Аналіз визначень системи

Наука пред’являє дуже жорсткі вимоги до понять, вимагає їх чіткості. Поняття - думка, фіксуюча ознаки відображених в ній предметів і явищ, яка дозволяє відокремлювати ці предмети і явища від суміжних з ними. Чіткість поняття придає чіткість і пізнавальним процедурам відміни явищ і предметів, визначеним даним поняттям, від других явищ і предметів. Тому нам зрозуміло прагнення методологів-системщиків дати чіткі визначення системи. Але вирішити цю задачу поки що не вдається нікому. Транскрипції системи в сучасній науці остаються поки що дуже різноманітними.

Незважаючи на великий теоретичний розділ, досліджується невизначеність розуміння категорії «система». Широкий огляд визначень «система» наводиться в роботі В. Н. Садовського «Основи загальної теорії систем», а також в книзі А. І. Уемова «Системний підхід і загальна теорія систем». При цьому можливо виділити такі підходи:

v Позиція Л. Берталанфі, який розглядав систему, як комплекс взаємодіючих елементів. Це поняття до сих пір - основа понять «системи». Л. Берталанфі перетворив поняття в основу нового, синтетичного погляду на світ. Проте підхід до об’єкту як до комплексу взаємодіючих частин розуміння системи не вичерпуються. Існують і інші характеристики.

v В. Н. Садовський в понятті «система», включає характеристики: взаємозв’язок елементів системи; система створює особливу єдність з середовищем; будь-яка система представляє собою елемент системи більш високого порядку; елементи любої системи звичайно виступають елементами більш низького порядку. Ці вимоги до системи визначають системний підхід не тільки на аналіз єдності елементів, а і на розгляд взаємодії системи з середовищем, взаємодія середовища з системою. Система - це не тільки деяке ціле, складене із взаємодіючих елементів, це сукупність елементів, з визначеною поведінкою в складі іншої, більш складної системи - навколишнього середовища.

v В. С. Тюхтін розуміє під системою множину зв’язаних між собою компонентів тієї чи іншої природи, множина характеризується єдністю, яка виражається в інтегральних властивостях і функціях множини. Система розуміється ним як множина об’єктів, на яких реалізується визначене співвідношення з фіксированими якостями.

v Визначення системи на одній категорії. В якості такої категорії може виступати «цілісність», «множина», «єдність», «сукупність», «організація». Як визначає В. Г. Афанасьєв: «Цілісна система - це така система, в якій внутрішні зв’язки частин між собою являються найбільш поширеними по відношенню до руху цих частин і к внутрішньому впливу на них». Даліє всі автори діляться на дві групи в залежності від визнання ними - цілісність властива всім об’єктам чи ні. Ті автори, які вважають, що цілісність при суща всім об’єктам, визначають, що системність належить до природної та соціальної діяльності, системність об’єктивна.

Звідси можна зробити висновок, що системність - це не властивість світу, а лише спосіб його бачення. Такої точки зору притримується, наприклад Л. А. Петрушенко.

v Кібернетичні і математичні поняття системи. В силу специфіки кібернетики і математики - наук, які вивчають формальні взаємозв’язки між ознаками та властивостями. Крім цього тут широко використовується теорія множин. Система - множина, на якій реалізується відношення R з властивостями Р. Всі сукупності являються системами, більш того, матерія взагалі проявляється в формі «систем», тобто система - форма існування матерії.

Яка ж тоді відмінність між поняттям «система» і «об’єкт», «річ»? Можливо ніякого. Проте система, яка є об’єктом, річчю і знанням, і в той же час виступає чим-то складним, взаємозв’язаним, яке знаходиться в саморусі. Тому і категорія «система», будучи філософською категорією, на відміну від поняття «об’єкт» і «річ» відображає ні щось окреме і неподільне, а суперечність єдності многого і єдиного.

Система як конкретний вид реальності знаходиться в постійному русі, в ній виникають різні зміни. Зміна характеризує систему як матеріальну єдність і виражає в формі руху. По формам руху системи ділять на механічні, фізичні, хімічні, біологічні і соціальні. Так як найвища форма руху включає в себе найнижчі, то системи крім їх специфічних властивостей мають загальні властивості, які від природи не залежать. Ця загальність властивостей і дозволяє визначати поняття «система» самі різні сукупності.