Конституція України

Стаття 13. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші при­родні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності українського народу.

Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами пра­ва власності народу відповідно до закону.

Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Стаття 14. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Стаття 16. Забезпечення екологічної безпеки і -підтримання еко­логічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильсь­кої катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофон­ду Українського народу є обов'язком держави.

Стаття 50. Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному га­рантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля.

Стаття 66. Кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, куль­турній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища"

Основним законом, який регулює екологічні відносини в Україні, є Закон "Про охорону навколишнього природного середовища", прийнятий Верхов­ною Радою 25 червня 1991 р. У Законі встановлені принципи охорони навко­лишнього природного середовища. Закон закріплює екологічні права і обов'язки громадян України та визначає повноваження Верховної та місцевих Рад народних депутатів, органів управління (Кабінету Міністрів України, вико­навчих і розпорядчих органів місцевих Рад народних депутатів) в галузі охоро­ни навколишнього природного середовища. Визначає поняття екологічної без­пеки та заходи щодо її забезпечення, екологічні вимоги до розміщення, проек­тування, будівництва, реконструкції, введення в дію підприємств та інших об'єктів, про застосування мінеральних добрив, засобів захисту рослин, ток­сичних хімічних речовин. Закон передбачає заходи охорони навколишнього природного середовища від шкідливого біологічного впливу, шкідливого впли­ву фізичних факторів та радіоактивного забруднення виробничими, побутови­ми та іншими відходами. В Законі дано поняття зон надзвичайних екологічних ситуацій (екологічної катастрофи та підвищеної екологічної небезпеки).

Охорона навколишнього природного середовища, раціональне викорис­тання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки для життєдіяль­ності людини - невід'ємна умова сталого економічного та соціального роз­витку України. Закон визначає правові, економічні та соціальні основи ор­ганізації охорони навколишнього природного середовища України в інтере­сах нинішнього і майбутніх поколінь.

Стаття 12. Громадяни України зобов'язані:

а) берегти природу, охороняти, раціонально використовувати її багатства відповідно до вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

б) здійснювати діяльність з додержанням вимог екологічної безпеки, інших екологічних нормативів та лімітів використання природних ресурсів;

в) не порушувати екологічні права і законні інтереси інших суб'єктів;

г) вносити плату за спеціальне використання природних ресурсів та штра­фи за екологічні правопорушення;

д) компенсувати шкоду, заподіяну забрудненням та іншим негативним впливом на навколишнє природне середовище.

Стаття 35. Державний контроль у галузі охорони навколишнього при­родного середовища здійснюється Радами народних депутатів, та їх виконав­чими і розпорядчими органами, Міністерством охорони навколишнього при­родного середовища та ядерної безпеки України, його органами на місцях та іншими спеціально уповноваженими державними органами.

Стаття 37. Нагляд за додержаням законодавства про охорону навко­лишнього природного середовища здійснює Генеральний прокурор України та підпорядковані йому органи прокуратури.

Стаття 43. Плата за спеціальне використання природних ресурсів

встановлюється на основі нормативів плати і лімітів їх використання. Нор­мативи плати за використання природних ресурсів, а також порядок її стяг­нення встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Стаття 44. Плата за забруднення навколишнього природного середо­вища встановлюється на основі лімітів викидів і скидів забруднюючих речо­вин в навколишнє природне середовище і розміщення відходів промислового, сільськогосподарського, будівельного та іншого виробництва. Порядок вста­новлення нормативів плати і стягнення платежів за забруднення навколиш­нього природного середовища визначається Кабінетом Міністрів України.

Стаття 50. Екологічна безпека є такий стан навколишнього природно­го середовища, при якому забезпечується попередження погіршення еко­логічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров'я людей.

Стаття 51. При проектуванні, розміщенні, будівництві, введенні в дію нових і реконструкції діючих підприємств, споруд та інших об'єктів, удоско­наленні існуючих і впровадженні нових технологічних процесів та устатку­вання, а також в процесі експлуатації цих об'єктів забезпечується екологічна безпека людей, раціональне використання природних ресурсів, додержання нормативів шкідливих впливів на навколишнє природне середовище. При цьому повинні передбачатися виловлювання, утилізація, знешкодження шкідливих речовин і відходів або повна їх ліквідація, виконання інших вимог щодо охорони навколишнього природного середовища і здоров'я людей.

Підприємства, установи й організації, діяльність яких пов'язана з шкідли­вим впливом на навколишнє природне середовище, незалежно від часу вве­дення їх у дію повинні бути обладнані спорудами, устаткуванням і пристроя­ми для очищення викидів і скидів, а також приладами контролю за кількістю і складом забруднюючих речовин та за характеристиками шкідливих фак­торів.

Забороняється введення в дію підприємств, споруд та інших об'єктів, на яких не забезпечено в повному обсязі додержання всіх екологічних вимог і виконання заходів, передбачених у проектах на будівництво та реконст­рукцію (розширення та технічне переоснащення).

Стаття 55. Підприємства, установи, організації та громадяни повинні вживати ефективних заходів щодо зменшення обсягів утворення та по знеш­кодженню,, переробці, безпечному складуванню або захороненню виробни­чих, побутових, інших відходів.

Складування, зберігання або розміщення відходів дозволяється лише при наявності спеціального дозволу на визначених місцевими Радами народних депутатів територіях в межах встановлених ними лімітів з додержанням санітарних і екологічних норм способом, що забезпечує можливість їх по­дальшого господарського використання і безпеку для навколишнього при­родного середовища та здоров'я людей.

Стаття 56. Підприємства, установи, організації, що здійснюють про­ектування, виробництво, експлуатацію та обслуговування автомобілів, літаків, суден, інших пересувних засобів, установок та виробництво і поста­чання пального для них, зобов'язані розробляти і здійснювати комплекс за-

ходів щодо зниження токсичності та знешкодження шкідливих речовин, що містяться у викидах та скидах транспортних засобів, переходу на менш ток­сичні види енергії й палива, додержання режиму експлуатації' транспортних засобів та інші заходи, спрямовані на запобігання й зменшення викидів та скидів у навколишнє природне середовище забруднюючих речовин та додер­жання встановлених рівнів фізичних впливів.

Виробництво і експлуатація транспортних та інших пересувних засобів та установок, у викидах та скидах яких вміст забруднюючих речовин перевищує встановлені нормативи, не допускається.

Керівники транспортних організацій та власники транспортних засобів несуть відповідальність за додержання нормативів граничне допустимих ви­кидів та скидів забруднюючих речовин і граничне допустимих рівнів фізич­них впливів на навколишнє природне середовище, встановлених для відповідного типу транспорту.

Стаття 57. При проведенні фундаментальних та прикладних наукових, науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт обов'язково повинні враховуватися вимоги охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів та забезпе­чення екологічної безпеки.

Стаття 58. Вимоги екологічної безпеки щодо військових, оборон­них об'єктів та військової діяльності. Вимоги екологічної безпеки, вста­новлені для розміщення, проектування, будівництва, реконструкції, введення в дію та експлуатації об'єктів щодо обмеження негативного впливу на навко­лишнє природне середовище хімічних, фізичних і біологічних факторів, а та­кож інші вимоги, передбачені цим Законом та іншим законодавством Ук­раїни, повною мірою поширюються на військові та оборонні об'єкти, а та­кож об'єкти органів внутрішніх справ та державної безпеки.

Вимоги екологічної безпеки повинні додержуватись також при дислокації військових частин, проведенні військових навчань, маневрів, переміщенні військ і військової техніки, крім випадків особливих ситуацій, що оголошу­ються відповідно до законодавства України.

Державний контроль за додержанням вимог екологічної безпеки щодо військових, оборонних об'єктів та військової діяльності на території Ук­раїни здійснюється відповідно до цього Закону та іншого законодавства України.

Стаття 66. При проектуванні й експлуатації господарських та інших об'єктів, діяльність яких може шкідливо впливати на навколишнє природне середовище, розробляються і здійснюються заходи щодо запобігання аваріям, а також ліквідації їх шкідливих екологічних наслідків.

У разі аварії, що спричинила забруднення навколишнього природного се­редовища, підприємства, установи, організації зобов'язані негайно присту­пити до ліквідації її наслідків. Одночасно посадові особи або власники підприємств, керівники установ і організацій зобов'язані повідомляти про аварію і заходи, вжиті для ліквідації її наслідків, виконавчому комітетові місцевої Ради народних депутатів, органам охорони здоров'я, спеціально

2 -462 17

уповноваженим державним органам управління в галузі охорони навколиш­нього природного середовища і використання природних ресурсів та насе­ленню.

Стаття 68. Відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища несуть особи, винні в:

а) порушенні прав громадян на екологічно безпечне навколишнє природ­не середовище;

б) порушенні норм екологічної безпеки;

в) порушенні вимог законодавства України при проведенні екологічної ек­спертизи, в тому числі поданні завідомо неправдивого експертного висновку;

г) невиконанні вимог державної екологічної експертизи;

д) фінансуванні, будівництві і впровадженні у виробництво нових техно­логій і устаткування без позитивного висновку державної екологічної екс­пертизи;

е) порушенні екологічних вимог при проектуванні, розміщенні, будівництві, реконструкції, введенні в дію, експлуатацій та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та інших" об'єктів;

є) допущенні наднормативних, аварійних і залпових викидів і скидів за­бруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на навколишнє природне середовище;

ж) перевищенні лімітів та порушенні інших вимог використання природ­них ресурсів;

з) самовільному спеціальному використанні природних ресурсів;

й) порушенні строків внесення платежів за використання природних ре­сурсів та забруднення навколишнього природного середовища;

і) невжиття заходів щодо попередження та ліквідації екологічних наслідків аварій та іншого шкідливого впливу на навколишнє природне сере­довище;

ї) невиконанні розпоряджень органів, які здійснюють державний кон­троль у галузі охорони навколишнього природного середовища та вчиненні опору їх представникам;

й) порушенні природоохоронних вимог при зберіганні, транспортуванні, використанні, знешкодженні та захороненні хімічних засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних та радіоактивних речовин, виробничих, побу­тових та інших видів відходів;

к) невиконанні вимог охорони територій та об'єктів природно-заповідно­го фонду та інших територій, що підлягають особливій охороні, видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України;

л) відмові від надання своєчасної, повної та достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища, а також про джерела забруд­нення, у приховуванні або фальсифікації відомостей про стан екологічної об­становки чи захворюваності населення;

м) приниженні честі і гідності працівників, які здійснюють контроль в га­лузі охорони навколишнього природного середовища, посяганні на їх життя і здоров'я.

Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодову­вати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановле­них законодавством України.

Посадові особи та спеціалісти, винні в порушенні вимог щодо охорони на­вколишнього природного середовшца та використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, за поданням державних органів охорони навколишнього природного середовища згідно з рішенням їх управлінських органів позбавляються премій за основними результатами господарської діяльності повністю або частково.

Стаття 69. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнен­ня та незалежно від плати за забруднення навколишнього природного сере­довища та погіршення якості природних ресурсів.

Стаття 70. Визначення складу екологічних правопорушень і злочинів, порядок, притягнення винних до адміністративної та кримінальної відповідальності за їх вчинення встановлюються Кодексом України про адміністративні правопорушення та Кримінальним кодексом України.

Закон України "Про охорону атмосферного повітря"

Закон, прийнятий 16 жовтня 1992 р., спрямований на збереження спри­ятливого стану атмосферного повітря, його відновлення і поліпшення для за­безпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини, а також відвернен­ня шкідливого впливу на навколишнє природне середовище.

Закон встановлює екологічні стандарти і нормативи в галузі охорони ат­мосферного повітря, екологічної безпеки атмосферного повітря (граничне допустимих концентрацій забруднюючих речовин в атмосферному повітрі, нормативи граничне допустимих викидів забруднюючих речовин у атмо­сферне повітря і шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів для кожного стаціонарного та пересувного джерела викиду, граничні нормативи утворення забруднюючих речовин, які відводяться у атмосферне повітря при експлуатації технологічного та іншого обладнання, споруд і об'єктів).

Стаття 8. Нормативи граничне допустимих викидів забруднюючих ре­човин у атмосферне повітря і граничне допустимих шкідливих впливів фізич­них та біологічних факторів на нього встановлюються для кожного стаціонарного джерела викидів або іншого шкідливого фізичного та біологічного впливу на атмосферне повітря по кожній із забруднюючих ре­човин та фактору фізичного чи біологічного впливу.

Проекти нормативів граничне допустимих викидів забруднюючих речо­вин у атмосферне повітря від стаціонарних джерел розробляються підприємствами, установами та організаціями і затверджуються органами Міністерства охорони навколишнього природного середовшца та ядерної

2* 19

безпеки України і Міністерства охорони здоров'я України. Ці проекти пого­джуються з місцевими органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Стаття 12. Підприємства, установи і організації, діяльність яких пов'язана з викидами забруднюючих речовин у атмосферне повітря, шкідли­вим впливом фізичних та біологічних факторів на нього, зобов'язані:

здійснювати організаційно-господарські, технічні та інші заходи щодо за­безпечення виконання умов і вимог, передбачених у дозволах на викиди за­бруднюючих речовин та на інший шкідливий вплив;

вживати заходів щодо зменшення обсягів викидів забруднюючих речовин і зниження шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів;

забезпечувати безперебійну ефективну роботу і підтримання у справному стані споруд, устаткування і апаратури для очищення викидів та зменшення рівнів іншого шкідливого впливу;

здійснювати контроль за обсягом і складом забруднюючих речовин, що викидаються у атмосферне повітря, і рівнями іншого шкідливого впливу та вести їх постійний облік;

мати заздалегідь розроблені спеціальні заходи щодо охорони атмосфер­ного повітря на випадок аварійних ситуацій і несприятливих метеорологічних умов та вживати заходи для ліквідації причин та наслідків забруднення атмо­сферного повітря.

Виконання заходів щодо охорони атмосферного повітря не повинно при­зводити до забруднення грунтів, вод та інших природних об'єктів.

Стаття 13. Викиди забруднюючих речовин у атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися тільки за дозволами, які видаються органами Міністерства охорони навколишнього природного се­редовища та ядерної безпеки України. Обсяги цих викидів визначаються на основі нормативів граничне допустимих викидів забруднюючих речовин у атмосферне повітря.

Стаття 17. При виникненні таких надзвичайних екологічних ситу­ацій керівники підприємств, установ і організацій зобов'язані негайно у встановленому порядку повідомити про це органи, які здійснюють дер­жавний контроль у галузі охорони атмосферного повітря, і вжити за­ходів щодо охорони атмосферного повітря та ліквідації причин і наслідків його забруднення.

Стаття 18. Підприємства, установи і організації відповідно до міжна­родних угод зобов'язані скорочувати і в подальшому повністю припинити виробництво і використання хімічних речовин, що шкідливо впливають на озоновий шар, а також скорочувати викиди діоксиду вуглецю та інших ре­човин, накопичення яких у атмосферному повітрі може призвести до нега­тивних змін клімату.

Стаття 19. Виробництво та експлуатація транспортних та інших пере­сувних засобів і установок, у яких вміст забруднюючих речовин у відпрацьо­ваних газах перевищує нормативи або рівні шкідливого впливу фізичних факторів, забороняються.

Стаття 20. Підприємства, установи та організації, а також громадяни зобов'язані додержувати правил транспортування, зберігання і застосування засобів захисту рослин, стимуляторів їх росту, мінеральних добрив та інших препаратів, щоб не допустити забруднення атмосферного повітря.

Стаття 22. Складування, зберігання або розміщення виробничого, побутового сміття та інших відходів, які є джерелами забруднення атмо­сферного повітря пилом, шкідливими газоподібними речовинами та речо­винами з неприємним запахом або іншого шкідливого впливу, допускається лише при наявності спеціального дозволу на визначених місцевими органа­ми державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування тери­торіях у межах встановлених ними лімітів з додержанням нормативів еко­логічної безпеки і при можливості 'їх подальшого господарського викорис­тання. Не допускається спалювання зазначених відходів на території підприємств, установ, організацій і населених пунктів. Власники або упов­новажені ними органи управління підприємств, установ і організацій зо­бов'язані забезпечувати переробку, утилізацію та своєчасне вивезення відходів, які забруднюють атмосферне повітря, на підприємства, що вико­ристовують їх як сировину, або на спеціальні звалища.

Стаття 26. При визначенні місць забудови, проектуванні будівництва і реконструкції підприємств, споруд та інших об'єктів, що впливають на стан атмосферного повітря, проводиться погодження з органами, які здійснюють державний контроль у галузі охорони атмосферного повітря, та іншими ор­ганами відповідно до законодавства України.

Стаття 27. Забороняється будівництво та введення в експлуатацію но­вих і реконструйованих підприємств, споруд та інших об'єктів, які не відповідають вимогам щодо охорони атмосферного повітря.

Стаття ЗО. Використання атмосферного повітря як сировини основ­ного виробничого призначення здійснюється підприємствами і організаціями відповідно до розроблених ними нормативів на підставі дозволів, що вида­ються Міністерством охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України.

Стаття 31. Використання атмосферного повітря як сировини основно­го виробничого призначення з перевищенням встановлених обсягів заборо­няється.

Стаття 34. Ліміти викидів забруднюючих речовин у атмосферне повітря встановлюються для підприємств органами Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України у формі видачі дозволів на викиди. Гранично допустимі рівні шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів на атмосферне повітря встановлюються органами Міністерства охорони здоров'я України.

Стаття 35. Платежі за викиди забруднюючих речовин у атмосферне повітря та за інші шкідливі впливи на нього стягуються з підприємств, установ і організацій. Стягнення платежів не звільняє від відшкодування збитків, за­подіяних порушенням законодавства про охорону атмосферного повітря.

Стаття 38. Контроль у галузі охорони атмосферного повітря спрямо-

вується на забезпечення додержання вимог законодавства про охорону і ви­користання атмосферного повітря всіма державними органами, а також підприємствами, установами, організаціями та громадянами.

Стаття 39. Державний контроль у галузі охорони і використання ат­мосферного повітря здійснюється:

місцевими органами державної виконавчої влади;

Міністерством охорони навколишнього природного середовища та ядер­ної безпеки України та його органами на місцях;

Міністерством охорони здоров'я України та його органами на місцях у ча­стині додержання нормативів екологічної безпеки (гранично допустимі кон­центрації забруднюючих речовин у атмосферному повітрі, гранично допус­тимі рівні акустичного, електромагнітного, радіаційного та іншого шкідли­вого впливу) та інших правил і нормативів, спрямованих на попередження негативного впливу на здоров'я людей;

Державною автомобільною інспекцією Міністерства внутрішніх справ України та її органами на місцях у частині додержання нормативів вмісту, за­бруднюючих речовин у відпрацьованих газах та шкідливого впливу фізичних факторів, встановлених для відповідного типу автомобільного транспорту та сільськогосподарської техніки,

іншими державними органами, а також органами місцевого самовряду­вання відповідно до законодавства України.

Стаття 40. Виробничий контроль за охороною атмосферного повітря здійснюється підприємствами, установами, організаціями, іншими органами в процесі їх господарської та іншої діяльності, якщо вона шкідливо впливає або може вплинути на стан атмосферного повітря.

Стаття 42. Державному обліку підлягають:

об'єкти, які шкідливо впливають або можуть вплинути на стан атмосфер­ного повітря;

обсяги атмосферного повітря, що використовується як сировина основ­ного виробничого призначення;

види і обсяги шкідливих речовин, що викидаються у атмосферне повітря;

види і розміри шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів на атмосферне повітря.

Стаття 44. Правопорушеннями у галузі охорони атмосферного повітря є:

порушення прав громадян на екологічно безпечний стан атмосферного повітря;

перевищення лімітів та нормативів гранично допустимих викидів забруд­нюючих речовин у атмосферне повітря;

перевищення нормативів гранично допустимих рівнів шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів на атмосферне повітря;

викиди забруднюючих речовин у атмосферне повітря та використання ат­мосферного повітря як сировини основного виробничого призначення без дозволу спеціально уповноважених на те державних органів;

здійснення незаконної діяльності, що негативно впливає на погоду і клімат;

впровадження відкриттів, винаходів, раціоналізаторських пропозицій, но­вих технічних систем, речовин і матеріалів, а також закупівля у зарубіжних країнах і експлуатація технологічного устаткування, транспортних засобів та інших об'єктів, які не відповідають встановленим вимогам щодо охорони ат­мосферного повітря;

порушення правші складування і утилізації промислових та побутових відходів, транспортування, зберігання і застосування засобів захисту рослин, стимуляторів їх росту, мінеральних добрив та інших препаратів, що спричи­нило забруднення атмосферного повітря;

проектування і будівництво об'єктів з порушенням норм і вимог щодо охорони і використання атмосферного повітря;

невиконання розпоряджень та приписів органів, які здійснюють держав­ний контроль у галузі охорони та використання атмосферного повітря;

відмова від надання своєчасної, повної та достовірної інформації про стан атмосферного повітря, джерела забруднення, а також приховування або пе­рекручення відомостей про стан екологічної обстановки, яка склалася внаслідок забруднення атмосферного повітря.

Особи, винні у порушенні законодавства про охорону атмосферного повітря, несуть відповідальність відповідно до актів законодавства України.

Стаття 45. Підприємства, установи, організації та громадяни зо­бов'язані відшкодувати збитки, заподіяні порушенням законодавства про охорону атмосферного повітря, у порядку та розмірах, встановлених зако­нодавством України.

Закон України "Про природно-заповідний фонд України"

Закон, прийнятий 16 червня 1992 р., визначає правові основи організації, охорони і використання природно-заповідного фонду, відтворення його при­родних комплексів і об'єктів. До природно-заповідного фонду належать при­родні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні уро­чища, ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки, парки-пам'ятки са­дово-паркового мистецтва.

Природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об'єкти яких мають особливу природоохоронну, на­укову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збережен­ня природної різноманітності ландшафтів, генофонду рослинного і тварин­ного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.

Природно-заповідний фонд охороняється, у відповідності з цим законом, як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охо­рони, відтворення і використання.