Реферат до теми № 4

Література до теми № 4:

1. Грицуленко С.І., Потапова-Сінько Н.Ю. Інтелектуальна власність. Модуль 2: Основи інтелектуальної власності: Конспект лекцій. – Одеса: ОНАЗ ім. О.С. Попова, 2006. – 92 с.

2. Дроб'язко В.С., Дроб'язко Р.В. Право інтелектуальної власності: Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 512 с.

3. Тофіло А.В. Експертиза об'єктів інтелектуальної власності: заявки на винаходи і корисні моделі: Конспект лекцій. – К.: Ін-т інтелект. власності і права, 2004. – 188 с.

4. Цибульов П.М. Основи інтелектуальної власності. – К.: Інст-т інтелект. власності і права, 2005. – 108 с.

Тема 5. Економіка інтелектуальної власності

5.1. Права на об'єкти інтелектуальної власності як товар

5.2. Комерціалізація прав на об'єкти інтелектуальної власності

5.3. Оцінка вартості прав на об'єкти інтелектуальної власності

5.4. Показники ефективності використання інтелектуальної

власності

5.5. Економічний аналіз нематеріальних активів

Майнові права на об'єкти права ІВ мають ознаки товару, тому що вони є продуктом праці й можуть мати ціну. Особливості товару – інтелектуальна власність:

– корисність (якщо об'єкт ІВ нікому не потрібний, то він не може стати товаром);

– рідкість (об'єкт права ІВ по визначенню повинен бути новим, оригінальним, неповторним.)

– універсальність, тісно пов'язана з його оборотоздатністю, що припускає відчуження прав ІВ як від індивідуума, так і від підприємства.

За принципом «віддільності» права ІВ можна розділити на три групи:

1) права, віддільні як від індивідуума, так і від підприємства;

2) права, невіддільні від індивідуума;

3) права, невіддільні від підприємства.

Після того, як установлена ціна й термін служби об'єктів права ІВ, вони можуть бути поставлені на бухгалтерський облік у рядку балансу «Нематеріальні активи» (НМА).

На рис. 7 наведена класифікація НМА по правових ознаках. Бухгалтерський облік НМА здійснюється з урахуванням Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку (П(С)БО) 8 «Нематеріальні активи» у розрізі груп, тобто сукупних однотипних по призначенню та використанню активів (рис. 8).

Рис. 7. Класифікація НМА по правових ознаках

Рис. 8. Класифікація груп НМА відповідно до бухгалтерського обліку

Згідно П(С)БО 8 до НМА належать немонетарніактиви, що не мають матеріальної форми, які можуть бути ідентифіковані та утримуються підприємством з метою використання протягом періоду більше 1 року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує 1 рік) для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях або надання в оренду іншим особам. НМА в частині вартості об'єктів права інтелектуальної власності називають інтелектуальними активами (ІА).

Взаємовигідні (комерційні) дії всіх учасників процесу перетворення результатів інтелектуальної праці в ринковий товарназивають комерціалізацією об'єктів права ІВ. Основні способи комерціалізації об’єктів права ІВ наведені на рис. 9.

Рис. 9. Основні способи комерціалізації прав на об'єкти ІВ

Щоб продавати права на об'єкти ІВ або використати їх у власному виробництві, необхідно їх оцінити (визначити вартість).

Оцінка – комплекс заходів юридичного, економічного, організаційно – технічного й іншого характеру, спрямованих на встановлення цінності об'єкта оцінки як товару. Ціль оцінки й подальше її використання повинні бути чітко сформульовані, тому що від цього залежить стандарт оцінки, обсяг і структура необхідної для оцінки інформації, можливі рекомендації оцінювача. Стандарти оцінки - нормативно закріплені вимоги до виконання робіт експертом по оцінці.

Цілями, для яких потрібна оцінка, можуть бути: 1) майбутня угода із продажу або покупці оцінюваної власності; 2) розділ майна між власниками підприємства; 3) виділення з великого підприємства невеликої життєздатної фірми; 4) плановане поглинання одного підприємства іншим; 5) реорганізація фірми; 6) ліквідація підприємства; 7) оподатковування; 8) негрошові внески в інші компанії.

Підхід до оцінки вартості – загальний спосіб визначення вартості, у рамках якого використаються один або більше методів оцінки. На сьогоднішній день існує декілька підходів до оцінки ІВ. Переваги при виборі того або іншого підходу до оцінки залежать від наявності необхідної інформації, вимог покупців або власників об'єктів ІВ, економічної ситуації на момент оцінки (рис. 10).

Ринковий підхід	метод порівняння продажів об'єкта ІВ
	метод вартості заміщення
Витратний підхід	метод відбудовної вартості
	метод вихідних витрат
	метод розрахунку роялті
	метод виключення ставки роялті
	методи DCF
	методи прямої капіталізації
Дохідний підхід	експрес-оцінка метод надлишкового прибутку
	метод, заснований на «правилі 25%»
	експертні методи

Рис. 10. Зв'язок межу підходами й методами оцінки об'єктів права ІВ

При ринковому (порівняльному) підході використається метод порівняння продажів, коли актив, що розглядається порівнюється з аналогічними об'єктами ІВ або інтересами в цих об'єктах або із цінними паперами, забезпеченими невловимими активами, які були продані на відкритому ринку.

Двома найпоширенішими джерелами даних, використовуваними в порівняльному підході, є ринки, на яких продаються як інтереси у власності на аналогічні невловимі активи, так і деривативи (ф'ючерси й опціони). Повинна існувати обґрунтована база для порівняння, коли опір робиться на порівнянні об'єкти ІВ, які присутні в тій же галузі або бізнесі, що й розглянутий об'єкт ІВ, або в тієї ж, що реагує на ті ж економічні змінні.

Елементи порівняння, що розглядаються при відборі й аналізі угод із продажу:

1. Структура й обсяг юридичних прав власності на невловиме майно, переданих в угоді.

2. Існування яких-небудь спеціальних умов і угод про фінансування.

3. Економічні умови, які існували на відповідному вторинному ринку під час угоди із продажу.

4. Галузь або бізнес, де використався (або буде використатися) невловимий актив.

5. Фізичні характеристики об'єкта ІВ.

6. Функціональні характеристики об'єкта ІВ.

7. Технологічні характеристики об'єкта ІВ.

8. Включення інших нематеріальних активів в угоду.

Для визначення діапазону ринкової ціни об'єкта ІВ виявляються, по-перше, всі технологічні й технічні переваги, які одержує власник завдяки придбанню прав, і, по-друге, діапазон можливих ринкових оцінок, що відповідає виділеної області техніки.

Нижня границя діапазону розраховується обома сторонами як мінімальна прийнятна для власника оцінка платежу за розділ з конкурентом області технічної винятковості, забезпечуваної патентом. Ця оцінка служить базою, на якій будується стратегія поводження власника при переговорах. Основні етапи розрахунку нижньої границі наведені в табл. 2.

Таблиця 2

Етапи розрахунку нижньої границі діапазону ринкової ціни об'єкта ІВ

№ етапу	Розрахунок зростаючого ринку	Розрахунок для поділеного ринку
	Мінімальна оцінка об'єкта ІВ (патенту або ліцензії), прийнятна для патентовласника через розрахунки очікуваного майбутнього збільшення прибутку патентовласника на зростаючому ринку, де патентовласник має встановлену частку ринку, що не піддається ризику із проникненням конкурента. При цьому необхідно врахувати можливості альтернативного використання капіталу, необхідного для розширення ринку, а також доцільність проведення експансії.	У зв’язку з тим, що можливості для розширення частки або обсягу ринку в основному вичерпані, оцінка повинна відображати неминуче при відмові від винятковості, забезпечуваної патентом, зменшення частки ринку, займаної патентовласником. Найпростіший спосіб оцінити ці втрати – розрахувати втрату прибутку від продажів у кожному році наявності патентної охорони, а потім підсумувати ці втрати з урахуванням коефіцієнтів дисконтування.
	Патентовласник повинен урахувати виправлення на ефект супутніх або похідних продажів (наприклад, що комплектують вироби, витратні матеріали, програмне забезпечення й т.д.)
	При аналізі доходу патентовласника враховуються витрати на додаткові похідні потужності, які будуть потрібні при відсутності конкурента й розширенні виробництва, витрати на розширення маркетингу й збут, а так само ризики, що виникають при будь-якім розширенні ринку.	Облік змін виробничих потужностей, скорочення видатків на маркетинг і збут.

Верхня границя ціни патенту розраховується як максимальна прийнятна для конкурента – потенційного ліцензіата оцінка платежу за доступ до запатентованого нововведення.

Таким чином, у процесі визначення ціни існують:

– дві оцінки, мінімальні серед прийнятних для патентовласника, одна з яких обчислена патентовласником, інша конкурентом;

– дві оцінки, максимальні серед прийнятних для конкурента, одна з яких обчислена патентовласником, інша конкурентом.

Передбачається, що патентовласник і конкурент для переговорів знаходять частково співпадаючий простір між відповідними оцінками.

Витратний підхід використається при оцінці вартості об'єкта ІВ, якщо неможливо знайти об'єкт – аналог, відсутній який-небудь досвід реалізації подібних об'єктів або прогноз майбутніх доходів не стабільний. Середовище реалізації об'єкта ІВ дуже невизначено й успіх залежить від безлічі факторів. Витратний підхід припускає визначення вартості об'єкта ІВ на основі калькуляції витрат, необхідних для створення або придбання, охорони, виробництва й реалізації об'єкта ІВ на момент оцінки.

Можуть застосовуватися кілька методів оцінки витрат на створення об'єкта ІВ:

– метод вартості заміщення об'єктаоцінки полягає у підсумовуванні витрат на створення об'єкта ІВ, аналогічного об'єкту оцінки, у ринкових цінах, що існують на дату проведення оцінки, з урахуванням зношування об'єкта оцінки;

– метод відбудовної вартості полягає у підсумовуванні витрат у ринкових цінах, що існують на дату оцінки, на створення об'єкта, ідентичного об'єкту оцінки, із застосуванням ідентичних матеріалів і технологій, з урахуванням зношування об'єкта оцінки;

– метод вихідних витрат полягає у підсумовуванні історичних^* (первісних) витрат, перелічених з урахуванням дійсних умов з урахуванням індексу зміни цін у даній галузі.

^* (Історичні витрати (historical cost) – витрати на придбання або створення активу на відміну від його поточної вартості. Необов'язково збігаються з “первісними витратами” (або “первісною вартістю”), тому що після придбання активу з ним можуть бути зв'язані деякі додаткові витрати, наприклад на його вдосконалювання, які вже не можна віднести до первісних).

При оцінці варто враховувати всі істотні видатки, серед яких такі як оплата праці, маркетингові й рекламні видатки, видатки на страхування ризиків, пов'язаних з об'єктами ІВ, видатки й витрати на рішення правових конфліктів, на витрачені матеріали, собівартість науково-методичного забезпечення, індивідуалізації власної продукції – логотипа, ліцензій, сертифікатів і т.д.