Завдання. 1. Пропонують купити ліцензію за умовами строку її дії – 10 років і постійними по величині (фіксованими) відрахуваннями періодичних платежів на користь

1. Пропонують купити ліцензію за умовами строку її дії – 10 років і постійними по величині (фіксованими) відрахуваннями періодичних платежів на користь продавця ліцензії, по якій передане право на використання нової технології із щорічним обсягом товарообігу продукції Q ₄ = 600.000 $/рік, що забезпечує збільшення рентабельності виробництва на r _дод.4 = 0,25 (на 25%), при первісній (базовій) рентабельності виробництва r _баз.4 = 0,10 (10%). Обґрунтувати ухвалення рішення про покупку (або відмову від покупки), якщо відомо, що стандартна частка відрахувань ліцензіарові в додатковому прибутку ліцензіата для аналогічних умов звичайно становить д = від 5 до 15%, Ставка прибутковості альтернативних інвестицій i = 0,15 (15%) річних.

2. Необхідно розрахувати вартість ліцензії на використання об'єкта ІВ для виробництва товарів з оборотом Q = 22000 $/рік, строком на 3 роки, якщо відомо, що стандартна ставка роялті в галузі становить 4,5%, а ставка прибутковості по альтернативних довгострокових валютних депозитах – 15% річних.

3. Розрахувати вартість прав на покупку об'єкта ІВ, якщо передбачуваний оборот від його експлуатації Q = 2.000.000 $/рік, строк корисного використання 25 років. Ставка прибутковості по альтернативних довгострокових валютних депозитах – 15% річних.

При оцінці патентів і ліцензій, торговельної марки, франшизи, майнових прав використається, як правило, метод надлишкового прибутку. Він заснований на розрахунку економічних вигод, пов'язаних з одержанням прибутку за рахунок НМА, не відбитих на балансі підприємства, таких, що забезпечують прибуток на активи, або власний капітал вище за середній рівень.

Правило 25% – за час існування патентної охорони сформувалася певна традиція, відповідно до якої претендент виявляв готовність платити патентовласникові 25% очікуваного валового прибутку, заробленої конкурентом завдяки ліцензії.

За умови застосування цього методу оцінки об'єкта ІВ ліцензіат не зацікавлений у розкритті своїх потенційних показників, тому оцінити діапазон прибутку можна на період не більше двох років. При цьому для нової сфери бізнесу й невизначеного розміру прибутку, пропорції розподілу прибутку варто збільшувати на користь ліцензіата, тому що він зазнає підвищеного ризику.

Метод експертних оцінок – метод прогнозування, заснований на досягненні згоди групою експертів.

Існує безліч методів одержання експертних оцінок. В одних випадках з кожним експертом працюють окремо, він навіть не знає, хто ще є експертом, і тому висловлює свою думку незалежно від авторитетів. В інших же – експертів збирають разом для підготовки матеріалів, при цьому вони обговорюють проблему один з одним, навчаються один у одного, і невірні думки відкидаються. Число експертів може бути фіксованим і таким, щоб статистичні методи перевірки погодженості думок і потім їхнього усереднення, дозволяли приймати обґрунтовані рішення, або зростати в процесі проведення експертизи.

Необхідність проведення експертної оцінки припускає наступні етапи підготовки роботи експертів:

1. формулювання замовником мети експертного опитування (формулюються мета оцінки об'єкта ІВ). Від точності формулювання мети оцінки об'єкта ІВ залежить ефективність і своєчасність виконання експертами поставленої перед ними задачі;

2. підбор замовником основного складу групи експертів. Склад експертів залежить від специфіки оцінюваних об'єктів. Експерти повинні бути фахівцями в тій галузі, де здійснює свою діяльність замовник;

3. розробка й затвердження технічного завдання на проведення експертного дослідження опитування;

4. розробка докладного сценарію проведення збору й аналізу експертних думок (оцінок), включаючи як конкретний вид експертної інформації (слова, умовні градації, числа, ранжировки, розбивки або інші види об'єктів нечислової природи), так і конкретні методи аналізу цієї інформації (обчислення медіани Кемені, статистичний аналіз люсіанів, інші методи статистики об'єктів нечислової природи й інших розділів прикладної статистики);

5. формування експертної комісії (доцільний висновок договорів з експертами про умови їхньої роботи і її оплати, затвердження замовником складу експертної комісії);

6. проведення збору експертної інформації;

7. аналіз експертної інформації;

8. інтерпретація отриманих результатів і підготовка висновку для замовника;

9. офіційне закінчення діяльності.

Припускається, що колективне рішення виробляється групою, що складається з N- експертів. На першому етапі всім експертам пред'являється той самий перелік можливих варіантів рішення. Безліч варіантів позначимо через X, а самі варіанти позначимо – x, y, z. Другий етап роботи укладається у формулюванні критеріїв обробки експертних оцінок. Основними процедурами обробки персональних експертних оцінок є: ранжирування, нормування, попарне порівняння й послідовне порівняння.

При ранжируванні вихідні ранги перетворяться спочатку так, що ранг 1 стає n- м рангом і т.д., а ранг n стає рангом 1. По цих перетворених рангах обчислюються суми:

R_J = R_JK, (41)

де: R_J – сумаперетворених рангів по всіх експертах для j -го фактору;

R_JK – перетворений ранг, привласнений k - м експертом j -му фактору;

М – число факторів.

Далі обчислюються ваги факторів:

W_J = R_J / R_J, (42)

де: W_J – середня вага фактору по всіх експертах;

j = 1 – N – число факторів;

i = 1 – N – число експертів.

При нормуванні вихідні оцінки, приписані експертами кожному фактору, виписуються із двома значущими цифрами й перетворяться в такий спосіб:

W_JK = ρ_KJ / ρ_KJ, (43)

де: W_JK – вага, обчислена для j - го фактору на підставі даних експерта k,

ρ_KJ – оцінка, дана k - м експертом j - му фактору.

При попарному порівнянні визначаються числа виборів фактору по всій матриці факторів [ƒ _KJ ] і вага j -го фактору для k - го експерта:

W_KJ = 1/n ƒ_KJ. (44)

Середня вага j -го фактору по всіх експертах W_J підраховується так само, як при нормуванні. При послідовному порівнянні всі підрахунки виконуються точно так само, як і при нормуванні. Після одержання W _KJ і W_J проводиться статистичний аналіз отриманих даних, що полягає у визначенні ступеня погодженості думок всієї групи експертів по відносній важливості розглянутих факторів. На базі аналізу приймається рішення про подальше використання об'єкта ІВ.

Практика застосування того або іншого методу оцінки різноманітна, проте, можна говорити про те, що дохідний підхід найбільше задовольняє як для продавців, так і покупців об'єктів ІВ, тому що він базується на оцінці потенційних вигод від їхнього використання.

Принципова схема, що відображає послідовність оцінки прав на об'єкти інтелектуальної власності, представлена на рис. 11.

Методи оцінки ризиків при оцінці вартості об'єктів інтелектуальної власності

Складність економічної ситуації, труднощі в прогнозуванні розвитку подій і можливості повернення вкладених коштів вимагають оцінки ризиків інноваційних рішень. Методи оцінки ризиків залежать від факторів, що впливають на формування інноваційних ризиків. Класифікацію факторів, що впливають на формування інноваційних ризиків, можна представити в такий спосіб:

Зовнішні ризики:

– стабільність партнерства: банківських, постачальницьких, податковий, бюджетних відрахувань, підрядного партнерства;

– ринковий: зменшення попиту, надлишку пропозиції, росту інфляції.

Внутрішні ризики:

– зрив намічених програм: можливе заперечування прав на об'єкт ІВ, скорочення фінансування, недостатність науково-технічного потенціалу, зрив повноцінних заходів щодо використання науково-технічних нововведень, помилковість науково-технічних прогнозів.

Насамперед варто розглянути методи оцінки внутрішніх ризиків, що складаються в тім, що реальні надходження коштів у ході використання об'єктів ІВ можуть сильно відрізнятися від запланованих.

З відомих у світовій практиці фінансового менеджменту різних методів аналізу власних ризиків найпоширенішими є:

– метод коректування норми дисконту;

– метод достовірних еквівалентів.

Метод коректування норми дисконту. Коректування здійснюється шляхом додатка премії за ризик, після чого провадиться розрахунок критеріїв ефективності інвестиційного проекту, у якому використається об'єкт ІВ. Чим більше ризик, асоційований з використанням у проекті об'єкта ІВ, тим вище повинна бути величина премії, що може визначатися по внутріфірмових процедурах, експертним шляхом або по формальних методиках.

Наприклад, фірма може встановити премію за ризик у розмірі 10%, при розширенні успішного використання об'єкта ІВ, 15% при використанні нового об'єкта ІВ у проекті, пов'язаному з основною діяльністю фірми, і 20% у випадку, коли використання об'єкта ІВ пов'язане з випуском продукції й впровадженням технології, що вимагають освоєння нових для фірми видів діяльності й ринків. Нехай гранична величина ставки прибутковості дорівнює 8%. Тоді для перерахованих випадків використання об'єкта ІВ норма дисконту буде відповідно дорівнює 18, 23 і 28%.

Цей метод дозволяє привести майбутні потоки платежів на теперішній момент часу, але не дає ніякої інформації про ступінь ризику. При цьому отримані результати істотно залежать тільки від величини надбавки за ризик. Крім того, він припускає збільшення ризику в часі з постійним коефіцієнтом, хоча для багатьох проектів з використання об'єктів ІВ характерна наявність ризиків у початковий період з їхнім поступовим зниженням до кінця реалізації.

Метод достовірних еквівалентів (коефіцієнтів вірогідності). На відміну від попереднього методу в цьому випадку здійснюють коректування не норми дисконту, а очікуваних значень потоку платежів CF шляхом введення спеціальних понижувальних коефіцієнтів (а_t) для кожного періоду реалізації проекту, що містить об'єкт ІВ.

а_t= CCF_t / RCF_t, (45)

де: CCF_t – величина чистих надходжень від безризикової операції в період t;

RCF_t – очікувана (запланована) величина чистих надходжень від реалізації об'єкта ІВ у період t;

t – номер періоду.

Тоді достовірний еквівалент очікуваного платежу може бути визначений як:

CCF_t = а_{t *} RCF_t, (46)

де а_t<= 1.

Таким чином, здійснюється приведення очікуваних надходжень до величин платежів, одержання яких практично не викликає сумнівів і, значення яких можуть бути визначені більш-менш вірогідно або точно.

Однак на практиці для визначення значень коефіцієнтів частіше використається метод експертних оцінок. У цьому випадку коефіцієнти відображають ступінь упевненості фахівців-експертів у тім, що надходження очікуваного платежу здійсниться.

Після того, як значення коефіцієнтів визначені, здійснюється розрахунок критерію NPV:

NPV = (a_t*CF_t) / (1+r)^t – I₀, (47)

де: CF_t – сумарний потік платежів у період t;

r – використовувана ставка відсотка;

a_t – коригувальний множник;

I_{0 –} початкові інвестиції;

n – строк проекту по використанню об'єкта ІВ.

Перевага віддається тому проекту, по якому величина NPV більше.