Сутність та основні підходи до визначення політики

Походження поняття «політика», як правило, повязують із назвою праці давньогрецького мислителя Аристотеля, в якій він розглядав основи організації та діяльності держави, політичної влади. «Людина за своєю природою є істотою політичною» – писав мислітель, обумовлюючи це тим, що всі члени суспільства дуже різні, а тому серед людей відсутня згода стосовно того, як жити, хто й що повинен одержувати від суспільства, як мають бути розподілені суспільні ресурси й як, нарешті, повинні вироблятися колективні рішення, як взагалі людина може впливати на громадське життя і т.д. З погляду Аристотеля, все це робило політику «царською наукою» – наукою, за допомогою якої можна поліпшити життя і створити гідне суспільство.

«Політика» є одним з найбільш неоднозначних термінів. В історії політичної думки виділялися три різних підходи до трактування політики:

· релігійно-міфологічний, коли політика трактувалася як прояв волі богів через діяльність правителів і підлеглих. Характерним для такого розуміння політики є праці Гомера. В «Іліаді» і «Одиссеє» всі справи спочатку вирішують олімпійські боги, а потім правителі, герої і прості люди діють відповідно до цих рішень;

· філософсько-етичний, коли під політикою розумілася діяльність по реалізації ідеї загального добра й ідеальної держави. Діяльність законодавців і виконавців мала здійснюватися на основі законів і повинна була відповідати цій ідеї («правлять закони, а не люди» – Платон);

· науково-раціоналістичний, коли почалося виділення політичної науки в самостійну галузь знання. Більшість сучасних теоретиків уважають початком цього етапу праці Макіавеллі.

Сьогодні, як зазначають українські політологи, побутують різні наукові тлумачення, в яких політика постає як

1. одна зі сфер життєдіяльності суспільства;

2. система певних суспільних відносин, взаємодія класів, націй, держав між собою і з владою;

3. сукупність дій, заходів, установ, за допомогою яких узгоджуються інтереси різних верств населення;

4. прагнення здобуття і використання державної влади, цілеспрямованого впливу на неї;

5. участь у справах держави, у визначенні форм, завдань, змісту її діяльності;

6. наміри, мета і способи дій правлячої еліти та її оточення;

7. прояви хитрощів, обережності, таємничості, ухилянь, обачності.

Перелічені варіанти інтерпретації політики не вичерпують багатоманітності її визначень, а лише відображають найважливіші з них. Узагальнюючи вищезазначені іпостасі політики, в одному з підручників українських авторів пропонується таке визначення політики:

Політика – одна з найважливіших сфер життєдіяльності суспільства, взаємин різних соціальних груп та індивідів щодо утримання і реалізації влади задля здійснення своїх суспільно значущих інтересів і потреб, вироблення обов’язкових для всього суспільства рішень.

Сучасний англійський політолог Е. Хейвуд, посібник якого використовують у різних країнах світу, підкреслює: політика – це насамперед і головним чином суспільна діяльність. Це завжди діалог – і ніколи не монолог. І хоча окремо взяті індивіди, начебто Робінзон Крузо, здатні створити своє господарство, зробити предмет мистецтва й т. д.; проте вони не можуть займатися політикою. Тому що політика, образно говорячи, починається лише тоді, коли з’являється П’ятниця.

Різноголосиця, що лежить в основі політики, природно проявляється й у питанні про те, як саме визначати її. Тут ми знов-таки, на його думку, зустрічаємся з різним розумінням того, що саме робить ту або іншу суспільну проблему «політичної», як варто аналізувати політичну діяльність, як краще пояснювати її. У найбільш загальному змісті політику він пропонує трактувати так

Політика – це процес, у рамках якого люди створюють, зберігають і збагачують норми власного гуртожитку.

Політика, на його думку, нерозривним образом пов’язана з такими явищами, як конфлікт(conflict) і співробітництво(cooperation). Це саме так, тому що, з одного боку, у суспільстві існують розбіжності в думках, потребах і інтересах, які неминуче обертаються розбіжностями і відносно загальних норм гуртожитку, з іншого, – усі розуміють, що для зміни цих правил або хоча б для їхнього збереження, необхідно співробітничати.

Пропонуючи визначення політики, Е. Хейвуд розглядає чотири групи поглядів на політику, представлені на рис. 1.1.: політика як мистецтво державного керування, політика як публічний процес, політика як компроміс і консенсус, політика як влада і розподіл ресурсів.

Рис. 1.1. Е. Хейвуд про тлумачення сутності політики