуче перероджується в матрицю кластер людиноподібних роботів, зв’язки між якими строго регламентовані. Відомо також, що вчинки членів суспільства мають служити принципом загального законодавства (І.Кант), вільність полягає в праві індивідуума робити те, що він хоче, уникаючи втручань в його особисте життя (І.Берлін), стабільним може бути суспільство, побудоване на особистій вигоді його членів (Ф.Хайен). В сфері якості та конкурентоспроможності продукції індивідуумом і колективом є як виробник, так і споживач. Аналізуючи можливі ситуації, що виникають на ринку, можна прийти до висновків загального характеру, придатних для опису будь-яких взаємодій між людьми.

Продираючись крізь хащі старих і нових теорій співвідношення особистих і громадських цінностей, абсолютного ринку, відмови від моралі та етики і т.п., можна відмітити наступні положення, котрі дозволили би якось прогнозувати забезпечення якості та конкурентоспроможності продукції в конкретних країнах:

· абсолютно вільного ринку не існує, цьому перешкоджають не тільки окремі індивідууми, але і вплив різних політичних чинників;

· якщо реальні виконавці не вписуються в образ вільного ринку, то їх слід старатися змінювати, наближаючи до бажаного стану;

· для вільного ринку необхідно мінімізувати впливи уряду по невтручанню в саморегуляцію;

· особливості позбавлення нав’язливої опіки уряду, мають всі умови безперешкодної реалізації особистих позитивних інтересів, виражаючи колективну волю через вільний ринок;

· єдиним інструментом підтримки стабільності є постійне посилення контролю, обмежуючого індивідуальну свободу;

Багато з наведеного виглядає дискусійно, але індивідуальна свобода в її крайньому проявленні перетворює окремий індивідуум в стандартну функцію, чия цінність визначається банківським рахунком. До речі, і влада стає анонімною функцією банків і ринків, уникаючи громадського контролю. Альтернативною може бути система, в якій особиста свобода поставлена на друге місце в ієрархії цінностей, поступаючись інтересам суспільства. Тільки тоді громадські цінності будуть превалювати над особистими.

В суспільстві в сфері якості та конкурентоспроможності продукції на перше місце висувається внутрішня потреба в забезпеченні високої якості продукції в інтересах цілого суспільства для підняття його життєвого рівня населення, тобто на перше місце ставляться внутрішні чинники і в першу чергу духовні, що зараз є практично навпаки. Випуск неякісної продукції повинен розглядатися як ознака поганого тону, несвідомості та невихованості. І тільки тоді через здобуту високу якість переходити до конкурентоспроможності продукції, котра також в першу чергу повинна бути внутрішньою, а не тільки зовнішньою. До такого стану також треба дорости, як наприклад в Японії, оскільки тепер спостерігається протилежне. При цьому конкурентоспроможність продукції має в першу чергу діяти на внутрішньому ринку, а не тільки на зовнішньому.