Корпоративна форма організації діяльності об'єднань підприємств

Фактором, що забезпечує формування нових форм корпоративного бізнесу, є зростаюча глобалізація світової економіки. Початок глобалізації як масштабного історичного процесу виявився у виникненні й розвитку транснаціональних корпорацій (ТНК), які стали чи не найефективнішою та найжиттєспроможнішою формою організації спільного бізнесу й виробництва.

Формування корпоративного сектора в Україні здійснювалося переважно через приватизацію — перетворення діючих підприємств на акціонерні товариства. Структура таких підприємств була далеко не оптимальною, у зв'язку з чим вони потребували реорганізації.

Значна частина акціонерних товариств пішла шляхом участі в інших господарських товариствах, віддаючи їм частину майна, що давало право на контроль, офіційно не називаючи їх дочірніми. Крім того, реорганізації зазнали також внутрішні служби підприємств, яким ніхто не надавав права юридичної особи, але які набували нової якості через запровадження жорсткої самоокупності, — так звані центри прибутків та центри витрат, центри фінансової самоокупності та інші форми, які намагалися пристосувати до потреб ринкової трансформації економіки.

Організаційні структури, які формувалися на основі колишніх державних підприємств, досить різноманітні і залежать від масштабів виробництва, мети розвитку корпорації, інших вагомих чинників. У рамках корпорації може функціонувати ціла низка окремих підприємств, а може, навпаки, існувати жорстка система управління за принципом лінійно-штабної, де рівень прийняття всіх більш-менш важливих рішень замикається на першій особі. Слід зазначити, що в основному реорганізаційні заходи спрямовувалися на дроблення підприємств шляхом створення окремих юридичних осіб. При цьому акціонерні товариства, втрачаючи реальне майно, практично ніколи не втрачали капітал, що існував у вигляді цінних паперів, оскільки застосування таких схем не передбачало розподілу акцій між новими суб'єктами господарювання. Хоча, якщо суворо підходити до поділу акціонерних товариств, то він передбачає також розподіл цінних паперів, що потребує окремих розрахунків і досить складних процедур.

Для акціонерного товариства вигідність створення окремих підприємств пояснюється їх самостійністю і повною відповідальністю. Тому частина підприємств створювалася з метою проведення через них найбільш вигідних господарських операцій, особливо тоді, коли основне виробництво брало на себе збитки. Іноді підприємства створювалися з метою «викидання» в них збиткових структурних підрозділів, житлово-комунального господарства, інших елементів соціальної сфери. При цьому материнська компанія нічим, крім переданих фондів (від яких сама корпорація намагалася позбутися), не ризикувала у разі банкрутства такого підприємства.

Моделі корпоративної організації поділяються на системи «інсайдерів» та «аутсайдерів».

У системі інсайдерів власність зазвичай зосереджується в руках невеликої частини акціонерів, контроль здійснюється всередині корпорації.

Акціонерами можуть бути приватні особи, сім'ї, фінансові інститути, органи управління, альянси, конгломерати. Елементи зовнішнього управління не впливають на стратегію керівників. Із зростанням компанії контрольні повноваження передаються робітникам та іншим дрібним акціонерам.

У системі «аутсайдерів» менша концентрація власності, контроль над підприємством здійснюється ззовні.

Системи аутсайдерів сприяють динамічному зростанню фінансових ринків і тому забезпечують більш відкритий і рівномірний розподіл інформації, більшу увагу до захисту акціонерів, особливо дрібних.

Активне корпоративне управління не стимулюється, оскільки забезпечується більша концентрація власності.

Можна визначити відмінності між цими моделями, які наведено в табл. 1.2.

Таблиця 1.2.

Порівняльна характеристика моделей корпоративного управління

Система аутсайдерів	Система інсайдерів
Контроль ринків капіталів і зовнішній контроль.	Універсальний банківський контроль і внутрішній контроль за власністю.
Власність закріплено за дрібними акціонерами, акціонери пасивні.	Концентрація власності, активні акціонери.
Акціонерна демократія, конкуренція інтересів і контрактні рішення.	Довгострокова співпраця акціонерів.
Однорівневі корпоративні ради, у яких влада належить інсайдерам.	Дворівневі корпоративні ради, взаємне володіння акціями, пірамідальні схеми, холдингові структури.

Продовження табл. 1.2.

Важливі елементи: · ліквідність для акціонерів; · добра система захисту дрібних акціонерів; · прозорість, доступ до інформації; · сильний захист права кредиторів; · • якісні процедури банкрутства; · більш активні ринки цінних паперів.

Важливі елементи: · участь робітників в управлінні; · правила управління за довірою; · активна участь універсальних банків у фінансових рішеннях; · активні власники більш уважно спостерігають за керівництвом, контроль інсайдерів; · переважає сімейне володіння.

Дослідження стверджують, що на ефективність корпоративного управління впливає походження законодавства й традиції.

Література

Основна:

1. Закон України «Про господарські товариства» від 19.09.1991.

2. Закон України «Про підприємництво».

3. Закон України «Про підприємства».

4. Закон України «Про цінні папери та фондову біржу».

5. Вінник О. Господарські товариства і виробничі кооперативи. — К.: Знання, 1998.—309с.

6. Економіка та організація діяльності об'єднань підприємств: Навчальний посібник./ Чепурда Л.М., Бєляєва С.С., Плахотнікова М.В. та ін. Під заг. ред. Л.М. Чепури – К.: ВД "Професіонал", 2005. – 272 с.

Додаткова:

7. Економіка підприємства: Підручник / За заг. ред. С.Ф.Покропивного. – Вид. 2, перероб. та доп. — К.: КНЕУ, 2000. — 528 с.