Наддержавне регулювання діяльності об'єднань підприємств

Діяльність ООН з вироблення правил поведінки ТНК. Процес створення єдиного міжнародного стандарту у взаємовідносинах між ТНК і країнами, у яких діють філії корпорацій, розпочався у 20-ті роки XX ст. і продовжується досі. Різні угруповання країн проводили переговори та укладали різноманітні угоди, більшість із яких, з одного боку, містили пропозиції щодо захисту закордонних інвестицій, а з іншого – права урядів приймаючих країн здійснювати контроль за діяльністю на своїй території закордонних філій ТНК. Протилежні інтереси закордонних фірм і приймаючих країн не дають можливості завершити процес створення єдиного міжнародного стандарту відносин.

У 1970 р. країни Андської групи (Болівія, Чилі, Колумбія, Еквадор, Перу, Венесуела) прийняли Андський кодекс. Згідно з правилами кодексу було запроваджено обмежувальний режим у регулюванні закордонних інвестицій у регіоні. Жорсткі регулюючі заходи з боку держав викликали негативну реакцію ТНК. У результаті єдині регулюючі правила в країнах Андської групи не лише не сприяли зростанню темпів припливу закордонних інвестицій, а, навпаки, знизили їхній обсяг.

На початку 70-х років промислово розвинені країни дійшли згоди про необхідність укладення угоди про єдину економічну політику щодо ТНК.

Економічна і Соціальна рада ООН з метою формулювання обов'язкових правил поведінки ТНК створила Комісію з транснаціональних корпорацій. У 1976р. ЮНКТАД ухвалила рішення про початок переговорів з питань поведінки ТНК щодо передачі технологій і здійснення дій, які обмежують ділову активність.

Загроза посилення контролю за діяльністю ТНК з боку країн, що розвиваються, виникла ще наприкінці 60-х років і була пов'язана із хвилями націоналізації та нафтовою кризою, що призвела до зростання впливу на світову економіку нафтодобувних країн, у тому числі СРСР.

Нові незалежні країни і країни, що розвиваються, з початку 70-х років зробили спробу в рамках ООН прийняти документ, який забезпечив би «новий світовий економічний порядок». Він передусім мав містити юридичне визначення прав будь-якої країни контролювати на своїй території всі операції ТНК. У 1972 р. було створено групу, яка потім перетворилася на Міжурядову робочу групу з розробки проекту Кодексу поведінки ТНК. Між країнами виявилися серйозні розбіжності як у питанні про сутність Кодексу, так і щодо його при­значення.

Делегації провідних промислово розвинених країн обстоювали думку, що Кодекс передусім має захистити ТНК від дискримінаційних дій приймаючої країни.

Політика організації економічного розвитку й співробітництва з регулювання діяльності ТНК. На противагу процесам, що розвиваються у всьому світі, члени ОЕСР під керівництвом США здійснюють власну політику щодо ТНК. її визначальний напрям — пом'якшення режиму регулювання діяльності ТНК.

У рамках ОЕСР діють дві тенденції. Одна тенденція полягає в посиленні контролю за діяльністю ТНК. Особливо вимагають цього Канада, Голландія, Швеція, Фінляндія, Норвегія. Профспілки також висунули свої вимоги в рамках цієї тенденції. Друга тенденція полягає в намірі усунути будь-які перепони на шляху вільного переміщення прямих закордонних інвестицій. Цього домагаються представники великого бізнесу, які є членами Промислового комітету ОЕСР. Отже, політика країн-членів ОЕСР щодо ТНК є «корпоративною» ініціативою.

Для досягнення своїх цілей ОЕСР створила в січні 1975 р. Комітет з міжнародних інвестицій і транснаціональних корпорацій, який підготував Угоду про ТНК. її було підписано 21 червня 1976 р. Угода про ТНК сформувала сучасну систему розвитку міжнародних стандартів у регулюванні відносин ТНК із країнами, що приймають їхні інвестиції.

Політика ОЕСР щодо ТНК ґрунтується на переконанні, що ТНК слід підтримувати з метою поліпшення економічної ситуації в країнах-учасницях. Засобом досягнення цієї мети, на думку країн-членів ОЕСР, має стати повсюдне поліпшення інвестиційного клімату. Угода про ТНК має намір поширити цей загальний підхід на всі країни.

Угода про ТНК не визначає чітких меж взаємовідносин між національними органами й ТНК.

Угода передбачає чотири інструменти взаємодії і кооперації у сфері прямих закордонних інвестицій і діяльності ТНК: національний режим, положення про стимули й перешкоди у сфері міжнародних інвестицій, рішення про суперечливі вимоги й директиви поведінки ТНК.

Адаптація ТНК до умов наддержавного регулювання їх діяльності. Загроза політичної нестабільності й експропріації перешкоджає діяльності ТНК. У деяких промислове розвинених країнах було створено організації зі страхування іноземних інвестицій. Першу таку національну систему було створено в США. Вона ставила за мету забезпечити гарантії американським інвестиціям, спрямованим на відновлення економіки повоєнної Європи. У 1969 р. було створено Корпорацію із захисту закордонних інвестицій (ОПІК). На сучасному етапі ОПІК страхує будь-які форми інвестицій американських

ТНК за кордоном. Страхування інвестицій здійснюється від експропріації, війни, неконвертованості національної валюти приймаючої країни. З настанням будь-якої з перелічених подій інвестор звертається до ОПІК з вимогою відшкодувати йому збитки. У разі розбіжностей обидві сторони (ТНК і ОПІК) звертаються до Арбітражного суду США. Здійснивши виплати ТНК, ОПІК, у свою чергу, на підставі угоди про захист інвестицій і за допомогою американського уряду вимагає від приймаючої країни відшкодування власних витрат. Така форма страхування закордонних інвестицій підвищує впевненість ТНК у їхньому збереженні.

Інші промислово розвинені країни також сформували подібну систему захисту іноземних інвестицій ТНК. Так, у Великій Британії страхування інвестицій здійснює Корпорація з гарантій закордонних інвестицій, створена у 1991 р. У Голландії існує приватне агентство, що страхує закордонні інвестиції ТНК, у Німеччині систему захисту іноземних інвестицій ТНК було створено в 1959 р., у Японії — у 1956 р.

У 1985 р. за підтримки Світового банку було прийнято конвенцію, згідно з якою створено Міжнародне агентство з гарантій інвестицій (МІГА). МІГА стало першою міжнародною системою, що страхує від політичних ризиків закордонні інвестиції ТНК у приймаючих країнах, а також пропонує набір технічних порад країнам, що розвиваються, які поліпшують інвестиційний клімат і збільшують приплив закордонних інвестицій. Вступ до МІГА чи укладання з ним угоди відкривають перед будь-якою країною перспективи отримання інвестицій ТНК. У цьому випадку іноземні інвестиції ТНК у приймаючій країні підпадають під захист МІГА, що, у свою чергу, страхує корпорації від додаткових некомерційних ризиків.