Правове забезпечення фінансового адміністрування та менеджменту установ та організацій

Процес фінансового управління базується на використанні механізмів фінансового адміністрування та менеджменту, складовою яких є правове і нормативне забезпечення управлінських рішень. Через розробку системи законів та інших нормативних актів держава проводить відповідну фінансову політику і здійснює регулювання фінансово-господарської діяльності фінансових установ і організацій економічними методами.

Правові основи фінансів окремих установ і організацій перш за все базуються на конституційних нормах. Конституція України є важливим джерелом фінансового права і віддзеркалює в концентрованому вигляді правовий простір, в якому здійснюється розвиток діяльності установ і організацій в нашій країні. Держава забезпечує здійснює антимонопольне, кредитне, бюджетне та податкове регулювання, захищає права споживачів, контролює якість і безпеку всіх видів послуг, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» банки це юридичні особи, які мають виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності наступні банківські операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Комерційні банки разом з Національним банком України (НБУ) становлять банківську систему України. Вони створюються у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю або кооперативного банку. Як юридичні особи комерційні банки є економічно незалежними: самостійно володіють, користуються та розпоряджаються майном, що перебуває у їх власності відповідно до законодавства, визначають напрямки своєї діяльності та спеціалізацію за видами операцій.

Національний банк здійснює регулювання відповідної спеціалізації банків тільки через економічні нормативи та регламентацію здійснюваних цими банками операцій.

Учасниками комерційного банку можуть бути юридичні й фізичні особи резиденти та нерезиденти, а також держава в особі органів, уповноважених управляти державною власністю. Кількість учасників не може бути меншою, ніж три особи. Учасниками банку не можуть бути юридичні особи, в яких банк має пряме або опосередковане, самостійно або спільно з іншими особами володіння 10 і більше процентами статутного капіталу юридичної особи або можливість вирішального впливу на керівництво чи діяльність юридичної особи (істотну участь), неприбуткові громадські організації.

НБУ має право встановити диференційований мінімальний розмір початкового капіталу для окремих видів банків залежно від їх спеціалізації. Формування та збільшення акціонерного (пайового) капіталу банку здійснюється виключно шляхом грошових внесків із підтверджених джерел. Використання у якості джерел формування капіталу бюджетних коштів, якщо вони мають інше цільове призначення, заборонено. Його збільшення дозволяється за умови, що всі учасники повністю виконали свої зобов'язання щодо оплати паїв або акцій і попередньо оголошений підписний капітал повністю оплачено. На зменшення нормативного капіталу до розмірів статутного має бути згода НБУ.

Основними функціями комерційних банків як і інших, що функціонують в Україні, є: надання кредитів та забезпечення потреб у ліквідності інших суб’єктів ринку; обслуговування комерційних угод та управління системою платежів; трансформація ризиків, термінів та капіталів.

Комерційні банки, що створені і діють на території України, функціонують як універсальні або спеціалізовані. Банк набуває статусу спеціалізованого банку у випадку, якщо більше 50 процентів його активів є активами одного типу, спеціалізованого ощадного банку – якщо більше 50 процентів його пасивів є вкладами населення.

За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими).

За формою власності банки поділяються на: комерційні (колективна форма власності); державні (100 процентів акціонерного або пайового капіталу належить державі). Такі банки мають право на використання атрибутів держави.

Кооперативні банки створюються та здійснюють діяльність у порядку, передбаченому Законом України «Про банки і банківську діяльність» та законодавством про кооперацію.

Особливістю кооперативного банку є наступне: банк може мати своїми клієнтами тільки своїх учасників; мінімальна кількість учасників банку має бути не меншою 50 осіб; учасники кооперативного банку, незалежно від розміру своєї участі у капіталі банку, мають право одного голосу; прибутки або збитки кооперативного банку за результатами фінансового року розподіляються між учасниками пропорційно до розміру їх пайових внесків.

Комерційні банки мають право створювати банківські об'єднання таких типів: банківська корпорація, банківська холдингова група, фінансова холдингова група. Банки можуть бути учасниками промислово-фінансових груп.

Банківське об'єднання є юридичною особою, зареєстрованою НБУ, може мати самостійний і зведений баланси, рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням. Банк може належати лише до одного банківського об'єднання. Учасники об'єднання несуть відповідальність за зобов'язаннями решти учасників відповідно до укладеної між ними угоди.

Банківська корпорація це договірне об'єднання групи комерційних банків, яке засновано не менше як трьома банками з метою поєднання комерційних інтересів та координації банківської діяльності без права здійснювати безпосередньо банківську діяльність.

Учасники банківської корпорації делегують окремі свої повноваження корпорації для здійснення централізованого регулювання діяльності кожного з учасників.

Банківська холдингова група – це банківське об'єднання, до якого входять виключно банки та в кількості не менше трьох. Головному банку групи має належати не менше, ніж 50 процентів акціонерного (пайового) капіталу або голосів кожного з інших учасників групи, які є його дочірніми банками (без права володіти акціями головного банку).

Фінансова холдингова група має складатися переважно або виключно з установ, що надають фінансові послуги, причому серед них має бути щонайменше один банк. Їй має належати більше, ніж 50 процентів акціонерного (пайового) капіталу кожного із учасників фінансової холдингової групи.

Фінансова холдингова група відповідає за зобов'язаннями членів фінансової холдингової групи в межах свого внеску в капітал кожного із них, якщо інше не передбачено угодою між ними.

Банківські спілки та асоціації створюються з метою захисту та представлення інтересів своїх членів, розвитку міжрегіональних та міжнародних зв'язків, забезпечення наукового й інформаційного обміну та професійних інтересів, розробки рекомендацій щодо банківської діяльності.

Спілки та асоціації не мають права займатися банківською чи господарською діяльністю і є неприбутковими.

Страхова компаніяце фінансова установа, створена у формі акціонерного, повного, командитного товариства або товариств з додатковою відповідальністю, надає одну чи кілька фінансових послуг і отримала у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності та є резидентом України.

Страхові компанії належать до фінансових установ, оскільки виключним видом їх діяльності є надання фінансових послуг. Вони вносяться до реєстру фінансових установ як і банки, кредитні спілки, лізингові компанії, довірчі товариства, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та ін. В Україні можуть створюватись страхові компанії у вигляді спільних підприємств з іноземною інвестицією більше, ніж 50 процентів за умови, що такі страхові компанії є резидентами України.

В окремих випадках, встановлених законодавством України, страховою компанією визнається державна організація, яка створена і діє відповідно до вимог Закону України “Про страхування”, єдиним власником якої є держава.

Діяльність страхової компанії в Україні регламентується Законом України „Про страхування”.

Основною діяльністю страхової компанії є надання страхових послуг як виду цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у випадку настання певних подій (страхових випадків), визначених угодою страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Страховим компаніям дозволяється проведення інших господарських операцій для забезпечення власних потреб.

За характером роботи страховики (страхові компанії) поділяються на три групи: ті, які страхують життя; здійснюють інші види страхування; надають виключно перестрахувальні послуги.

Страхові компанії, що здійснюють страхування життя, належать до галузі особового страхування. Вони надають послуги зі страхового захисту застрахованим (фізичним особам і юридичним особам – застрахованим працівникам) у випадку настання несприятливих подій, пов’язаних з життям і здоров’ям, працездатністю та додатковою пенсією.

До підгалузей особового страхування належить: страхування життя (на випадок дожиття і на випадок смерті особи, страхування ренти і пенсій); страхування від нещасних випадків (добровільне індивідуальне і колективне страхування, обов’язкове страхування); медичне страхування (обов’язкове та добровільне медичне страхування).

Страхові компанії, що здійснюють інші види страхування, належать до галузей майнового страхування і страхування відповідальності. Вони надають послуги із страхового захисту застрахованим (фізичним особам і юридичним особам) у випадку настання несприятливих подій, пов’язаних із володінням, користуванням і розпорядженням майном, а також з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі (фізичній, юридичній) або її майну (страхування відповідальності).

Підгалузями майнового страхування є: страхування майна юридичних осіб; страхування майна громадян; страхування кредитних та фінансових ризиків; страхування транспортних засобів та вантажів.

До підгалузі страхування відповідальності відносять: страхування відповідальності на транспорті (цивільна відповідальність власників транспортних засобів, перевізників вантажів); інші види відповідальності (страхування відповідальності: виробника за якість продукції, роботодавця за екологічне забруднення, професійної відповідальності).

Створення страхової компанії починається з реєстрації в місцевих органах влади компанії як юридичної особи та її першого випуску акцій, а потім, після проведення експертизи бізнес-плану і правил страхування компанії, вона реєструється як страховик і отримує ліцензію на право здійснення страхової діяльності.

Мінімальний розмір статутного капіталу компанії, що займається видами страхування іншими, ніж страхування життя, встановлюється в сумі, еквівалентній 1 млн. євро. Для страховиків, які здійснюють страхування життя, – 1,5 млн. євро.

При створенні страхової компанії (або збільшенні капіталу) статутний капітал має сплачуватися виключно у грошовій формі, у тому числі в іноземній валюті. Дозволяється формування статутного фонду компанії цінними паперами, що випускаються державою, за їх номінальною вартістю, але не більше 25 процентів загального розміру статутного капіталу.

Векселі, кошти страхових резервів, а також кошти, одержані в кредит, позику та під заставу, нематеріальні активи для формування статутного капіталу використовувати заборонено.

Страхові компанії створюють гарантійний фонд, до якого включають додатковий та резервний капітал, а також суму нерозподіленого прибутку.

Страхові резерви, які до настання страхових випадків перебувають у розпорядженні компаній, використовуються для поповнення робочого капіталу.

Таким чином, капітал діючої страхової компанії, незалежно від того, здійснює вона ризикове страхування чи страхування життя, включає три елементи:

a. сплачений статутний капітал;

b. гарантійний фонд;

c. страхові резерви.

Регламентується і розмір внесків страхової компанії до статутних капіталів інших страхових компаній України. Такі внески не можуть перевищувати 30 процентів її власного статутного фонду, у тому числі розмір внеску до статутного фонду окремої компанії не може перевищувати 10 процентів. Ці вимоги не поширюються на компанії, які здійснюють види страхування інші, ніж страхування життя, у випадку здійснення ним внесків до статутного фонду страховика, який здійснює страхування життя.

Ліквідація страхової компанії може здійснюватися відповідно до рішення акціонерів, ухвали арбітражного суду або у випадку банкрутства. Одночасно з прийняттям рішення про ліквідацію компанії призначається ліквідаційна комісія, яка керує процесом її закриття. Вона визначає зобов’язання компанії та, відповідно них, виявляє усіх дебіторів і кредиторів та здійснює розрахунки з ними. Після розрахунків зі застрахованими і кредиторами сплачуються усі належні податки та збори і здійснюються розрахунки (розподіл коштів) з акціонерами. Після завершення розподілу коштів складається ліквідаційний баланс, підтверджений аудитором, і в орган реєстрації подається заява з проханням виключити компанію з реєстру фінансових установ України.

І нститутами спільного інвестування є фінансові установи, які обслуговують сферу спільного інвестування шляхом забезпечення гарантій прав власності на цінні папери та захист прав учасників фондового ринку.

Згідно діючого законодавства інститут спільного інвестування - корпоративний інвестиційний фонд або пайовий інвестиційний фонд.

Корпоративний інвестиційний фонд - це ІСІ, який створюється у формі відкритого акціонерного товариства і провадить виключно діяльність із спільного інвестування.

Статутний капітал корпоративного інвестиційного фонду формується за рахунок грошових коштів, державних цінних паперів, цінних паперів інших емітентів, що допущені до торгів на фондовій біржі, та об'єктів нерухомості, необхідних для забезпечення статутної діяльності. Розмір початкового статутного капіталу (фонду) корпоративного інвестиційного фонду не може бути менше розміру, встановленого законодавством для відкритих акціонерних товариств.

Збільшення статутного капіталу корпоративного інвестиційного фонду здійснюється виключно за рахунок грошових коштів акціонерів, внесених шляхом придбання ними акцій.

Корпоративний інвестиційний фонд, крім венчурного, провадить свою діяльність, якщо 60% або більше відсотків середньорічної вартості активів, що належать йому на праві власності, вкладені у цінні папери, корпоративні права та нерухомість..

Акції корпоративного інвестиційного фонду повинні бути тільки простими іменними.

Акції корпоративних інвестиційних фондів після внесення відповідного фонду до реєстру ІСІ розміщуються за ціною, що дорівнює вартості чистих активів такого фонду в розрахунку на одну акцію, що перебуває в обігу.

Кожна розміщена акція корпоративного інвестиційного фонду надає її власникові однаковий обсяг прав. Після реєстрації корпоративного інвестиційного фонду в реєстрі ІСІ акції корпоративного інвестиційного фонду розміщуються за грошові кошти. Неповна сплата розміщених акцій не дозволяється.

Інвестиційний фонд відноситься до фондів закритого типу в випадку, якщо він (або компанія по управлінню його активами) не бере на себе зобов’язання по викупу цінних паперів, емітованих цим інвестиційним фондом (або компанією по управлінню його активами) до моменту його реорганізації чи ліквідації.

Корпоративний інвестиційний фонд створюється в у формі публічного акціонерного товариства і провадить діяльність виключно зі спільного інвестування. Управління активами фонду здійснює компанія по управлінню активами на підставі договору, укладеного з фондом.

Вищим органом фонду є загальні збори акціонерів. Розміщуючи кошти в корпоративному інвестиційному фонді, інвестор придбає цінні папери цього фонду – прості іменні акції і стає акціонером фонду з правом голосу на Загальних зборах акціонерів.

Інвестор може придбавати акції за їх номінальною вартістю (якщо мова йде про новостворений фонд), або за ринковою вартістю на день придбання. Повернення коштів, проінвестованих в корпоративний інвестиційний фонд здійснюється після закінчення строку, на який було створено фонд. Інвестор повертає інвестиції шляхом зворотнього продажу акцій фонду по ринковій ціні на день продажу. Різниця між вартістю придбання та вартістю продажу акцій зумовлює отримання інвестором прибутку чи збитку.

Інвестиційні фонди України або інститути спільного інвестування в Україні за своєю організаційно-правовою формою поділяються на:

• корпоративні інвестиційні фонди;
• пайові інвестиційні фонди.

Корпоративні та пайові інвестиційні фонди, у свою чергу, залежно від порядку здійснення діяльності діляться на:

• відкриті інвестиційні фонди;
• закриті інвестиційні фонди;
• інтервальні інвестиційні фонди.

Відкриті та інтервальні інвестиційні фонди залежно від терміну, на який вони створюються, поділяються на:

• термінові відкриті / інтервальні інвестиційні фонди;
• безстрокові відкриті / інтервальні інвестиційні фонди.

Закриті інвестиційні фонди підрозділяються на:

• диверсифіковані закриті інвестиційні фонди
• закриті недиверсифіковані інвестиційні фонди

Недиверсифіковані інвестиційні фонди, у свою чергу, можуть бути венчурними та невенчурними.

Як розібратися в такому розмаїтті інвесторові та, головне, якому інвестиційному фондові віддати перевагу? Спробуємо відповісти на ці питання.