Позичковий процент. банки 3 страница

Середні постійні витрати в міру зростання виробництва знижуються. Це зумовлено самою природою постійних витрат. Якщо ці витрати впродовж певного періоду залишаються незмінними, то при нарощуванні обсягів виробництва на кожну одиницю продукції вони будуть розподілятися в меншій кількості. Розраховуються середні постійні витрати за формулою

TFC

AFC = ^__________,

Q

де AFC – середні постійні витрати,

TFC – сумарні постійні витрати,

Q – кількість виробленої продукції.

Середні змінні витрати, як і звичайні змінні, із збільшенням обсягів виробництва спочатку знижуються, а потім починають зростати згідно з законом спадної віддачі. Розрахунок середніх змінних витрат здійснюється за формулою:

TVC

AVC = ^__________,

Q

де AVC – середні змінні витрати,

TVC – сумарні змінні витрати,

Q – кількість товару, що виробляється.

Зміна витрат залежно від кількості створеного продукту відображається категорією граничних витрат, тобто таких, які необхідні додатково для виробництва кожної нової одиниці продукції. Визначаються вони шляхом ділення приросту валових витратна приріст кількості виробленої продукції за формулою:

TC

MC = ^__________,

Q

lе МС – граничні витрати,

TC – приріст валових витрат

Q – приріст кількості виробленого товару.

Концепція граничних витрат дає змогу визначити ті витрати, величину яких фірма може контролювати безпосередньо, співставляючи витрати, які доведеться зробити при виробництві останньої одиниці продукції, з витратами, які можуть бути “зекономленими” у випадку скорочення обсягів виробництва на цю останню одиницю. Показник середніх витрат такої інформації не дає.

5. Доходи підприємства. Економічний, бухгалтерський та чистий прибуток.

Розгляд попереднього питання показав багато аспектний зміст витрат підприємства, не менш багатоваріантними є і доходи підприємства. Важливо розрізняти валовий дохід, середній валовий дохід та граничний валовий дохід.

Валовий дохід – це виручка, одержана підприємством від реалізації продукції (робіт, послуг). Він являє собою добуток ціни одиниці продукції і кількості продукції. Більш докладний аналіз валового доходу потребує розгляду таких понять, як середній і граничний валовий доходи.

Середній валовий дохід – характеризує середню ціну одиниці продукції і вимірюється таким чином

Граничний валовий дохід – це додатковий дохід, що є результатом продажу додаткової одиниці продукції. Щоразу, приймаючи рішення щодо збільшення обсягів виробництва, підприємець повинен аналізувати співвідношення граничного доходу і граничних витрат. Якщо при певному обсязі виробництва граничний дохід дорівнює граничним витратам, не слід збільшувати кількість виробленої продукції. Та одиниця продукції, для якої характерна рівність граничного доходу і граничних витрат, є граничною одиницею продукції, відправним моментом виробництва.

Бухгалтерський прибуток – це надлишок валового доходу над бухгалтерськими витратами, або валовий дохід мінус зовнішні (бухгалтерські) витрати. Економічний прибуток – надлишок валового доходу над економічними витратами (сукупності зовнішніх та внутрішніх витрат). Розраховується він таким чином: бухгалтерський прибуток мінус внутрішні витрати з урахуванням нормального прибутку.

У практиці господарювання широкого використання набув показник бухгалтерського прибутку, при цьому розрізняють балансовий прибуток в чистий прибуток.

Балансовий прибуток – це прибуток підприємства, обчислений як сума прибутку від реалізації продукції (робіт, послуг), прибутку від іншої реалізації (наприклад, від реалізації основних засобів), доходу або витрат (витрати вираховуються) від позареалізаційних операцій (наприклад, отримані підприємством штрафи додаються до загальної суми прибутків, а виплачені підприємством – вираховуються із суми прибутків). При цьому прибуток від реалізації продукції обчислюється за формулою:

Валовий дохід Прибуток від реалізації

(виручка Собівартість продукції (з урахуванням

від реалізації продукції продажу на додану

продукції) вартість акцизу тощо)

Чистий прибуток – це частина балансового прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства після проведення виплат першочергових платежів (податків до бюджету, процентів по позиках банків та ін.).

Прибуток – це абсолютний показник діяльності підприємства. З точки зору економічного аналізу дуже важливе значення має такий відносний показник, як норма рентабельності (прибутковості). Слід знати, що економісти використовують різні показники рентабельності. Усі вони показують, скільки одиниць прибутку (балансового, чистого та ін.) отримують на одиницю реалізованої продукції (активів, виробничих фондів, власного капіталу тощо). Сукупність показників рентабельності всебічно відбиває ефективність виробничої, інвестиційної та фінансової діяльності підприємства і відповідає інтересам суб’єктів підприємницької діяльності, оскільки дозволяє більш ґрунтовно підійти до оцінки складових господарської діяльності підприємства й оцінити їхній внесок (позитивний чи негативний) в кінцеві результати діяльності.

Наведений вище матеріал, по суті, є загальною, кількісною характеристикою прибутку як кінцевої мети функціонування підприємства. А що ж являє собою прибуток як економічна категорія? За економічною природою прибуток є перетвореною формою додаткового продукту, або, якщо вести мову про вартісний вираз останнього, чистого доходу. Внаслідок відхилення ціни товару від його вартості чистий дохід кількісно не збігається з вартістю додаткового продукту. Джерело чистого доходу – додаткова і певною мірою необхідна праця.

Чистий дохід є категорією розподілу і виражає відносини між власниками засобів виробництва, виробниками та споживачами з приводу його створення, реалізації й привласнення.

6. Витрати виробництва, їх суть та види.

Здійснення підприємством притаманних йому функцій, про які вже йшлося раніше, потребує певних витрат на придбання економічних ресурсів: землі, праці, капіталу, підприємництва, необхідних для ви­робництва і реалізації продукції (робіт, послуг). Економічні витра­ти — це ті виплати, які підприємство зобов'язане зробити, або ті до­ходи, які фірма змушена забезпечити постачальникам ресурсів, щоб отримати можливість використовувати їх у своїх виробничих цілях і не допустити їх використання в альтернативних виробництвах.

В економічній теорії (спочатку цей підхід почав застосовуватися в західній науці) економічні витрати поділяють на внутрішні та зов­нішні.

Внутрішні (або неявні) витрати — це неоплачувані витрати, витра­ти, пов'язані з використанням ресурсів, які є власністю підприємства. Наприклад, неявні витрати мають місце тоді, коли підприємець буде використовувати приміщення, яке є його власністю, або застосову­вати свій власний ресурс — підприємницькі здібності. Вартість внут­рішніх витрат — це ті доходи, які могли б бути отримані за власні ресурси, якщо б вони використовувалися не у власному бізнесі, а в альтернативних виробництвах. Так, якщо б приміщення було пе­редано в оренду, то його власник отримав би орендну плату. Таким чином, вартість внутрішніх витрат на приміщення обчислюється су­мою неотриманої орендної плати. А використовуючи такий ресурс, як підприємництво у власному бізнесі, підприємець не отримує окла­ду менеджера, який йому виплатила б фірма, в якій би він працював за наймом. Отже, вартість внутрішніх витрат у цьому випадку — не-отриманий дохід менеджера. Сукупні внутрішні витрати у наведе­ному прикладі становитимуть: неотримана орендна плата + неотриманий дохід менеджера.

Зовнішні витрати — це витрати підприємства на оплату ресурсів, що йому не належать. Ці оплачувані витрати відбуваються у бухгалтерському обліку підприємства і називаються бухгалтер­ськими витратами. З метою посилення якості аналізу в короткому періоді (так називають період, протягом якого виробничі потуж­ності підприємства є фіксованими, тобто обладнання, будівлі, вер­стати використовуються в незмінному обсязі) зовнішні, або бухгал­терські, витрати західні вчені поділяють на постійні та змінні. Постійні витрати (fixed cost) — це витрати, величина яких не зале­жить від змін обсягів виробництва. До них відносять амортизацію основного капіталу, орендну плату, покриття банківських кредитів, плату службовцям тощо. Змінні витрати (variable cost) змінюються залежно від обсягів виробництва. До них відносять заробітну пла­ту робітників, платежі за сировину, паливо, напівфабрикати, елект­роенергію та ін.

У бухгалтерському обліку підприємства змінні витрати належать до прямих витрат на виробництво певного продукту: матеріальні ви­трати (сировина, матеріали), оплата праці виробничого персоналу тощо. Постійні витрати належать до непрямих, або накладних ви­трат: амортизація основних засобів, орендна плата, оплата службов­ців тощо.

Сукупність постійних і змінних витрат є валові, або загальні вит­рати підприємства (total cost). Приріст обсягу продукції призводить до зростання валових витрат, при цьому змінні витрати зростають, а постійні залишаються незмінними. Взаємозв'язок змін валових та змінних витрат особливо наочно виявляється в характері змін гра­ничних витрат підприємства. Граничними витратами є збільшення (зменшення) валових витрат, пов'язане з ростом випуску продукції, на одну додаткову одиницю. Оскільки постійні витрати не зміню­ються залежно від обсягів виробництва, їх граничний показник до­рівнює нулю. Тому граничні валові витрати — це граничні змінні витрати.

Важливо обчислювати також середні витрати підприємства — ви­трати (постійні, змінні, валові) на одиницю продукції.

Розглянуті зовнішні витрати підприємства відбиває такий уза­гальнюючий показник, як собівартість продукції — грошовий вираз поточних витрат підприємства на виробництво та реалізацію про­дукції. При цьому необхідно розуміти, що витрати окремого підприємства не тотожні витратам суспільства. Сукупні витрати сус­пільної праці на виробництво продукту набувають форми суспільно необхідних витрат, тобто виступають у формі вартості. За допомо­гою схеми це можна представити таким чином:

Собівартість Вартість Вартість

(витрати + створена додатковою = (витрати
підприємства) працею суспільства)

Собівартість (залежно від повноти представлених витрат) роз­раховується як виробнича (сукупність витрат на виробництво), як по­вна собівартість (вміщує виробничу собівартість, а також витрати на реалізацію продукції).

Собівартість продукції — один з найважливіших показників ефективності діяльності суб'єкта господарювання. її зниження забез­печує підвищення прибутковості підприємства, а щоб цього досягти, необхідно визначати напрями зниження собівартості, які значною мірою залежать від структури витрат того чи іншого підприємства. Так, якщо в галузі значну частину собівартості складають витрати на сировину і матеріали (наприклад, в легкій промисловості), то значним резервом зниження собівартості продукції будуть заходи з економії матеріальних ресурсів.

Контрольні запитання і завдання.

1. Що являє собою капітал з точки зору різних наукових економічних напрямів? Яке визначення, на ваш погляд, є найбільш ґрунтовним?

2. Який критерій покладено в основу поділу капіталу на основний і оборотний? Дайте визначення цим поняттям.

3. У чому полягає різниця між фізичним і моральним зносом основного капіталу?

4. Що таке амортизація, норма амортизації, амортизаційний фонд?

5. Назвіть і проаналізуйте стадії, які проходить капітал у процесі свого кругообороту.

6. У яких формах виступає капітал на кожній зі стадій? Які функції виконує кожна форма капіталу?

7. Дайте визначення поняттю “кругооборот капіталу”.

8. Що ви розумієте під оборотом капіталу? Якими показниками вимірюється оборот?

9. Назвіть фактори, що впливають на швидкість обороту капіталу.

10. Що ви розумієте під оборотом капіталу? Час обороту капіталу і його складові частини.

11. Оборотні засоби підприємства та їх склад.

12. Що таке собівартість продукції і які основні елементи затрат до неї входять?

13. Як ви розрізняєте такі поняття, як “валовий продукт” і “виручка”; “валовий доход” і “чистий доход”; “балансовий прибуток” і “чистий прибуток”?

14. Яка різниця існує між нормою прибутку й нормою рентабельності?

15. У чому полягає відмінність між зовнішніми і внутрішніми витратами?

16. Дайте визначення понять валовий дохід, середній валовий дохід, граничний валовий дохід.

17. Дайте кількісне визначення категорії прибуток.

18. У чому полягає відмінність між бухгалтерським прибутком та економічним прибутком?

19. Які види бухгалтерського прибутку ви знаєте?

20. Дайте визначення таким поняттям, як внутрішні та зовнішні витрати.

21. Охарактеризуйте постійні та змінні витрати. Для якого періоду в діяльності підприємства західні вчені вводять цей поділ?

22. Проаналізуйте зміни у валових, постійних та змінних витратах, якщо обсяг продукції підприємств збільшився.

23. Назвіть види собівартості, які розраховуються у вітчизняній господарській практиці.

24. Що таке собівартість і які основні елементи витрат до неї входять?

ТЕМА 11. ФОРМИ СУСПІЛЬНОГО ПРОДУКТУ В ПРОЦЕСІ ВІДТВОРЕННЯ

Просте відтворення передбачає, що прибуток та інші доходи не використовуються на заощадження та інвестиції, тобто на розширення виробництва товарів і послуг, а повністю споживаються домогосподарствами. Просте суспільне відтворення було типовим для докапіталістичних економічних формацій, для традиційної економіки. У докапіталістичному суспільстві розширене відтворення здійснювалося лише в окремі періоди тривалого історичного процесу. У ці періоди процес виробництва відновлювався на традиційній технічній основі і в майже незмінних масштабах.

С у с п і л ь н и й п р о д у к т

Розширене відтворення економіки — це відтворення суспільного виробництва в зростаючих розмірах. У цьому разі частина прибутку та інших доходів підприємств і домогосподарств нагромаджується та інвестується у виробництво з метою розширення межі виробничих можливостей.

Виробництво

Розподіл

Обмін

Споживання