ВИСНОВКИ 2 страница

Взаємодія органів управління ЄДС НС та підпорядкованих їм сил організується з метою своєчасного і ефективного реагування на надзвичайні ситуації.

Основною метою створення територіальних підсистем в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі є забезпечення реалізації на відповідній території державної політики у сфері запобігання і реагування на НС, цивільного захисту населення.

Система цивільної оборони суб’єкта господарської діяльності будується на основі Закону України “Про Цивільну оборону України”, Положення про Цивільну оборону України та інших нормативно-правових актів з метою захисту робітників, службовців і населення, яке мешкає у відомчому житловому фонді або попадає у зону ураження від об’єкта, від НС техногенного, природного та соціально-політичного характеру, яка включає органи управління, сили і засоби, що створюються для організації та забезпечення захисту робітників, службовців та населення, попередження і ліквідації наслідків НС та організовується за територіально-виробничим принципом.

Керівництво цивільною обороною відповідно до принципу її побудови здійснює адміністрація підприємства, установи або організації. Начальником цивільної оборони є керівник адміністрації суб’єкта господарської діяльності.

Безпосереднє керівництво виконанням завдань ЦО покладається на штаб цивільної оборони та з надзвичайних ситуацій об’єкта, а також на штатних працівників ЦО підприємств, установ і організацій, чисельний склад яких визначається згідно з додатком № 1 до Положення про Цивільну оборону України. Завдання, функції та повноваження штабу цивільної оборони та з надзвичайних ситуацій суб’єкта господарської діяльності визначаються у відповідності з діючими нормативно-правовими актами з питань цивільної оборони, захисту населення і територій від НС.

Функціональні обов’язки штатних працівників ЦО підприємства, установи або організації визначаються начальником ЦО суб’єкта господарської діяльності.

Для проведення заходів цивільної оборони штабом ЦО та з НС суб’єкта господарської діяльності на підставі рекомендацій відділу з питань НС та ЦЗН (цивільного захисту населення) району (міста обласного підпорядкування) розробляються плани:

- розвитку й удосконалення цивільної оборони;

- цивільної оборони (дій органів управління та сил у разі надзвичайної ситуації).

Всі плани (за винятком тих, що стосуються мобілізаційних заходів) розробляються як документи відкритого користування.

Суб’єкт господарської діяльності, чисельний склад працівників якого не перевершує 30 чоловік, за винятком радіаційних, хімічно, пожежо- і вибухонебезпечних об’єктів, розробляє інструкцію по діям у разі надзвичайної ситуації.

Плани цивільної оборони затверджуються керівником адміністрації суб’єкта господарської діяльності після погодження з відділом з питань НС та ЦЗН району (міста обласного підпорядкування).

Плани цивільної оборони вводяться в дію у разі виникнення надзвичайної ситуації НЦО об’єкту або вищестоящим органом управління.

Для надійного і сталого управління процесами захисту робітників, службовців та населення, яке попадає у зони ураження об’єкту, у надзвичайних ситуаціях і виконання інших функцій, передбачених планами на воєнний час, може використовується пункт управління, що створюється в одному із сховищ (укриття), а також можуть використовуватися рухомі пункти управління на автомобілях.

Режим роботи, а також чисельність особового складу, який має працювати на зазначених пунктах управління визначається у порядку, що встановлюється НЦО об’єкту.

Для проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у разі надзвичайних ситуацій застосовуються сили цивільної оборони, які включають спеціалізовані і невоєнізовані формування.

Для ліквідації наслідків НС допускаються сили ЦО об’єкта, які мають відповідну підготовку, підтверджену у атестаційному порядку, і під керівництвом відповідних органів управління у сфері цивільної оборони.

Структуру спеціалізованих формувань, їхній штат і чисельність затверджує орган, що прийняв рішення про створення формування. Спеціалізовані формування створюються як за рахунок бюджету суб’єкта господарської діяльності так і на госпрозрахунковій основі.

Комплектування спеціалізованих формувань здійснюється за контрактом з числа фахівців, які мають досвід роботи з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.

Невоєнізовані формування ЦО створюються підприємством, установою або організацією у відповідності до завдань, що встановлені відділом з питань НС та ЦЗН району (міста обласного підпорядкування).

До невоєнізованих формувань належать загони, команди, групи, ланки, які призначені для проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у разі НС.

Комплектування невоєнізованих формувань здійснюється у встановленому законодавством порядку з урахуванням завдань відділів з питань НС та ЦЗН району (міста обласного підпорядкування).

Порядок використання особового складу невоєнізованих формувань, його матеріального, технічного і фінансового забезпечення, а також матеріального стимулювання визначають органи управління, які прийняли рішення про створення указаних формувань.

Начальник і штаб ЦО та з НС суб’єкта господарської діяльності забезпечують:

- постійну готовність ЦО суб’єкта господарської діяльності до виконання покладених на неї завдань;

- планування і здійснення заходів щодо захисту робітників і службовців та населення, яке мешкає у відомчому житловому фонді від наслідків надзвичайних ситуацій;

- створення, підготовку і підтримання у стані готовності до застосування сил і засобів щодо попередження і ліквідації наслідків НС, навчання працівників засобам захисту і діям в умовах НС у складі формувань ЦО;

- планування і проведення заходів щодо підвищення сталості функціонування об’єкту і забезпечення життєдіяльності працівників в умовах НС;

- створення і підтримання у стані постійної готовності локальної системи оповіщення, зв’язку і спостереження про загрозу виникнення або виникнення НС;

- організацію і проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт на території підприємства, установи чи організації і прилеглій території у відповідності з планами попередження та ліквідації НС;

- фінансування заходів щодо захисту робітників, службовців та населення, що мешкає на прилеглій до об’єкту території, попередження і ліквідації наслідків НС;

- створення резервів фінансових і матеріально-технічних ресурсів для ліквідації наслідків НС;

- подання у встановленому порядку інформацію у сфері цивільної оборони, захисту населення і територій від НС, а також здійснює оповіщення робітників і службовців про загрозу або виникнення НС;

- організацію взаємодії з вищестоящими органами управління з питань організації і ведення ЦО в умовах НС;

- здійснення контролю за виконанням заходів цивільної оборони суб’єктом господарської діяльності.

Фінансування цільових програм цивільної оборони, захисту населення і територій, попередження і ліквідації наслідків НС та реабілітації забруднених територій, а також органів управління та сил ЦО здійснюється відповідно до законодавства України за рахунок коштів суб’єктів господарської діяльності незалежно від форм власності.

Матеріально-технічне забезпечення заходів ЦО здійснюється суб’єктом господарської діяльності незалежно від форм власності за рахунок відповідних бюджетів.

Керівник об’єкту забезпечує органи управління і сили ЦО службовими, господарськими і підсобними приміщеннями, складськими площами і автотранспортом.

Резервні фонди матеріально-технічних ресурсів ЦО створюються відповідно до законодавства України з метою забезпечення дій органів управління та сил ЦО щодо ліквідації наслідків НС і реабілітації забруднених територій, захисту населення і забезпечення його життєдіяльності в умовах надзвичайних ситуацій.

Виконання основних завдань цивільної оборони на сучасному етапі досягається наступними заходами:

1.Запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного походження і забезпечення зменшення збитків і витрат у разі стихійного лиха, аварій, катастроф, вибухів і великих пожеж. З метою виконання завдання:

завчасно розробляються і проводяться інженерно-технічні заходи для зменшення ризику виникнення НС і захисту населення від впливу їхніх наслідків;

готується науково обґрунтований прогноз наслідків можливих надзвичайних ситуацій;

здійснюється безперервне спостереження за станом потенційно небезпечних об’єктів і довкілля;

утримуються у готовності до негайного застосування засоби оповіщення і інформаційного забезпечення населення, створюються локальні системи виявлення місць зараження та локальні системи оповіщення;

створюються спеціалізовані формування і здійснюються їх підготовка до дій за призначенням;

проводиться забезпечення працівників підприємств, установ і організацій засобами захисту, а також ведеться будівництво захисних споруд відповідно до норм і правил інженерно-технічних заходів цивільної оборони.

2. Оповіщення населення про загрозу і виникнення надзвичайний ситуацій у мирний та воєнний час, постійне інформування його про стан наявної обстановки.

З метою виконання завдання у всіх ланках міських і позаміських пунктів на основі автоматичних систем централізованого оповіщення, мережі зв’язку та радіомовлення, а також спеціальних заходів створюється система оповіщення та інформаційного забезпечення. Вона являє собою комплекс організаційних і технічних засобів для передачі відповідних сигналів і розпоряджень органам державної виконавчої влади, адміністрації підприємств, установ і організацій, силам цивільної оборони і населенню.

Автоматична система оповіщення та інформаційного забезпечення створюється на базі загальнодержавної мережі зв’язку та радіомовлення і поділяється на державну і регіональну. Система має забезпечити циркуляційне оповіщення посадових осіб із застосуванням для цього міської телефонної мережі, засобів радіомовлення і телебачення.

Система оповіщення і інформаційного забезпечення використовується централізовано. Оповіщення підпорядкованих органів управління, сил цивільної оборони і населення організовує вищестоящий орган управління.

3. Захист населення від наслідків стихійного лиха, аварій, катастроф, вибухів, великих пожеж і застосування засобів ураження.

З метою виконання завдання здійснюється комплекс заходів, які мають забезпечити укриття населення в захисних спорудах, його евакуацію, медичний, радіаційний і хімічний захист, а також захист від впливу біологічних засобів ураження.

Укриття населення в захисних спорудах досягається: завчасним будівництвом захисних споруд і підтриманням їх готовності до використання; комплексним освоєнням підземного простору міст та інших населених пунктів для розміщення підприємств, установ і організацій соціально-побутового, виробничого і господарського призначення (з урахуванням пристосування і використання частини приміщень для укриття населення в надзвичайних ситуаціях); обстеженням і обліком підземних і наземних будівель і споруд, що відповідають вимогам з захисту населення.

Практичні заходи евакуації населення як організованого його вивезення та виведення із районів можливого впливу наслідків надзвичайних ситуацій (якщо виникає безпосередня загроза життю і здоров’ю людини) планується на випадок:

загальної аварії на атомній електростанції;

всіх видів аварій з викидом сильнодіючих отруйних речовин, внаслідок яких виникає безпосередня загроза життю та заподіяння шкоди здоров’ю людей, що проживають у зоні можливого ураження;

загрози катастрофічного затоплення місцевості;

масових лісних і торф’яних пожеж, що загрожують населеним пунктам;

землетрусів та інших геофізичних і гідрометеорологічних явищ з тяжкими наслідками.

Підставою для практичного здійснення заходів евакуації є фактичні показники стану наявної обстановки в разі надзвичайної ситуації та відповідне рішення.

До комплексу заходів з медичного захисту населення, що полягає в запобіганні ураженню людей або зменшенні його масштабів, своєчасному поданні допомоги потерпілих і їх лікуванні, забезпеченні епідемічного благополуччя в районах надзвичайних ситуацій, включається така робота: планування використання наявних сил і засобів охорони здоров’я незалежно від їхньої приналежності та форм власності; розгортання у надзвичайних умовах необхідної кількості лікувальних закладів; забезпечення своєчасного застосування профілактичних препаратів; контроль продуктів харчування і води; завчасне створення та підготовка сил екстреної медичної допомоги та медичного захисту; накопичення медичних засобів захисту, спеціального майна і техніки; підготовка медперсоналу та загальне медико-санітарне навчання населення.

Захист від біологічних засобів ураження передбачає:

своєчасне виявлення загрози або факту біологічного зараження, його виду і масштабів;

комплекс адміністративно-господарських, режимно-обмежу-вальних і спеціальних заходів.

Радіаційний та хімічний захист - це забезпечення людей засобами індивідуального захисту, організація і проведення спеціального оброблення, встановлення та дотримання типового режиму радіаційного захисту. Радіаційний та хімічний захист досягається:

завчасним накопиченням і утриманням в готовності засобів індивідуального захисту, приладів радіаційної, хімічної розвідки та контролю. Цими засобами забезпечуються передусім особовий склад формувань, які беруть участь у рятувальних та інших невідкладних роботах в осередках ураження, персонал радіаційних і хімічних небезпечних об’єктів та населення, що проживає в зонах можливого небезпечного зараження;

своєчасним впровадженням у практику застосування засобів, способів і методів виявлення, оцінки масштабів і наслідків надзвичайних ситуацій, зумовлених аваріями на радіаційних та хімічних небезпечних об’єктах, застосуванням зброї масового знищення;

розроблення типових режимів радіаційного захисту населення і функціонування об’єктів народного господарства в умовах зараження місцевості;

завчасним пристосуванням об’єктів комунально-побутового обслуговування і транспортних підприємств для проведення санітарного оброблення людей і спеціального оброблення одягу, майна і транспорту.

Для забезпечення захисту населення від наслідків НС на території України запроваджуються єдині вимоги з безпеки функціонування радіаційних, хімічних та вибухонебезпечних об’єктів.

4. Організація і проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у районах лиха і осередках ураження.

Це завдання полягає у виконанні заходів, передбачених чинним законодавством з питань ліквідації наслідків стихійного лиха, аварій, катастроф, епідемій, епізоотій, що створюють загрозу життю і здоров’ю населення, а також у:

розвідуванні осередків ураження і визначенні меж (кордонів) цих осередків; проведення робіт, пов’язаних з пошуком і рятуванням людей; подання допомоги потерпілим; евакуації населення з небезпечних районів; карантинно-обсерваційних заходах; оточенні осередків ураження; забезпеченні громадського порядку у районах лиха і осередках ураження; здійсненні заходів життєзабезпечення населення; соціально-психологічній реабілітації населення; здійсненні санітарно-гігієнічних і проти епідемічних заходів.

5. Створення системи аналізу, прогнозування, управління, оповіщення і зв’язку, спостереження і контролю за радіоактивним, хімічним і бактеріологічним зараженням, підтриманням їхньої готовності до сталого функціонування) надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часу.

Організатором діяльності цих систем є МНС України, основними виконавцями - Держкомгідромет, МОЗ, Мінагропром та інші центральні органи державної виконавчої влади, а також підприємства, установи і організації, що входять до сфери їхнього управління.

Спеціальні підрозділи зазначених центральних органів державної виконавчої влади щодобово інформують МНС України про наявний стан навколишнього природного середовища та в установлений термін подають відомості про прогноз на най-ближній час. При загрозливі явища МНС України повідомляється негайно. У разі виникнення НС мережа спостереження і контролю зміцнюється за рахунок залучення відповідних підрозділів зі складу сил ЦО.

Для своєчасного виявлення загрози виникнення НС, оповіщення персоналу та населення, що проживає в зонах можливого ураження, на радіаційних і хімічних небезпечних об’єктах створюються локальні автоматизовані системи, які мають бути сполученими з централізованою системою управління Цивільної оборони України.

6. Організація життєзабезпечення населення під час аварій, катастроф, стихійного лиха і у воєнний час.

Завдання передбачає заходи, що здійснюються центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, виконкомами місцевих Рад народних депутатів, органами управління з надзвичайних ситуацій та у справах цивільного захисту населення, адміністрацією підприємств, установ і організацій завчасно, а також у разі НС з метою створення умов для виживання, яке може опинитися (опинилося) в осередках ураження.

Заходами життєзабезпечення населення, спрямованими на задоволення мінімуму життєвих потреб громадян, які потерпіли (можуть потерпіти) від наслідків НС, надання їм побутових послуг і реалізацію соціальних гарантій на період проведення рятувальних та інших невідкладних робіт, є: тимчасове розміщення громадян в безпечних районах; організація харчування у районах лиха і тимчасового розселення; організація забезпечення населення, що потерпіло, одягом, взуттям і товарами першої необхідності; організація подання фінансової допомоги потерпілим; забезпечення медичного обслуговування та санітарно-епідемічного нагляду в районах тимчасового розселення.

7. Підготовка і перепідготовка осіб керівного складу цивільної оборони, її органів управління та сил, навчання населення вмінню застосовувати засоби індивідуального захисту і діяти у надзвичайних ситуаціях.

Підготовка осіб керівного складу ЦО здійснюється на Центральних державних і територіальних курсах ЦО: новопризначених на посаду - в рік призначення (протягом п’яти днів), усіх інших – під час проведення заходів відповідно до рішень начальника Цивільної оборони України. Перепідготовка зазначених осіб здійснюється один раз на п’ять років.

Працівники підприємств, установ і організацій, а також особовий склад невоєнізованих формувань проходять підготовку по групам, а також під час об’єктових тренувань і комплексних навчань.

8. Контроль за виконанням завдань цивільної оборони, покладається на управління (відділи) з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення, які в цьому напрямі діяльності співпрацюють з центральними і місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого та регіонального самоврядування, громадськими організаціями та Інспекцію цивільної оборони України.

2. Права та обов’язки робітників, службовців та населення з цивільної оборони

Виходячи із вимог нормативно-правової бази у сфері цивільної оборони України, захисту населення і територій від можливих надзвичайних ситуацій техногенного, природного, екологічного, соціально-політичного та воєнного характеру кожний громадянин України має право на захист свого здоров’я і життя.

Громадяни України мають право на:

- достовірну інформацію у сфері цивільної оборони, захисту населення і територій від НС;

- оповіщення про загрозу виникнення та виникнення надзвичайних ситуацій та порядок дій за ними;

- колективні та індивідуальні засоби захисту від наслідків надзвичайних ситуацій;

- підготовку до дій в умовах надзвичайних ситуацій;

- часткову або повну компенсацію як потерпілим матеріально-технічних або інших збитків внаслідок надзвичайної ситуації;

- фінансову допомогу як потерпілим внаслідок надзвичайних ситуацій;

- відселення або евакуацію із зон надзвичайних ситуацій, небезпечних для життя і здоров’я громадян;

- приймання участі у ліквідації надзвичайних ситуацій у складі невоєнізованих формувань ЦО;

- забезпечення мінімальних умов життєзабезпечення при проживанні у осередках ураження та зонах зараження;

- медичне та соціальне забезпечення в умовах надзвичайних ситуацій.

При участі громадян під час проведення робіт з ліквідації надзвичайних ситуацій у складі невоєнізованих формувань громадяни мають право на:

- вичерпну та достовірну інформацію, в тому числі про об’єкти, на яких проводяться аварійно-рятувальні роботи, необхідну для виконання ними своїх обов'язків;

- безперешкодний допуск на територію та об'єкти, що постраждали;

- екіпіровку та оснащення згідно з технологією проведення зазначених робіт;

- харчування за рахунок коштів підприємств, установ та організацій, на яких проводяться робити, або відповідного органу місцевого самоврядування;

- використання в порядку, передбаченому цим Законом, для рятування людей та у випадках крайньої необхідності засобів зв’язку, транспорту. інших матеріальних засобів підприємств, установ та організацій, що знаходяться в зоні проведення аварійно-рятувальних робіт.

Громадяни у разі зарахування їх до штату професійної аварійно-рятувальної служби або залучення в індивідуальному порядку чи в складі об’єктової аварійно-рятувальної служби до проведення аварійно-рятувальних робіт підлягають особистому страхування на випадок захворювання, часткової або повної втрати працездатності, загибелі (смерті), спричинених виконанням обов’язків рятувальників, зазначених у контрактах, укладених під час їх прийому на роботу, або договорах щодо проведення аварійно-рятувальних робіт, до яких вони залучаються.

Страховими подіями для рятувальників є загибель (смерть) під час виконання ними обов’язків, зазначених у контрактах або договорах щодо проведення аварійно-рятувальних робіт, до яких вони залучалися, смерть, що настала внаслідок поранення, контузії, травми чи каліцтва або захворювання в період і у зв’язку з виконанням ними зазначених у контрактах або договорах обов’язків, а також втрата працездатності, що виникла внаслідок виконання цих обов'язків чи проведення таких робіт. Зв'язок страхової події з виконанням рятувальниками обов’язків, зазначених у контрактах або договорах, встановлюється під час розслідування зазначених випадків згідно із законодавством.

Страхування громадян, які були залучені до проведення аварійно-рятувальних робіт в індивідуальному порядку чи в складі об’єктових аварійно-рятувальних служб, здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, що залучили рятувальників до проведення цих робіт, за рахунок коштів, які виділяються на їх проведення. Порядок та умови обов'язкового особистого страхування рятувальників встановлюється КМ України.

Оплата праці рятувальників, які були залучені у індивідуальному порядку чи в складі об'єктових аварійно-рятувальних служб, за час їх участі у проведенні аварійно-рятувальних робіт, а також за час необхідної професійної підготовки здійснюється згідно з укладеними договорами органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, що залучили рятувальників до проведення зазначених робіт, за рахунок коштів, які виділяються на проведення аварійно-рятувальних робіт і робіт з ліквідації надзвичайних ситуацій та їх наслідків з розрахунку середньомісячного заробітку за місцем основної роботи, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Громадяни України при виконанні обов’язків у сфері цивільної оборони, захисту населення і територій від НС зобов'язані:

- бути ініціативними, самовідданими та наполегливими під час виникнення та ліквідації наслідків НС;

- твердо знати індивідуальні і колективні засоби захисту і уміло використовувати їх в умовах надзвичайних ситуацій;

- знати сигнали цивільної оборони і уміти діяти за ними;

- знати порядок проведення відселення і евакуації, свої обов’язки і дії при проведенні евакозаходів;

- уміло проводити рятувальні і невідкладні аварійно-відновлювальні роботи в осередках ураження (зараження) і районах стихійних лих, оказувати само- і взаємодопомогу при пораненнях і ураженнях, не допускати невиправданих ризиків;

- уміти виготовляти найпростіші засоби захисту органів дихання, проводити герметизацію свого житла та виконувати роботи з пристосування під укриття заглиблених і наземних споруд;

- удосконалювати свої знання і підготовку з цивільної оборони, професійні здібності, постійно підтримувати свій психологічний стан на належному рівні;

- утримувати в належному стані довірені їм засоби індивідуального та колективного захисту та засоби для ліквідації надзвичайних ситуацій;

- виконувати вимоги відповідних органів управління у сфері цивільної оборони, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій.

Тема 3. Основні поняття про надзвичайні ситуації та порядок оповіщення про них. Дії робітників службовців та населення при попереджувальних сигналах органів ЦО

Основні поняття про надзвичайні ситуації та порядок оповіщення про них

Дії робітників службовців та населення при попереджувальних сигналах органів ЦО

Правова база:

1. Закон України "Про Цивільну оборону України", ВРУ, № 2974-Х11, 1993р., № 555-Х1У, 1999р., Київ.

2. Закон України "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру", УПУ № 1809 -ІІІ, 2000 р.

3. Закон України "Про аварійно-рятувальні служби", ВРУ, №1281-Х1У, 1999 р., Київ.

4. Положення про Цивільну оборону України, постанова КМУ, № 299, 1994 р., Київ.

5. Про єдину державну систему запобігання і реагування на НС техногенного та природного характеру, постанова КМУ, № 1198, 1998 р., Київ.

6. Концепція захисту населення і територій у разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій, Указ Президента України,1999 р., Київ.

Десятки тисяч промислових, енергетичних, транспортних та інших техногенних небезпечних об'єктів України та природні небезпечні явища і катаклізми, які притаманні майже всім регіонам держави вимагають мати для боротьби з надзвичайними ситуаціями техногенного і природного характеру та їх наслідками значні сили цивільної оборони до складу яких входять: війська, аварійно-рятувальні служби та невоєнізовані формування ЦО.

Зростання масштабів господарської діяльності і кількості великих промислових комплексів, концентрації на них агрегатів і установок великої і надзвичайно великої потужності, використання у виробництві потенційно небезпечних речовин у великих кількостях, великий знос основних фондів на об'єктах економіки - все це збільшує вірогідність виникнення надзвичайних техногенних ситуацій, раптове виникнення яких приводить до значних соціально-екологічних і економічних збитків, необхідності захисту людей від дії шкідливих для здоров'я факторів ураження, проведення рятувальних, невідкладних медичних і евакуаційних заходів, а також ліквідації негативних наслідків, які склалися внаслідок виникнення надзвичайних техногенних ситуацій.

НС техногенного характеру притаманні кожному місту, населеному пункту, району, області або регіону держави. Найбільш небезпечними із них є: аварії (катастрофи) з викидом радіоактивних, хімічних або біологічних небезпечних речовин, вибухи і пожежі, прорив водосховищ, на транспорті, в промисловості та в інших галузях економіки.

Небезпеку складають і такі можливі транснаціональні аварії (катастрофи) як аварії на АЕС та хімічно небезпечних об'єктах.

Сейсмічність характерна для сейсмоактивних зон, які оточують Україну: Закарпатська, Вранча, Кримсько-Чорноморська та Південно-Азовська.

Зонами сейсмічності обхвачені Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька і Одеська області та Автономна Республіка Крим де сила землетрусів може складати до 7-8 балів та ряд інших областей з силою землетрусів до 5-6 балів.

Грязьовий вулканізм характерний для південної частини України (Автономна Республіка Крим і прилегла акваторія Азовського моря), викиди якого супроводжуються вибухами та локальними землетрусами. Особливо за останні роки активізувалися грязьові вулкани в зоні Південно-Азовського розлому, що призводить до виникнення нових островів та мілин в акваторії Азовського моря і Керченської протоки.

Селі найбільш широкого поширення набули у гірських районах Карпат та Криму, та в деяких місцях на правому березі Дніпра. До катастрофічних відносяться селі з об'ємом виносу 10-100 тис. куб. м та періодичністю 1-5 років. В Криму вони поширюються на 9% території. В Закарпатській області - на 40 %; в Івано-Франківській - 33%; в Чернівецькій - 15%.