Речення з відокремленими другорядними членами

§ 56. Поняття про відокремлення

Відокремлення — це семантичне (змістове) та інтонаційне виділення другорядних членів речення з метою посилення їх змісту і значення, надання їм певної самостійності. Відокрем­лені члени речення уточнюють висловлену думку, конкретизу­ють опис дії, дають поглиблену характеристику особи чи пред­мета, вносять у речення експресивне забарвлення.

Відокремленим другорядним членам речення властива на-півпредикативна функція, а також функція додаткової харак­теристики, яка нерідко поєднується з першою (напівпредика-тивною). Напівпредикативна функція — це функція додатко­вого ствердження якихось ознак ситуації, на думку мовця, менш важливих порівняно з тими, що виражаються присудком. Особ­ливо наочно напівпредикативна функція виявляється у випад­ках, коли завдяки своїм граматичним особливостям чи лексич­ному значенню відокремлений другорядний член перетворюєть­ся на присудок. Пор., наприклад: В кутку під стіною лежала купа нових книжок, зв'язаних шпагатом (М. К.) і трансфор­моване: В кутку під стіною лежала купа нових книжок, які були зв 'язані шпагатом; Раптом ззаду я почув голос, чистий і гармо­нійний (М. К.) і Раптом ззаду я почув голос, який був чистий і гармонійний. Функція додаткової характеристики полягає в спеціальній увазі мовця до додаткових ознак предмета чи яви­ща, що залишилися невираженими через присудок. Ця функція найвиразніше виявляється у відокремлених уточнювальних обставинах та означеннях, у яких додаткова характеристика (місця, часу тощо) нерідко виступає як єдина функція відокрем­лення. Пор.: Враз за полукіпками, в житі, почулась розмова (М. К.); А там, над нашою головою, гарним шатром розсти­лається темно-синє небо (П. М.); Дедалі попадались вже сосни, старі, руді, кострубаті (М. К.).

Як уже зазначалося, члени речення відокремлюються за до­помогою інтонаційного виділення, тобто, якщо відокремлений член стоїть не на початку речення, перед ним підвищується го­лос, робиться пауза, а також зосереджується фразовий наго­лос, властивий для інтонаційно-змістових відрізків, на які роз­членовується речення. На письмі відокремлені члени речення відділяються розділовими знаками (комами, зрідка тире). Слід також додати, що відокремлені члени речення не утворюють словосполучень з пояснюваними (означуваними) словами.

Для відокремлення другорядних членів речення в україн­ській мові використовують такі засоби, як порядок слів, паузи, інтонацію, наголошення, темп вимови.

Відокремлюватися може будь-який другорядний член речен­ня: означення, обставини, додатки (як непощирені, виражені одним словом, так і з залежними словами), а також кілька дру­горядних членів, пов'язаних сурядним зв'язком, як це маємо в останньому з наведених прикладів.

Загальні умови відокремлення другорядних членів речення такі: 1) порядок слів, від якого залежить відокремлення озна­чень, прикладок, обставин; 2) ступінь обтяженості члена речен­ня залежними словами, що впливає на відокремлення означень, прикладок, обставин і додатків; 3) уточнювальний характер одного члена речення щодо іншого, що має значення для відок­ремлення означень, прикладок, обставин, додатків; 4) семан­тичне навантаження члена речення, що зумовлює відокремлен­ня означень, прикладок, обставин.

Окрім загальних на відокремлення впливають також частко­ві умови, що сприяють відокремленню лише деяких різновидів другорядних членів. До них, наприклад, належать: близькість неоднакових за синтаксичною функцією членів речення, а та­кож неможливість синтаксичної сполучуваності окремих зв'я­заних за змістом слів (наприклад, особових займенників і озна­чень чи прикладок до них).

§ 57. Відокремлені означення

Відокремлені означення — це виділені інтонацією (і пунк­туацією на письмі) члени речення, що виступають у функції означення.

Відокремлюватися можуть як узгоджені, так і неузгоджені

означення.

Відокремлення узгоджених означень залежить від ступеня, міри їх поширеності, позиції щодо пояснюваного (означуваного) сло-ва-іменника, від його морфологічної природи. Відокремлюватися можуть узгоджені означення, виражені як одиничними прикмет­никами і дієприкметниками, так і прикметниковими і дієприк­метниковими зворотами. Прикметниковим зворотом називаєть­ся поширене означення, виражене прикметником з поясню­вальними словами, а дієприкметниковим — поширене означен­ня, виражене дієприкметником з пояснювальними словами.

Узгоджені означення найчастіше відокремлюються у таких випадках:

1) постпозитивні означення, виражені прикметниковим або дієприкметниковим зворотом, які стоять безпосередньо після

означуваного слова: У глибоких долинах, зелених від винограду і повних сивої мли, тіснилися кам'яні громади, рожеві од вечір­ нього сонця або синіючі густим бором (М. К.); Вся країна, пови­ та красою, Зеленіє, вмивається дрібною росою (Т. Ш.); Степ, оповитий тишею, дихав пахощами росяних трав (П. П.);

2) постпозитивні означення (два і більше), виражені прикмет­
никами, що пояснюють іменник чи займенник: Корови розбре­
лися по луці, гладкі, сочисті, як і трава (М. К.); Іще довго Горпи-
на чула дитячий плач, жалкий та болісний (М. В.); Чудовая мрія,
розкішна та ясна, Кохано в ту ніч огорнула мене (Л. У.); Від
його вродливого лиця, блідого й гордого, била звага молодого орла
(М. К.);

3) постпозитивні непоширені означення, виражені прикмет­
ником або дієприкметником, які крім атрибутивного, мають
додаткове обставинне значення: Давид, поривний, схватив бу-
дьонівку з ключки і — до дверей (А. Г.); пор. також означення,
ускладнені порівняльним зворотом, а також підрядним речен­
ням: З-за хати вибігла суха собака, кудлата, як вівця (І. Н.-Л.);
Пілот, радий, що знайшов дівчину з парашутом, кілька разів об­
летів навколо неї (М. Т.);

4) постпозитивні, а також препозитивні означення, виражені
прикметником і дієприкметником, а також прикметниковим і
дієприкметниковим зворотом, якщо вони відносяться до особо­
вих займенників: Розумна, дотепна, товариська, невтомна, добра
завжди і в усьому щира, вона користувалася загальною любов 'ю і
вчителів, і учнів (Ю. 3.); Може, Данте тебе оспівав, Незабутню,
далеку, несмілу (С. Б.); Я мислю про тебе, безсонну, в тривогу
повиту (Л. П.); З ними, з цими людьми, чесними і простими,
він уже пройшов сотні кілометрів і мріяв пройти ще сотні
(О. Г.);

5) препозитивні означення (як поширені, так і непоширені),
які поряд з атрибутивним мають додаткове обставинне значен­
ня: Знесилений, кінь зупинився важко дишучи (О. Г.); Переляка­
ний, без шапки, запорошений снігом, мчався Василько по дорозі
назустріч холодному вітрові (М. К.); Налякані, зняті жалем,
робітники покидали роботу та стояли, мов зачаровані (М. К.);
Налита сонцем і вітрами, хлюпоче веслами весна (М. С). Особ­
ливо часто відокремлюються у таких випадках дієприкметни­
кові звороти.

Відокремлення неузгоджених означень пов'язане з мірою їх поширеності (обсягом відокремлюваної групи), морфологічним вираженням, лексичним значенням означуваного (пояснюва­ного) слова, а також із синтаксичними умовами контексту. Неузгоджені означення, виражені іменниками у формі непря­мих відмінків з прийменниками, а зрідка й без них, відокрем-

люються, якщо треба підкреслити виражене ними значення: За Россю, під високою скелею, блищав на сонці новий гарний млин, увесь обтесаний, обмальований, як цяцька (І. Н.-Л.); Прибували з моря рибалки, стали виходити на берег, у своїх зюйдвестках, у важких рибальських чоботях (О. Г.).

Завжди відокремлюються неузгоджені означення, вираже­ні іменниками, якщо вони виступають поряд з узгодженими: Перед очима в Маланки витала левада, зелена, весела, над річ­ кою (М. К.); З воза виставилося покарбоване обличчя бабусі, з пов'язаною чорним платком головою, біла, закустрана борода дідова, з червоним, попеченим сонцем лицем та ясними очима (П. М.). Поширене неузгоджене означення завжди відокрем­люється, якщо воно стоїть після означуваного іменника: Яків, з розстебнутим коміром сорочки, лежав на траві і дивився в небо (А. Ш.); На високому березі, з обшитою каменем набе­ режною, стояло село, незруйноване, мирне (О. Г.); пор. також у поєднанні з узгодженими означеннями: На призьбі сиділа його мати, Маруся Джериха, вже немолода молодиця, бліда, з тем­ ними очима, з сухорлявим лицем (І. Н.-Л.).

Відокремлюються також неузгоджені означення, які відно­сяться до особових займенників, причому нерідко виступають поряд з відокремленими узгодженими означеннями: Маленька й метушлива, з чубчиком на стриженій голові, з ластовинням на кінчику гострого пташиного носа, вона нагадувала скуйовдже­ного березневого горобця (О. Донч.).

§ 58. Відокремлені прикладки

Відокремлюватися (як інтонаційно, так і пунктуаційно) мо­же й такий різновид означення, як прикладка. В одних випад­ках відокремлені прикладки мають тільки атрибутивне зна­чення, в інших до нього приєднуються різні обставинні відтінки, що пов'язано з лексичним обсягом відокремлюваної конструк­ції, а також місцем її щодо означуваного (пояснюваного) сло­ва, його морфологічною природою. Відокремлюватися можуть і препозитивні, і постпозитивні прикладки, як поширені, так і непоширені, що виражені іменником чи субстантивовано або словосполученням. Основне (атрибутивне) значення відокрем­леної прикладки нерідко ускладнюється додатковим обставин­ним значенням.

Найчастіше відокремлюються:

1) поширені прикладки, що стоять після власної назви: Яри­на, Дмитрова мати, звеліла йому сидітидома (М. К.); Сергійко, Василів хлопчик, трохи старшенький од неї (А. Т.);

2) поширені прикладки, що стоять після означуваного сло­
ва: Поміж: людьми ходила чутка, що молодиця — його небога —
сестрина дочка — з далекого села (П. М.); Він Пушкіна, вигнан­
ця і співця, Приймав колись (М. Р.);

3) пре- і постпозитивні прикладки, що відносяться до особо­
вого займенника: На ослінчику вона, матуся, сидить (А. Т.); Він
бо, той Роман, не такий уже поганий (М. К.); Солідна віком і
творчою практикою людина, він був у розпачі (І. Ле.);

4) прикладки — власні назви при загальній назві: Потім
устав із свого місця найстарший у зборі, Захар Беркут
(І. Ф.); Обабіч Свирида сиділи Мурий, ще один муляр, Тимко
(О. К.);

5) прикладки — загальні назви при власній назві: А на Ка­
терину, на дитя своє єдине, тільки поглядає (Т. Ш.); Один лише
Ярема Бобир, наш родич по дідовому коліну, не постраждав у
цій пригоді (О. Довж.); •

6) прикладки, які приєднуються до означуваного слова
(іменника) за допомогою сполучників або, чи, тобто, цебто,
як та інших уточнювальних чи роз'яснювальних слів, зокрема
часток, прислівників, різних прийменниково-іменникових кон­
струкцій {як-от, а саме, зокрема, особливо, навіть, перевалено,
родом, на імення, на прізвище тощо): Вальдшнеп, або лісовий ку­
лик, — благородна птиця темно-рудуватого кольору, з довгим
дзьобом і довгими ногами (О. В.); Подекуди блищав білий дрібний
баламут, чи скумбрія (І. Н.-Л.); Опріч Горького є тут ще інші
російські літератори — Бунін {академік, цебто член академії,
дуже гарний поет і белетрист) та інші (М. К.); Гордій Байда,
як колишній унтер-фіцер, розумівся на військовій справі (П. П.);
Кожного ранку Ігнат об'їжджає село, щоб встановити..., чи
немає ніяких порушень, як-от: крадіжка колгоспного майна, по­
рубка дерев на шляху... (Г. Т.); Батьки та матері гострили на
його зуби, як на корисного жениха, особливо убогі (П. М.); Цей
виноградник слабий. Ти повинен його вартувати і не пускати ніко­
го, навіть рідного батька (М. К.); Ні, людський хлопець, дядька
Лева небіж, Лукаш на ймення (Л. У.).

Розгорнуті прикладки зі сполучником як відокремлюються не завжди: якщо перед прикладкою стоїть сполучник як і він не має відтінку причинності, то кома перед ним не ставиться і при­кладка з пояснювальними словами не відокремлюється: Мова як особлива система знаків; Предикат як центральна синтаксе-ма речення.

Уточнювальні або роз'яснювальні слова (сполучники, при­слівники, частки) не тільки приєднують прикладки до означу-паного слова, а й слугують синтаксичним засобом відокрем­лення.

§ 59- Відокремлені обставини

Відокремлені обставини — це виділені за допомогою інто­нації і пунктуації члени речення, що виступають у функції різних обставин. Морфологічно відокремлені обставини виражають­ся: а) дієприслівниками або дієприслівниковими зворотами, тобто дієприслівниками разом з пояснювальними словами; б) прийменниково-відмінковими формами іменників; в) при­слівниками.

Найпоширенішим різновидом відокремлених обставин є дієприслівниковий зворот. Він може мати значення обставин, зокрема: а) способу дії: А вітер несе на городи сніжок, наміта­ ючи високі кучугури (М. К.); Припавши до грив, вершники вилетіли на пагорок (П. П.); Тихо стоять верби, журливо схиливши свої віти над водою (А. Ш.); б) часу: Оглядаючи всі віконниці од вули­ці, вона прикладала часом до вікна вухо і напружено слухала (М. К.); Панас Кандзюба, вернувшись од сестри з Пісок, опові­дав... (М. К.); в) причини: Чіпка, вибившись із сил, лежав (П. М.); Вставало сонце з-за могили, раділи люди встаючи (Т. Ш.); г) умови: Яків трошки запізнився на мітинг і, вибравши для себе зручне місце, сів (А. Г.); Прокинувся ранок та, поздоровкавшись з світом ясного сонця, закутався в сивий туман (П. М.). Від­окремлюватися можуть також обставини, виражені дієприслів­никами без пояснювальних слів. Найчастіше це буває, якщо:

1) дієприслівник у реченні стоїть перед дієсловом: Над висо­
тою ракети хотіли сягнути неба і, знесилившись, гнулися і вми­
рали, розсипаючись холодним сяйвом (О. Г.); Падаючи, дерево
порвало проводи радіомережі (Л. Д.);

2) у реченні є два або кілька дієприслівників, що залежать
від одного дієслова: Щохвилі творим ми нове життя, йдучи,
співаючи і мислячи (В. В.); Давав наказ він тихо, не вигукуючи, не
поспішаючи, виразно, як старий досвідчений у ділі козак (Н. Р.).

Якщо одиничний дієприслівник стоїть після дієслова і має значення обставини способу дії, він не відокремлюється, оскіль­ки рівнозначний звичайному прислівнику: Співають ідучи дівча­та (Т. Ш.); Гуркіт канонади ревів не перестаючи (Ю. С).

Зрідка можуть відокремлюватися також обставини, вира­жені прислівниками, якщо вони уточнюють значення поперед­нього обставинного слова: Колись, давненько вже, поїхав я на­весні до одного мого доброго приятеля (О. В.); Там, далеко, на Вкраїні, сяє сонечко ясне (П. Г.); Вся велич того, що робиться на його батьківщині, звідси, збоку, самому Хомі ставала ніби зро-зумілішою і видимішою (О. Г.); Ген-ген за городами, внизу, луки зелено-жовті (А. Г.). Як бачимо, уточнювальними словами не­рідко виступають прислівники. Вони відокремлюються і тоді,

138 '

коли уточнювальним словом є обставина, виражена іменником: / тоді, після зборів, як порішили були трьома громадами забра­ти князеву землю (А. Г.); Там, у Кирмасовому озері, дід Кирило карасі ловить (О. В.).

Нерідко відокремлюються обставини, виражені іменника­ми в непрямих відмінках з прийменниками, які можуть бути як непоширені, виражені одним іменником з прийменником, так і поширені пояснювальними словами. Обставини, виражені імен­никами в непрямих відмінках з прийменниками, відокремлю­ються тоді, коли їх треба виділити серед інших членів речення, надавши їм більшого семантичного навантаження. В усному мовленні відокремлення здійснюється за допомогою пауз та підсилення логічного наголосу, а на письмі — комами.

Обставини, виражені іменником, можуть стояти на початку, в середині і в кінці речення. Завжди відокремлюються обстави­ни зі значенням допустовості, виражені іменником із приймен­ником незважаючи на, наперекір, усупереч: Всупереч зовнішній легковажності, Люба напрочуд чесно уміла зберігати таємниці (О. Г.); Сікач, незважаючи на свою чималу вагу і короткі ноги, дуже прудко бігає (О. В.); Сергієві, незважаючи на веселий вечір, стало журно (В. Коз.); Чіпка, наперекір світові і людям, якийсь веселий, радий (П. М.). Нерідко також відокремлюються обста­вини: 1) місця, виражені іменником з прийменником, що уточ­нюють значення попереднього обставинного слова: Там, за горами, давно вже день і сяє сонце (М. К.); Край шляху, в долині, догоряє вогнище (М. К.); А там, за шеренгами придорожніх тополь, у синій далечі знову вставали Альпи, зникаючи верхови­нами в хмарах (Ю. 3.); 2) часу, виражені іменником з приймен­ником, що також уточнюють значення попередньої обстави­ни: Це було літом, саме в жнива (М. К.); 3) причини, виражені іменниками з прийменниками завдяки, за, внаслідок, згідно з та ін.: Завдяки масовості, кольоровій кінематографії судилося зігра­ти незрівнянну роль в задоволенні складних естетичних потреб (О. Довж.); Завдяки розповідям Ференца, він добре уявляє собі внутрішнє розташування готелю (О. Г.); 4) умови, що означа­ють або зовнішню обставину, в якій перебуває предмет, або внутрішній (психічний чи фізичний) стан, у якому перебуває особа: Серед ночі, при тяжкім болі тіла, всі денні пригоди ста­вали перед ним, як те страховище (П. М.).

§ 60. Відокремлені додатки

Відокремлені додатки — це виділені інтонаційно (а на письмі •а допомогою пунктуації") відмінкові форми іменників з при­йменниками чи прислівниковими сполученнями {крім, опріч, за

винятком, замість, на відміну від, включаючи тощо), які мають значення включення, винятку, заміни. Відокремлення додатків по­в'язане з їх семантичним навантаженням, мірою близькості до головної частини речення, обсягом конструкції, бажанням мовця зосередити увагу на їх ролі в реченні, стилістичним зав­данням. Зазвичай відокремлені додатки не виражають об'єкт­них значень, не пов'язані змістом з дією як предмет, на який вона переходить або який є її результатом тощо, у зв'язку з чим відне­сення їх до додатків і позначення терміном «відокремлені до­датки» вельми умовне. Слід зауважити, що деякі вчені взагалі не виділяють відокремлених додатків. Принаймні підстава для їх виокремлення суто зовнішня — зв'язок прийменникового ке­рування і можливість поставити до них відмінкове запитання.

Порівняно з означеннями й обставинами, додатки відокрем­люються дуже рідко. їх відокремлення значною мірою залежить від функції самих прийменників. Здебільшого додатки відок­ремлюються за допомогою таких прийменників та приймен­никових сполучень: 1) крім, окрім, за винятком (слова, відок­ремлені цими прийменниками, означають осіб або предмети, які вилучаються з низки інших однорідних предметів або осіб): ' За винятком баби Оришки, малий Чіпка нікого не любив (П. М.); Опріч Гафійки, було ще два наймити (М. К.); Я не знаю нічого ніжнішого, окрім берези (Л. У.); Більш жодного звуку не донес­лося, крім повівання пахучого повітря в розквітлому гіллі саду (М. В.); 2) замість (додатки з цим прийменником означають осіб чи предмети, які можуть заміщатися): На його дворі, замість похилої хатини, стояв веселий будинок (П. М.); Замість сіней, Пилип зробив сяку-таку примостку (П. М.); 3) особливо (додат­ки з цим прийменниковим словом уточнюють попередній до­даток): Ягід навколо, особливо дикої малини, була сила-силенна (О. Донч.). Якщо прийменник замість вживається у значенні за, то додаток із ним не відокремлюється: Замість квіток шаблі, списи виблискують в долині (П. Т.).