Стратегія формування Інвестиційних ресурсів. Одним із напрямків фінансового проектування є розроб­ка стратегії формування інвестиційних ресурсів підприєм­ства

Одним із напрямків фінансового проектування є розроб­ка стратегії формування інвестиційних ресурсів підприєм­ства, етапи якої ми детально розглянемо.

Першим етапом є прогнозування потреби в загальному обсязі інвестиційних ресурсів. Він проходить у наступній послідов­ності: По-перше, визначається необхідний обсяг фінансових коштів для реального фінансування. Для цього потрібно розрахувати вартість нового чи будівництва, чи придбання. Вартість будівництва нових об'єктів може бути визначена:

- за фактичними витратами на будівництво аналогічних об'єктів (з урахуванням інфляції);

- за питомими капітальними вкладеннями.

В останньому випадку вона розраховується за відомою формулою:

(8.1)

де KB – загальна потреба в капітальних вкладеннях для будівництва нового об'єкта;

П – потужність об'єкта, що передбачається, у відповід­них одиницях;

ПКВ – середня сума будівельних витрат на одиницю потужності об'єктів даного профілю;

ВБ – інші витрати, пов'язані з будівництвом об'єкта.

Вартість будівництва складає лише частину потреби в інвестиційних ресурсах, пов'язаних із введенням нових об'єктів. Поряд з вартістю будівництва об'єкта потрібно пе­редбачити фінансування обігових активів нового підприєм­ства. Тоді потребу в інвестиційних ресурсах під час впровад­ження вдію нового підприємства визначають так:

оцінці ураховуються: індексована вартість основних фондів за винятком їхнього зносу, фактична вартість матеріальних обігових фондів, сума дебіторської та кредиторської забор­гованості й ін. Відповідно до методики оцінки вартості при­ватизованих об'єктів в Україні розрахунок чистої балансо­вої вартості підприємства здійснюється за формулою:

(8.2)

де ЧБВ – чиста балансова вартість підприємства;

ОФ – залишкова вартість проіндексованих основних фондів підприємства;

НА – сума нематеріальних активів;

З – сума запасів матеріальних обігових фондів за за­лишковою вартістю;

ФР – сума усіх форм фінансових ресурсів підприємства без заборгованості;

KB – капітальні вкладення;

НБ – незакінчене будівництво;

Кі – коефіцієнт індексації основних фондів.

б) На основі прибутку. Принцип такої оцінки базується на визначені реальної суми середньорічного прибутку за ряд останніх років чи очікуваної суми середньорічного прибут­ку в майбутньому періоді та середньої норми прибутковості інвестицій (у якості якої, як правило, використовують ре­альну ставка відсотка при нарощенні або дисконтуванні коштів). Розрахунок здійснюється за формулою (8.4):

(8.3)

де ЗП – загальна потреба в інвестиційних ресурсах при будівництві і впровадженні в дію нового об'єкта;

КВБУ – загальна потреба в капітальних вкладеннях для бу­дівництва й устаткування нового об'єкта;

ЧОФ – питома вага основних фондів у загальній сумі активів аналогічних підприємств даної галузі.

Вартість придбання діючого підприємства визначають на основі його оцінки наступними методами:

а) На основі чистої балансової вартості. Принцип такої оцінки засновано на зменшенні загальної балансової вар­тості активів підприємства на суму його зобов'язань.

(8.4)

де ВП – вартість підприємства на основі розміру його прибутку;

ССП – середньорічна сума реального прибутку;

СНП – середня норма прибутковості інвестицій у кое­фіцієнті.

в) На основі ринкової вартості. Принцип такої оцінки засновано на використанні даних про продаж аналогічних підприємств на аукціонах. До потреби в інвестиційних ре­сурсах для реального інвестування шляхом нового будівництва чи придбання в необхідних випадках додається потреба в цих ресурсах для технічного переозброєння чи реконст­рукції діючих об'єктів підприємства. Загальна потреба в інвестиційних ресурсах для реального інвестування дифе­ренціюється за окремими періодами реалізації інвестицій­ної стратегії.

По-друге, визначається необхідний обсяг інвестиційних ре­сурсів для здійснення фінансових інвестицій. Розрахунок цієї потреби ґрунтується на встановлених раніше співвідношеннях різних форм інвестування в прогнозному періоді. Для кожно­го з періодів потреба в інвестиційних ресурсах для здійснення фінансових інвестицій визначається за формулою:

(8.5)

де ПІФ – потреба в інвестиційних ресурсах для здійс­нення фінансових інвестицій;
ПІР – потреба в інвестиційних ресурсах для здійснення реальних інвестицій;

ЧІФ – частка фінансових інвестицій у прогнозному пе­ріоді;

ЧІР – частка реальних інвестицій у прогнозному періоді.

Загальна потреба в і н вести ці й них ресурсах для здійснен­ня фінансових інвестицій визначається шляхом складання потреби в них у першому (початковому) періоді та розмірів прирощення цих ресурсів у кожному наступному періоді.

По-третє, визначається загальний обсяг необхідних інвестиційних ресурсів. Його розраховують шляхом скла­дання потреби в інвестиційних ресурсах для реального інвестування, потреби в цих ресурсах для здійснення фінан­сових інвестицій і резерву.

Другим етапом розробки стратегії є вивчення можливих дже­рел формування інвестиційних ресурсів. Залежно від належності до суб'єкта господарювання джерела фінансування інвес­тицій класифікують таким чином:

- власні фінансові ресурси та внутрішні господарські ре­зерви інвесторів: прибуток, амортизаційні відрахування, інші власні кошти;

- запозичені фінансові ресурси інвесторів: банківські та комерційні кредити;

- залучені фінансові кошти – кошти, які одержано від продажу акцій, пайових та інших внесків членів трудового колективу;

- інвестиційні асигнування з державного бюджету;

- іноземні інвестиції (див. рисунок).

Наступним етапом розробки стратегії формування інвестицій­них ресурсів є визначення методів їхнього фінансування. В умо­вах ринкових відносин є багато методів інвестування, що ґрунтуються на використанні як власних грошових коштів, так і запозичених, зокрема, наступні:

1. Самофінансування інвестиційних витрат.

Сутність даного методу полягає в тому, що після вилучення з прибутку (доходу) податків та інших обов'язкових платежів у бюджет решта грошових накопичень залишаються в розпо­рядженні підприємства. За самофінансування за рахунок власних та запозичених джерел забезпечується розширене відтворення, а також вирішення соціальних завдань колек­тиву.

Рисунок. Джерела фінансування інвестицій

Створення системи самофінансування передбачає підвищення ролі власних джерел (прибуток, амортизаційні відрахування) у фінансуванні інвестиційних програм суб'єк­та господарювання. При цьому власні накопичення інвесто­ра доповнюються кредитними джерелами та запозиченими коштами (емісія цінних паперів). У державах з економікою досить високого рівня розвитку рівень самофінансування визначається високим, якщо питома вага власних джерел досягає 60 % та більше від загального обсягу фінансування інвестиційних витрат.

2. Акціонування – емісія цінних паперів та боргових зобов'язань. Випуск цінних паперів та боргових зобов'язань сприяє мобілізації розосереджених коштів для здійснення інвестицій.

3. Довгострокове кредитування інвестицій.

4. Лізинг. Цей метод інвестування являє собою довгост­рокову оренду основних фондів.

Щодо обраного методу інвестування визначають його джерела. Система фінансування являє собою метод мобілі­зації фінансових ресурсів інвестора для розширеного відтво­рення основних фондів (табл.8.1). Оптимальне співвідно­шення обраних методів фінансування інвестиційних ресурсів та його джерел значною мірою визначає ефективність проце­су інвестування.

Оптимізацію структури джерел формування інвестиційних ре­сурсівможна здійснити за допомогою фінансового леверіджу. Розглянемо застосування ефекту фінансового леверіджу на конкретному прикладі.