Стаття 4. Земельне законодавство та його завдання

Земельне законодавство включає цей Кодекс, інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин.

Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

До частини першої. Термін "земельне законодавство" може вживатися у різних значеннях. У ч. 1 ст. 4 ЗКУ під поняттям "земельне законодавство" законодавець мав на увазі сукупність нормативно-правових актів, що регулюють земельні відносини. При цьому термін "земельне законодавство", вочевидь, вживається у широкому розумінні, охоплюючи нормативно-правові акти, що містять хоча б одну норму, спрямовану на регулювання земельних відносин (у вузькому розумінні земельне законодавство включає лише ті акти, що спеціально спрямовані на регулювання земельних відносин).

До частини другої. У ч. 2 коментованої статті законодавчо закріплено завдання та мету земельного законодавства.

Викликає сумнів коректність закріплення "регулювання земельних відносин" як завдання земельного законодавства, оскільки саме по собі врегулювання відносин не вирішує ніяких завдань. На жаль, такий зміст ч. 2 ст. 4 ЗКУ справді відбиває реально існуючу та стійку тенденцію у земельному законодавстві - прийняття нормативно-правових актів заради самих себе.

Законодавче закріплення мети земельного законодавства ("забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель") має певне практичне значення, оскільки може спрямовувати тлумачення актів земельного законодавства. Через вади законодавчої техніки, поспішність прийняття бага­тьох нормативно-правових актів їх текст, "буква закону" не завжди відповідають справжній волі законодавця або іншого правотворчого органу. Метою тлумачення є з'ясування дійсної волі законодавця⁷³. Отже, крім буквального тлумачення, можуть бути застосовані розширене або звужене тлумачення правової норми. При застосуванні останніх двох видів тлумачення це обов'язково має виправдовуватися "духом закону" - принципами права, метою закону. Розширене тлумачення, за загальним правилом, не може бути застосовано до виключних норм (що встановлюють винятки із загального правила)⁷⁴.

Прикладом ситуації, в якій застосування звуженого тлумачення положень земельного законодавства виправдовується, серед іншого, метою земельного законодавства, є положення ч.ч. 1 та 2 ст. 118 ЗКУ, які передбачають можливість приватизації у спрощеному порядку земельної ділянки, що перебуває у користуванні заявника. Закон не конкретизує, яке користування мається на увазі - фактичне чи обов'язково на підставі відповідного права, проте його положення тлумачаться судами звужено, як такі, що вимагають наявності права (див. коментар).