художній. 1 страница

Епістолярний стиль. Стиль приватного листування. Основні ознаки епістолярного стилю:

- наявність певної композиції;

- початок, що містить шанобливе звертання;

- головна частина, у якій розкривається зміст листа;

- кінцівка, де підсумовується написане та іноді постскриптум (приписка до закінченого листа після підпису).

Основні мовні засоби епістолярного стилю: поєднання елементів художнього, публіцистичного та розмовного стилів.

Закономірності, особливості, мовні засоби і підстилі офіційно-ділового стилю.

Офіційно-діловий стиль — це стиль ділової мови, яким корис­туються для написання різноманітних ділових документів, зокрема законів, указів, постанов, міжнародних угод і договорів, обов'язкових рішень, заяв, актів, протоколів, анкет, розписок, зобов'язань, декретів тощо.

Сфера використання офіційно-ділового стилю мови — це офіційне спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавство, адміністративно-госпо­дарська діяльність.

Головне призначення — регулювання ділових відносин мовців у державно-правовій і суспільно-виробничій сферах, обслуго­вування громадянських потреб людей у типових ситуаціях.

Головні ознаки офіційно-ділового стилю: регулювально-імпе­ративний характер, документальність (кожний офіційний папір повинен мати характер документа), стабільність (тривалий час зберігає традиційні форми), стислість, чіткість, висока стандар­тизація значної частини висловів, сувора регламентація тексту.

Офіційно-діловий стиль має свою офіційно-ділову лексику, але вона не є особливо чисельною, такою, як терміни у науково­му стилі. Колорит офіційності, діловитості формується не так лексикою, як стабільною композицією тексту, який складається загалом із загальновживаної лексики, і тільки окремі лексеми є стилістемами офіційно-ділового стилю.

Основні мовні засоби: на нейтральному тлі загальновжива­них мовних елементів широке використання суспільно-політич­ної та адміністративно-канцелярської термінології {відряджен­ня, протокол, наказ, вищезазначений, вищезгаданий, нижчепід­писаний, пред'явник, пред'явлений, заява, заявник, сторони, по­казання, ухвала, угода, розпорядження, резолюція, інструкція, план, звіт, документ, декларація, кредит); специфічна терміно­логія на зразок порушити питання, подати пропозицію; відсут­ність емоційно-експресивної лексики і будь-якої мовної індиві­дуальності автора, обмежена синонімія. У синтаксисі офіційно- ділового стилю переважають: безособові і наказові форми дієслів; безособові, інфінітивні, неозначено-особові, узагальнено-особові речення; іменний присудок, складні синтаксичні конструкції, дієприкметникові і дієприслівникові звороти. Обо­в'язковим є чітко регламентоване розміщення і побудова текс­ту, обсяг основних частин, наявність обов'язкових стандарт­них висловів (тому в діловому спілкуванні прийнято частіше користуватися готовими бланками).

Офіційно-діловий стиль мови має такі підстилі (та їх жанри): законодавчий (закони, укази, статути, постанови); дипломатич­ний (міжнародні угоди — конвенції, повідомлення — комюні­ке, звернення — ноти, протоколи); адміністративно-канцеляр­ський (накази, інструкції, розпорядження, довідки, заяви, звіти)

Офіційно-діловий стиль – це мова ділових паперів: розпоряджень, постанов, програм, заяв, автобіографій, резолюцій, протоколів, указів, актів, законів, наказів, анкет, розписок тощо. Основна ф-ція офіційно-ділового стилю – інформативна (повідомлення). Сфера вживання ділового стилю зумовлює його жанрову розгалуженість. Більшість жанрів ділового мовлення відображає соціальне спілкування. Власне, ф-ція офіційно-ділового стилю полягає в тому, що він надає висловлюванню характер документа, а відображеним у ньому різним сторонам людських стосунків – офіційно-ділового забарвлення.

Основною одиницею оф.-діл. стилю є документ. Документи використовуються в різних галузях людської діяльності, ділянках знань, сферах життя.

Документи класифікуються за такими критеріями:

За найменуванням: заява, лист, телеграма, довідка, інструкція, службова записка, протокол та ін.

За походженням: службові (офіційні) й особисті.

За місцем виникнення: внутрішні, зовнішні.

За призначенням: особові офіційні документи, кадрові, довідково-інформаційні, обліково фінансові, господарсько-договірні, організаційні розпорядчі.

За напрямом: вхідні, вихідні.

За формою: стандартні (типові), індивідуальні (нестандартні).

За терміном виконання: звичайні безстрокові, термінові, дуже термінові.

За ступенем гласності: загального користування, службового користування, таємні, цілком таємні.

За стадіями створення: оригінали, копії.

За складністю (кількістю відображених питань): прості, складні.

За терміном зберігання: тимчасового, тривалого, постійного.

За технікою відтворення: рукописні,відтворені механічним способом.

За носієм інформації: на папері, диску, фотоплівці, магнітній стрічці, перфострічці, дискеті

Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового, наукового і розмовного стилів.

Поняття «професійна сфера» охоплює три функціональні різновиди літературної мови – офіційно-діловий, науковий, розмовний. Науковий і діловий стиль не опускають уживання художніх засобів. Вони розраховані на раціональне, а не емоційне сприйняття. Для цих стилів характерно:

1.) наголосити на чомусь важливому, привернути увагу читачів до важливих фактів;

2.) пояснити, уточнити, виділити щось;

3.) поєднати частини інформації;

4.) вказати на порядок думок і їх зв'язок, послідовність викладу;

5.) висловити впевненість або невпевненість;

6.) узагальнити, зробити висновок;

7.) зіставити або протиставити інформацію, вказати на причину і наслідки;

8.) зробити критичний аналіз відомого або бажаного.

Отже, професійна сфера репрезентує офіційно-діловий і науковий стилі у єдності спільних мовних засобів досягнення комунікативної мети, адже кожна людина, незалежно від фаху, віку, статі, соціального становища, стикається з проблемою написання заяви, відгуку, службового листа. Основою професійної підготовки є комунікативна компетенція, тобто уміння і навички говорити, запитувати, відповідати, аргументувати, переконувати, висловлювати точно і ясно думку, правильно поводити себе в конкретній ситуації. В цому випадку на допомогу прийде розмовний стиль, зокрема – розмовно-професійний.

Поняття лексики та лексичного складу мови.

Лексика (від гр. lexikos «словниковий») — 1) сукупність слів, словниковий склад мо ви; 2) сукупність слів певної сфери вживання (лексика загальновживана, лексика спеціальна, лексика термінологічна). За допомогою лексики ми членуємо навколишній та свій внутрішній світ і всьому даємо назви. Розділ науки про мову, який вивчає лексику в усьому її обсязі, називається лексиколо гією.

Словниковий склад мови

1. Мова складається зі слів (слово – мінімальна змістова одиниця мови, що вільно відтворюється в мові й служить для побудови висловлювань (речень). Усі слова мови становлять її словниковий склад, або лексику.

Лексика української мови надзвичайно багата. Вона дає змогу передавати найтонші відтінки душевних переживань і найскладніші наукові поняття, описувати будь-які явища природи і найрізноманітніші стосунки між людьми.

Кожне слово в мові має одне або кілька значень. За зна ченням слова бувають:

а) повнозначні, які називають предмети (людина, учитель, депутат, ведмідь, горобець, земля,); їхні ознаки (розумний, добрий, свіжий, теплий,); дію і стан (працювати, сидіти, міркувати); обставини (швидко, глибоко, давно, пізно);

б) вказівні, які не називають явищ, а лише вказують на них і стають зрозумілі тільки в контексті, в поєднанні з ін шими словами: займенники (він, той, такий, стільки); чис лівники (сім, двадцять чотири, мільйон); вигуки (ой, ах);

в) службові, які вказують на різні зв'язки між явищами: прийменники (на, з, під), сполучники (і, або, тому що), част ки (навіть, ось, же).

2. Крім того, слова поділяються:

а) за походженням — на українські й іншомовні;

б) за кількістю значень — на однозначні й багатозначні;

в) за сферою вживання — на загальновживані й вузьковживані;

г) за стилістичним забарвленням — на стилістично ней тральні й стилістично забарвлені;

ґ) за взаємними відношеннями — на антоніми, синоні ми, омоніми, пароніми.

До словникового складу мови входять також фразеологіз ми й крилаті вислови.

3. Сучасна освічена людина в своєму словниковому за пасі — активному й пасивному — має близько 70—80 тисяч слів рідної мови (більш-менш точно розуміє їхнє значення). Якщо слово незрозуміле чи є невпевненість у його зна ченні, вживанні, написанні, у пригоді стають словники.

Усі слова сучасної української мови щодо їх стосунків із різними функціональними стилями поділяються на дві великі групи:

1.Стилістично нейтральна, міжстильова лексика.

2.Стилістично забарвлена лексика обмеженого вжи­вання (слова, що використовуються лише в окре­мих стилях чи в одному з них).

Стилістично нейтральна (міжстильова) лексика вико­ристовується в усіх мовних стилях (батько, сестра, го­лова, будинок, стіл, вітер, жито, соловей, тощо).

Стилістично забарвлена, вужчого стилістичного призначення лексика пов’язана не з усіма, а з окреми­ми функціональними стилями. Сюди належать книж­на, розмовна, просторічна лексика, діалектизми, терміни, професіоналізми, жаргонізми, арготизми.

Книжна лексика включає в себе слова, що познача­ють абстрактні поняття: здатність, старанність, мистец­тво; слова із забарвленням урочистості: воїн, корифей, мадонна, серед яких і більшість старослов’янізмів: бла­говісний, благословенний, храм; застарілі слова, що вико­ристовуються в сучасній літературній мові: інквізиція, кольчуга, ясир; поетичні слова:блакить, злотокосий, живо, дайний та ін. Книжна лексика переважає в писемних варіантах стилів. Між книжною й загальновживаною лексикою неперехідної межі немає.

До складу розмовної лексики належать слова, що є літературними, але надають мовленню розмовного забарвлення. Як правило, вони використовуються в ус­ному варіанті літературного мовлення (під’юджувати, репетувати, мастак; роздзвонити — «проговоритися», розплатитися — «помститися»).

Діалектизми — це слова, поширення яких обмежуєть­ся територією певного діалекту. Лексичні, етнографічні, семантичні та ін. діалектизми не вико­ристовуються в наук. та офіційно-діловому сти­лях, крім тих випадків, коли вони є предметом опису та вивчення (у таких науках, як діалектологія та етног­рафія).

Діалекти є невичерпним джерелом збагачення літе­ратурної мови. Чимало діалектизмів стало надбанням загальноукраїнського красного письменства. Терміни — це слова або усталені словосполучення, що чітко й однозначно позначають наукові чи інші спе­ціальні поняття. Як правило, терміни — це слова іншо­мовного походження (вектор, генератор, політологія) або кальки з них, утворені на питомому матеріалі (кисень, напівпровідник, теплообмін).

Професіоналізми — це слова та словосполучення, властиві мовленню певної професійної групи людей (назви знарядь праці, трудових процесів, специфічні професій­ні вислови тощо). Наприклад: дупло (у зубі), удар (у дру­карстві), підвал, шапка (у газеті). За межами даного про­фесійного середовища ці слова не завжди зрозумілі або не становлять інтересу. Найчастіше професіоналізми застосовуються в усно­му мовленні людей певної професії. У писемній формі нони вживаються у виданнях, призначених для фахівців окремих галузей науки та виробництва.

Неологізми — слова, що означають нові поняття й предмети. Найчастіше неологізми — це слова, які ста­ли термінами або професіоналізмами.

До лексики обмеженого функціонування належать і жаргонізми, для яких характерне забарвлення нелітературності. Жаргон — сукупність особливостей словника розмовного мовлення людей, пов’язаних певною спіль­ністю інтересів. Насамперед це спільність професійна, а також тривале перебування разом (навчання, військо), однакові захоплення (спортом). Багато жаргонізмів виникає в моло­діжних колективах, зокрема в студентських та учнівсь­ких. Наприклад: пара — «двійка», шпори — «шпаргалки». Більшість жаргонізмів становлять слова загальнонародної мови, вживані в специфічному значенні.

На відміну від соціально нейтральних жаргонізмів ар­готизми є соціально забарвленим розрядом лексики. Арго (фр. арго — жаргон) — це умовна говірка певної соціаль­ної групи з набором слів, незрозумілих для невтаємничених у справи цієї групи. Наприклад: кимарити — «спа­ти», пописати — «порізати», батузник — «мотузка» тощо. Жаргонізми й арготизми перебувають за межами літера­турної мови, вони зрідка вживаються в письменстві та публіцистиці як засіб негативної оцінки та мовної ха­рактеристики персонажів.

Стилістично нейтральна лексика та стилістично забарвлена (маркована) лексика.

Основу лексичного складуміни — це слова іншо­мовного походження (вектор, генератор, політологія) або кальки з них, утворені на питомому матеріалі (кисень, напівпровідник, теплообмін).

Професіоналізми — це слова та словосполучення, властиві мовленню певної професійної групи людей (назви знарядь праці, трудових процесів, специфічні професій­ні вислови тощо). Наприклад: дупло (у зубі), удар (у дру­карстві), підвал, шапка (у газеті). За межами даного про­фесійного середовища ці слова не завжди зрозумілі або не становлять інтересу. Найчастіше професіоналізми застосовуються в усно­му мовленні людей певної професії. У писемній формі нони вживаються у виданнях, призначених для фахівців окремих галузей науки та виробництва.

Неологізми — слова, що означають нові поняття й предмети. Найчастіше неологізми — це слова, які ста­ли термінами або професіоналізмами.

До лексики обмеженого функціонування належать і жаргонізми, для яких характерне забарвлення нелітературності. Жаргон — сукупність особливостей словника розмовного мовлення людей, пов’язаних певною спіль­ністю інтересів. Насамперед це спільність професійна, а також тривале перебування разом (навчання, військо), однакові захоплення (спортом). Багато жаргонізмів виникає в моло­діжних колективах, зокрема в студентських та учнівсь­ких. Наприклад: пара — «двійка», шпори — «шпаргалки». Більшість жаргонізмів становлять слова загальнонародної мови, вживані в специфічному значенні.

На відміну від соціально нейтральних жаргонізмів ар­готизми є соціально забарвленим розрядом лексики. Арго (фр. арго — жаргон) — це умовна говірка певної соціаль­ної групи з набором слів, незрозумілих для невтаємничених у справи цієї групи. Наприклад: кимарити — «спа­ти», пописати — «порізати», батузник — «мотузка» тощо. Жаргонізми й арготизми перебувають за межами літера­турної мови, вони зрідка вживаються в письменстві та публіцистиці як засіб негативної оцінки та мовної ха­рактеристики персонажів.

Стилістично нейтральна лексика та стилістично забарвлена (маркована) лексика.

Основу лексичного складу мови становить загальновжи­вана стилістично нейтральна лексика, що вживається в різних жанрах усіх стилів і с стилістичним фоном для інших шарів лексики, яким притаманне певне стилі­стичне забарвлення. Для загальновживаної лексики не вла­стиве оцінне чи емоційно-скспресивнс забарвлення.

До загальновживаної стилістично нейтральної лексики належать слова, що називають основні поняття, речі та явища навколишньої дійсності: нога, рука, голова, небо, земля, хліб, сіль, писати, читати, ходити, один, п'ять, десять, зелений, червоний, довго, мало тощо.

Інші групи слів можна назвати лексикою вузького сти­лістичного призначення. Вони характерні для одного стилю або для кількох. До стилістично забарвленої (маркованої) лексики можна віднести науково-термінологічну, офіційно-ділову, профссійно-виробничу, емоційно-експресивну.

Науково-термінологічна лексика обслуговує сферу науки й наукової та професійно-виробничої діяльності.

Наприклад: лапка машини, крило автомобіля, вушко голки, мостовий бик, гребінь хвилі, щока лещат, ярмо магніту, бабка шпиндельна, диск гальмівний, лампа дуго­ва, стрічка ізоляційна.

Офіційно-ділова лексика використовується в публіцистичному та офіційно-діловому стилях, у їхніх підстилях: інформаційному, дипломатичному, законодавчо­му, адміністративно-канцелярському. Прикладом офіційно-ділової лексики є слова указ, по­станова, рішення, акт, декларація.

Професійно-виробнича лексика вживається при визначенні спеціальних виробничих процесів, знарядь, продуктів виробництва. Кожна професія має своє коло про­фесійно-виробничої лексики, куди входять і терміни, й офі­ційно-ділова лексика, й загальновживані слова, що використовуються в даній сфері й набувають фахового зна­чення. Наприклад, для педагогічної професії — це слова вчитель, учень, клас.

Емоційно-експресивна лексика використовується в художньому та публіцистичному стилях, в усіх підстилях. Емоційно-експресивні слова, крім понятій­ного, мають ще й емоційне значення, вказують на позитивну або негативну оцінку й тому мають експресію (тобто сильне вираження змісту чи емоцій). Емоційно-експресивна лексика служить для інтенсивного вираження почуттів, емоцій, по­зитивних чи негативних оцінок, вона здатна викликати уяв­лення й асоціації. До таких слів належать: любов, щастя, ласка, втіха, радість.

Серед емоційно-експресивної виділяється поетична лексика. Це вживані переважно в поетичному мовленні слова, які надають йому милозвучності, урочистості, підне­сеності, образності.

Побутова лексика охоплює слова, що називають побут різних соціальних груп. Вона найближче стоїть до загальновживаної, але відрізняється специфічним побутовізмом. Це назви одягу, речей, їжі, хатнього начиння, розваг, звичаїв певної соціальної групи людей чи певної території.

В активному словнику мови перебувають слова, що в даний час вживаються часто й не мають значення давності чи новизни. Пасивний запас української лексики становлять:

а) слова, які вже застаріли і вийшли або виходять з ужитку;

б) нові слова, що ще не закріпилися й не стали в мові загальновідомими та загальновживаними. Отже, в пасивному запасі української лексики зберігаються історизми, архаїзми та неологізми.

Історизми — це назви предметів старої культури, побуту: смерд, кріпак, війт, князь. У процесі історичного розвитку зникають окремі предмети, поняття, звичаї, а з ними перестають вживатися й слова, що їх називали.

Архаїзми — це застарілі слова, що виходять з ужитку. Але реалії, названі ними, залишаються й мають уже інші, сучасні назви: ректи – говорити; чоло – лоб.

Неологізми – це нові слова, покликані до життя потребами суспільства, що відбивають сучасність (новочасність). Якщо вони втрачають це значення новочасності, сві­жості утворення, то стають загальновживаними. Неологіз­ми — дуже рухлива група лексики. Ті слова, що рік-два тому були неологізмами, сьогодні стають загальновживани­ми: перебудова, гласність, Народна Рада, приватизація.

Українська термінологія в професійному спілкуванні

Термін – спеціальне слово або словосполучення, щоо зрозуміло, яке значення терміна він має на увазі, напр.: модель - модель літака, модель економіки, модельний бізнес.

Класифікація термінів – це розподіл термінів, які використовуються за їх узагальненими ознаками споріднення та відмінності.

Один із системних принципів класифікації є розподіл термінологічної лексики за галузевою спорідненістю. Кожна з них має свою підсистему, напр.:

Суспільно-політична:

а)економічна (політекономія, валовий продукт, девальвація, продуктивність праці);

б)філософська (детермінізм, дуалізм, емпіризм, іманентність)

в)логічна (алгоритм, аргумент, дедукція, діалектична логіка);

г) психологічна (апатія, ейфорія,, мотивація, підсвідомість);

д)педагогічна (абітурієнт, диктант, екстерн, незалежне тестування);

е)історична (віче, гетьманщина, неоліт, феодал);

є)юридична (апеляція, гарант, нотаріус, осудність);

ж)дипломатична (нота, конвенція, посол, ратифікаційні грамоти);

з)фінансова (аванс, бюджет валюта, іпотечний кредит);

и)офіційно-ділова (акт, кодекс, указ, циркуляр).

Мистецька і мистецтвознавча:

а)музична (акорд, партитура, сопрано, сюїта);

б) театральна(амплуа,, декорація, репертуар, трупа);

в)кіномистецька (кінооператор, кінопанорама, сценарист, фільмокопія);

г)образотворче мистецтво (акварель, живопис,, натюрморт, пейзажист);

д)архітектура (барельєф, готика, конструктивізм, портик).

Спеціальна лексика сучасної української мови:

а)літературознавча (епос, поема, кульмінація, модернізм);

б) лінгвістична (алфавіт, антонім, вокатив, герундій).

Спеціальна наукова термінологічна лексика:

а)математична (абсциса, інтеграл, ромб, теорія функцій);

б)фізична (гамма-проміння, електрон, магніт, електрон);

в) хімічна (амінокислота, водень, оксид, хлорид);

г) біологічна (бактерія, вітамін, організм, тип);

д) фізіологічна (аорта, дерма, суглоб, фізіолог);

е)ботанічна (адоніс, бутон, зав”язь, яровизація);

є)зоологічна (амніоти, інфузорія, ссавець, хребетні);

ж) географічна (атлас, клімат, меридіан, широта);

з) геологічна (абразія, земна кора, міоцен, неозойська ера) та інш.

Залежно від ступеня спеціалізації значення терміни можна поділити на три основні групи:
1.Загальнонаукові терміни, тобто терміни, які вживаються практично в усіх галузевих термінологіях, наприклад: система, тенденція, закон і т. д.
2. Міжгалузеві терміни - це терміни, які використовуються в кількох споріднених або й віддалених галузях. Так, економічна наука має термінологію, спільну з іншими соціальними, природничими науками, напр.: амортизація.
3. Вузькогалузеві терміни - це терміни, характерні лише для певної галузі, напр.: лізинг, банківська гарантія, зрошувальна вода, дренаж, чип.
Безперечно, професійне спілкування неможливе без використання термінів. Проте, в мовленні фахівців, крім термінів, широко побутують і інші спеціальні мовні одиниці: професіоналізми та номенклатурні назви.
Професіоналізми - це слова або вислови, притаманні мові людей певної професійної групи. Суттєва різниця між термінами і професіоналізмами полягає в тому, що терміни - це офіційні наукові назви поняття, а професіоналізми виникають, як розмовні, неофіційні замінники термінів (платіжка - платіжне доручення; вишка - вища математика) або коли та чи інша професія, рід занять не має розвиненої термінології, напр.: рибальство, гончарство та ін. Професіоналізми на відміну від термінів, як правило, емоційно забарвлені, є переосмисленими словами загального вжитку. Вони можуть бути незрозумілі людям, які не належать до певної професії, порівняйте: підвал у мові поліграфістів, бобик, бублик у мові водіїв тощо. Професіоналізми можуть використовуватися в неофіційному професійному спілкуванні (сленги, жаргонізми), проте вони є ненормативними в професійних документах, текстах, в офіційному усному мовленні.
Номенклатура (від лат. nomenclatura - перелік, список імен) - сукупність назв конкретних об'єктів певної галузі науки, техніки, мистецтва тощо. Їх потрібно відрізняти від термінів, що позначають абстраговані наукові поняття. Номенклатуру становлять іменники та словосполучення, які передають як систему назв об'єктів певної науки, так і сукупність назв одиничних об'єктів.

Історія походження і сучасні проблеми української термінології. Явище пуризму в українському мовознавстві.

Стандартизація термінології - це вироблення термінів, еталонів, термінів-зразків, унормування термінології в межах однієї країни (якщо це - національний стандарт) або в межах групи країн (якщо це - міжнародний стандарт). Стандартизована термінологія є обов'язковою для вживання в офіційних наукових, ділових, виробничих текстах.
Основи стандартизації термінів було закладено в Німеччині в кінці XIX на початку XX ст., коли в багатьох терміносистемах виникла потреба впорядкувати нагромаджену термінологію, виявити межі галузевих термінологій, уточнити значення кожного терміна.
В українській історії першим нормувальним термінологічним центром можна вважати Наукове товариство ім. Т. Шевченка (кінець ХІХ початок ХХ ст.). Саме навколо товариства гуртувалися провідні термінологи того часу, до його ухвал прислухалися автори наукових праць і підручників. Згодом незаперечним авторитетом в українській термінології став Інститут української наукової мови (20-ті початок 30-х років). Але обидві ці структури не видавали державних стандартів у теперішньому розумінні цього поняття.
Сьогодні в Україні стандартизація термінології стала державною справою. Від розв'язання мовних питань, зокрема термінологічних, як відомо, залежать темпи державотворчих процесів. Освіта, наука, а особливо виробництво потребують єдиної, зручної, логічної української термінології.
Звичайно, такої суворої централізації, як у колишньому СРСР, не спростерігаємо, але необхідність державного підходу до творення єдиної термінології для усієї країни очевидна.
З огляду на ці умови в Держстандарті України розроблено Концепцію державних систем стандартизації, метрології та сертифікації, яку схвалив уряд. У липні 1992 року спільним наказом Міносвіти та Держстандарту України створено Технічний комітет стандартизації науково-технічної термінології.
Для стандартизації термінів у багатьох країнах світу створено відповідні інституції: у США - Американська асоціація стандартів, у Німеччині - Німецький нормалізаційний комітет, у Франції - Французька асоціація нормалізації тощо. Поряд із загальнонаціональними асоціаціями діють також фірмові стандартизаційні групи та спеціалізовані науково-технічні товариства в окремих галузях науки і виробництва.
Національні термінологічні комітети в Європі та Америці переважно позадержавні структури. Терміни стають нормативними після ухвал термінологічних нарад і конференцій.
Сьогодні в Україні розроблено понад 600 державних стандартів. Через кожні 5 років їх переглядають і уточнюють.

Термінологічний стандарт укладають за таким алгоритмом:
1) систематизація понять певної галузі науки чи техніки; поділ їх на категорії (предмети, процеси, якості, величини тощо); розмежування родових та видових понять;
2) відбір усіх термінів галузі, узятої для стандартизації (терміни вибирають зі словників різних років видання, статей, підручників, періодики, рукописів та інших джерел);
3) поділ термінів на групи:

а) вузькогалузеві терміни;

б) міжгалузеві;

в) загальнонаукові (загальнотехнічні).

Стандартизації повинні підлягати лише вузькогалузеві терміни;
4) вибір із групи термінів-синонімів нормативного терміна (інші терміни подаються також, але з позначкою "нерекомендований");
5) пошук еквівалентів англійською, німецькою, французькою, російською мовами та інш. з відповідних міжнародних стандартів;
6) формулювання українською мовою означення (дефініції) поняття;
7) рецензування стандарту фахівцем та мовознавцем.

Серед власне лінгвістичних проблем, пов'язаних з національно-культурною специфікою українських термінів, сьогодні можна виділити принаймні шість:

- опрацювання критеріїв знеросійщення сучасних терміносистем;

- виявлення англіцизмів(американізмів) у різних терміносистемах і наукове обґрунтування доцільності їх ужитку;

- з'ясування ролі і місця інтернаціоналізмів і їх національних відповідників у різних національних терміносистемах;

- способи відбору назв опредметнених дій;

- способи відбору найменувань опредметнених ознак;

- орфоепічні й орфографічні проблеми запису запозичених термінів.

Ці проблеми зумовлюють вирішення проблем практичного термінознавства, насамперед термінографії, а також викладання основ наук у середній школі та різноманітних наукових дисциплін у школі вищій.

Слово «пуризм» належить до тих слів, які, рідко вживаються на радянській Україні. Якщо читач розкриє «Українську радянську енциклопедію», він не знайде цього гасла. Тимчасом пуризм дуже важливий для життя і розвитку кожної мови. Просто кажучи, пуризм — це боротьба за чистоту мови. Боротьба ця може провадитися з різними теоретичними настановами і з різною практичною метою.

Український, пуризм в новій своїй формі пов'язуеться, звичайно, з російським пуризмом, і — це дуже характеристично. Часто говориться про те, що росіяни є старші брати українців. Не будемо говорити про те, чи це правда, чи ні, — і хто старший, хто молодший, взагалі, чи це має якенебудь значення, — але в цьому випадку, можна сказати, що українські пуристи йдуть за прикладом російських пуристів. І можна сказати, що найкращим стимулом до збереження української свідомости є той факт, що підкреслюється і зберігається свідомість російська.

Пуризм український в своїх перших кроках, надзвичайно несміливий, надзвичайно боязкий і ввесь час іде за прикладом пуризму російського. Одначе становище, яке існує в українській мові, зовсім відмінне від того, яке існує в російській мові. І тому цілком природно, що доводиться вдаватися до дещо інших метод і настанов. Головна проблема сучасної української мови, це — проблема російських слів і слів, які приходять до української мови через російську мову. Слова ці приходять двома шляхами; частина з них на' кидається згори, — такі є, скажімо всі нові поняття. Нові поняття в українській мові, як правило, не створюються засобом української мови, і не беруться з інших мов, а переймаються з російської мови. Але крім того, і це далеко важливіше, є те, що можна було б назвати, «повзучими русизмами». Русизми, які проникають в українську мову непомітно, безконтрольно, просто тому, що — в сучасних умовах, майже кожний інтелігент є, практично, двомовний і досить тяжко розрізнити, де кінчається стихія однієї мови і де починається стихія другої мови.