Суб'єкти та основні види конституційно-правових відносин

Суб'єкти конституційного права — це потенційні носії прав і обов'язків, встановлених нормами конституційно­го права. Згідно з наведеним вище за­гальним визначенням предмета кон­ституційного права через його основні суб'єкти такими суб'єктами є особа, суспільство і держава. Однак такі суб'єкти мають надто загальний характер. Конкретизуючи їх, можна виокремити три основні групи суб'єктів конституційного права: індивіди, соціаль­ні спільноти й організації. Індивід, тобто окрема людина, виступає суб'єктом конституцій­ного права як людина, громадянин, підданий, іноземець (іноземний громадянин), особа без громадянства, біженець, виборець, депутат представницького органу, посадова особа органу державної влади або органу місцевого самоврядування, кандидат у депутати пред­ставницького органу чи на виборну посаду та ін. Суб'єктами кон­ституційного права виступають не тільки окремі індивіди, а й їх групи. Певні групи депутатів парламенту, наприклад, наділяють­ся правом утворювати парламентську фракцію або звертатися із запитом до президента чи уряду. Певна частина (група) виборців може висувати кандидата в депутати представницького органу, Ініціювати проведення референдуму або розгляд законопроекту парламентом тощо. Соціальні спільноти — це історично й об'єктивно сформовані спільності людей. Є п'ять основних груп соціальних спіль­нот: - соціально-класові (суспільні класи, внутрішньокласові та міжкласові соціальні верстви і групи); - соціально-етнічні (племе­на, народності, нації); - соціально-демографічні (сім'я, чоловіки, жінки, діти, молодь, особи середнього і старшого віку); - соціально-професійні (робітники, селяни, підприємці, службовці, спеціа­лісти); - соціально-територіальні (населення окремих адміністра­тивно-територіальних одиниць — сіл, селищ, міст, районів, облас­тей тощо).На відміну від соціальних спільнот, які сформувалися об'єктивно, тобто яких ніхто спеціально не створював, організації є результатом свідомої і тією чи тією мірою цілеспрямованої ді­яльності людей. Основними організаціями як суб'єктами консти­туційного права виступають: - держава в цілому та її складові час­тини (суб'єкти федерації, автономні утворення, адміністративно-територіальні одиниці — в їх організаційно-інституціональному аспекті); - органи держави (глава держави, парламент, уряд, суди, місцеві органи виконавчої влади та ін.) та її складових частин; - органи місцевого самоврядування; політичні партії; громадські організації (профспілки, об'єднання підприємців, молодіжні, жіночі, ветеранські об'єднання тощо); - засоби масової інформа­ції. Головним суб'єктом конституційного права є держава. Держава в цілому виступає суб'єктом конституційного права як носій суверенітету, у міжнародних відносинах, пра­вовідносинах із суб'єктами федерації та пов'язаних із громадян­ством, у сфері судочинства. У таких правовідносинах відповідні державні органи та посадові особи, здійснюючи свої повноважен­ня, виступають як представники держави в цілому. Найчастіше як суб'єкти конституційно-правових відносин ви­ступають органи держави, передусім вищі — глава держави, пар­ламент, уряд, вищі суди, їх окремі структурні елементи та відповідні посадові особи. Суб'єктами консти­туційного права є вищі органи суб'єктів федерацій, органи влади автономних утворень, адміністративно-територіальних одиниць. Можливі також інші, крім наведеного вище, групування суб'єктів конституційного права. Зокрема, вони розрізняють­ся як фізичні та юридичні особи. Таке розрізнення притаманне переважно галузі цивільного права. Фізичною особою вважається окрема людина, а юридичною — організація як суб'єкти права, тобто потенційні носії встановлених законом прав і обов'язків. У конституційному праві фізичні особи виступають як громадяни, іноземці, особи без громадянства та ін., а юридичні — як органи державної влади, органи місцевого самоврядування, політичні партії, громадські організації тощо. Індивіди, соціальні спільноти та організації можуть ста­ти суб'єктами конституційного права лише за умови їх правосуб'єктності, яка охоплює правоздатність і дієздатність. Правоздатність — це обумовлена нормами конституційного права можливість суб'єкта конституційно-правових відносин бути носі­єм суб'єктивних прав і юридичних обов'язків. Дієздатність — це обумовлена нормами конституційного права можливість суб'єкта конституційно-правових відносин своїми діями набувати юридич­них прав та створювати для себе юридичні обов'язки. Дієздатність, отже, передбачає активність суб'єкта правовідносин. Залежно від суб'єктів виокремлюють п'ять основних видів конституційно-правових відносин: - між центральними органами державної влади (главою держави і парламентом; парламентом і урядом; главою держави і урядом; главою держави, парламентом, урядом і орга­ном конституційного нагляду); - між союзом в особі його органів державної влади і окремими суб'єктами федерації; - між грома­дянами (підданими) і центральними органами державної влади (виникають під час проведення загальних виборів, референдуму, здійснення народної ініціативи); - між центральними органами дер­жавної влади і муніципалітетами (органами місцевого самовряду­вання) (виникають у разі здійснення адміністративного нагляду, розпуску муніципалітетів, звільнення з посади мерів тощо); - між громадянами і муніципалітетами (виникають під час проведен­ня виборів до органів місцевого самоврядування, у разі відкли­кання виборцями членів муніципальних рад тощо). Ті чи ті види конституційно-правових відносин можуть виокремлюватися й за іншими суб'єктами. Об'єкти конституційно-правових відносин, тобто те, з при­воду чого ці відносини складаються, також є багатоманітними. Найзагальнішим об'єктом конституційно-правових відносин є пу­блічна влада, що виступає у двох основних формах: державної влади та влади місцевого самоврядування. Відповідно до визна­чення предмета галузі конституційного права об'єктами консти­туційно-правових відносин є засади організації суспільного жит­тя, організація і функціонування публічної влади, основи взаємо­відносин держави та особи. Розрізняють матеріальні і нематеріальні блага як об'єкти правових відносин. Матеріальними благами як об'єктами конституційно-правових відносин є політичні блага (влада, конституційний лад, державний суверенітет, громадянство, депутатський мандат, посада в органах влади тощо), речі (майнові і культурні блага — власність, засоби виробництва, предмети споживання, грошові кошти, цінні папери, твори мистецтва тощо), природні об'єкти (земля, її надра, атмос­ферне повітря, водні ресурси тощо), дії суб'єктів цих відносин та їх результати, а нематеріальними благами — особисті нематеріальні блага людини і громадянина (життя, здоров'я, честь, гідність) та духовні цінності (звичаї, традиції, норми моралі тощо). Підставами для виникнення, зміни і припинення конституційно-правових від­носин зазвичай є дії або акти як результат таких дій.