Генуезька валютна система

Система золотодевізного стандарту була другою світовою валютною системою, юридичне оформлення якої було зафіксовано у міждержавній угоді, підписаній на Генуезькій міжнародній економічній конференції в 1922 р. Голов­ну роль міжнародних платіжних засобів взяли на себе долар США та англійський фунт стерлінгів.

При системі золотодевізного стандарту країни накопичують для своїх зовнішніх розрахунків певну кількість іноземної ва­люти економічно найсильніших держав, що є еквівалентом золота.

Країни, які приєдналися до золотодевізного стандарту, зберігали свої авуари у двох основних фінансових центрах — Нью-Йорку і Лондоні.

Загалом період між двома світовими війнами характеризував­ся нестабільністю валют і періодичними валютними кризами, які завдавали значних збитків економічному зростанню і розвитку МЕВ. Відносна валютна стабіліза­ція настала в період 1922—1928 pp., але невдовзі була підірвана світовою кризою 1929—1933 pp., яка охопила і світову валютну систему.

Саме в цей час відбувається загальна трансформація еко­номічної структури господарювання, що базувалася на рин­кових саморегуляторах, у державно регульовану економічну систему, що не могло не вплинути на систему світогосподарських зв'язків, у тому числі й валютних. Така трансформа­ція відбулася на основі теоретичних рекомендацій, розробле­них відомим англійським економістом, фінансистом та дер­жавним діячем Дж.М. Кейнсом у 30-х роках XIX ст. Адекватно до цієї трансформації мала змінитися світова система грошово-валютних відносин.

Повний відхід країн Заходу від золотого стандарту відбувся в період Великої депресії — економічної кризи 1929—1933 pp. і в перші післякризові роки.