Управління кредитним ризиком банку на практиці

Під кредитним ризиком Банк має на увазі існуючий або потенційний ризик для прибутку і капіталу Банку, який виникає внаслідок невиконання позичальниками Банку своїх зобов'язань виконати умови кредитного договору, або невиконання узятих на себе зобов'язань іншим способом.

Процес управління кредитним ризиком являє собою певним чином організовану послідовність дій, яка складається з наступних етапів:

Прийняття ризику (для розуміння ризику, що приймається на себе - виявляємо чинники ризику, оцінка ступеня ризику, вибір стратегії)

Визначення ціни ризику (процентна політика побудована таким чином, що в собівартість кредиту включається плата за ризик)

Оптимізація ризику портфеля (диверсифікація портфеля, формування резервів, лімітація, продумана політика в галузі забезпечення, комплексний набір кредитних продуктів і чіткий їх опис)

Управління кредитним ризиком (аналіз концентрацій, моніторинг і контроль за ступенем ризику, система визначення проблемності кредиту ще на ранніх етапах життя кредиту (система "раннього реагування"))

На Кредитний комітет покладено функції управління кредитним ризиком. Кредитні комітети Банку функціонують на трьох рівнях: Великий Кредитний комітет Головного Банку, малий кредитний комітет корпоративного бізнесу і малий кредитний комітет роздрібного бізнесу, Кредитні комісії філій, Кредитні комітети з мікрокредитування.

Банк почав роботу над створенням власної бази за статистикою дефолтів та інцидентів для моделювання і оцінки кредитного ризику в економічному капіталі Банку і розрахунку кредитного VAR. На стадії впровадження методологія RARORAC – оцінка ефективності кредитних продуктів з урахуванням ризиків.

Банк розробляє систему рейтингування позичальників, яка містить розширену шкалу рейтингів, збільшено кількість позицій, що аналізуються, введено інтегрований коефіцієнт. Система розрахунку лімітів самостійного кредитування базується на якісних і кількісних характеристиках кредитного портфеля філії, позиції філії в регіоні.

Процес оцінки кредитного ризику поділено на оцінку індивідуального ризику (корпоративні клієнти, банки-контрагенти) і оцінку портфельного ризику (в цілому кредитний портфель, роздрібні клієнти).

Портфельний ризик виявляється в зменшенні вартості активів Банку. Джерелом портфельного ризику є сукупна заборгованість перед Банком за операціями, для яких є властивим кредитний ризик, тобто портфель однорідних кредитних операцій. Оцінка портфельного кредитного ризику передбачає оцінку концентрації і диверсифікації активів Банку.

З метою мінімізації кредитного ризику розробляється система лімітації кредитних операцій, яка включає ліміти трьох рівнів:

ü ліміти індивідуального кредитного ризику

ü ліміти портфельного кредитного ризику

ü ліміти повноважень.

При здійсненні кредитних операцій Банк керується вимогами до обмеження кредитного ризику, встановленими НБУ. Базою для розрахунку цих обмежень є регулятивний капітал Банку. Ліміти кредитного ризику затверджуються на Кредитному комітеті за пропозицією Департаменту ризик - менеджменту.

Управління ризиком ліквідності здійснюється двома способами: шляхом управління активами і шляхом управління ліквідними позиковими коштами

Управління ризиком ліквідності базується на управлінській звітності Банку, яка базується на аналізі динамічних і статичних розривів активів і пасивів за термінами погашення (GAP-analysis), аналізі волатильності стабільної частини поточних пасивів і строкових коштів клієнтів Банку, встановленні і контролі лімітів на gap-розриви за термінами. Розрахунок і контроль цих показників проводиться щомісяця, з урахуванням достатнього і критичного стану розривів мультивалютно і за основними видами валют. Контроль здійснюється консолідовано, в розрізі Головного Банку і філій. Для оцінки і аналізу фактичного рівня ліквідності і платоспроможності Банк використовує обов'язкові вимоги норм економічних нормативів, встановлених НБУ для регулювання діяльності комерційних банків і внутрішні ліміти ризику ліквідності. Внутрішні ліміти ризику ліквідності встановлюються КУАП Банку за пропозицією Департаменту ризик - менеджменту і переглядаються не рідше 1 разу на рік.

При моніторингу ризиків ліквідності і платоспроможності Банком значна увага надається:

ü динаміці частки високоліквідних активів в чистих активах (каси, засобів на коррахунках), стану розривів активів і пасивів по термінах

ü стану стабільної частини ресурсної бази і її волатильності

ü терміновості депозитів юридичних і фізичних осіб з точки зору терміну погашення з урахуванням їх оборотності

ü коефіцієнту співвідношення наданих кредитів до залучених депозитів

ü сальдо між розміщеними і залученими коштами на міжбанківському ринку і його частки в зобов'язаннях банку

ü стану платоспроможності

ü фактичному значенню показника миттєвої і поточної ліквідності

ü якості кредитного портфеля: оцінці оборотності кредитів, які працюють в режимі овердрафту; динаміці прострочених і сумнівних кредитів

ü якості портфеля цінних паперів (корпоративних, державних)

ü частці відкритої валютної позиції в чистих активах Банку.

Управління валютним ризиком. Під валютним ризиком Банк розуміє існуючий або потенційний ризик для прибутку і капіталу банку, який виникає внаслідок несприятливої зміни обмінних валютних курсів і цін на банківські метали. Управління валютним ризиком в Банку – це процес, за допомогою якого Банк виявляє (ідентифікує) валютний ризик, проводить оцінку його величини, здійснює його моніторинг, контролює свої відкриті валютні позиції, лімітує відкриті валютні позиції, враховує взаємозв'язок валютного ризику з рештою видів ризиків.

Для управління, оцінки і контролю валютних ризиків Банком розроблено VAR – методологію (методика оцінки потенційних збитків відкритих валютних позицій через чинник ризиків коливання валютних курсів), також використовуються Stop-out, Stop-Loss механізми. У основу VAR-методології покладено варіаційно - коваріаційний дельта - нормальний метод. Всі системи внутрішнього контролю проходять бек - тестування і стрес-тестування. Затверджені параметри VAR-методології відповідають вимогам Базель2.

З метою мінімізації впливу валютного ризику КУАП встановлює внутрішні ліміти валютного ризику за пропозицією департаменту ризик - менеджменту

Управління процентним ризиком. В результаті несприятливогоколивання на ринку відсоткових ставок Банк піддається процентному ризику, джерелом якого є дисбаланс активів і пасивів, чутливих до зміни відсоткових ставок за термінами погашення.

З метою зниження відсоткового ризику Банк використовує комплексну систему управління ризиком, яка включає:

ü централізацію встановлення процентних ставок банківських продуктів по всій системі Банку

ü Gap-аналіз для оцінки ризику в процентній маржі Банку

ü аналіз дюрацій для оцінки ризику в капіталі банку (VAR процентного ризику)

ü управління кривої прибутковості по кредитних і депозитних продуктах

ü систему трансфертного ціноутворення і фондування

ü управління спредом

ü управління активами і пасивами

ü аналіз сценаріїв

ü лімітація чутливості Банку до процентного ризику

ü створення стрес-моделей

ü проведення зваженої відсоткової політики Банку, яка грунтується на формуванні процентних ставок по кредитах з урахуванням собівартості пасивів і рейтингу позичальника, і ризику операції

ü щомісячний перегляд відсоткових ставок активних і пасивних операцій з урахуванням ринкової позиції банків-конкурентів

ü управління кривою прибутковості активів і пасивів по термінах погашення

КУАП приймає рішення щодо зміни процентної політики банку і внутрішніх лімітів процентного ризику. Рішення про зміну рівня відсоткових ставок затверджуються КУАП і доводяться до всіх регіональних підрозділів відповідними наказами і розпорядженнями. КУАП здійснює постійний моніторинг і перегляд відсоткових ставок за видами валют, в розрізі термінів, видів продуктів (за активами і пасивами банку).

Контроль відповідності фактичних відсоткових ставок, встановлених у Банку, здійснює служба бек-офісу Головного банку. Контроль проводиться в цілому за системою Банку. Аналіз кривої прибутковості банківських продуктів за термінами дає можливість виявляти збиткові продукти і керувати механізмом встановлення процентних ставок. Для підвищення “гнучкості” балансу по відношенню до процентного ризику Банк планує перейти до встановлення плаваючої процентної ставки, а в угодах із фіксованою ставкою (кредитних, депозитних) передбачено можливість перегляду відсоткових ставок у разі значних коливань ставок на ринку або зміни облікової ставки.

Управління ризиком репутації. Ризик репутації - існуючий або потенційний ризик для доходу і капіталу, який виникає внаслідок несприятливого сприйняття іміджу фінансової установи клієнтами, контрагентами, засновниками або органами нагляду. Це впливає на можливість Банку встановлювати нові відносини з контрагентами, надавати нові послуги або підтримувати відносини з існуючими клієнтами. Департамент ризик - менеджменту проводить аналіз частки ринку в регіонах, в яких банк присутній. Аналіз проводиться за такими напрямками:

• аналіз банківських продуктів на адекватність регіональному ринку
• аналіз якості обслуговування клієнтів
• аналіз конкурентоспроможності банківських продуктів
• аналіз іміджу засновників банку, членів Правління банку, керівників структурних підрозділів, клієнтів, співробітників.

Операційний ризик виникає через вади корпоративного управління систем внутрішнього контролю, неадекватність або помилковість внутрішніх процесів, систем, несприятливі зовнішні події, неправильні дії персоналу. Мінімізація операційного ризику досягається шляхом впровадження системи чіткого делегування повноважень, розподілу несумісних обов'язків, розподілу повноважень окремих структурних підрозділів і працівників банку при виконанні всіх банківських операцій з обмеженим доступом в операційну систему, застосування принципу «двох пар очей», а також проведенням регулярного аудиту операцій і процесів. Внутрішні процедури мінімізації операційного ризику ґрунтуються на розподілі функцій між фронт-офісом і бек-офісом, яким передбачено, що працівники, відповідальні за здійснення операцій, не повинні проводити розрахунки і вести бухгалтерський облік власної діяльності. З метою оцінки операційного ризику в капіталі Банк веде базу даних про інциденти; проводить ранжирування процесів, підрозділів і операцій на рівні ризиків; проводить подальшу роботу з пулами, де виявлено максимальний операційний ризик, для його пом'якшення.

Інтегроване управління активами і пасивами банку.

За сучасних умов розвитку банківської діяльності головне завдання полягає в пошуку реальних шляхів мінімізації ризиків та отриманні достатніх прибутків для збереження коштів вкладників і підтримання життєдіяльності банку. Успішне вирішення цієї складної проблеми потребує використання багатьох методів, прийомів, способів, систем та розробки нових підходів до управління активами і пасивами банку.

Сьогодні банки розглядають свої портфелі активів і пасивів як єдине ціле, що визначає роль сукупного портфеля банку в досягненні його загальних цілей - високого прибутку і прийнятного рівня ризику. Інтегроване управління активами і пасивами дає банку інструментарій для захисту депозитів і позик від впливу коливань циклів ділової активності і сезонних коливань, а також засоби для формування портфелів активів, що сприяють реалізації цілей банку.

У роботах Дж. Маршалла управління активами і пасивами розглядається як метод управління ризиками поряд із страхуванням та хеджуванням. На думку американського вченного – економіста Пітера С. Роуза, суть управління активами и пасивами полягає в формуванні стратегій та виконанні заходів, що приводять структуру балансу банка у відповідність до його стратегічних програм. Дж. Сінкі під управлінням активами і пасивами розуміє, в основному, методи управління чистою процентною маржею та гепом.

Діяльність з управління активами і пасивами належить до стратегічних планів комерційного банку. При цьому визначаються довгострокові завдання, шляхи розвитку банку, а також комплекс заходів щодо їх реалізації.

Інтегрований підхід до управління активами і пасивами полягає в розумінні нерозривної єдності активів, зобов'язань та капіталу банку. В основу покладене розуміння того, що і доходи і витрати стосуються обох складових банківського балансу. У такому разі зниження витрат завдяки управлінню пасивами так само допомагає досягти цільового рівня прибутковості банку, як і надходження від активних операцій.

У найбільш широкому розумінні інтегроване управління активами і пасивами включає не тільки концептуальні засади, а й систему категорій, аналітичні показники, інструменти, техніку та методику аналізу, засоби прогнозування та планування, стратегію і тактику управління, що ґрунтуються на фундаментальній ідеї спільного регулювання грошових потоків і об'єднують управління банківськими портфелями в один узгоджений процес. Концепція реалізується через сукупність таких методів фінансового управління банком, як структурне балансування, управління гепом, управління ліквідністю, валютний метчинг, імунізація, хеджування, страхування, управління спредом та ін. Застосування кожного із методів передбачає наявність певного аналітичного інструментарію досліджень, до складу якого включаються категоріальний апарат, система аналітичних показників, моделі факторного аналізу та кількісні методи аналізу.

Основною метою управління активами і пасивами є запобігання чи виправлення дисбалансу та захист від ризиків банківської діяльності шляхом аналізу наслідків генеральної стратегії банку за структурою балансу і його рентабельності. Ця мета досягається шляхом оптимальної комбінації і оптимальних рівнів активів, пасивів та фінансового ризику банку.

Центральною ланкою управління активами і пасивами на практиці є конструювання структури балансу банку через послідовні процентні цикли при одночасній підтримці адекватної ліквідності і профілю ризику.

Таким чином, основна задача інтегрованого управління активами і пасивами банку - це скоординоване управління всією структурою балансу банку, а не окремими його елементами, що можна схематично представити в такий спосіб (рис. 1).

Рис. 1. Інтегроване управління активами та пасивами – управління банківським балансом

Упровадження інтегрованого підходу до управління активами і пасивами в банку в сучасних умовах потребує утворення певної організаційної одиниці - спеціального комітету при Раді директорів (Правлінні банку) - Комітету з управління активами і пасивами (КУАП) чи ALKO.

Перевагою інтегрованого підходу є можливість отримання максимального прибутку за прийнятного рівня ризику, а також реалізація зваженого підходу до управління ліквідністю завдяки більш точному визначенню потреби в ліквідних коштах. Проте такий підхід до управління потребує застосування багатьох складних методів і прийомів та високого рівня кваліфікації менеджерів. За сучасних умов підвищеної волатильності ( Волати́льність (Мінливість,)- статистичний показник, що характеризує тенденцію ринкової ціни або доходу змінюватися з часом. Є одним з найважливіших фінансових показників в управлінні фінансовими ризиками, де являє собою міру ризику використання фінансового інструмента за заданий проміжок часу. Частіше за все вираховується середня волатильність. Виражається волатильність в абсолютному (100$±5$) або у відносному від початкової вартості (100$±5 %) значенні. Розрізняють два види волатильності: Історична волатильність — це величина, рівна стандартному відхиленню вартості фінансового інструмента за заданий проміжок часу, розрахованому на основі історичних даних про його вартість. Очікувана волатильність — волатильність, що вираховується на основі поточної вартості фінансового інструмента із припущенням, що ринкова вартість фінансового інструмента відбиває очікуваний ризик) фінансових ринків та зростання загального рівня ризикованості інтегрований підхід до управління активами і пасивами банку є найефективнішим.

АКТИВИ ІНСТИТУТУ СПІЛЬНОГО ІНВЕСТУВАННЯ - сукупність майна, корпоративних прав та вимог, сформована за рахунок коштів спільного інвестування;

Вартість чистих активів інституту спільного інвестування - величина, що визначається як різниця між сумою активів інституту спільного інвестування з урахуванням їх ринкової вартості і розміром зобов'язань інституту спільного інвестування.

10 відсотків активів ІСІ відкритого та інтервального типу повинні утримуватися в грошових коштах, які зберігаються на окремих депозитних банківських рахунках, відкритих для цього ІСІ.

До складу активів ІСІ не можуть входити цінні папери: а) у яких відсутній міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів у разі, якщо його наявність передбачена чинним законодавством;б) якщо Комісією оприлюднена інформація, що емітенти цих цінних паперів:· протягом двох років не подають до Комісії регулярну річну інформацію;· не оприлюднюють регулярну річну інформацію;· перебувають у переліку підприємств, які відсутні за місцем державної реєстрації;· є збитковими протягом двох років і при цьому їх цінні папери недопущені до торгів на організаторах торгівлі (для ІСІ диверсифікованого типу).Зазначена інформація оприлюднюється на сайті Комісії та/або в офіційному друкованому виданні Комісії.У разі якщо зазначені цінні папери перебувають у складі активів ІСІ на дату оприлюднення такої інформації, компанія з управління активами зобов'язана привести актив ІСІ у відповідність до вимог цього пункту протягом 30 календарних днів з дати оприлюднення такої інформації. Для формування власних активів ІСІ можуть придбавати іноземну валюту та банківські метали через банківські установи, які мають відповідну ліцензію. При проведенні публічного (відкритого) розміщення цінних паперів ІСІ відкритого та інтервального типу не менше 10 відсотків активів таких ІСІ повинні утримуватися в грошових коштах, які зберігаються на окремих депозитних банківських рахунках, відкритих для цього ІСІ.

АКТИВИ ДИВЕРСИФІКОВАНОГО ІСІ складаються з грошових коштів, у тому числі в іноземній валюті, на поточних банківських рахунках та депозитних рахунках, банківських металів, а також з цінних паперів, крім сертифікатів фондів операцій з нерухомістю, приватизаційних, похідних, товаророзпорядчих та заставних цінних паперів.

Вартість цінних паперів, не допущених до торгів на фондовій біржі або у торговельно-інформаційній системі, не може становити більше, ніж 20 % загальної вартості активів диверсифікованого ІСІ.

Вартість цінних паперів, не допущених до торгів на фондовій біржі або у торговельно-інформаційній системі, та нерухомості не може становити більше ніж 50 % загальної вартості активів недиверсифікованого ІСІ. Структура активів диверсифікованого ІСІ має відповідати одночасно таким вимогам: а) кількість цінних паперів одного емітента в активах ІСІ не може становити більше 10 відсотків загального обсягу їх емісії; б) сумарна вартість цінних паперів, що становлять активи ІСІ в кількості, більшій, ніж 5 відсотків загального обсягу їх емісії, на момент їх придбання не може перевищувати 40 відсотків вартості чистих активів ІСІ; в) не менш як 80 відсотків загальної вартості активів ІСІ повинні становити: грошові кошти; банківські метали; ощадні (депозитні) сертифікати; облігації підприємств; облігації місцевих позик; державні цінні папери; іпотечні цінні папери; цінні папери, що допущені до торгів на організаторах торгівлі.

ДО СКЛАДУ АКТИВІВ НЕДИВЕРСИФІКОВАНОГО ІСІ не можуть входити об'єкти нерухомості, відчуження яких заборонено законодавством України.

Структура активів недиверсифікованого ІСІ повинна відповідати таким вимогам:

а) вартість цінних паперів, що не допущені до торгів на фондовій біржі або у торговельно-інформаційній системі та які не отримали рейтингову оцінку відповідно до закону, та нерухомості не може становити більш як 50 відсотків загальної вартості активів недиверсифікованого ІСІ (крім венчурних фондів).

б) активи не можуть включати векселі та ощадні (депозитні) сертифікати на суму більше як 30 відсотків активів недиверсифікованого ІСІ. Активи венчурного фонду можуть повністю складатися з нерухомості, корпоративних прав та цінних паперів, що не допущені до торгів на фондовій біржі, або з цінних паперів, які не отримали рейтингової оцінки відповідно до закону. До складу активів венчурного фонду можуть входити боргові зобов'язання, котрі можуть бути оформлені векселями, заставними, договорами позики та в інший спосіб, не заборонений законодавством України. Позики за рахунок коштів венчурного фонду можуть надаватися тільки юридичним особам, учасником яких є такий венчурний фонд. Для формування власних активів ІСІ можуть придбавати іноземну валюту через банківські установи, які мають відповідну ліцензію.Вартість цінних паперів іноземних емітентів не може бути більшою, ніж 20 процентів від загальної вартості активів ІСІ. Активи ІСІ не можуть включати: ü цінні папери, випущені компанією з управління активами, зберігачем, реєстратором та аудитором (аудиторською фірмою) цього ІСІ та пов'язаними особами;ü цінні папери іноземних держав та іноземних юридичних осіб, допущені до торгів менше ніж на двох провідних іноземних біржах чи у торговельно-інформаційних системах, перелік яких визначається Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку (Комісією);ü цінні папери інших ІСІ;ü векселі та ощадні сертифікати на суму більше, ніж 10 процентів вартості активів ІСІ, якщо інше не встановлено нормативно-правовими актами Комісії;ü похідні цінні папери, якщо інше не встановлено нормативно-правовими актами Комісії. Корпоративний інвестиційний фонд провадить свою діяльність , якщо 70 або більше процентів середньорічної вартості активів, що належать йому на праві власності, вкладені у цінні папери. Активи корпоративного інвестиційного фонду можуть включати об'єкти нерухомості, необхідні для забезпечення статутної діяльності, за рахунок яких сформовано початковий статутний капітал такого ІСІ. Корпоративні інвестиційні фонди мають певні обмеження щодо проведення своєї діяльності. Так, фонди не мають права: ü емітувати та розміщувати цінні папери, крім акцій;ü залучати позики або кредит у розмірі, що перевищує 10 процентів його активів;ü надавати активи під заставу в інтересах третіх осіб;ü відмовитися від викупу власних акцій;ü розміщувати акції за ціною, нижчою від вартості чистих активів корпоративного інвестиційного фонду в розрахунку на одну акцію;ü розміщувати акції понад проголошену кількість;ü розміщувати акції за ціною, нижчою від номінальної вартості; ü створювати будь-які спеціальні або резервні фонди. Управління активами корпоративного інвестиційного фонду на підставі відповідного договору здійснює компанія з управління активами. Мінімальний обсяг активів пайового інвестиційного фонду не може бути менший, ніж розмір початкового статутного фонду (капіталу) корпоративного інвестиційного фонду.Ініціатором створення пайового інвестиційного фонду є компанія з управління активами. Створюється такий фонд шляхом придбання інвесторами випущених компанією з управління активами інвестиційних сертифікатів.При прийнятті інвестором пропозиції (оферти) емісії інвестиційних сертифікатів складається угода про приєднання його до пайового інвестиційного фонду.Прийняття (акцепт) пропозиції (укладення з компанією з управління активами угоди про приєднання до пайового інвестиційного фонду) здійснюється інвестором шляхом придбання інвестиційного сертифіката, за грошові кошти. Сертифікат засвідчує частку учасника пайового інвестиційного фонду і надає кожному з них однакові права.При цьому, управління активами похідних цінних паперів на основі інвестиційних сертифікатів пайового інвестиційного фонду, активами якого ця компанія управляє, не допускається.Нерухоме майно, що становить активи пайового інвестиційного фонду, реєструється в установленому порядку на ім'я компанії з управління активами з відповідною відміткою. Компанія з управління активами є розпорядником цього нерухомого майна.

Відкрите акціонерне товариство «Українська біржа»