Стрілецька поезія (фольклорна основа)

Окремим характером відзначається поезія стрілецького життя. Великий ідейний зрив, що завів квіт української молоді в 1914 р. у ряди Українських січових стрільців і порозсипав його по полях битв, збудив стрілецьку творчість, в якій знайшла вираз збірна психологія українського стрілецтва, виявилися його почування, його надії, його розчарування та відбилися особисті переживання окремих стрільців. Творчість українських січових стрільців залишила великий слід в українській літературі і в українському мистецтві. В літературній творчості улюбленими жанрами були сатира й пісня. Січові стрільці зародилися з різних товариств: «Сокіл», «Луг», «Пласт». Це товариства, де була зосереджена ідейно настроєна молодь, це студенти, які взялися за зброю і були освіченими, мали військову витримку, були молодими і відчували гострість життя. На відміну від козацьких пісень, які залишилися анонімними, стрілецькі пісні - це авторська поезія, яка ставала народною і була дуже популярною.

Сатира з поважним ідейним підкладом мала підбадьорити Січове військо у важкі хвилини воєнних трудів, очистити стрілецьке життя від усякої домішки самолюбних цілей та особистих амбіцій. Стрілецька поезія відтворювала образ стрілецького життя. Поезії стрільців, що постали під впливом настроїв і переживань на фронті, нагадують своєю генезою твори усної народної поезії. Стрілецькі пісні відразу перейшли в уста народу і стали його власністю. З-поміж тих пісень здобули собі широкий розголос «Ой, у лузі червона калина похилилася» Степана Чарнецького, «Ой, видно село, широке село під горою» Льва Лепкого, «Питається вітер смерті» Юри Шкрумеляка, «Ой, упав стрілець» Михайла Гайворонського. Із жартівливих пісень здобули популярність — Льва Лепкого «Бо війна війною», «Казав мені курат на сповіді...», Богдан Лепкий «Чи то буря, чи то грім»,з любовних — М. Гайворонського «їхав козак на війноньку», Романа Купчинського — «Човен хитається серед води» й «Зажурились галичанки», «Ой там при долині», «Лети, моя думо». Після переходу Українських січових стрільців за Збруч у 1919 р. постала пісня Р. Купчинського «Ой, та зажурились». На полі стрілецької пісенної творчості вибилися в першу чергу Роман Купчинський і Лев Лепкий, Ю. Назарак, М. Голубець, Ю. Шкрумеляк, В. Бобинський, А. Лотоцький, А. Баландюк, М. Луців, М. Угрин-Безгрішний. Частина із цих молодих січових стрільців знали, що їдуть в бій і можуть не вернутися, вони відчували мить життя, у їхніх піснях відчувається любов до України і любов до коханої, з якою юнак повинен розлучитися.

Ідейна тематика пісень:

v Мотив присяги вірності Україні

v Заклик до походу, пісні-марші, викликані потребою енергетики(найпопулярніший мотив)

v Про стрілецьку наснагу, звитягу, про перемоги, про героїв

v Про гіркоту невдач на полі бою(рідко)

v Мотиви прощання з родиною, туга за сім’єю

v Оплакування померлих

v Про побут стрільців

v Любов до Батьківщини і про любов ліричного героя до коханої

Дуже важливою для стрілецької поезії є символіка, поетика, римування, насичення вигуками, заклики

На той час три пісні вважалися «мегалітами»: Гайворонський «Їхав козак на війноньку», Купчинський «Як з Бережан до Кадри», Богдан Лепкий (брат Льва) «Видиш, брате мій».

Драматичне письменство репрезентоване в стрілецькій творчості тільки однією комедією Ю. Назарака «Штурм на полукіпки». В ділянці прозової творчості розвинулися нариси, спогади, літописи й новели. Тут поклали заслуги А. Лотоцький, А. Бабюк (Ірчан), В. Кучабський, Д. Вітовський, д-р О. Назарук, В. Дзіковський, Лесь Новіна-Розлуцький, М. Угрин-Безгрішний, Мирон Заклинський.

Українські січові стрільці вміщували свої твори в різних журналах, в різних збірниках: «Наша слава», «Наша дума» та в окремому органі «Шляхи», котрий під редакцією Ф. Федорцева почав виходити у Львові від 1915 р. В 1916 р. з’явився «Стрілецький календар» на 1917 р. У 1918 р. вийшло перше число літературного збірника Українського січового війська під назвою «Червона калина» (його зредагував M. Угрин-Безгрішний). У 1917 р. митець Лев Гец спільно з молодим поетом В. Бобинським виготовив велику «Антологію УСС». Ця помітна праця рукописно розписана на зразок старовинних книг. Є також!!!!відома антологія Стрілецької поезії «Стрілецька Голгофа» (передмова САлиги).

Дослідники Стрілецьких пісень: Качкан, Ільницький, Колеса. Кравців написав відому монографію «Стрілецька пісня», де порівнював стрілецькі пісні і козацькі вірші. Ґрунтовні дослідження стрілецьких пісень здійснив Г.Дем'ян. Присвячена цьому і фольклористична праця Ф.Погребенника „Ой у лузі червона калина".

Стрілецьке життя, буйні мрії, гарячі почування й палкі поривання молодих ідеалістів, які йшли врозріз із суворою дійсністю, лягли згодом в основу повісті Романа Купчинського «Заметіль», що складається з трьох частин — «Курилася доріженька», «Перед навалою» і «У зворах Бескиду».

Історія виникнення стрілецьких пісень нараховує близько вісімдесяти років, але радянської влади вони замовчувалися. Складали їх спілки січових стрільців, що були сформовані на початку ХХ ст. на основі добровільних товариств „Січ" та „Сокіл-Батько". Численні гуртки проводили значну культурно-просвітницьку роботу, в роки Першої світової війни брали участь у військових операціях.

Поняття „стрілецька пісня" в українську фольклористику ввів О.Правдюк, визначивши її як різновид фольклору, що охоплює пісенний пласт з досить окресленим тематичним колом, пов'язаним з певним історичним етапом, життям і побутом певного середовища. Фольклорист зазначає: „стрілецька пісня, становлячи складову частину українського фольклору, водночас має власне, самобутнє й непоторне обличчя, цілий ряд характерних особливостей, зумовлених виникненням стрілецької пісенності в умовах війни, розбудови самостійності держави"

Низка пісень січових стрільців військово-політичного характеру, відображають повстання на західноукраїнських землях проти царських та польсько-шляхетських військ у 1915 році, заклик до бою, відданістьсправі рідного краю, а також побутово-ліричного характеру (прощання, кохання стрільця і дівчини, передчуття смерті). Своєрідним національним гімном стала пісня „Гей, у лузі червона калина" Лейтмотив пісні - патріотичні поривання української молоді Галичини визволити Україну з-під царського гніту. Слова пісні належать поету

C.Чарнецькому. Ой у лузі червона калина похилилася,

Чогось наша славна Україна зажурилася,

А ми тую червону калину підіймемо,

А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!

Марширують наші добровольці у кривавий cтан,

Визволяти братів-українців з московських кайдан.

А ми наших братів-українців визволимо,

А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!

Гей, у полі ярої пшенички золотистий лан,

Розпочали стрільці українські з ворогами тан!

А ми тую ярую пшеничку ізберемо,

А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!

Як повіє буйнесенький вітер з широких степів,

А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!

Серед символів пісні - червона калина як прообраз України. Золотистий лан - це символ доброго врожаю і віри в перемогу народу. Збирати власне стрілецькі пісні розпочав у роки Першої світової війни видатний етнограф і фольклорист Володимир Гнатюк.

Зрідка Стрілецькі пісні входили і до реєстрів молодіжних, пластових, популярних пісенників, а також були композиційною канвою музично-драматичних п'єс на стрілецьку тематику: "Стрілецька слава в піснях" (1939), "Сон Івасика" (1922), "Залізна Острога" (1934), "Шаріка" (1936), "Синя чічка" (1936), які з успіхом йшли на сценах аматорських і професійних театрів західноукраїнських земель.

Від 1939 р. центром видавничої та дослідницької діяльності у справі стрілецької історії, зокрема піснетворчості, стають США, куди з Галичини змушені були емігрувати більшість учасників січово-стрілецького чину. Їхніми зусиллями при Братстві УСС було відновлено видавництво "Червона калина" (Нью-Йорк), яке випустило повний збірник пісень Р.Купчинського "Ми йдемо в бій. Упорядник Ігор Соневицький, відомий у діаспорі музикознавець та дослідник творчості Романа Купчинського..