РОЗДІЛ VI. Автор оповідає про становище в Англії

Автор оповідає про становище в Англії. Характеристика прем'єр‑міністра при європейських дворах.

Мій хазяїн ніяк не міг добрати, що примушує суддів затрачувати стільки зусиль і заходити в спілку з неправдою лише для того, щоб пошкодити своїм ближнім. Не зрозумів він і слова «найняти». Отож мені довелося розповісти йому про гроші, про матеріал, з якого їх карбують і про вартість благородного металу. Я пояснив, що коли в якогось єгу є багато цієї коштовної речовини, він може придбати все, що забажає – найліпший одяг, найкращий будинок, найбільшу ділянку землі, найдорожчі напої та страви. А що все це можна купити тільки за гроші, то наші єгу прагнуть мати їх якомога більше, і чим більше вони мають, тим дужче розпалюється в них жадоба. Деякі єгу виявляють нахил до скупості, інші – до марнотратства. Багатий безжально визискує бідного, хоч бідних у тисячу разів більше, ніж багатих. Величезна більшість нашого народу поневіряється в злиднях, виснажуючи себе на важкій роботі за мізерну плату, і тим дає змогу меншості жити в розкошах. Проте його милості досить важко було зрозуміти мене. Він особисто думав, що всі створіння мають право на свою частку земних плодів, а надто ті з них, котрі голодують. Тому він хотів довідатись, що то за коштовні страви і чому вони є не у всіх нас. Я перелічив ті, які міг пригадати. Описуючи, як їх готують, я сказав, що за багатьма приправами та напоями – як‑от численні соуси або лікери – доводиться посилати кораблі до всіх частин світу. Іноді, щоб приготувати сніданок якійсь знатній самиці єгу чи приставити потрібний посуд, треба тричі об'їхати круг земної кулі.

Це остаточно переконало мого хазяїна, що наша країна дуже бідна і зовсім не здатна прогодувати нас. Але найдужче здивував його брак прісної води, по яку ми їздимо аж за море.

Я пояснив, що Англія виробляє їжі втричі більше, ніж потребують її жителі, що в нас досить води і чудових напоїв, зроблених з зерна або плодів, і що в такій самій пропорції маємо ми і усі інші потрібні для життя речі. Проте, щоб задовольнити жадобу розкошів у самців та чванливість у самиць, ми посилаємо більшість найпотрібніших нам речей за кордон, а звідти одержуємо дорогі приправи та міцні напої, що допомагають розвивати серед нас божевілля, хвороби й розпусту. Ці напої, виготовлені з соку особливих ягід, ми п'ємо для того, щоб розважитися, одурманитися, розігнати сумні думки, щоб забути всі турботи і прикрості, якими сповнене наше життя. Правда, від них ми стаємо млявими, безвольними, пригніченими, хворими. Але це не зупиняє нас, ми згодні на все, щоб відчути себе ненадовго веселими й безтурботними.

В країні панують злидні, і багато хто з нас мусить підтримувати своє існування жебрацтвом, злодійством, грабіжництвом, облудництвом, кривоприсяжництвом, підкупами, підробленням грошей, грою в карти, брехнею, підлещуванням, чванством, продажем виборчих голосів, астрологією, отруєнням, святенністю, розпустою та іншими подібними ділами. Всі ці слова були зовсім незрозумілі для нього, і я зазнав чимало клопоту, поки як слід пояснив їх.

Наш простий люд живе з того, що виробляє всі потрібні для життя речі, які можуть придбати лише ті, в кого є гроші. Вдома я, наприклад, носив одяг, над яким, щоб його виготовити, працювало сто ремісників.

Ще більше народу працювало над спорудженням мого будинку. А щоб убрати як слід мою дружину, треба в п'ять разів більше людей.

Якось я розповів його милості, як померли від хвороб деякі мої матроси. Після цього я був змушений розповісти й про тих людей, що живуть з лікування хворих. Я зазнав надзвичайних труднощів, поки пояснив йому, що таке хвороба. Він знав, що за кілька днів перед смертю гуїгнгнм слабне, та що часом з ним може трапитись нещасливий випадок. Але йому здавалось неможливим, щоб природа, роблячи все досконалим, дозволила хворобам розвиватися в нашому тілі. Він попросив пояснити йому причини такого незбагненного лиха.

Я сказав, що ми споживаємо тисячі страв, які діють протилежно одна одній, їмо, не відчуваючи голоду, і п'ємо без спраги. Що часто‑густо в нас пиячать цілими ночами, нічого не ївши, а це призводить до зледащіння, викликає запалення в нашому тілі і розладнує травлення. Що подати йому список усіх хвороб, які нищать людське тіло – неможливо, бо їх не менше як п'ять чи шість сотень, і чіпляються вони до всіх наших органів тіла. Щоб боротися з недугами, у нас виховують особливих людей, які лікують або вдають, що лікують хворих. І я докладно розповів про наших лікарів, про їхні спроби лікування різних хвороб, про їх зажерливість і дурисвітство.

Перед цим мені не раз доводилось говорити з моїм хазяїном про природу врядування взагалі й зокрема про чудову англійську конституцію, якій дивуються і заздрять усі інші країни. Коли ж я випадком згадав про міністра, то мій хазяїн звелів мені розповісти йому, якому саме єгу ми даємо таку назву.

– Прем'єр‑міністр, – відповів я, – це створіння, якому чужі почуття суму, радощів, любові, ненависті, жалю та гніву. З усіх пристрастей йому відома тільки жадоба влади, багатства та титулів. Слова він уживає для чого завгодно, лише не для того, щоб висловлювати свою думку. Правду каже тільки тоді, коли хоче, щоб її вважали за брехню, а бреше, коли сподівається, що йому повірять. Той, кого він ганьбить позаочі, може сподіватися на його прихильність, а той, кого він вихваляє перед іншими, може вважати себе від того дня за пропащу людину. Найгірша ознака – це коли він щось обіцяє, а надто – коли присягається допомогти. Тоді кожен, хто має розум, зразу йде від нього й відкидає всяку надію.

Є кілька способів стати прем'єр‑міністром. Найпоширеніші серед них два – вміло звести наклеп на людину, яка займає цей пост, або якнайзапальніше виступити проти придворної розбещеності. Розумний король завжди вибирає того, хто вживає останнього способу, бо ці палкі викривачі вад звичайно стають найслухнянішими виконавцями волі свого пана.

Маючи в своїм розпорядженні всі урядові посади, міністр забезпечує собі владу, підкуповуючи більшість членів сенату або державної ради. Натішившись необмеженою владою та зібравши величезне багатство, міністри відходять від громадської діяльності, обтяжені награбованим у народу добром.

Палац прем'єр‑міністра являє собою не що інше, як розплідник, де виховуються люди одного з ним гатунку. Його слуги, наслідуючи приклад свого пана, навчаються трьох мистецтв – бути нахабними, брехати й підкуповувати. Кожен з них у своїй сфері користається не меншим впливом, ніж сам міністр. Перед ними запобігають усі, навіть особи найвищого рангу. Іноді ж, завдяки своїй спритності та безсоромності, їм удається заступити посаду свого пана.

Одного дня, почувши від мене про нашу знать, хазяїн ласкаво зробив мені комплімент, якого я зовсім не заслужив. Він зауважив, що я, напевно, походжу з якоїсь благородної сім'ї, бо, хоч і поступаюсь усім їхнім єгу силою та моторністю, зате значно переважаю їх гарними формами тіла, кольором шкіри та охайністю. До того ж я обдарований не тільки здібністю розмовляти, а й розумом, та ще й таким, що він і всі його знайомі мають мене за якесь диво.

Подякувавши уклінно за похвальну для мене думку, я запевнив його милість, що походжу від простих батьків, які ледве‑ледве спромоглися дати мені пристойну освіту. Воднораз я пояснив йому, що наше дворянство зовсім не таке, як він собі його уявляє. Молоді дворяни ще з дитинства привчаються до розкошів і ледарства. А коли вони проп'ють мало не всі свої маєтки, то одружуються з жінкою, яку ненавидять і зневажають, а живуть з нею тільки через те, що в неї є гроші. Діти в них звичайно рахітичні, золотушні та почварні. Кволе, хворобливе тіло, худе, нездорового кольору обличчя – ось правдиві ознаки благородної крові в нашій країні. Розумові вади супроводять вади тілесні і являють собою сполучення спліну, лінощів, невігластва, примхливості та чванливості.

А проте без згоди цих шляхетних виродків, об'єднаних у Палату лордів, не можна ні затвердити, ні скасувати, ні змінити жодного закону. Таким способом вони розпоряджаються безапеляційно і нами, і всією нашою власністю.