Центральний банк;

2) банківський сектор (комерційні банки, інвестиційні банки, ощадні банки, іпотечні банки, земельні банки, поштово-чекові банки, торгові банки);

3) спеціалізовані кредитно-фінансові інститути (СКФІ) ( лізингові компанії, факторингові компанії, страхові компанії, пенсійні фонди, фінансові компанії, брокерські та дилерські фірми).

Однорівнева банківська система передбачає горизонтальні зв'язки між банками, універсалізацію їх операцій і функцій. Усі банки перебувають на одній ієрархічній сходинці, виконують аналогічні функції з кредитно-розрахункового обслуговування клієнтури. Такий принцип побудови банківської системи характерний для економічно слаборозвинутих країн, а також для країн з тоталітарним, адміністративно-командним режимом управління.

Дворівнева банківська система характерна для країн з ринковою економікою. Вона складається з двох рівнів. Верхній рівень – центральні (емісійні) банки, клієнтами яких є банківські інститути й урядові структури. Нижній рівень – комерційні банки. Їх клієнти – підприємства, організації, населення.

Згідно з положеннями Закону України «Про банки і банківську діяльність», банківська система України є дворівневою.

Верхній рівень посідає емісійний (центральний) банк (НБУ) з його організаційною структурою. На нього покладено відповідальність за вирішення макроекономічних завдань у грошово-кредитній сфері:

· підтримання сталості національної валюти;

· забезпечення надійності функціонування бансківської системи.

Нижній рівень – комерційні банки, які співпрацюють з усіма економічними суб’єктами – учасниками грошового обороту. Саме через ці банки банківська система обслуговує народне господарство, відповідно до цілей грошово-кредитної політики НБУ.

Основні функції банківської системи:

1. Трансформаційна – зумовлена посередницькою місією банків. Мобілізуючи вільні кошти і передаючи їх різним суб'єктам, банки мають змогу їх трансформовувати (змінювати) на різні строки, розміри, що зменшує фінансові ризики.